Олексій Мустафін, головний редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу „Інтер”:

– Кажучи відверто, особливого посилення "чорнушної" тенденції в новинах я не побачив. Але відчув набагато прискіпливіше ставлення до цього з боку політиків і посадовців. Зрозуміло, що будь-яка влада зацікавлена, аби у глядачів складалося враження, що "не все погано у нашому домі". Найкращий спосіб – робота на контрасті, під гаслом "погано не лише в нашому домі". Бо ж для того, аби змінити щось всередині країни, потрібні неабиякі зусилля, а щоб продемонструвати, як погано у сусідів - треба лише уважно читати стрічки інформагентств. До того ж це співпадає із настроями певної частини співгромадян, які "в чужому оці порошинку бачать" і впевнені, що "нехай краще в мене корова здохне, аніж у сусіда буде дві".

Не хочу знімати відповідальності і з медіа – новиною стає, як правило, порушення звичайного плину життя (вибухи, теракти, війни, скандали, вибори врешті-решт). Але це стосується подій як всередині України, так і поза її межами. І не можна перетворювати все це на "інформаційну кампанію". Завдання ЗМІ – інформувати, а не агітувати.

З іншого боку – бачу очевидне намагання опонентів влади влаштувати "кампанію у відповідь". Хлопці (і дівчата) наступають на ті самі граблі, що й влада. Якщо хтось думає, що "забувши" про скандали з "Пармалатом", "Маннесманном", "Адекко", не повідомляючи про проблеми Буша, Блера, Берлусконі і Жюппе, ми наблизимо демократичне майбутнє України, він помиляється. А точніше – хоче видати бажане за дійсне.

Юлія Тищенко, Український незалежний центр політичних досліджень, керівник проектів розвитку громадянського суспільства:

– Мені здається, що збільшення “чорнухи”, тобто інформації про загальну катастрофічність буття за межами України, не пов'язане із скорим Армагеддоном. (Хоча, звісно, просто день за днем збільшується сама кількість інформації, а, отже, й можливість повідомляти про різноманітні трагедії).

Скоріше за все, в нашому випадку велику роль грає застосування своєрідної маніпулятивної формули на кшталт “Стамбул – місто контрастів”. Тобто споживачам інформації доводять, що не тільки у нас ожеледь, політреформа, епідемія грипу, „втручання ПАРЄ” в українські справи... Але он в Азії – новий вірус, від якого загинуло 2 людини. Звичайно, це горе, але при цьому ніхто публічно контектстно не інформує, скільки людей в Україні, наприклад, гине від сердцево-суддиних захворювань щодня і чому.

“Чорнуха” про те, що відбувається зовні, може, з одного боку, і вигідно контрастувати з „гарними новинами” про те, що є у нас (боротьба з корупцією, зростання ВВП, підвищення пенсій), може і відволікати, і переключати громадську думку з вітчизняних проблем на інформаційні “голлівудські трилери”, при цьому переконуючи, що „не все так погано в нашому домі”.

З іншого боку, протилежною функцією міжнародного негативу може бути і, як можна побачити на певних каналах, підкреслення, інформаційне загострення вітчизняних проблем. Маніпулятивність у цьому випадку має місце, коли, наприклад, у блоці новин одразу після інформації про кризу в українському парламенті ретранслюється повідомлення про снігові заноси, наприклад, у Флориді і т. ін. Тобто, у тих, хто час від часу все це дивиться, виробляють певний смисловий асоціативний ряд.

Сергій Гармаш, керівник інтернет-видання "Острів", Донецьк:

– В последние примерно 8 лет – это тенденция. "Чернуха" усиливается всегда, когда международное сообщество или конкретные западные страны пытаются выразить свое критическое отношение к правящему режиму Леонида Кучмы.

Сейчас это было связано с рассмотрением украинского вопроса в ПАСЕ. Это была подготовка общественного мнения в Украине к возможным негативным оценкам Парламентской ассамблеи действий пропрезидентских сил вокруг политреформы. Отсюда же заявления о попытках ПАСЕ вмешиваться во внутренние дела страны. Я уверен, что если бы прогнозировалась положительная резолюция европарламентариев, ПАСЕ, наоборот, позиционировалась бы как справедливый судья.

В этот же ряд становятся и сюжеты о негативе в западных странах. Цель – показать, что "они нам не образец, пусть сначала у себя порядок наведут". Чернуха в отношении США связана с тактикой предвыборной борьбы против Ющенко, которого власть позиционирует как агента Америки.

Чем больше Кучма будет хвататься за власть, чем ближе к завершению его полномочий – тем хуже, следуя «темникам» и на международку, будет становиться мир вокруг Украины на телеканалах, контролируемых зависимыми от него людьми. Зато все лучше будет экранная жизнь в России и Беларуси.

Руслан Бедрик, Інститут глобальних стратегій (ІГЛС):

– Така тенденція, дійсно, має місце останнім часом. І пояснення цьому, на мою думку, треба шукати у площині посилення тиску на українське керівництво з боку європейських правозахисних структур, зокрема ПАРЄ. Антизахідна спрямованість міжнародних блоків новин завжди стає невід’ємним елементом українського офіційного телебачення під час погіршення міжнародної кон’юнктури для України. Достатньо лише згадати порівняно недавні часи “кольчужного скандалу”, коли антиамериканські новинні сюжети були частим явищем. Очевидно, що схожі причини має і нинішній антизахідний марафон. Варто також зазначити, що, як правило, в таких випадках контрастно подається “конструктивна позиція” російського керівництва. І в даному випадку, мені здається, що причини таких явищ не нові.

Олександр Чекмишев, заступник директора Інституту журналістики:

– Фактично весь період перебування делегації моніторингово комітету ПАРЄ в Україні був означений появою таких „чорнушних” матеріалів.

Усього можна виокремити декілька етапів, у які провладні ЗМІ давали „чорнуху” в міжнародній тематиці. Перший етап був ще до приїзду ПАРЄ, матеріали ґрунтувалася на кількох тезах – "вони будуть зустрічатися лише з представниками опозиції; їхня думка упереджена; вони не мають права втручатися у справи України; опозиція хуліганила, а представники ПАРЄ збираються їй підігрувати". Далі, коли Северинсен і Вольвенд уже з’явилися в Україні – практично на всіх каналах транслювалися кадри з усміхненим Медведчуком та повідомлення про те, що Северинсен зустрічалася з генпрокурором. Тут акценти дещо змістилися, але все одно переважало: "вони не мають втручатися в наші справи". Хоча і з’явилися додаткові тези – "вони малокомпетентні у справах України; вони мало розуміють про те, що відбувається в Україні; воне не орієнтуються в українській ситуації; вони не правомірно поставили питання про Україну на Парламентській асамблеї – воно було поставлене з порушенням їхнього регламенту". І на останньому етапі, одразу після засідання ПАРЄ, як мені здалося, була ситуація певної розгубленості в провладних ЗМІ, як то кажуть, "хто в ліс, хто по дрова".

Характеризуючи всі ці тенденції, можна сказати, що це вже не тільки робота за „темниками”. Хоча, звичайно, на багатьох каналах есдеків „темники” тиражувалися. Значно м’якіше діяли канали Пінчука. Тобто, вони теж відстоювали провладну позицію, але явної присутності „темників” в їхніх новинних програмах я не бачив. Там все робилося за рахунок внутрішнього розставлення акцентів.

Михайло Грецький, журналіст київської студії „Радіо Німеччини”:

– Так, я помітив це. І впевнений, що це було пов’язано з прибуттям представників ПАРЄ до України та заявами Євросоюзу, сигналами із США щодо неможливості третього сроку Кучми.

Цікаві тут кілька моментів. По-перше, для кого призначена ця „чорнуха”? Вона призначена для пересічного українця, щоб показати, що на Заході не так усе добре з демократією, як здається. Колись у Радянському Союзі була подібна ситуація, там казали – „в Америці немає ніякої демократії, тому що там жебраки”... Коротше кажучи, їхня ціль – показати, що Захід – це не взірець, і не все, що приходить із Заходу, є добрим для України. А по-друге, кому це вигідно? Це вигідно, звичайно, тим, хто перебуває при владі. Якщо коротко охарактеризувати ситуацію – це маніпуляція громадською думкою. Забігаючи вперед, можна припустити, що цими діями влада почала формувати дещо оновлену, з новими акцентами, зовнішню політику. Так би мовити, „зовнішню політику періоду виборів-2004”.