Інавгураційний шум

Інавгураційний шум

21 Травня 2019
1206
21 Травня 2019
15:00

Інавгураційний шум

1206
Чи не намагалися ЗМІ вчергове змусити суспільство жити інтересами політиків, коли піддалися загальноукраїнській медіаістерії довкола дати інавгурації?
Інавгураційний шум
Інавгураційний шум

20 травня інавгурація Володимира Зеленського вже стала фактом історії. А для українців завершилася чергова медійна епоха.

Володимир Зеленський наполягав на інавгурації 19 травня. Й навіть той факт, що це в Україні — день пам'яті жертв політичних репресій, його наполягання не зупиняв. Тож майже цілий місяць країна тільки тим і жила: буде чи не буде інавгурація 19 травня, а якщо ні, то коли. Саме це гадання упродовж цілого місяця було медійною топ-темою, предметом найбільшої цікавості найпопулярніших та найреспектабельніших ЗМІ, цілої маси експертних і журналістських колонок, добірок цитат політиків, репортажів. Це була загальноукраїнська спецтема місяця. (А чи загальноукраїнська істерія — медіаістерія?) Чесне слово: подеколи й самому хотілося, щоб інавгурація пройшла хоч сьогодні ж уночі — аби лише припинилося це вселенське гадання на кавовій гущі.

Напевне, для багатьох політиків питання дати інавгурації було справді архіважливим. То чи чергового разу не намагалися ЗМІ змусити суспільство жити інтересами політиків? Чи не видавали інтереси політиків за інтереси суспільства? Чи не підмінювали другі першими? Чи не втовкмачували суспільству висмоктану з пальця проблему? Всі ці запитання, схоже, є риторичними.

Вкотре вже пригадалося, як після парламентських виборів 2012 року протягом кількох тижнів топ-темою ЗМІ було гадання: кого ж тепер Янукович призначить прем'єр-міністром, бо точно вже не Азарова? Це подавали як просто-таки життєво важливу тему, про це годинами розмусолювали високочолі експерти, до скандалів сперечалися гості ток-шоу. А Янукович ізрештою взяв і призначив Азарова...

Мало не забув ще одну категорію громадян, для якої дата інавгурації становила життєвий інтерес. Це — олігархи. Вони ж, за сумісництвом — і власники переважної більшості ЗМІ. Робимо висновки, чи як?

Гаразд, а що ж було в меню обговорення ймовірної дати інавгурації? Перш за все, найважливіше: «А той політик сказав — а той політик сказав». Тут зуміли нагадати про себе дуже багато політиків і практично всі політичні сили, що існують реально, а не лише на папері. От саме з цих слів політиків у переважній більшості ЗМІ тільки й можна було довідатися, що 19 травня в Україні — день жалоби. Окремих матеріалів про це, а тим паче окремих роздумів на тему етичності — не забобонної символічності й добрих чи поганих знамень, а саме етичності — проведення інавгурації в загальнонаціональний день пам'яті я й не пригадаю зовсім.

Окрім посилань на слова політиків були ще численні міркування експертів — про те, кому з політиків інавгурація 19 травня вигідна, а кому ні. Причому далеко не завжди експерти знисходили до того, щоб пояснити, чому тим вона вигідна, а тим — ні. Далеко не завжди експерти згадували про ймовірний розпуск парламенту й його залежність від дати інавгурації. Найчастіше в матеріалах фігурували дві альтернативні дати — 19 травня або початок червня. Чому інавгурацію не можна було провести десь у проміжку між цими датами (а буде ж у цьому проміжку ще й пара вихідних), і чому майже ніхто, за дуже рідкісними винятками, про це не казав, а всі вперлися рогом на своєму — от я й дотепер не збагну. Чому таку можливість практично не обговорювали експерти (або, щоби сказати делікатно: недостатньо обговорювали) — не збагну й поготів. Бо політики того не казали, а чи як?

Але гаразд, розпустять чи не розпустять парламент. Знову те саме запитання: ну то й що? Сама по собі інформація про розпуск або нерозпуск парламенту за даної ситуації (на відміну від, скажімо, австрійської) — несамодостатня, вона потребує інформаційного наповнення. Бо про що розповідали ЗМІ, про що збирали фактаж журналісти й міркували експерти? А про те, кому з політиків який варіант є вигіднішим, у кого з політиків за якого варіанту кращі перспективи до нового парламенту потрапити. Мені як громадянинові з того що? Мене цікавить єдине: чи буде новий парламент мати нову якість, і що то буде за нова якість — повторю: оце єдине, що мене цікавить стосовно парламенту. Все решта — так, інфотейнмент, щось із серії повідомлень, хто з політиків побував на якому світському рауті. Коли сам по собі парламент дедалі більше нагадує щось із рубрики dulce veata, тоді зовсім не має значення, хто до цієї «дульчевяци» долучиться.

І знову: зрозуміло: в перспективах парламенту ну дуже вже зацікавлені олігархи. Ті самі, які водночас — власники більшості ЗМІ. То запитання: кому служать ЗМІ, задля кого існують? Задля політиків, задля олігархів, задля чистого мистецтва, просто аби було? А чи, все ж таки, задля суспільства, задля громадян? Якщо ж для громадян, то навіщо було цілий місяць насильно годувати тих самих громадян інформаційним шумом, пустопорожнім гаданням і ворожінням?

Тепер кілька слів про тепер уже чинного президента. І він, і його команда що є сил наполягали на даті 19 травня, й жодних компромісів, жодного натяку на бодай спроби дослухатися до іншої сторони. Запитання: а чому? Ніяких чітких і притомних пояснень команда переможця не надавала. Хіба що єдине: мовляв, Порошенко в останні дні свого президентства направо й наліво роздає посади, бо хоче де-факто залишитися при владі. Але даруйте: Зеленський матиме рівно ті самі повноваження, які мав Порошенко. Й усіх, кому Порошенко посади роздав, він так само зможе з тих посад звільнити, хоч два рази кожного. Ні, це була відмовка, а ніяке не пояснення.

І протягом зовсім короткого часу ми вже вдруге стикаємося з тим, що Зеленський та його оточення висувають ультимативні вимоги з фактично єдиним поясненням: «Я так хочу». Першим прецедентом були теледебати. Хотів того Зеленський чи не хотів, а мимоволі складається негарне враження, навіть тривожно стає. Адже зовсім не хочеться жити у країні, де президент щиро вважає, що всі його забаганки мають силу закону, обов'язкового для всезагального виконання. Принаймні, демократична держава виглядає зовсім не так. І сила та рішучість президента доводяться теж зовсім не в такий спосіб.

А вся ця епопея з датою інавгурації мала один досить поганий побічний ефект. Вона дала змогу ЗМІ одного нашого нав'язливого північного сусіда з легкістю навіювати своїй аудиторії (серед якої, нагадаю, й чимало українців), що буцімто українці аж так ненавидять Порошенка, що й зайвого дня під його президентством жити вже не хочуть. А ще навіювати, що буцімто Порошенко свої повноваження не передасть, а зірве інавгурацію Зеленського, а над самим Зеленським буцімто нависла небезпека. Як джерела інформації російські медіабрехуни зазначають наші українські ЗМІ — ті самі, популярні й респектабельні. Ті, з яких і справді могло скластися (й у багатьох складалося!) враження, буцімто Порошенко докладає всіх зусиль, аби лиш узурпувати владу, тобто залишитися президентом і після поразки на виборах, усупереч волі українців. Оце й був єдиний реальний результат інавгураційного медіабезумства.

Фото: ТСН

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1206
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду