12:30
П'ятниця, 6 Липня 2018

«Хто не з нами – той порохобот»

У засобах масової інформації, а разом із ними й у суспільстві в цілому відбувається дуже помітний процес стигматизації всіх, хто недостатньо ворожо ставиться до влади.
«Хто не з нами – той порохобот»
«Хто не з нами – той порохобот»

Від певного часу із соцмереж до респектабельних ЗМІ й навіть до публічних промов політиків вихлюпнулося слівце «порохоботи». І це не становило б ніякої проблеми, якби у вживанні цього слова не було ніякої маніпулятивності. Бо явище провладних ботів справді існує — втім, рівно тією ж мірою, що й «саакаботи», «юлеботи», «опоботи» (а чи «гопоботи»?) та будь-які інші боти, які всіма правдами й неправдами захищають своїх політичних улюбленців, не дуже цікавлячись істиною. Повторю: рівно тією ж мірою, не більшою. Нічого подібного за впливом і потужністю до «ольгинської контори» в Україні й близько немає. От тільки лише слово «порохоботи» (на відміну від усіляких інших) стало загальновживаним. Тобто ми маємо слово, яке набуло поширення і яке змальовує явище, що є далеко не таким і не настільки поширеним, як слово, яке його позначає. Іншими словами, ми маємо визначення, яке викривлює реальну картину того, що об'єктивно має місце.

І це — лише частина явища. Якось побачив статтю, в заголовку якої було: «Хто надзюрив у цукор». Чесне слово, одразу ж рефлекторно, на автоматі найпершою думкою майнуло: буде написано, що Порошенко. Втім, виявилося, що стаття була зовсім про інше. Але немає куди подітися від реалій: подібний підхід уже став домінантним дискурсом, трендом, мейнстримом надто багатьох наших ЗМІ.

Власне, тенденція ця стала ширшою: за будь-якої ситуації ЗМІ надто часто почали малювати Порошенка як апріорі уособлення зла, а будь-якого його опонента, от саме будь-якого — як апріорі уособлення добра. Так от, будь-кого, хто не розглядав би ситуацію під таким бінарним кутом зору, от саме й називають «порохоботами», й дуже нерідко.

У цьому видно найпершу маніпуляцію — підміну понять. Бо хто такі боти? Це люди, що засмічують дискусію, переводять її в лайку, сварку або пустопорожнє товчіння води у ступі. Позбавляють дискусію предметності. Які відстоюють свою позицію за допомогою чого завгодно, тільки не предметної аргументації. Навішують ярлики, сиплють штампами — доречними або ні, прагнуть принизити або вколоти опонента, переводять увагу з основної теми на супутні обставини тощо. Зводять дискусію до нуля, коли зміст втрачає будь-яке значення.

Люди, які доводять свою позицію предметно й аргументовано, за визначенням ботами не є. Натомість навіть найпредметніші аргументи на користь точки зору, яка не збігалася би з тотальною «зрадою», не заважають навішувати на їхніх авторів ярлик «порохоботів».

Іншою маніпуляцією є створення фальшивої альтернативи. Критикуєш Тимошенко (Саакашвілі, Садового, Ляшка, Рабиновича)? Висловлюєш категоричну незгоду з їхньою позицією? Отже, «порохобот». Хоча критикувати будь-кого з опозиціонерів — це зовсім не означає підтримувати владу. Це означає просто висловлювати незгоду з чиєюсь позицією, й не більше. При цьому можна підтримувати когось іншого з-поміж опозиціонерів, а можна взагалі не мати на увазі ніяких персоналій і аналізувати предмет дискусії сам по собі. Підтримувати або не підтримувати щось, а не когось. У нас це не має жодного значення: «порохобот» — і крапка.

Ще одна маніпуляція — перехід на особистості. Оце от слівце «порохобот» перевертає з ніг на голову всі критерії оцінювання: вже не політиків починають оцінювати за їхніми словами та вчинками, а слова та вчинки оцінювати залежно від того, кому саме вони належать, хто з політиків або чиї реальні чи удавані симпатики їх висловили або вчинили. І вже зовсім неважливим стає зміст, головне — персоналії. Підтримувати щось, а не когось — така система координат узагалі зникає з ужитку. Зайве, мабуть, нагадувати: підтримувати щось — це позиція громадян, натомість сліпо підтримувати когось — це позиція підданців.

Ще одна маніпуляція — розмивання предмету дискусій, його підміна. Предметні дискусії стають неможливими, натомість запановує метод «дурак — сам дурак». Чи то пак «порохобот — від порохобота й чую». Зміст дискусії вже нікого не цікавить, він уже втрачає значення. Це як комп'ютерний вірус, який руйнує програми всіх суспільних дискусій.

Й от тепер звернімо увагу: все перелічене — це саме і є прийоми, до яких зазвичай вдаються справжні боти. Тобто вживати слово «порохобот» як універсальний аргумент — це, як не парадоксально, і є насправді бути ботом, справжнім і реальним. «Тримай бота!» — хто голосніше крикне, той і молодець, так виходить?

А виходить саме так. І головне ж, що поширення цього слівця впливає й на ЗМІ: автори й редактори нерідко вже добряче замислюються, перш ніж критикувати опозиціонерів, а тим паче бодай у чомусь, бодай у дрібницях висловлювати схвалення діям влади. От саме щоби не зажити слави «порохоботів». Причому на абсолютно підсвідомому рівні: «порохобот» сьогодні звучить мало не як «агент КҐБ» за радянських часів. Бути «порохоботом» ганебно, й треба дмухати на воду, аби тільки ніхто нічого такого про тебе не подумав.

Отут відбувається ще одна підміна: замість раціонально-критичного ставлення до влади в Україні запановує ірраціонально-вороже. Слово «порохобот» як універсальний аргумент у суперечках, як і будь-який презирливий ярлик — це і є типова мова ворожнечі. У засобах масової інформації, а разом із ними й у суспільстві в цілому відбувається дуже помітний процес стигматизації всіх, хто недостатньо ворожо ставиться до влади.

Цей прикрий факт, як і соцмережеве походження слівця «порохоботи», дозволяє як гіпотезу припустити, що його, це слівце, було підкинуто нам із-поза поребрика. І що відбувається грандіозна спецоперація: на підконтрольній урядові України території слово «порохоботи» має стати абсолютним синонімом слова «хунта» на непідконтрольних територіях.

Ще звернімо увагу: за президентства Януковича тодішня влада незрівнянно ширше використовувала методи нечесної пропаганди — але ані про яких «янекоботів» не було й чути.

Поширення російських інформаційних вірусів, на жаль — не таке вже виняткове явище. Нещодавно був дуже здивований, побачивши, як в «Новом времени» Олександра Турчинова було названо «кривавим пастором» — хай навіть у лапках, але ж...

А все це — дуже тривожний сигнал: «Не погоджуєшся зі мною, маєш інший погляд — отже, бот»; «Є дві точки зору — моя й ботівська». І коли критики влади використовують слово «порохоботи» для позначення опонентів у публіцистичних, а тим паче аналітичних матеріалах — це надто вже сильно нагадує типову аргументацію ad hominem, перехід на особистості, класичне «а ти хто такий?».

Що маємо в результаті? Опозиційні політики у своїх публічних виступах мають повну свободу брехати. Вони мають повну свободу нести ахінею. Повну свободу виголошувати пустопорожні гасла й роздавати бездоказові звинувачення. Та й не лише опозиційні, а й провладні: якщо однаково «порохоботи», то навіщо зберігати дискусійну чистоту?

Саме ЗМІ мали би ставити заслін усьому цьому. Просто маркуючи: оце — брехня, оце — ахінея, оце — пустослів'я. Наші ЗМІ цього не роблять. Для того є чимало причин, але не остання з них полягає саме в тому, що цей заслін, цей паркан одразу буде з ніг до голови обписано словом «порохоботи». А зажити реноме «порохоботів» — це втратити значну частину аудиторії.

Інший бік тієї ж самої медалі. Будь-яку появу на екранах Порошенка або Гройсмана чимало оглядачів тлумачать як піар або паркет. Але будь-де у світі найвищі державні особи з'являються, скажімо, на офіційних державних заходах до державних свят. Або на відкритті стратегічних, унікальних, визначних об'єктів. І скрізь у світі телебачення це показує, не відвертає сором'язливо камери. То хотілося би спитати, яким мусить бути ідеал — коли про президента і прем'єр-міністра телебачення взагалі не згадує, ніби їх і не існує?

Так, коли Леонід Кучма урочисто відкривав мало не трамвайні зупинки, це було вже точно занадто, це був уже точно піар. І коли в репортажах промови найперших осіб підмінюють собою, затьмарюють саму подію — це теж уже точно піар. Отут, мабуть, і криється відповідь, як відрізнити ботів від bona fide диспутантів. Як відрізнити піар від добросовісного інформування. Відповідь ця: за змістом. Вдумливо. Ніяких формально-механічних ознак для цього не існує, ніякий комп'ютер із цим уже точно не впорався б.

І замість післямови: для будь-якої влади, що прагне зватися демократичною, уникання детального, щирого й постійного роз'яснення своїх дій і своїх намірів можна назвати не інакше, як віктимною поведінкою. Вона таким чином сама сприяє всьому змальованому вище.

Фото: Iamir.info

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1268
Переглядів
Коментарі
Ольга
15:34 / 06 Липня 2018
Кто-то порохобот, в Детектор.Медиа – лизуны
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop