14:00
Середа, 21 Листопада 2018

Проблема відкритих списків: ще один приклад невиконання ЗМІ своїх основних функцій

ЗМІ дружно проковтнули пояснення, що місцеві вибори 2015 року нібито проходили за системою з відкритими списками.
Проблема відкритих списків: ще один приклад невиконання ЗМІ своїх основних функцій
Проблема відкритих списків: ще один приклад невиконання ЗМІ своїх основних функцій

До парламентських виборів залишається, умовно кажучи, рік. Після перемоги Майдану тільки й мови, що про крайню необхідність запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками. Цьому присвячено чимало матеріалів ЗМІ. Точніше, більшість матеріалів — про те, як вона потрібна, ця система.

А от далі — суцільний туман. Бо далі констатації потреби в запровадженні такої системи, як правило, мова не йде. А тут є дві проблеми.

Перша: вибори за відкритими списками — це загальна назва багатьох досить різних виборчих процедур, і в різних країнах вони дуже відрізняються одна від одної. То яка саме пасуватиме Україні, яка відповідатиме наявним саме в ній умовам із тим, щоб мінімізувати недобросовісний вплив на саме голосування й підрахунки результатів? Тобто те саме іншими словами: чи не час переводити обговорення теми із загального до конкретного, із площини «так чи ні» у площину «як саме»?

І друга: зовсім не добра традиція пострадянських країн і, на жаль, України серед них є такою, коли що завгодно можна назвати чим завгодно; державні інститути під красивими демократичними назвами часто-густо є зовсім не тим, чим називаються. Це зветься імітаційною демократією. Тож як навчити українців відрізняти справжні вибори за відкритими списками від пародії на них? Як озброїти суспільство так, щоб воно розрізнило імітацію?

Здавалося б, матеріали, що пояснюють принцип відкритих списків, є. Але їх явно дуже мало. Й от вам кілька прикладів: оцей, оцей, оцей, оцей, оцей.

Прочитайте їх уважно і скажіть: чи досить детально розписано в них процедуру? Чи зрозуміє пересічний українець, чого від нього хочуть? Напевне, на обидва запитання ви не дасте впевненої позитивної відповіді.

А негативний досвід Україна вже здобула. Бо саме так — виборами за пропорційною системою з відкритими списками — називали виборчу систему, за якою відбулися попередні місцеві вибори. А насправді вона такою не була!

Адже головна ідея відкритих списків — зробити так, щоби з-поміж кандидатів від кожної партії саме виборці, а не партійні штаби визначали, хто пройде, а хто ні. Щоби виборці розподіляли прохідні місця в партійних списках. Щоб, обравши для себе певну партію, виборці могли б обирати ще й найкращих, як на їхню думку, кандидатів із її списку — таке собі два в одному.

Що ж було на місцевих виборах 2015 року? Були звичайні мажоритарні округи, й у кожному з них — лише по одному кандидату від кожної партії. Тобто, обравши для себе вподобану партію, кожен виборець мав єдиний вибір — або проголосувати «за те, що дають», або ж підшукати собі іншу партію для віддавання їй голосу. Зв’язка «партія — кандидат від неї» в кожному окрузі залишалася непідконтрольною для виборців.

Це була звичайна мажоритарка, тільки з непрямим, опосередкованим визначенням переможців, коли абсолютний переможець за кількістю голосів в окрузі міг і не перемогти, причому через незалежні від нього обставини. Це була мажоритарка, тільки така, яка ставила бар’єр для незалежних кандидатів та кандидатів від малих (не великоолігархічних) партій. Усі вади мажоритарки під час тих виборів були наявними.

Але ЗМІ тоді дружно проковтнули це як буцімто систему з відкритими списками. Як «оце воно і є». З подачі ЗМІ суспільство так само проковтнуло. І цим саму ідею було значною мірою дискредитовано.

Тож, здавалося б, є нагальна, давно перезріла проблема. Є величезна кількість ЗМІ — потенційних майданчиків для обговорення й пошуку оптимальної для України моделі. От тільки самого обговорення немає — принаймні в належному обсязі, в тому обсязі, якого потребує суспільство.

Звісно, коли тему нарешті почнуть активно обговорювати політики й розглядати Верховна Рада, й у ЗМІ вона активізується. Це зватиметься інформаційним приводом.

От тільки чи мають ЗМІ в демократичній країні плентатися у хвості в політиків, обговорюючи їхні думки та їхні слова? А чи мають працювати на випередження, нав’язуючи політикам уже готову громадську думку, вже готовий суспільний проект? Здавалося б, саме останнє, й це є однією із засадничих функцій ЗМІ — висловлювати волю суспільства і змушувати політиків ту волю виконувати. Зрештою, бодай сіяти в суспільстві знання й розуміння проблем. В українських ЗМІ ж із цією функцією кепсько — що зайвий раз і підтверджує проблема виборів за відкритими списками. От і доводиться запитувати, а чи так уже багато виборців розуміють, що воно взагалі таке — вибори за відкритими списками? Чи так уже багато виборців знають щось, окрім красивої словесної конструкції?

Фото: Еспресо.TV

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
236
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop