- Спроби обмежити мовлення державного телебачення на каналі УТ-1 були і раніше. Достатньо згадати історію з отриманням ліцензії на право мовлення на цьому каналі телекомпанії “Золоті ворота”. Цього року стався дійсно безпрецедентний випадок – комерційна телекомпанія робить спроби одержати ліцензію на право мовлення на каналі УТ-1 в ранковому прайм-таймі та вечірньому ефірі у проміжок часу, досить привабливому з точки зору і розміщення телепродукту, і отримання рекламних дивідендів. Дану ситуацію можна розглянути в двох площинах. Перша – правомочність з точки зору діючого законодавства України. Друга – багатослівна дискусія навколо свободи слова. Другу причину полюбляють всі. За розмовами навколо неї не доходять руки до законів.

Отож – короткий аналіз співпраці Національної телекомпанії України та ТРК ”Ера” з точки зору Закону України “Про телебачення і радіомовлення”.

Ст..1 даного Закону чітко пояснює, що таке “суборенда каналу мовлення”. Це – юридично оформлена або прихована поступка ліцензії на канал (час) мовлення іншій юридичній чи фізичній особі, що не є ліцензіатом...” Саме це і відбувається в ефірі Національного ТБ каналу УТ-1 під час появи в ефірі програм ТРК “Ера”. Нагадаю , що ліцензію на право мовлення на цьому каналі поки що мало тільки НТКУ. Але навіть у численних програмах ТБ ми вже давно читаємо: “програми ТРК “Ера”.

В ст..20 Розділу ІІІ Закону “Початок мовлення та випуск телерадіопередач чи програм” говориться про те, що “власник ліцензії не має права передавати канал мовлення в суборенду”.

“Радісний” аргумент – виробляється національний продукт. Так, виробляється. Але як ? В студіях державного ТБ, на техніці державного ТБ, з використанням державних технічних засобів передачі і розповсюдження сигналу. Все це відбувається багато років.

Ст..20 Закону говорить ,що “власник технічних засобів мовлення або організація, що їх експлуатує, не має права надавати ці засоби у користування телерадіоорганізаціям, які не мають ліцензії”. А ст.45 містить таке положення:” Технічні засоби ТБ і радіомовлення створені (придбані, побудовані) за рахунок державних капіталовкладень, не можуть бути надані в користування недержавним телерадіоорганізацій без згоди Національної ради”. Коротко і зрозуміло. Навіть не будемо згадувати про таку дрібничку, як обслуговування прямих конкурентів.

Що ж до виставляння часів мовлення на УТ-1 на конкурс – за заявою самого керівника НТКУ В. Долганова (!) – то це взагалі нонсенс. Адже в Ст.. 12 “Державні телерадіомовні організації України” Закону України закріплюється пріоритетне право держави на загальнонаціональні канали мовлення, технічні засоби яких створені за рахунок державного бюджету чи державних підприємства. І хіба найманий робітник – президент НТКУ, організації, яка підзвітна ВР і Президенту – має право одноособно звертатися до Нацради з проханням виставити на конкурс часи мовлення на УТ-1?

На закінчення хочеться висловити безмежний подив з приводу того, що Заявка на отримання ліцензії від ТРК “Ера” пройшла так звану експертизу в Національній Раді України з питань ТБ та радіо.

Віктор Понеділко, народний депутат України, член Комітету з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України:

-Все, що робить зараз Національна рада з телебачення і радіомовлення, знаходиться поза правовим полем. І видала вона ліцензію “Ері” чи якісь іншій телекомпанії – всі ці рішення є нелегітимними. Є постанова Верховної Ради, яка зобов’язала Національну раду привести у відповідність всі документи із чинним законодавством. Тобто визначила, що ті нормативні документи які розробила Національна Рада, не відповідають законодавству. А якщо не відповідають закону – то, відповідно, виникають великі сумніви з приводу легітимності всіх ліцензій, які видані, або розглядаються – не лише “Ері”, а й усім іншим.

І, відверто кажучи, до сьогоднішнього дня ці документи, про які йдеться, так і не узгоджені. Не слід також забувати, що досі не втратила чинності Постанова Верховної Ради, у якій заборонялось ліцензувати загальнонаціональні канали.

До речі, сама Нацрада визначила серед чинників, яким вона керується при ліцензуванні принцип: один канал – один мовник.

Якщо ви зафіксували це –то треба ж дотримуватися цього. Якщо це державний канал, то він повинен бути державним. Можливо, іншим за змістом, за принципами формування свого інформаційного продукту - але він повинен бути державним. Бо далі – нічого від державного телебачення взагалі не залишиться.

Взагалі, всі рішення Національної ради дуже «важкі». За них постійно треба брати якусь додаткову політичну відповідальність. Вони постійно ходять “на грані фолу”.

Ігор Жданов, директор політико-правових програм Центру політичних досліджень ім .О.Разумкова:

-Рішення про видачу ліцензій на першому каналі приватним компаніям протирічить заявленій позиції Національної ради з телебачення та радіомовлення про те, що на одному каналі має бути один мовник. Якщо цього не дотримуватися, то завжди можуть відбуватися якісь конфлікти, як от зараз, скажімо, між компанією “ТЕТ” та ТРК “Київ”.

Потім, я хотів би зауважити, що УТ-1 –це державний канал, який мав би в перспективі перетворюватись на Суспільне телебачення. Закон про це прийнятий. На жаль, на нього накладене вето. Але раніше чи пізніше нам доведеться створити систему суспільного телебачення. Тоді знову можуть виникнути конфліктні ситуації, судові позови та таке інше. Канал охоплює 98 % території України і є досить сильним інструментом впливу на громадян. Я би вважав, що цю частоту треба залишити за державною компанією і, напевно, варто взагалі припинити ліцензування цієї частоти

Зиновій Кулик, шеф-редактор журналу “Пік”, екс-міністр інформації України, екс-президент НТКУ:

В даному випадку є навіть не дві, а три сторони цієї проблеми. Перша – чи відповідають ці дії закону? Так, абсолютно відповідають. Коментар до закону, очевидно, зайвий. Він сьогодні діє так, і складений свого часу настільки невдало, що говорити, нібито з допомогою закону можна відстоювати національні інтереси або пріоритети в інформаційній сфері, просто неможливо. Все, що відбулося, як раз відповідає букві і духові закону і якраз це – проблема. Ті люди, які сьогодні керують Першим національним каналом, вважають, що ці години для них зайві, і тому виставляють їх на тендер. Ті, хто оголосив тендер, користуються наступним положенням закону: про те, що пріоритетне право на отримання ліцензії має той, хто вже веде там мовлення. Тобто жодний суд на підставі чинного законодавства не може цього опротестувати. Це перша сторона.

Друга сторона. Мова йде взагалі про концепцію розвитку телерадіопростору як складової загальної концепції державної інформаційної політики. До сьогоднішнього дня така концепція не розроблена. Ті варіанти, з якими я мав можливість свого часу ознайомитись, виглядають не концепцією розвитку, а концепцією розподілу існуючих потужностей і можливостей. Природно, що вони не були підтримані і не були прийняті. В даному випадку одним з принципових моментів розвитку є створення Суспільного телебачення і радіомовлення. І Перший канал національного телебачення міг би стати основою загальнонаціонального Суспільного телебачення в Україні. Але лише в тому випадку, якщо він цілісний. Якщо ж він буде поділений, то, очевидно, з проблемою створення Суспільного телебачення в Україні слід буде попрощатися. Тому що може виникнути концепція достатньо серйозних, але хитруватих політиків, які намагаються повторити російський досвід, тобто створити на залишках Першого каналу акціонерне товариство і назвати його Суспільним телебаченням. Таке можливо. Але ви знаєте, як говориться у східному прислів’ї, можна десять разів казати „халва”, але солодко від цього в роті не стане. Якщо таке “Суспільне” ТБ буде акціонерним товариством, то, відповідно, відстоюватиме інтереси акціонерів. Навіть якщо буде створена концепція розвитку інформаційного простору, яка буде відповідати європейським стандартам, то ця концепція залишиться на папері в силу неможливості її реалізації. Ну і третє. Те, що називається морально-етичною стороною справи. Як на мене, то це є ще один крок до того, щоб загнати Національну телекомпанію України в болото банкрутства. Тому що Національна телекомпанія володіє сьогодні певною кількістю годин на Першому каналі, і певною кількістю годин на Другому каналі, при тому і там, і там – вже не прайм-тайм. Тобто логічніше, як на мене, було б віддати на тендер ту частину, яка знаходиться на Другому телеканалі. Навіщо її тримати на бюджеті, якщо вона рекламно безперспективна? Але цього не було зроблено. Тобто, якщо залишиться у НТКУ непраймтаймівський час на двох каналах, то це завідомо збиткові речі, які можуть утримуватися виключно за рахунок бюджету, або за рахунок встановлення додаткового податку на глядачів. Я думаю, що один з цих варіантів буде прийнято. Більше того, якраз в цей час, коли аудиторія найменша, туди можна спокійно давати передачі освітнього характеру (спілки письменників, композиторів, журналістів) для того, щоб перестали вони виступати, що їм не дають ефіру. Те, що їх ніхто не бачитиме або те, що, скажімо, низький рейтинг – так робіть краще! Це буде таке загальне побажання, ну ви розумієте. Спочатку посадити людей в мішок, зав’язати і виставити їх на старт, щоб вони могли виграти забіг на сто метрів. Кому вигідний такий підхід? Сумніваюсь, що владі. Сумніваюся, що Верховній Раді, тому що в даному випадку, якщо хтось і погодиться транслювати засідання парламенту, то, очевидно, в той час, коли самі депутати себе не бачать – а це вже трагедія. А те, що їх зможе подивитися частина пенсіонерів та безробітних, які в той час не шукають роботу, а дивляться, то це невелика біда. Сумніваюсь, що це вигідно Президенту та його адміністрації, тому що таким чином вони реально обмежують свій інформаційний ресурс. Очевидно, що з цієї ж причини, це невигідно і уряду. Але це рішення пройшло, значить, чиїсь інтереси є сильніші, ніж навіть інтереси владних структур.

Тарас Шевченко, медіа-юрист:

-З формально юридичної точки зору рішення Національної ради з питань телебачення та радіомовлення ніби-то відповідає українському законодавству. Інтереси держави законодавчо закріплені нормою, за якою Національна телекомпанія України має пріоритетне право на мовлення на Першому загальнонаціональному каналі. Однак, якщо сама НТКУ не виявляє бажання здійснювати мовлення у повному обсязі, то й примусити її це зробити ніхто не може. В той же час, відповідно до статті 14 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, Нацрада при проведенні конкурсних відборів повинна враховувати загальнонаціональні інтереси. Категорія „загальнонаціональні інтереси” не є якось конкретно визначеною і може тлумачитись по різному. Але очевидно, що таким інтересом може бути створення Суспільного чи Громадського телебачення. Так, стаття 13 вищезгаданого закону говорить про те, що для суспільного мовлення виділяється один з загальнонаціональних каналів. Більше того, ще у липні 1997 року Верховна Рада прийняла Закон „Про систему Суспільного телебачення та радіомовлення України”. Цей закон не вказує, на базі чого має з‘явитися Суспільне телебачення, однак всі розуміли, що це може бути лише Перший національний, який залишається повністю державним каналом, адже на інші загальнонаціональні канали вже видані ліцензії комерційним організаціям.

Тепер можливості створення Суспільного телебачення на Першому національному – сумнівні. Якщо зараз Нацрада видає ліцензію на п‘ять з половиною годин мовлення ТРК „Ера”, очевидно, що створювати Суспільне телебачення можна буде лише на тих годинах, які закріплені за НТКУ. Зараз на підписанні у Президента знаходиться законопроект, відповідно до якого, по-перше, збільшується мінімальний термін дії ліцензії на мовлення з 5 до 7 років, а, по-друге, встановлюється правило, за яким конкурс на мовлення відбувається лише тоді, коли організації, що вже має ліцензію, не буде продовжено термін її дії. Підставою ж відмови у продовженні ліцензії є: або порушення умов ліцензії та вимог чинного законодавства, або невчасна подача заяви на продовження ліцензії (чи не подача заяви взагалі). Таким чином, погодитися з логікою деяких членів Нацради, які казали, що, мовляв, зараз ми видаємо ліцензію, а потім її не продовжимо,важко, адже ТРК „Ера” навряд чи відмовиться від своїх законних прав на мовлення на Першому національному.

N.B.! На жаль, “Детектор медіа”, попри неодноразові звертання, поки що не отримала коментарі від іншої сторони – Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Ми обов’язково опублікуємо ці коментарі, як тільки отримаємо їх.