- Як ви ставитесь до того, що журналісти – той же Дмитро Понамарчук – стають причетними до викиду компромату, добутого засобами несанкціонованого відповідними органами прослуховування телефонних розмов? Як ви вважаєте, чим керувалися причетні до цього скандалу: суспільними інтересами чи чимось іншим?

Відповідають: Лаврентій Малазонія, Віктор Зам'ятін, Віктор Циганов, Зиновій Кулик, Михайло Погребинський, Вячеслав Піховшек Як вже повідомляла “Детектор медіа”, сьогодні керівником агенції “Рух-прес” Дмитром Понамарчуком та лідерами руху “За доброчесність в політиці” В.Рубцовим та О.Ігнатенком були обнародувані нібито записи телефонних розмов нібито В.Ющенка та О.Омельченко, які нібито свідчать про те, що В.Ющенко брехав, кажучи про свою непричетність до голосування у ВР щодо відставки Віктора Медведчука.

“Детектор медіа” звернулась до експертів з запитанням:

- Як ви ставитесь до того, що журналісти – той же Дмитро Понамарчук – стають причетними до викиду компромату, добутого засобами несанкціонованого відповідними органами прослуховування телефонних розмов? Як ви вважаєте, чим керувалися причетні до цього скандалу: суспільними інтересами чи чимось іншим?

Лаврентій Малазонія, телепродюсер:

- К таким вещам нужно относиться уже привычно, нужно выработать иммунитет. Учитывая подобные вещи, которые происходили, происходят и будут происходить у нас или в России, или на Западе, ничего страшного, как и ничего хорошего, я в этом не вижу . Что касается привязки к этому именно Дмитрия Пономарчука, у меня ни положительных, ни отрицательных реакций в этом смысле нет. Подобными приемами пользуются многие журналисты, просто они не дают расшифровку или голосовой файл того, что они услышали, а просто используют их в своих аналитических изданиях. И это ни у кого не вызывает большого отторжения.

Если этот разговор оценивать как пример трудовой дисциплины, то есть «искусство всегда быть глупее своего начальника», то Виктор Ющенко его продемонстрировал в очередной раз - в данном случае в отношении Омельченко. А вот о «трудовой дисциплине», проявленной г-ном Омельченко в отношении своего начальства накануне разговора с Ющенко, конечно интереснее было бы узнать. Но вряд ли найдется журналист, который нам это продемонстрирует.

Такие вещи происходят в любой стране. Возможно те издания, которые с таким восторгом печатают пленки Мельниченко, без всякого восторга будут относиться к тому, что легализировал Понамарчук, то есть «заказ» на Медведчука.

Я думаю, что причастные к этому скандалу люди руководствовались прежде всего собственными интересами. Судя по тому, что «Детектор медіа» обратила на это внимание, а также другие интернет-сайты, газеты, телевидение будут это обсуждать, обсасывать, мусолить. Я думаю, что именно это и было целью. Это просто PR-акция, которая не свидетельствует о том, что кто-то заботится в данном случае вопросами морали, связанной с отставкой вице-спикера парламента Виктора Медведчука. Мораль к политике не имеет никакого отношения. Точно также, как мораль Ющенко и Омельченко - к морали Медведчука. В конце концов, не обвалился доллар, не обвалился евро, и не упала гривна. Все на своих местах. И все найдет свое место после 31 марта.

Віктор Зам’ятін, редактор відділу міжнародної політики, газета “День”:

- Это напоминает банальнейший слив компромата. Учитывая обстоятельства, при которых были обнародованы эти записи, а также обстоятельства, при которых возник сам по себе народный рух «За єдність» и его первая пятёрка. Здесь весьма много неизвестных вещей, которые как-то между собой взаимосвязанны. Это является очередным свидетельством того, что наши украинские политики и так называемые эксперты, имиджмейкеры почему-то считают, что чем больше будет чёрного PR, тем проще им будет победить. Я думаю, что действительность немножко другая, и её тоже нужно учитывать. Кроме всего прочего, эти записи больнее могут ударить как раз по Дмитрию Пономарчуку, который зачем-то их обнародовал, и достоверность которых так же сложно установить, как и достоверность записей майора Мельниченко. Но если записи Мельниченко имели какие-то международные последствий, которые со временем стали меняться в более или менее рациональную сторону, то здесь - это грязь и ничего больше.

Всегда во всех акциях подобного рода всё основано на финансовой зависимости. Я думаю, что подобных акций дальше будет больше, это только начало.

Віктор Циганов:

- Свободу слова нельзя купить, ею расплачиваются. Но насколько я знаю Дмитрия Пономарчука, то или ему просто захотелось кушать, или славы, или он просто был возмущён тем, что у нас творится. Тут возникают две версии: или у него проснулась совесть, или он почувствовал голод. Скорее всего - второе. Насколько я знаю, он никогда не чуждался чёрного PR.

Зиновій Кулик, шеф-редактор журналу “ПіК”:

- Причетність журналістів до політики як такої є їхнім добровільним вибором напрямку своєї журналістської діяльності. А вже якими методами вони здійснюють свій вплив на формування політичної культури в Україні, на створення певного іміджу тим чи іншим політикам, чия програма і діяльність відповідає політичним симпатіям самого журналіста, це інша справа.

Якщо говорити конкретно про вчорашню прес-конференцію і оприлюднення записів розмови Віктора Ющенка і Олександра Омельченко, то можна стверджувати, на превеликий жаль, що рівень політичної культури в нашому суспільстві не зростає. Очевидно, тут процеси синхронізуються певною мірою з економічною ситуацією. Якщо в економіці ми вже сягнули дна, то тепер будь-який крок чи півкроку вгору - це вже колосальне зростання. А якщо говорити про політичну культуру в нашому суспільстві і тих, хто її визначає (в тому числі, лідерів партій і журналістів, які висвітлюють політичну ситуацію в Україні), то очевидно, що процес падіння затягнувся. Але сподіваємось, що березень 2002 року буде кінцевою точкою, від якої ми відштовхнемось, оглянемось і зрозуміємо, що взаємне обливання брудом ні до чого хорошого у внутрішньому політичному житті не приведе, і зовнішньому іміджу України не додасть. Зрозумівши це, ми спробуємо освоїти цілком іншій рівень політичної журналістики, способів впливу на формування громадської думки і багато інших складових, які сумарно називаються політичною журналістикою.

Якщо говорити конкретно, то крім певного здивування ця ситуація нічого не викликає. Цілком зрозуміло, що закулісні ігри в парламенті, в уряді, при блокуванні і розблокуванні політичних партій відбуваються, і це явище нормальне. Розуміючи притому закулісні ігри або конфіденційність розмов керівників політичних груп, як технологічний засіб, який застосовується в будь-якому політичному середовищі незалежно від ступені демократичності і ступені політичної культури. З іншого боку я схильний до того, що при всіх таких закулісних іграх повинна бути певна не лише продекларована, але і здійснена позиція. Бо коли того чи іншого політичного діяча “ловлять на непослідовності”, то очевидно, що його іміджу це нічого позитивного не додає.

Якщо говорити про сам метод, яким було оприлюднено запис телефонних розмов, як на мене, він підсилює або пояснює якийсь елемент журналістського розслідування. Просто так, як викид фактажу, він не робить честі ні самому журналісту, ні всім нашім медіа, які за відсутністю якоїсь реальної події вхопились за це діло і зробили подією номер один вчорашнього і, мабуть, сьогоднішнього дня. Це не є ні чорна, ні взагалі PR технологія. Це елементарна відповідь фехтувальника на укол, який був здійснений перед цим. Несанкціонований збір інформації - старий, як світ, засіб. Вміле використання цього іншими - найбільш цікавіше, що і продемонстрував учора Дмитро Пономарчук. Я маю на увазі, що хтось інший, а не блок Народний Рух України, до якого Дмитро належить, чи “Наша Україна” чи “Єдність” отримає плюси і мінуси, якими зможуть маніпулювати в подальшій передвиборчій боротьбі, і які отримають з цього більше дивідендів, чим безпосередньо самі учасники цієї скандальної акції.

Хочу завершити тим, з чого і починав: це ще одне свідчення невисокої політичної культури не тільки нашого суспільства, а і політичного бомонду. Це викликає почуття жалю, і як би бажання закликати представників цього бомонду краще вивчити історію, уважніше подивитись на промахи своїх попередників, і в черговий раз не ставати на ті граблі, на які ми вже неодноразово ставали.

Михайло Погребинський, політолог, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:

- Мне, как бывшему представителю интеллигенции, неприятны любые не слишком моральные методы работы. Но как политолог я к этому отношусь, как к естественному элементу политической борьбы. Пономарчук – представитель конкурирующей на определённом секторе электората политической силы. Если в руки этого политика попал материал, в достоверности которого он не сомневается, то он бы просто не был политиком, если бы не использовал этот материал в своих политических целях. Если бы это была какая-то фальсификация, то тогда его стоило бы пригвоздить к позорному столбу. Я не являюсь экспертом по части достоверности плёнок, но как человек, неоднократно разговаривавший лично с фигурантами, скажу, что на меня это производит вполне убедительное впечатление.

Судя по всему, никто из наших героев и не отказывается от того, что их подслушивали. И я отношусь к этому, как к политическому ходу конкурента в электоральном национал-демократическом лагере. Я считаю, что это попытка Пономарчука выйти из поля безнадёжности для блока, в котором он участвует, получить дополнительную известность на скандальном мероприятии. Кроме того, отбить часть руховского электората, показав ему, что люди пошли на самом деле не за мессией Ющенко, а за мэром города Киева, который ведёт себя как крупный руководитель какого-то треста, который ругает беззащитного бригадира. Я не могу заранее сказать, много ли у него шансов отбить часть электората, но не исключаю его намерения проехаться по районам с этой плёнкой, обращаясь к руховцам со словами: «Вы бы позволили вашему лидеру выслушивать такие речи? и Годится ли для любимого нами и вами Руха такой лидер?». Думаю, не исключено, что этот политический ход может дать ему какие-то шансы в политической борьбе. В’ячеслав Піховшек, “1+1”, “Епіцентр”:

- В Україні 16 структур, які мають право оперативно-розшукової роботи, як це регламентується відповідним законом України. В розвинутих країнах світу таких структур не більше трьох-чотирьох. Нічого спільного з оперативно-розшуковою діяльністю такого роду діяльність не має. По-друге, треба відрізняти компромат від компромату. Скажімо, візьмемо таку граничну ситуацію: до журналістів потрапляє інформація про можливий вибух реактора на атомній електростанції. Я вважаю, що така інформація, незалежно від джерела її отримання і незалежно від того, перевірена вона чи ні, має бути оприлюднена. Оскільки вона становить суспільну небезпеку. В інших ситуаціях журналіст сам повинен вирішувати – використовувати це чи ні. Ми всі користуємося іншими джерелами, крім, так би мовити, дозволених законом. Інша справа, як ми це використовуємо.

Вчорашній викид інформації, на відміну від інших викидів так званого компромату, можна перевірити. Можна підняти дані, як проголосували у Верховній Раді, хто за що виступав, хто був ініціатором відставки Медведчука, як це технологічно відбувалося, і таким чином порівняти аудіорозмову, представлену публіці, на предмет відповідності фактичним обставинам справи. В цьому випадку це можна зробити. Далеко не в кожному випадку ми можемо знайти самостійне, незалежне чи об’єктивне підтвердження тієї чи іншої інформації.

Зрештою, Дмитрій тепер претендує на роль політика. А в політиці, як відомо, можна працювати будь-якими ефективними способами. Побачимо в майбутньому, чи це додасть голосів блоку Народний Рух України “За єдність”, в першу п’ятірку якого він входить.

Люди, причетні до скандалу, керувалися політичними інтересами, які можуть частково співпадати з суспільними. Віктор Ющенко нагадує мені маестро подвійної гри. Для мене було цікаво зробити свої висновки про те, якою роботою він займався.