14:30
Понеділок, 25 Березня 2019

Барометр російської пропаганди: Україна без Порошенка — це добре, але недостатньо

Коли питання «за чи проти Порошенка» підмінює поняття «за чи проти Путіна» — це велика перемога другого. Що б собі не думав перший.
Барометр російської пропаганди: Україна без Порошенка — це добре, але недостатньо
Барометр російської пропаганди: Україна без Порошенка — це добре, але недостатньо

Навіть хороші правила іноді варто порушити, і правил написання колонок це стосується теж — тому почну цей текст з автоцитати: «В економіці є такий закон, що коли частка промисловості країни, задіяна у військово-промисловому комплексі, перевершує певну межу, війна стає неминучою. <…> З пропагандою буває те ж самісіньке. Коли вона масштабно «заточена» під ненависть, на інші рейки її так просто не переведеш».

Ці рядки було написано під впливом перегляду російських телеканалів під час чергової поїздки до Росії ще у вересні 2013 року. До початку «Євромайдану» лишалося два місяці, до першого відкритого масштабного застосування російської армії проти українських збройних сил — одинадцять.

У п’яту річницю перемоги Революції гідності та початку російської анексії автор знову перебував у тих же місцях, і міг насолоджуватися необмеженим доступом до російського телебачення. Завдання здійснювати детальний моніторинг не ставив, тим паче такі професійні моніторинги є. Однак із масиву цитат і цифр найлегше зробити простий висновок, що антиукраїнська пропаганда в Росії квітне махровим цвітом — і на тому спинитися. Виявлення ж тенденцій потребує узагальнень, нехай і в чомусь суб’єктивних.

Наприклад, найперше, що впадає в око при перегляді присвячених Україні російських політичних ток-шоу, численних «документальних» спецпроектів і навіть новин, — це їхня неймовірна кількість. Принаймні, в ток-шоу протягом двох місяців перед українськими президентськими виборами ця тематика перевершувала за обсягами не лише тематику власне російського політичного життя, а й усі разом узяті питання зовнішньої політики РФ по відношенню до решти світу, крім України (хоча, за моїми спостереженнями, разом узяті внутрішньоросійська та «закордонна» тематика «українську» все-таки переважали).

Що внутрішня політика Кремля обговорюється росТБ вкрай дозовано і, скажімо так, акуратно — цим навряд чи когось здивуєш. Проте захмарна «україноманія» повинна мати логічне пояснення. Найочевидніше — Росія (читай, Кремль) дуже багато чекає від цих самих українських виборів.

Не менш захмарний градус брехні та ненависті проти поки що нинішнього Президента України природно підштовхує до думки, що головною метою Москви є поразка Петра Порошенка. Проте, як уже намагався показати автор два місяці тому, таке уявлення виглядає дещо спрощеним.

Справді, трансляція російських каналів на Україну обмежена, а в частини виборців настільки вульгарна «порохофобія» може викликати й цілком зворотну реакцію, мало того — зцементувати навколо Порошенка український патріотичний електорат.

Проте на якісному рівні, як показують передвиборні рейтинги, Порошенко вперто має серйозні труднощі навіть із виходом у другий тур. Водночас одним із головних реципієнтів московських рупорів за визначенням є своє власне населення. І в цьому плані демонізація Порошенка автоматично підкреслює «могутність» Путіна. Найлегший спосіб оголосити себе переможцем — це заздалегідь призначити ворогом найімовірнішого невдаху.

Але й це ще не головне. Скажімо, соціологія показує, що супротивників «миру за будь-яку ціну» з Росією в Україні куди більше, ніж прибічників Порошенка.

Як показало дослідження «Детектора медіа» та КМІСу у 2018 році, найбільше українців (майже половина, 46 %) вважають, що встановлення миру залежить від особисто Петра Порошенка. Трохи менше (43 %) говорять про Володимира Путіна. Ще 30 % говорять про в цілому українську владу, а 16,5 % — про в цілому російську владу. Загалом, 74 % українців принаймні почасти вважають, що встановлення миру залежить від України, 59 % — від Росії, 8 % — від Заходу. Навіть на Заході і в Центрі приблизно однакова кількість людей покладає відповідальність на Петра Порошенка і Володимира Путіна, водночас більше на українську владу в цілому, ніж на російську владу.

Водночас, лише 14 % українців вважають, що українська влада має йти на поступки Володимиру Путіну для миру (з цим не згодні 53‒56 %). Тільки 18 % громадян України згодні з тим, що для миру треба жертвувати територіями й частиною незалежності (не вважають так 56 %). А ще 26,5‒33 % завагалися з відповіддю. Причому неочікувано, що із заходу на схід зменшується число тих, хто готовий іти на жертви територіями / незалежністю заради миру — із 23 % до 10 %.

Тобто в контексті виборів серед українського патріотичного електорату існує розкол. І гріх було б Кремлю цим не скористатися, поглиблюючи цей розкол усіма можливими методами. Коли питання «за чи проти Порошенка» підмінює поняття «за чи проти Путіна» — це велика перемога другого. Що б собі не думав перший.

Адже справу російській пропаганді значно полегшила команда самого ж Порошенка, взявши курс на конфліктний сценарій кампанії під гаслом «Якщо не Порошенко, то Путін», що автор зауважував за останні понад півроку не раз (наприклад, тут і тут). Проте тепер ситуація виглядає такою, що проблему поглиблює як визнання цього факту, так і спроби його ігнорувати. Патріоти потрапляють в інформаційний цунцванг.

Не можна не відзначити плідні зусилля на цій ниві самих же українських телеканалів — принаймні, деяких. Скажімо, нещодавня трансляція візиту до Москви Віктора Медведчука та Юрія Бойка, вочевидь, має нульову інформаційну цінність — зате значний пропагандистський потенціал. Причому якщо для проросійського виборця це лише маркер «своїх», то для патріотичного, залежно від виборчих орієнтацій, може бути або свідченням загрози проросійського реваншу, від якого нібито здатен врятувати лише нинішній президент, або свідченням слабкості й недолугості цього самого президента, за якого можливі подібні візити (і трансляції!), або ж, урешті-решт, аргументом на користь прямої змови пропрезидентських та проросійських сил заради взаємного «накачування» рейтингу.

Для Кремля ж і перше, і друге, і третє може бути дрібницею — головною лишається зацікавленість у роздмухуванні конфлікту як такого.

Та повернімося до власне російського телебачення. Окрім обробки власного населення, російська пропаганда також надсилає потужний сигнал українським «хазяям життя» та західним політикам. Ні, і ті, й інші все розуміють і так — але безкомпромісність пропаганди покликана свідчити про серйозність намірів.

Бачення «компромісу» з Києвом не раз озвучене не лише російською пропагандою, а й офіційними особами. Це — відмова України від курсу на НАТО, прийняття ОРДЛО назад у склад України із закріпленням в українській Конституції фактичного права вето на зовнішню та гуманітарну політику всієї держави, і, звісно ж, визнання анексії Криму (хай і мовчазне) та відмова Києва від просування політики санкцій.

Цікаво, що в російських ток-шоу не бояться давати протилежну думку — наприклад, про незаконність анексії та провину Москви в конфлікті на Донбасі. Для цього існують не лише спеціально запрошені з України «опереткові патріоти», з яких усіляко знущаються на ефірах, а й західні спікери, аж до рівня генералів зі штаб-квартири НАТО чи американських дипломатів (позаминулого тижня в одній зі студій було, наприклад, пряме включення екс-посла США в Україні Джона Гербста).

Але чого там почути не довелося жодного разу — то це пошуку якоїсь «золотої середини», тобто реального компромісу між описаною вище російською позицією та позицією Києва. Це означає, що ситуація win-win (якою б вона не була) всерйоз Кремлем поки що не розглядається: там розраховують, що рано чи пізно так чи інакше буде реалізовано саме їхні цілі.

При цьому рівень антиукраїнського пафосу досить регульований — як, зрештою, і все на російському телебаченні. Цьому сприяє сама структура пропаганди, яка переконує, що самі по собі українці, так би мовити, нешкідливі і взагалі нічим суттєвим від росіян не відрізняються. Проте ніяк не можуть розпорядитися власною долею, раз у раз стаючи жертвами «інтриг» Заходу і конкретно США, які постійно накидають їм «націоналістичну диктатуру».

Тобто все наче в руках самих українців: досить обрати «прибічників миру» — і все стане добре. Але насправді пропагандистські рейки, про які йшлося на початку статті, не дуже-то дозволяють рухатися в напрямку компромісу. Тим паче, що пропагандисти Кремля навчені досвідом своєї безглуздої підтримки кандидата у президенти США Дональда Трампа, який у ролі президента «раптом» виявився зовсім не настільки «проросійським». І на українських президентських перегонах вони фаворитів формально не мають.

Можна з високою вірогідністю припустити, що після перемоги на виборах Володимира Зеленського чи Юлії Тимошенко численні гості й навіть ведучі російських студій, які сьогодні відверто говорять про необхідність збройної агресії проти України (звісно ж, в інтересах самих українців), різко позбудуться запалу. Але вставлену на місце чеку в будь-яку мить можна буде висмикнути знову — і відлік почнеться «по-новому».

Це означає, що українська влада, яка прагнутиме ослаблення конфлікту з путінською Росією, муситиме досягати цього на російських умовах — або ж дуже швидко виявиться такою ж «русофобською» й «кривавою», як нинішня.

Тож, на відміну від апокаліптичного ставлення до нинішніх виборів самих українців, для російської пропаганди — і в цілому для російської політики упокорення України — з перемогою будь-якого кандидата гра не закінчується. Розпочинається лише її новий етап.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1141
Переглядів
Коментарі
цьоця РОЗА
12:39 / 26 Березня 2019
"І в цьому плані демонізація Порошенка автоматично підкреслює «могутність» Путіна. Найлегший спосіб оголосити себе переможцем — це заздалегідь призначити ворогом найімовірнішого невдаху"------- Сашко, ось у цьому місці ти перемудрив! якщо когось демонізують, то він точно НЕ Є невдахою, мені так здається, пропоную і тобі над цим замислитися ще раз! ))))Мені ліньки цитувати ще, але в матеріалі багато таких притягнутих за вуха "аргументів" та нарративів, оці мудрствованія до добра не доводять, саме вони потім тебе штовхають до написання ну дуже сумних віршів про відсутність сенсу життя! )))
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop