Ігор Слісаренко, Віктор Романюк, Олексій Плотников, Валерій Калниш, Дмитро Лиховій, Ярослав Павловський, Сергій Макеєв, Олег Медведєв, Євген Якунов, Лаврентій Малазонія, Людмила Добровольська, Олекса Лівінський Ігор Слісаренко, журналіст:

- Передусім, хочу щиро подякувати Голові Верховного Суду України Віталію Бойку, який захистив і сьогоднішє, і, без перебільшення, майбутнє покоління журналістів. Тим паче, що наш брат виявився скупим на щиру подяку: так ніхто із колег і не помітив минулого тижня (а “вдячні” мас-медіа виявилися неспроможними повідомити громадськості цю новину) заяву достойного В.Бойка, далі цитую інформагентство, що суд “при розгляді питань про порушення права громадян на конфіденційну інформацію керується практикою Європейського суду з прав людини”. Заява стосувалася питання про порушення прокуратурою Києва кримінальної справи за фактом виходу книги народного депутата Д. Чобота про лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука. В.Бойко, зокрема, сказав, що суспільству цікаво знати все, зокрема, й конфіденційну інформацію, про "людину, яка займається публічною діяльністю, хоче визначати політичний курс держави". Таке право суспільства, зазначив він, переважає право людини на конфіденційну інформацію.

Після такої заяви, сподіваюся, під невсипущим оком, передусім, теле-оком, “вільної преси” опиняться не лише Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко…

Провідні наші ЗМІ, передусім, телеканали на цих виборах відіграли ганебну роль маніпулятора, простіше, шахрая. Різниця лише в їхній на власний розсуд визначеній межі порядності. В ефірі панували висмоктані штабістами з пальця (передусім, російського) псевдоподії та псевдогерої: Н.Вітренко, приміром, варто було у телецентрі на Мельникова ставити розкладачку, геть дістали “озимі”, чиї “мертвого віслюка вуха” (О.Бендер) до блювотини продавали кожний телевечір… Дозвольте не продовжувати, аби не повторювати майбутні численні звіти медіа-спостерігачів.

Не допомогли широко афішовані свого часу “комітети журналістської етики” і таке подібне. Тому американському посланнику Карлосу Паскуалю зараз варто позичити в сірка очі перед платниками податків, а не піарити через стерилізованих українських журналістів “месаджі” держдепартаменту про підтримку реформ.

Дуже шкода глядачів і читачів. Але і їх покартаю за опортунізм і пораджу чинити за гаслами протестів у Франції у 1968р. (їй-бо, я не лівий, зовсім навпаки, мої політичні уподобання належать Роналду Рейгану, Пету Бьюкенану, Жану-Марі ЛеПену) та 1986 р.: “Газети отруйні. Читайте листівки!”, “Геть гниле телебачення!”, “Змініть життя, людей і мас-медіа!”. І я б додав: “Дайош тотальну інтернетизацію!”

Віктор Романюк, головний режисер ТРК "ВЕЖА" (Івано-Франківськ):

- Електронні засоби ЗМІ, безсумнівно, мають дуже велеку популярність серед населення, в т.ч. виборчого віку. Саме тому вони дуже часто "продаються", і продаються не чесно. Можна, наприклад, взяти гроші на свій рахунок з виборчого фонду кандидата Барашкова і крутити його ролики згідно зареестрованого прайс-листа. А можна взяти гроші з "Партії фіолетових України" готівкою в кишеню, і показувати зранку до ночі, як вони презервативи молоді роздають…. Це два прості приклади продажу-покупки ЗМІ. Вони всім добре відомі. Найстрашніше в цьому те, що дуже багато людей, глядачів-слухачів-читачів електронних ЗМІ, які кожне слово цих ЗМІ сприймають за чисту монету. Які вірять їм з півслова. Це дійсно страшно. В такому випадку роль ЗМІ велика, як і дивіденди від купівлі-продажу їх. Радує тільки те, що таких людей стає все менше і менше. Відповідно, і роль куплено-проданих ЗМІ також зменшується.....

Олексій Плотников, доктор економічних наук, професор:

- Не следует переоценивать роль СМИ в прошедшей избирательной кампании. Прежде всего, СМИ предоставили возможность определенным кандидатам и партиям удостовериться, что их деньги не были до конца разворованы и как-то пошли на рекламу. Те несчастные, которые ошибочно считают себя политтехнологами, увидели продукт своего труда, размещенный в качестве рекламы в СМИ. Наконец, реальные политтехнологи, вполне возможно, “себя показали и на других посмотрели”. Что касается избирателей - то ничего нового они не почерпнули: СМИ вели себя ничуть не лучше, чем во время предыдущих избирательных кампаниях.

Валерій Калниш, випускаючий редактор випускаючий редактор ЗНТРК "ТВ-5" (Запоріжжя):

- Центральные электронные СМИ показали себя вполне достойно, несмотря на то, что иногда и вполне явно демонстрировали свои предпочтения, имеется ввиду "Интер" (СДПУ(о)) и ICTV (Команда озимого поколения). Но в целом работе ТВ можно поставить крепкую четверку - в новостях присутствовали практически все лидеры-партии предвыборной гонки, опять же, были теледебаты.

Региональные ТВ – разительное отличие. Полнейшая пропаганда. Выпуски новостей превратились в агитки, дебаты отсутствовали как таковые, журналисты превратились в пиарщиков, причем очень грубого пошиба.

Дмитро Лиховій, заступник редактора, зав. відділу політики газети «Україна молода»:

- Навряд чи хтось буде сперечатися, що за обсягом політичної і виборчої інформації, за ступенем ангажованості глядачів, читачів, слухачів ЗМІ в політику ця виборча кампанія перевершила попередні. Водночас, хоча інформування електорату про вибори та їх учасників стало нібито ширшим, навряд чи це допомогло значній частині споживачів медіа-продукції краще розібратися, хто є хто. Здається, люди хіба що змогли повніше з’ясувати для себе, хто є “ху...” Адже ця виборча кампанія побила ще й рекорди за ступенем викривлення подачі інформації. З “великими перегонами-2002” могла б ще тягатися президентська гонка 1999 року, але ж ми враховуємо, що цього разу, крім боротьби за місця в парламенті, велися й цілком зрозумілі позиційні бої за президентське крісло 2004 року. Принаймні Ющенко, Медведчук, почасти Тимошенко будували свої кампанії саме з таким прицілом. Врахуймо сюди дещо і з Мороза, Литвина, Хорошковського.

Щодо ваги й ролі мас-медіа, то справді, і в самих засобів масової інформації, і в їхніх патронів було велике бажання зробити цю роль і вагу вирішальною. Проте дану ситуацію не варто оцінювати за вже згаданим валом політичної пропаганди на ТБ, радіо й у газетах. Адже безумовним лідером виборчої кампанії є Віктор Ющенко та його блок “Наша Україна”, і це притому, що саме екс-прем’єр був головною мішенню для левової частки центральних і владних обласних ЗМІ. Не маючи жодного доступу до жодного з великих телеканалів, Ющенко зміг витиснути свій кандидатський максимум із тієї тактики виборчої кампанії, яка не включала в себе медіа-ресурс, хоча й враховувала його. Як це не дивно, масова антипропаганда Ющенка у ЗМІ принаймні майже не позначилася на його рейтингу, якщо не збільшила його до 25%.

Банковій та її “сім’ям” варто міцно замислитися над розумністю й доцільністю витрачання мільйонних коштів на свої безсилі, хоча й масові ЗМІ, і з огляду на успішність виборчих проектів Юлії Тимошенко і, мабуть, таки Олександра Мороза. Перебуваючи в ще жорсткішій, аніж Ющенко, інформаційній блокаді з боку Центру, БЮТі і Соцпартія не стушувалися, не змаліли. Через особистий контакт із виборцем, через “дрібні кроки” вони зуміли втриматися на рівні проходження 4-відсоткового бар’єру, що змушує владу використовувати нові й нові медіа-удари на кшталт уже комедійного фільму “Піар”. Утім, стосовно Мороза й Тимошенко можна додати, що вони вдало використали й власні ЗМІ на кшталт “Сільських вістей”, “Вечерних вестей”, пулу навколо “Граней” тощо. Однак це, швидше, тема розмови про роль партійної преси, аніж звичайної. Теж саме можна віднести й до телеканалу “Інтер”, який ані на йоту не намагався бути об’єктивним, ведучи лінію своєї партії СДПУ(о).

Є нюанс: якщо ніхто вже й не думає ображатися на «Інтер» з його віком соціал-демократії та «Народною платформою» в стилі совєцької «Правди», то «плюси» відверто розчарували й примусили думати про те, чи можливе в Україні хоч трохи об’єктивне телебачення. Про вагу цього нібито «найбільш незалежного каналу з усіх залежних» свідчить кількість випадків у ході виборчої кампанії, коли «Студію «1+1» відверто «нагинали» за вказівкою з Банкової і головного телеглядача, котрий каже, що «не втручається» у перебіг виборів. Тут можна згадати й відсторонення від дебатів Юлії Тимошенко, і невзяття її реклами, і «третій дубль» фільму «Піар», і інші приклади. Зрозуміло, що «плюси» підвішені й очікують на рішення апеляційного суду в справі про підтвердження чи непідтвердження їх ліцензії. Прикро, що такий у нас «найнезалежніший» телеканал, і в порівнянні зрозуміло, які інші й чому.

Повертаючись до неадекватності віддачі від виборчих старань ЗМІ, слід згадати слова Івана Плюща: “Навіщо його пхати, як воно не лізе”. Засилля на всіх каналах і в пресі блоку “За ЄдУ!” при його жалюгідному рейтингу є ще однією ілюстрацією до впливовості наших ЗМІ, результат медіа-потуг “озимих”, а також “Єдності” – із цієї ж опери. Мабуть, не довіряти й “четвертій владі” – це вже в ментальності модифікованого за 10 років українця.

Щоправда, як і в випадку з “прєдвкушенієм” загального підсумку виборів, зарано казати “гоп” і пити шампанське. Усе може зіпсувати й можлива фальсифікація голосування, і – що ще реальніше – результати виборів у мажоритарних округах. Саме за рахунок цього, плюс бариги-перебіжчики з “Нашої України”, більшість у новому парламенті може бути пропрезидентсько-“харчовою”. Тобто остаточно про роль медіа-ресурсу, як і інших ресурсів, можна буде говорити лише після оприлюднення результатів “мажоритарки”, які поки що в тумані.

Ярослав Павловський, заступник директора Інституту інформаційного суспільства:

- Я, напевно, ідеаліст, але найбільшим розчаруванням для мене було виявити під час цієї виборчої кампанії, що в Україні не існує незалежної, об‘єктивної, незаангажованої преси. Існують лише тупі провладні ЗМІ та ЗМІ трохи розумніші, але заангажовано антивладні чи опозиційні.

Об‘єктивність у оцінці виборчої кампанії не було продемонстровано жодним із вітчизняних ЗМІ — радіо, ТБ, друкованими чи електронними. При цьому, що цікаво, найбільше зусиль вітчизняні ЗМІ докладали до знекровлення певної політичної сили. Але навіть така нікчемна та ганебна роль не була виконана ними артистично та ефективно. Що ж стосується креативу, то тут — повне фіаско. І найкраще це має продемонструвати провал віртуальних, медійних проектів Хорошковського-Пінчука, Вітренко-Пінчука, Бродського-Суркіса тощо.

Сергій Макеєв, доктор соціологічних наук, зав. відділом Інституту соціології НАН України:

- Средства массовой информации в обществах, которые мы называем современными, выполняют примерно те же функции, которые в Древней Греции выполняла огора, а на средневековом Востоке выполнял базар. Это место, где циркулируют новости, где присутствуют слухи, возможные вымыслы и домыслы. Кроме того, одно из основных значений всех этих трех институтов заключается в том, чтобы вырабатывать некоторое согласие по поводу основных проблем и основных ценностей данного общества.

Если говорить о СМИ и о контексте избирательной кампании, то функцию поставщика новостей, а также слухов, домыслов и вымыслов наши масс-медиа прекрасно выполнили. Что не прозошло, так это серьезной работы по кристаллизации общего мнения по поводу базисных проблем политического, экономического и социального развития. Я не имею в виду то общее согласие, при котором все говорят: “да, мы с этим согласны”. Но избирателю, скорее всего, даже не был предоставлен шанс, чтобы не элиты согласились между собой, а чтобы избиратель сам мог солидаризоваться с некоторой позицией, и заодно донести ее также до других участников выборов – не только субъектов, но и избирателей. В этом смысле наши СМИ сработали по типу механизма, который действует в английском Гайд-парке: можно говорить все, что угодно, и это никого ни к чему не обязывает.

У меня нет рецептов, как должны функционировать средства массовой информации, но я надеюсь, что опыт этой кампании позволит им эволюционировать в ту позитивную сторону, которая так или иначе будет если не вырабатывать общее мнение, то, по крайней мере, всерьез обсуждать общие проблемы, без решения которых нам не двинуться вперед ни в политической, ни в экономической, ни в социальной областях.

Есть разные точки зрения в той дисциплине, которой я занимаюсь, по поводу того, что должны сделать СМИ с моими политическими предпочтениями, симпатиями или даже убеждениями. Наверное, существует какая-то часть избирателей, которые должны действительно сделать сознательный выбор – в результате каких-то проведенных дебатов. Я принадлежу к этой части избирателей, которой масс-медиа должны помочь утвердиться в моем собственном выборе. Эту функцию, лично для меня, они выполнили. Причем выполнили не всегда позитивными функциями – ясностью, корректностью, деликатностью, а очень часто – брутальностью, непоследовательностью, глупостью.

Олег Медведєв, журналіст:

- СМИ в основной своей массе не были самостоятельными в определении редакционной политики в отношении освещения избирательной кампании. Темы, акценты и т.д. – все это диктовалось хозяевами и стоявшими над ними политическими силами. Поэтому роль СМИ, безусловно, большая, но не самостоятельная и производная. Это же касается пропаганды и рекламы.

Социологические опросы показывают, что, как минимум, половина населения средствам массовой информации доверяет. И когда кого-то в унисон телеканалы критикуют, дискредитируют, а человек не имеет возможности на тех же каналах адекватно ответить, то это, вне всяких сомнений, негативизирует образ критикуемого. Насколько они повлияют в количественном плане – об этом можно будет судить только после 31 марта, когда будут известны конкретные цифры, набранные той или иной партией. Можно будет порассуждать, каков же удельный вес, набранный в цифрах, принадлежит контролируемым партиям в СМИ.

Безусловно, масс-медиа меня разочаровали. И закон, и этика требует других подходов к освещению избирательной кампании. Но, в принципе, то, что происходило – все ожидаемо и прогнозируемо. Не для того же люди потратили несколько лет на создание телевизионных каналов, чтобы оставить их незадействованными в избирательной кампании. Они-то, собственно, и создавались как не коммерческие медийные проекты, а как проекты политические, призванные решать вопросы о власти.

Євген Якунов, заступник головного редактора газети «Киевские ведомости»:

- С точки зрения ленинской характеристики СМИ как коллективных организаторов, пропагандистов, агитаторов - практически все масс-медиа сработали очень хорошо. Пропаганда шла отлично, агитировали отлично, организовывали всяческие акции тоже отлично. Возможна ли в наших условиях пресса, которая объективно бы рассказывала о ходе выборов? Это проблематично. Я ни прессы, ни телевидения такого не видел.

А вот с точки зрения PR, я считаю, было очень много удачных вещей, но, правда, очевидных. Скажем, те же теледебаты. Речь шла даже не о критике или уничтожении каких-то партий или блоков, что, казалось бы, должно было быть. Речь щла о пиаре, с помощью которого малопроходные силы приобретали некоторую известность, и тем самым откусывали рейтиг у «неправильных» лидеров гонки. Или дебаты Витренко-Тимошенко на ICTV – самые первые, которые все заплевали, с точки зрения пиара – были хорошо проведены. Другое дело, что с точки зрения объективности – не выдерживают никакой критики. То же самое касается репортажей, в новостях было много PR. Это все абсолютно понятно.

Будет ли у нас когда-нибудь возможность, чтобы средства массовой информации во время выборов зарабатывали себе авторитет, я не знаю. Во всяком случае, есть общепризнанный тезис, что во время выборов все масс-медиа теряют от 30% до 60% популярности. Это мировая статистика. Насколько эти данные соответствуют нашим, мне трудно сказать.

Зрителю трудно. Потому что с точки зрения телевидения все было несколько однообразно. А вот человек, который читал разные газеты и интернет-издания, смог составить определенное мнение. Хотя, можно ли сложить объективную оценку ситуаций, читая один пиар, а потом – читая другой пиар? Если одни газеты пишут одно, и замалчивают другое, а другие газеты наоборот – разобраться легче. Но когда и с одной, и с другой стороны идет мощный пиар, читателю трудно. Потому что, может быть, и ни то, и ни другое не соответствует действительности.

Лаврентій Малазонія, телепродюсер:

- О, роль СМИ была просто непревзойденной. Блистательной. Грандиозной. Просто распирает от гордости за наши СМИ. Как они виртуозно исполнили симфонию «ВР-2002», которую им написали политтехнологи. Они же – дирижеры. Так что, честнее будет говорить о роли политтехнологов и политтехнологии в нынешних выборах, чем о роли СМИ. И доказывать обратное, с моей точки зрения, так же контрпродуктивно, как доказывать зеку, что петух – это символ Свободной Франции.

Политтехнологам – браво! Не в каждой стране случается создать один большой «симфонический оркестр» из ТВ, радио, газет и Интернета. В Украине это случилось. Те СМИ, которые не участвовали в оркестре, довольствовались информационными «растяжками», поставленными теми же политтехнологами за пределами главной сцены и создавали нужный фон в нужном месте и в нужное время. Однако уже настало время для другой симфонии – «ПВ-2004». И тут будет несколько оркестров на разных сценах. Композиторы от политтехнологии уже написали и расписали каждый свою симфонию. Какие-то части симфонии «ПВ-2004» уже прозвучали в симфонии «ВР-2002». Нынешний большой оркестр СМИ распадется на несколько оркестров. Вот тогда можно будет говорить, какую роль и как играют СМИ в выборах.

Галереист Марат Гельман, который отлично разбирается и в такой музыке, как-то упомянул «акынов», которые хорошо поют одну, и только одну песню. Время «акынов», в том числе и в СМИ, остановилось на этих выборах. Так что отдавать должное надо не СМИ, а политтехнологам. И они это должное взяли. Взяли по-честному. (В этом месте аплодисменты, переходящие в овации).

Людмила Добровольська, ведуча «ТСН», «1+1»:

- Работа СМИ на этих выборах – яркая иллюстрация результатов того куличика, который выходит, когда начинает «сапоги тачать пирожник, а пироги печи сапожник». В этих выборах отечественным медиа отвели роль марионеток в чужом неважном сценарии.

В людской активности кипящей

Мне часто видится печально

Упрямство курицы, сидящей

На яйцах, тухлых изначально.

Перефразируя Губермана, роль СМИ свелась к роли курицы, знающей о том, что яйца-то тухлые, но которая вынуждена сидеть на них, ибо зав. фирмой уверен, что через пару-тройку дней – его стараниями (ну и при небольшом усердии курицы, конечно) – миру явятся элитные цыплята. Та курица, у которой сдают нервы – разбивает клювом яйца, дабы бесполезность своих усилий сделать очевидной. Такой – в лучшем случае, перестанут подсыпать зерна, в худшем – превратят в отечественную альтернативу «ножек Буша». А курица мудрая – с зав. фирмой спорить не станет – она и есть, и пить будет вволю, а что тухлые яйца цыплятами не становятся – проблема и вовсе не ее. Так что – разбивали СМИ эти яйца или честно их высиживали – роль курицы и есть роль курицы. А если отойти от болезненной куриной темы, как говаривал один телевизионный деятель искусств – наш современник: «Дайте мне пять минут, и я перепишу все так, что никто ничего не поймет». На этих выборах – никто ничего так и не понял. СМИ – справились со своей ролью.

Олекса Лівінський, журналіст (Закарпаття):

Закарпатські газети у цій виборчій кампанії грали роль агітлистівок.

За сприяння губернатора Геннадія Москаля та блоку "За ЄдУ" у краї знову сто- і двістітисячними тиражами почали виходити давно вмерлі і мертвонароджені газети ("Закарпатська правда", "Слово"), які розповсюджувалися безкоштовно через мережу "Укрпошти" або просто роздавалися на вулицях. Газети без комерційної реклами, зате з телепрограмою, на якій фоном друкувалася фраза "Голосуйте за ЄдУ". Державна газета "Новини Закарпаття" теж працювала на "ЗаЄдУ". Одна з найпопулярніших газет "Срібна Земля-ФЕСТ" одночасно розповсюджувала різні спецвипуски з агітацією за "Нашу Україну" і "Жінок за майбутнє". РІО працювала на Ратушняка і "Єдність", видавала спецвипуски за Ернеста Нусера - кандидата на міського голову Мукачева від "За ЄдУ". "Старий Замок" працював на Балогу і "Нашу Україну". Есдеки використовували свої газети "Соціал-Демократ", "Орбіта". В краї навіть вийшов "клон" двох газет - "Старого Замку" і "Срібної землі-ФЕСТ" під назвою "Старий Замок-ФЕСТ", де публікували жорсткий компромат на ворогів есдеків - Балогу і Ратушняка. Всі газети друкували агітматеріал про "КОПів". Держтелекомпанія не давала слово нікому, крім "За ЄдУ" і СДПУ(о).

Газети лише агітували за своїх патронів і компрометували їхніх опонентів. Інколи, якщо на це давав добро їхній "патрон", за солідні гроші продавали газетні площі під політрекламу. Писали так, що "наш кандидат - хороший, а його опонент - поганий". Одні мали газетних площ і ефіру досхочу, інші - навіть права висловити свою позицію у даному ЗМІ щодо "злитого" конкурентом компромату. Ніхто не писав про суттєві відмінності між лідерами блоків і партій та їхніми представниками в цьому регіоні, про те, що під парасолькою популярних в народі політиків проходить чимало сірих і навіть підлих номенклатурників. Безпристрасного, критичного аналізу не було ніде. Хіба лише кволі спроби цього з явним відбитком суворої цензури. Це й пояснює ту проблему, що в мізерному Закарпатті виходить більше 30 тижневих газет з нормальним (комерційним, непередвиборним) тиражем 10-15 тисяч екземплярів. Причому основна маса газет розходяться лише у містах, а це менше 40% населення.

В селах люди практично не мають доступу до комерційних газет, і владний адмінресурс цим користується. Про БЮТи, "НУ" чи іншу опозицію в глибинці практично не знають - там, як пише Коробова, все буде "заєдись". Якби у виданнях був плюралізм поглядів і можливість критичного аналізу, газет би було значно менше, тиражі - більшими, і їх би не обзивали "помийками", які пишуть однобоко і заангажовано. Загнані самоцензурою і вимушеною пропагандою в глухий кут, журналісти просто відробляють свої півищені гонорари або користуються можливістю заробити.

Однак плюсом є те, що виборця починає цікавити політика. Багато людей якось відчувають, де "чорний піар", а де - інформація. Нерідко своєю шаленою агітацією, змішаною з явним сприянням влади, деякі блоки працюють проти себе. Тому може бути, що це й до кращого.