Ендрю Бойд, Телерадіожурналістика: техніка новин, 5 видання, Лондон, 2000

30 Січня 2002
5110
30 Січня 2002
11:49

Ендрю Бойд, Телерадіожурналістика: техніка новин, 5 видання, Лондон, 2000

5110
Фрагменти з посібника. За пропозицією нашого колеги з Нового каналу Віктора Коваленка від сьогодні “Детектор медіа” розпочинає у рубриці “Професія” публікувати фрагменти з популярних підручників та посібників для журналістів, статті на фахові теми, які з’являються в інших країнах. Переклади – самого Віктора Коваленка, якому ми дуже вдячні за надану можливість здійснити те, чого ми прагнули й самі, але не мали поки що коштів на перекладачів.
Ендрю Бойд, Телерадіожурналістика: техніка новин, 5 видання, Лондон, 2000
Віктор робить це абсолютно безкоштовно – і це дійсно дуже важливо для всього середовища вітчизняних журналістів, особливо – початківців: знайомитися завдяки ініціативі колеги з іншим досвідом.

Сьогодні - знайомство з англійським посібником .

Ендрю Бойд

Телерадіожурналістика: техніка новин

(5 видання, Лондон, 2000)

Фрагменти з посібника.

Розділ 14. Ведучі новин

Талант.


У шоу-бізнесі акторами вважають тих, хто має талант. Це поняття розповсюджується і на тих, хто представляє глядачеві телевізійні новини.

На відміну від важкої праці репортерів, продюсерів, редакторів та інших обдарованих членів команди новин, репутація телеканалу може підвищитися чи нівелюватися в залежності від манер і поведінки цих небагатьох “людей першої величини”. Чудовий ведучий може шалено збільшити рейтинги каналу, тоді як поганий ведучий – суттєво зменшити.

Інформаційні апетити продовжують зростати, але спосіб, як вони задовольняються, відповідає сучасній фаст-фуд ері. Минули ті часи, коли диктор телебачення у класичному костюмі розповідав новини так, наче оголошував імена шанованих гостей на урочистому прийомі. Останні роки продемонстрували нам безліч спроб телеканалів подавати новини якомога більш розкуто і невимушено. Битви за рейтинги народили на американських і британських станціях таке поняття, як емоційне “happy talk”, зокрема, ранкові ведучі отримали своє поняття “fancy factor”.

У загальному программуванні і у новинах стилі ведення різняться. Завдання більшості телепередач – розважати, завжди виглядати по-товариському, по-дружньому і у найнеформальнішому стилі, тоді як ведучі новин намагаються підібрати серйозний і більш формальний тон відповідно до важливості повідомлень випуску.

Не зважаючи на ці відмінності обидва варіанти ведення схильні наближатися один до одного. Телевізійні новини поступово тяжіють до більш персоніфікованої подачі і їхні ведучі тримаються по-товариському. Авторитетність є також, однак загальні манери на кшталт шкільного вчителя поступаються на користь манер на кшталт шанованого дядечки або дорогого друга.

“Коротше кажучи, ведучий повинен викликати довіру. Глядачу доводиться вірити у те, що йому говорять, і він мусить розуміти важливість сказаного. Складається враження, що британські телеведучі мало знаються на своїх повідомленнях. Гарний ведучий новин повинен бути, по-перше, журналістом.” Пол Клівленд, менеджер персоналу, АВС News, Лондон.

Термін “anchorman” (ведучий-зірка) був започаткований у США відомим журналістом Уолтером Кронкайтом. У Великій Британії віддають перевагу таким термінам, як “newsreader”, “newscaster”, що демонструє деякі відмінності у стилях новин по обидва боки Атлантики, у стилях, які відрізняються й по всьому світі. Простіше кажучи, британські телевізійні ведучі виглядають, як серйозні, авторитетні фігури, які тримають глядача на достатній відстані, і які ніколи не дозволяють своїм емоціям прикрасити повідомлення. Американські ведучі-зірки також серйозні, але по-дружньому налаштовані авторитети, які і ведуть новини і коментують їх.

Американський термін “anchorman” означає, що його носій має внутрішню силу і авторитетність у поєднанні з досвідом і харизмою, на яких тримається вся телепередача і які якимось чином відповідають сучасним реаліям. Британський “newsreader” і “newscaster” набагато менш персоніфікований. Цей термін сфокусований не на індивідуальності ведучого, а на самих новинах. Іншими словами – авторитет, який знається на новинах, і люб”язно представляє їх усім глядачам, які сидять перед екранами. У більш детальному значенні персоніфікації термін “newscaster” стоїть на один крок попереду “newsreader”, але на кілька кроків позаду “anchorman”.

Ведучий ВВС Джон Гемпрі, популярний ведучий основної новинної радіопрограми “Сьогодні” радіостанції “Radio 4” – людина, яка налаштована проти загальної ідеї, що ведучі повинні бути зірками:

“Важко жити з відчуттям, що ти став ТАКОЮ знаменитістю, що вже сам є новиною. Тут існує небезпека, що ти стаєш менш ефективним ведучим новин, бо люди спостерігають більше за тим, чи ти повів бровою. Мені не подобається повністю персоніфікована подача новин. Я – всього-навсього звичайний, невизначний хлопець, який намагається читати новини компетентно і не дозволяє своєму характерові втрутитися у це”.

Якості ведучого новин.

Ідеальний набір якостей для ведучого новин можна перелічити так:

Авторитетність,

Компетентність,

Здатність ясно висловлюватися,

Душевність,

Харизма,

Професійність,

Гарний голос,

Гарний вигляд.


У США з їхніми голівудськими традиціями, де кінозірки апріорі виглядають компетентно, такі вимоги розповсюджуються й на телеведучих. Рівень душевності й харизми буде залежати від того, наскільки та чи інша телестанція хоче наблизитися до товариського стилю в подачі новин. У США подібна телевізійна політика зводиться до прислів”я “посмішка, посмішка і ще раз посмішка”, тоді як у Великій Британії поняття “викликати довіру” поєднує у собі все (за винятком жінок-ведучих, яким доводиться поєднувати талант ще й із вмінням завжди молодо виглядати).

Жінки, які ведуть новини.

Коли мова йде про жінок-ведучих, телеканалам завжди доводиться зважати на їхню сексуальність. Ведуча новин ITN Джулія Соммервіл (Велика Британія) не вбачає жодної причини, чому жінки середнього віку повинні триматися подалі від телекамер: “На цей момент переважна більшість жінок виглядають по-сучасному молодими. Не надто молодими і не надто старими. І якщо ми показуємо на телеекранах середнього віку чоловіків-ведучих, чому ми не повинні показувати середнього віку жінок? Телебачення не потребує еротичних розповідей про новини. Що набагато важливіше для людей, так це – довіра до ведучого” До речі, сама Соммервілл в юності була моделлю.

Тенденція до збільшення хронометражу випусків новин принесла із собою зростаючу потребу мати двох ведучих, які разом представляють новини. Багато телепродюсерів вважають гарною комбінацією, коли новини ведуть разом чоловік і жінка.

Більше, ніж ведучий новин.

“Я не зацікавлений у акторах, які читають повідомлення. Це спотворює новини. Багато хто з них й гадки не мають, що читають. Коли вони беруть інтерв”ю у студії, то читають запитання, написані кимось іншим. Це – неправильно! Новини повинні розказувати журналісти – вони компетентніші”. Гаррі Редліф, шеф-редактор новин каналу CBS (США).

Ведучий новин, це завжди більше ніж гарне обличчя. Однак і популярна омана, що ведучий просто приходить у студію за 10 хвилин до ефіру і бере сценарій з підводками, не далека від істини. Але зрештою, ведучі новин зазвичай будуть журналістами, яких набиратимуть з газет і радіо. Їхній шлях до студії буде залежати більше від доведеного професіоналізму у новинах, ніж від їхнього зовнішнього вигляду.

Очікується, що ведучі новин, як і більшість журналістів, є додатком до новин, їхніми провідниками, які відслідковують події протягом дня. Вони покликані тримати руку на пульсі подій і розуміти, що їхній досвід без зайвих проблем дозволить їм провести інтерв”ю у прямому ефірі.

Як того вимагає сучасність, ведучі повинні відслідковувати події у розвитку протягом дня, що дозволяє по-своєму пережити і презентувати їх.

“У відповідальні дні ти намагаєшся дістатися на роботу якомога раніше. Тобі дійсно треба бути у вирі подій, у самому їхньому вирі! Це важливо – брати участь у дискусіях щодо того, в кого треба брати коментарі й інтерв”ю. Тоді глядачі зрозуміють причини таких інтерв”ю і це допоможе тобі бути в контексті”. Ведучий новин ITN Тревор Макдональд.

Коли телестанція продукує кілька випусків новин протягом доби, ведучі працюють у складі редакторських команд, щоб спільно оновлювати матеріали і дотримуватися їхньої достовірності. Частина цього процесу – переписування сюжетів і підводок, щоб прилаштувати їх “під себе”.

Професіоналізм.

“Я не особливо зацікавлена у приємних обличчях чи гарних голосах. Я більше зацікавлена в компетентності. Ведучий повинен пропрацювати певний час репотрером і знати, що таке сюжет.” Джудіт Мелбі, мережевий продюсер. Канадська телерадіокорпорація.

“Авторитетність, це не те, як звучить твій голос. Авторитетність, це – розуміння того, про що ти розповідаєш, і здатність переказати своїми словами це будь-кому”. Девід Данхілл, колишній ведучий новин BBC.

Компетентність і авторитетність – якості, яких потребує кожен ведучий новин – залежать в основному від персональних якостей. Те, що він знає, про що розповідає, не повинне викликати жодних сумнівів. Компетентність ведучого швидко розчиняється у повітрі, коли в ефірі з”являються елементи вагання, сумнівів. Це те ж саме, як репутація в бізнесі, коли слід цінувати й берегти хоча б мінімальні принципові речі і якості. Адже те, як тримається людина в кадрі, безпосередньо пов”язане з рейтингами телепрограми… і з прибутками станції.


Професоналізм грунтується на “холодній голові”, на вмінні без емоцій оцінити ситуацію, на достатньому досвіді. Але це не означає залишатися непорушним стовбом тоді, як навколо тебе все кипить.

Звісно ключовим моментом є чисто людське вміння тримати себе в руках, не зважаючи на те, чи ти встав сьогодні не з тієї ноги, чи не спав усю ніч, чи від тебе щойно пішла дружина. Професіонали залишають своє приватне життя за дверима офісу і повертаються до приватних проблем тільки, коли виконають свою безпосередню роботу. Ніхто не застрахований від життєвих негараздів, але обов”язок професіонала не переносити їх на роботу. Таке досягається через розуміння того, що твої особисті уподобання, думки, судження не є істинами в останній інстанції і у новинах треба бути скрупульозно точними у передачі інших точок зору.

Розділ 15. Ми в ефірі!

Дійство.


“Телебачення – це винахід, який дозволяє порозважатися у твоїй спальні тим людям, яких ти ніколи не пустиш у свій дім”. Девід Фрост.

Ведення новин - точка, де сходяться журналістика і шоу-бізнес. Подача новин залежить від того, наскільки далеко пішла станція у своєму розвитку. Навіть для найкращих телеведучих із прекрасними якостями і досвідом саме розуміння того, що тебе бачать і слухають мільйони глядачів є серйозним випробуванням свого самолюбства (его)… як би вони це не заперечували.

Телеведучим доводиться жити в промінні слави. Якщо публіка на їхньому боці - це тішить. Але й випробовує на міцність їхнє самолюбство. Однак так само спритно публіка готова засудити ведучого не тільки за хиби й помилки, але й за покрій піджака й колір краватки. Ведучі не повинні дозволяти, щоб їхній одяг йшов у розріз зі специфікою теленовин. Як заявила ведуча ВВС Сью Лоулі:

“Якщо у тебе весела зачіска, глибокий виріз на блузі або щось надто драматичне й яскраве, люди скажуть: “Ти подивись на неї! Що вона вдягнула? Боже милостивий!” Потім вони розглядатимуть і обговорюватимуть одяг і не слухатимуть, що ти кажеш ”.

Ведучий Джон Гемпріз колись був визнаний глядачами, як найкраще вдягений ведучий на телебаченні. Але сам він зізнається, що одягом не переймається. Це підтверджує й той факт, що на одержання винагороди до найпрестижнішого лондонського готелю він прийшов, вдягнений у дешевий костюм за 50 фунтів. Згодом у інтерв”ю англійському журналу “Woman”: «Запевняю вас, все найкраще у новинах – це те, що вище краватки». Консервативний, але без зайвої напищеності – ймовірно найбезпечніший стиль одягу.

Простіше кажучи, манери ведучого можуть час від часу перебирати більше уваги глядачів, ніж сама новина. Нахил уперед чи назад, коливання з боку на бік, чухання носа, торкання до губ, часте кліпання віями, розмахування руками – це ті речі, які ведучий може відшліфувати чи позбутися наполегливою практикою перед дзеркалом чи відеокамерою перед тим, як ризикнути своєю репутацією перед аудиторією.

Енергетика.

У гарячому студійному кріслі, із адреналіном у крові, із сердцем, що швидко б”ється, ведучий може збагнути, що він забув, що перед екранами телевізорів сидять звичайні спокійні люди, які хочуть почути, що він їм скаже. Телекамера, освітлювальні прилади і все інше обладнання виглядають бездуховно і відлякуюче, наче крісло дантиста. Але ведучий мусить припинити паніку і опанувати себе.

Об”єктив телекамери є маленьким скляним оком у залізній оправі, який згодом стає твоєю довіреною особою. Тобі не вдасться спілкуватися з ним, як з другом, але ти не повинен розмовляти з ним, як із лінзами. Говори з телекамерою! Ти їй подобаєшся! Вона – на твоєму боці! Але для того, щоб з нею заговорити і дохідливо заговорити, для цього потрібна харизма і вправність донести слово до глядача по той бік лінз. Це – так званий “x-factor”, який характеризує гарного телеведучого. Він ще називається – presence. В українській мові найближчим відповідником цьому можна вважати термін – енергетика.

“Інколи ти впадаєш у істерію. Я завжди глибоко видихаю, коли вмикається телекамера. Попервах я йшов у студію на прямі ефіри і в мене цокотіли зуби. Якось я сказав телеведучому із 15-ти річним досвідом: “Ти мусиш почуватися в кадрі спокійніше!” Він зауважив: “Хлопче, той день, коли ти зайдеш до студії без жодних нервів буде днем, коли ти перестанеш бути ведучим. Тому, що ти втратиш самого себе”. Тепер я знаю, що він був правий. Ти мусиш відчувати свій адреналін” Джон Гемпрі, ведучий ВВС.

З іншого боку , адреналін – це проблема. Тоді як молодий ведучий намагається впоратися із цим, досвідчений телеведучий робить усе можливе, аби адреналін не зникав. Один ведучий на радіо спеціально тягнув до останнього моменту перед ефіром і буквально влітав до студії в останні секунди. Часто траплялося, що ді-джей вже крутив семисекундну звукову заставку радіопрограми, а ведучий ледве встигав сісти у крісло. Усе це заради підтримання рівня адреналіну. Але так робити не рекомендується! Подібне може призвести до катастрофи в ефірі. Але певний рівень адреналіну у крові, і під контролем, є тим містичним інгредієнтом, який і визначає важливу і важко пояснювану складову – енергетику.

Встановлення контакту з аудиторією.

“Коли в ефірі, я завжди уявляю, наче спілкуюся зі своєю сестрою або другом”. Сью Макгрегор, ведуча програми Today на ВВС.

Телевізійні тренери ВВС пропонують наступну формулу успіху:

Інформація + Енергетика = Комунікація

Успішна комунікація залежить не тільки від енергетики. Тут грає роль, як написаний сценарій і як він прочитаний. Гарний ведучий – той, хто встановлює контакт зі своєю аудиторією. Як це пояснити – немає точних слів. Коли це є, обидва задоволені – і ведучий і аудиторія. Тренери на ВВС по-різному це визначають: “вдумливо говорити”, “дати почути радіо без приймача”, “оживити сценарій”, “відірвати слова від паперу”, “проявити індивідуальність”, або користуються англійським терміном “up-front”. Що треба, так це сфокусована енергія, помножена на індивідуальність, і спрямована прямо на аудиторію.

Але ведення випусків починається зовсім без врахування інтересів всіх представників масової аудиторії. Кожен глядач – індивідуальність, який запрошує ведучого до свого помешкання. Ведучий – є гість, довірена особа, або навіть друг, і він запрошений додому, бо має що розповісти.

Ведучі, особливо на радіо, можуть просто забути про наявність аудиторії. Замкнені у коконі студії за чотирма стінами, вони можуть почати розмовляти, наче самі із собою. Вони втрачають самоконтроль, їхня концентрація розпорошується і ведення передачі перетворюється на співи, грайливість і нещирість. Вийти за межі анонімності і белькотіння у мікрофон можна, пам”ятаючи, що ти не викладаєш інформацію чи читаєш з папірця, а розказуєш історію.

Радіоведучі мають ще більші труднощі. У нормальному спілкувнанні, людина бачить твоє обличчя. Твої емоції ілюструють розповідь. Якщо ти пригнічений, то ти й виглядаєш пригніченим, якщо ж ти щасливий, то й виглядаєш відповідним чином. Говорити замість тебе можуть також і твої руки, доповнюючи розповідь жестикуляцією і створюючи образи. Ти можеш навіть невиразно вимовляти слова, але люди побачать по губах і домислять замість тебе те, що ти хочеш висловити.

А тепер уяви собі, що ти говориш до когось, хто не може бачити твого обличчя, очей і рук! Ця вербальна складова спілкування відсутня. І це – те, що відбувається на радіо. Цей недолік долається працею над тим, щоб вкласти в голос усі ті емоції, які ти зазвичай подаєш іншими вербальними методами…

Знати свій матеріал.

“Ліверпуль… Близько 500 осіб, або 500 осіб… Я гадаю, що справді мусить бути десь біля півмільйона осіб… зазнали численних переломів рук і травм… Ні, ох, вибачте!… 500 осіб зазнали численних переломів, травм і постраждали внаслідок того, що майже півмільйона галасливих фанатів зібралися біля готелю, щоб привітати своїх героїв – чемпіонів Англії. Це – просто катастрофа!” Британське радіо.

Компетентність бере свій початок з досвіду, з того, щоб під час роботи в журналістській команді слід відмінно знати свій матеріал. Недосвідчені ведучі мусять відмінно пізнавати матеріал, витрачаючи якомога більше часу на те, щоб читати і перечитувати вголос повідомлення до того, як вийти в ефір. Зокрема, йдеться про фрази на теми сутичок, катастроф, про помилки, складні імена і назви, погану пунктуацію і про речення, які занадто довгі. Всі ці проблеми можуть на глаз бути не помітними, але вони стають помітні під час читання вголос.

Багато хто з ведучих суттєво переписує і переробляє свої тексти, щоб прилаштувати їх до свого стилю. Кращий спосіб розуміти історію, це коли написав її сам.

“Я читаю кожну підводку до сюжету і кожен сюжет. Тому я повністю розумію, про що йдеться. Гадаю, це саме тому, що перечитую. Cам написав кілька підводок і кілька адаптував під себе” Зейнаб Бадаві, ведучий Channel 4.

“Суть полягає в тому, щоб повністю зрозуміти що ти читаєш до того, як ти відкрив рота. Глядачі зрозуміють це, якщо ти це зрозумів.”
Джон Тьорні, ведучий ВВС World Service.

Поняття “ad-libs” або дещо про відчуття часу.

Багато професіоналів під час телепередачі мають справу зі службовими командами і службовими фішками. Анонси новин і нагадування новин, ідентифікаційні ознаки телеканалу і програми, коментарі і зауваження – усе це зазвичай занотовується у сценарій. Коли передача вже добігає кінця, а гість сидить у студії і чекає, що його про щось запитають, а тут режисер скороговіркою щось пояснює у навушник, навіть найнедосвідченіший ведучий розуміє, що слід зметикувати і взяти передачу у свої руки, аби вона не провалилася зовсім. Кращий спосіб уникнути непорозумінь – занотовувати у сценарій всі службові речі, команди, часові обмеження і їх слід неухильно дотримуватися.

Наприклад, “за 13 хвилин друга” – типова фраза, яку ведучий може прочитати з підкажчика. Але якщо подивитися на студійний годинник і чітко прослідкувати за часом, то виявиться, що досить складно, аби подібний “ad-libs” у сценарії збігався з реальністю. Через півгодини ефіру відчуття ведучим часу і реальний час суттєво відрізняються. А студійний годинник вже може показувати, скажімо: “2.13”.

“На годиннику шоста вечора. Добрий вечір! Це - Джон Сноу із новинами… Вибачте, зараз – о пів на сьому... і це – Джон Сноу із міськими новинами. Спочатку переглянемо заголовки!… О пів на шосту! Вибачте! Дуже незрозумілі годинники тут у нашій студії.” Британське радіо.

Завжди напружуйте свої мізки перед тим, як відкрити рота – думайте перед тим, як говорити !

Після того, як ведучи перевірить сценарій, він повинен вимагати кілька хвилин спокою і тиші перед ефіром, щоб перечитати сценарій заново. Хоча на ТБ кілька хвилин тиші - це проблема.

На додачу, підготовка – це головне. Що краще – ведучий, який читає незрозумілий йому сценарій, і де неясні сюжети виходять за графіком секунда в секунду, або подача зрозумілих і перевірених матеріалів навіть із запізненням на 10 хвилин?

Швидко опанувати себе.

“Найгірша річ, яка зі мною трапилася, це коли я палив цигарку під час ефіру новин і випадково підпалив на столі папери. Почав їми розмахувати, але вони ще більш зайнялися! Якось ми із цим впоралися, але я перелякався. Потім опитував усіх, чи помітили вони мій переляк в ефірі. Я не думаю, що я міг би після цього нести в ефірі нісенітниці, але ж...” Девід Данхілл.

Коли в ефірі щось не так, ведучий повинен залишатися спокійним і професійним. Жодного зайвого звуку не повинно бути у студії. Найспокійнішою реакцією на несподіванку в ефірі була реакція радіоведучого ВВС під час війни, коли у будинок ВВС потрапила бомба. Він витримав паузу у 2-3 секунди і спокійно повів далі.

“Я завжди думаю, що нештатна ситуація – це щось як мікроб, - каже Девід Данхілл. – “Якщо він в тебе потрапив, ти будеш ураженим до закінчення ефіру.” Відповіддю є негайно і повністю викинути позаштатну ситуацію з голови і зосередитися на решті матеріалів.

Більшість оказій трапляється, коли ведучі очікують таких помилок, як важке іноземне ім”я чи назва, чи коли вони вже пережили оказію і перебувають не в собі. За іронією, іноземні імена й назви завжди вимовляються без проблем, тоді як ведучий спиняється або на попередньому слові, або на наступному.

портаж з Вашингтона. Урод… Юрод… Юридичний комітет Палати Представників, який розглядає… гм… е-е… питання імпічменту Президенту Ніксону, провів голосування анонімно… анонімно запросити містера Ніксона, як свідка. Звичайно, якщо містер Вікс… Нікс… Вікстон… містер Нікстон…Ох! Вибачте за це, будь ласка! (чути, як ведучий сміється) Чи містер Ніксон погодиться – це вже інше питання”. Британське радіо

“Коли передача пройшла вдало і ти думаєш, що ти провів її нормально, це дуже сильне відчуття, - каже ведучий ITN Тревор Макдональд. – “Але бувають моменти, коли ти знаєш, що провів передачу дуже погано, і тобі кепсько від цього на душі і ти хочеш лише дістатися додому і якнайшвидше про це забути. Мої помилки завжди у моєму розумінні виглядають більшими, ніж вони є насправді. Коли я говорю про них з людьми, вони їх інколи не помічають. Але навіть найменша помилка мене бентежить. Ти мусиш прагнути досконалості. Немає іншого шляху”.


Прагнення до досконалості і якості через дошкульний самокритицизм, можливо, і перетворює телевізійника у найкращого професіонала.

Мистецтво оволодівати собою означає бути готовим до кожної несподіванки.

Найгірша помилка, якої може припуститися ведучий, це – піти з кадру. Навіть не думай про це! Викинь з голови!

Розповсюдженою проблемою для ведучого є раптова затримка з видачею в ефір записаних матеріалів. Підводка прочитана, ведучий чекає і… нічого. Такі секунди називаються твим ефіром.ТБ глядач може бачити тільке спантеличене обличчя ведучого. Мовчанка для радіо – ще гірше.

Якщо репортаж не з”являється в ефірі на радіо, ведучий вибачається і переходить до іншої теми. Ведучому на ТБ зазвичай режисери і випускові кажуть, що робити далі. Нормальною вважається пауза не більше трьох секунд. Новачки завжди роблять помилку, зупиняючись на 10 і більше секунд, сподіваючись, що технічні працівники усунуть неполадку і запустять матеріал в ефір.

Ситуацію може ускладнити, якщо ведучий ошарашить аудиторію телевізійним або технічним жаргоном, наприклад: “Вибачте, але здається ця вставка у нас випала”. Практикуйтеся у тому, що ви можете сказати, якщо щось не так ще до того, як вам доведеться діяти на власний розсуд.

Коли репортаж нарешті підготовлений до ефіру, аудиторія вже може забути, про що він і ведучий повинен заново його представити, читаючи підводку з підкажчика, з листка, або своїми словами. Якщо заплуталися у словах чи фразах, ви повинні швидко зорієнтуватися чи слід це повторити. Якщо втрачена суть повідомлення після того, як ви сказали: “містер Бічем був визнаний винним у вбивстві”, а він був визнаний не винним – тоді треба повторити це речення. Уникайте кліше: “Вибачте, але я прочитаю це знову”. Це означає типу “вибачте мене знову”. Якщо помилка мінімальна – хай буде! Є більше шансів що аудиторія швидко забуде неточність, ніж коли ви будете акцентувати на цьому і вибачатися…

(далі буде)
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5110
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду