16:30
Середа, 4 Липня 2018

Реформи в Україні: ми мало стараємося?

27 червня в Копенгагені відбулася друга щорічна Ukraine Reform Conference (Конференція з питань реформ в Україні), спільно організована урядами України та Данії. Конференція зібрала разом делегації з Євросоюзу, NATO, G7, а також представників міжнародних організацій, українського уряду, приватного та громадянського секторів (у тому числі — й «Детектора медіа»). І одразу після її завершення, й зараз я ловлю себе на думці, що не маю за її підсумками однозначного враження: достатньо чи ні Україна намагається реформуватися.
Реформи в Україні: ми мало стараємося?
Реформи в Україні: ми мало стараємося?

Напередодні конференції данський суспільний телеканал DR2 показав інтерв’ю з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом. Під час розмови журналіст попросив українського урядовця прокоментувати публікацію в одній із місцевих газет, де містилася критика антикорупційних реформ в Україні. На це прем’єр-міністр відповів, що даний номер газети вийшов позавчора, і відтоді сталося дещо важливе: Президент Порошенко підписав закон про Вищий антикорупційний суд. Підписання цього закону було головною новиною, яку українська делегація привезла на конференцію, так би мовити, «під ялинку». Це було завбачливо, але панацеєю від критики не стало.

Загалом, конференція складалася з двох основних блоків: дообідньої відкритої для ЗМІ пленарної сесії та післяобідніх закритих для ЗМІ панелей про належне урядування (good governance) й економічний розвиток. Пленарну сесію відкрили виступи Гройсмана та його данського колеги Ларса Люкке Расмуссена, продовжили 4-хвилинні виступи 23 доповідачів із різних країн, переважно міністрів закордонних справ, а завершила заключна промова Гройсмана.

Учасники конференції

Між його вступною й заключною промовами пролягла тонка, але глибока прірва. Якщо на початку пленарної сесії Гройсман оптимістично доповів про чотири розпочатих реформи з п’яти анонсованих під час минулорічної конференції (освітньої, охорони здоров’я, пенсійної, приватизаційної та земельної) й попросив про фінансову підтримку України, то наприкінці пленуму він вийшов зі словами про різність почутих думок та пропозицією створити спільну групу високого рівня, яка би могла провести оцінку прогресу реформ в Україні та визначити їхні стратегічні напрямки. Протягом решти дня цю пропозицію ще кілька разів озвучували й сам Гройсман, і інші українські високопосадовці, але її публічної підтримки з боку іноземних дипломатів я не почула. І якщо прем’єр-міністр у підсумках пленуму висловив своє незадоволення досить стримано, то під час дискусій off the record інші члени української делегації вдалися до розчарованих зауважень про те, що вони почувалися учнями п’ятого класу, порадили іноземним партнерам виконати умови Будапештського меморандуму та допомогти Україні закінчити війну, а також дорікнули, що не всі партнери називають події на сході України російською агресію — дехто з них говорить про російсько-український конфлікт.

Не можна сказати, що зауваження й побажання, висловлені іноземними дипломатами під час пленарної сесії, були несправедливими. По-перше, вони кілька разів озвучили думку про необхідність скасувати електронне декларування для антикорупційних активістів і провести реформу виборчої системи — іГройсман публічно на це не відповів. По-друге, в кулуарах активно обговорювали звіт про перебіг антикорупційних реформ в Україні, підготовлений однією дуже поважною західною аналітичною організацією. Звіт буде опублікований у вересні, але його чернетку мали змогу прочитати всі учасники конференції. Вона містить досить критичний аналіз реформ в енергетичному та банківському секторах, податковій системі, державних закупівлях, дерегуляції, демонополізації, приватизації, ринку землі, правоохоронних органах, публічному адмініструванні, децентралізації та політичній системі. Там ідеться навіть про те, що запровадження Вищого антикорупційного суду в кращому випадку матиме обмежений вплив, оскільки корупція в Україні — це не хвороба, а вияв укоріненого системного та культурного феномену.

Зрештою, головну суперечку конференції можна було би звести до запитання однієї данської журналістки про те, чи не є російська агресія поганим виправданням для недостатньо швидких реформ, і відповіддю Володимира Гройсмана, що російські танки все-таки заважають, особливо на тій території України, по якій вони їздять. Але є ще один нюанс, ім’я якому — «Північний потік — 2». Як розповів off the record один із учасників української делегації, перед конференцією хтось із іноземних партнерів просив їх не дуже педалювати питання будівництва газопроводу. Проте і прем’єр-міністр публічно, і його українські колеги в кулуарах наголошували: це не питання втрати Україною грошей від транзиту, йдеться про безпеку — й не тільки для нашої країни, а й для всього демократичного світу, на сторожі цінностей якого стоїть Україна.

«“Північний потік — 2”: з Росії з загрозою»: листівки з таким заголовком поширювали організатори конференції

І немовби мовчазним нагадуванням про всюдисущість нашого ворога була парусна регата на підтримку «Північного потоку» під прапорами Росії, Данії, Швеції, Фінляндії та Німеччини, яку за кілька кварталів від місця проведення конференції в Копенгагені організував «Газпром».

Наступного року естафета прийняття Ukraine Reform Conference перейде до Канади. У своїй промові міністр іноземних справ цієї країни Христя Фріланд зворушливо нагадала, що 127 років тому саме українські мігранти доклали значних зусиль до розбудови сильної Канади, і їхні нащадки, які мешкають в Україні, нічим за них не гірші. Так, ми не гірші. Але мусимо бути кращими, бо опинилися у складніших умовах, ніж наші пращури.

Фото: Галина Петренко; прес-служба Кабміну

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1322
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop