Ким залишиться в українській історії Уляна Супрун? Доброю рятівницею, а чи Доктором Смертю?

Ким залишиться в українській історії Уляна Супрун? Доброю рятівницею, а чи Доктором Смертю?

4 Травня 2018
2555
4 Травня 2018
12:30

Ким залишиться в українській історії Уляна Супрун? Доброю рятівницею, а чи Доктором Смертю?

2555
Брак інформації може загубити медреформу.
Ким залишиться в українській історії Уляна Супрун? Доброю рятівницею, а чи Доктором Смертю?
Ким залишиться в українській історії Уляна Супрун? Доброю рятівницею, а чи Доктором Смертю?

Загальновідомий факт: медична реформа викликала дуже велику поляризацію в суспільстві. Такої кількості публічних виступів та матеріалів ЗМІ, які декларують несприйняття вживаних кроків, не знала Україна протягом останніх чотирьох років.

От тільки якщо переглянути всі гнівно-критичні матеріали, залишиться досить дивне враження: ви так і не зможете сказати, що саме поганого в тій медреформі. «Прирікає українців на смерть», «знищує медицину», «залишає українців напризволяще» — от саме такого штибу аргументація домінує абсолютно. Парад голослівності, парад ярликів — він дуже нагадує сеанс навіювання, сеанс позааргументаційного переконування.

Ще дивнішим є те, що й із протилежного боку аргументація є майже такою самою: «Медреформа — це добре, медреформа — це дуже добре» — й піди дізнайся, чим саме це так уже дуже добре. Причому не просто медреформа, а от саме ця медреформа, саме така, яка є. Надто загальними є аргументи як із одного, так і з іншого боку.

Простеньке запитання: от ви можете сказати, як і що буде в медичній сфері за півроку, рік, два, три? Чи можете ви собі визначити, що й як треба буде робити вам і особисто вам, а чи ми маємо лише ескіз медичної реформи, намальований у найзагальніших рисах: якось воно, та й буде?

Годі й шукати в інформаційному потоці зважених і детальних матеріалів, створених за схемою: «цілі — позитивні результати — ризики — необхідні заходи для мінімізації ризиків» або «цілі — негативні результати — причини невідповідності невідворотних результатів добрим намірам». Власне, годі й шукати звичайного для теми, що поляризувала суспільства, зважування: «З одного боку — але з іншого боку».

Натомість інформаційний простір заповнено або дифірамбами, або прокльонами. Розібратися в усьому тому марно, українцям залишається тільки вірити. Кому й у що вірити? Тим виголошувачам тез, яким вони довіряють. Звичне вже для українського інформаційного середовища домінування інформації ad hominem, тільки в даному разі доведеної до повної екзальтації.

Медична реформа є винятково соціально важливою і стосується кожного. За таких умов Міністерство охорони здоров'я мало би зробити так, щоб детальна інформація про подальший перебіг медреформи лунала хіба що не з кожного холодильника, кожної праски та кожного ліхтарного стовпа. Щоб інформація про зміни — й не лише найближчі за часом, а про всі зміни, системна інформація — була загальновідомою.

Так, засобами ЗМІ цього не досягти, МОЗ мав би влаштувати СПЕЦІАЛЬНУ інформаційно-роз'яснювальну кампанію велетенських масштабів. Так, як це, скажімо, було у Швеції півстоліття тому, коли ця країна переходила з лівостороннього руху на правосторонній.

Масована інформаційна кампанія була би в інтересах самих медреформаторів — адже вона дуже обмежила би простір для спекулювання на темі, бо змусила б оперувати фактами, а не домислами й умоглядними візіями. А ще дуже значною мірою було би знято чинник страху перед невідомим, що лякає людей. Бо саме так: нинішні знання про медреформу, як їх поширює МОЗ, цілком вкладаються у формулу: «Щось страшне насувається». Бо медійні матеріали «за» медреформу, зокрема й роз'яснювально-просвітницькі, страждають на гостру хворобу під назвою «взагалі», «на середньостатистичному рівні».

Приклад. Медреформа обіцяє нам запровадження страхової медицини — все буде, «як у людей». От тільки є така річ. Страхові компанії зазвичай дуже неохоче страхують тих, у кого ймовірність настання страхового випадку є дуже високою. А коли й страхують, то й страховий внесок буває дуже високим. Страхові компанії взагалі не страхують тих, у кого страховий випадок уже настав до того, як вони звернулися за страхуванням. А коли й страхують, то лише за винятком от саме цього випадку.

А отже, що робити пенсіонерам, які є небагатими, а через свій вік часто й із великою ймовірністю потребують медичної допомоги? Що робити тим, хто страждає на хронічні хвороби, зокрема й небезпечні, — діабетикам, гіпертонікам, астматикам, людям із серцевими захворюваннями, тим, хто перехворів на інфекційний гепатит? Що робити тим, хто перебуває на інвалідності? Знайти точні й вичерпні відповіді на ці запитання зі ЗМІ не вийде. То чи й справді виходить, що наслідком медреформи має бути медицина для здорових, а нездорових — ну їх до біса?

Узагалі не виходить знайти відповіді на багато запитань, як воно там буде не «у світлому майбутньому», от просто зараз, у перехідний період, за часів становлення нових медичних порядків, коли страхової медицини досі не було як загальнопоширеного явища.

Візьмімо звичайних сімейних лікарів. Гаразд, усе добре: ви уклали договір. А що робити, коли виявиться, що ви помилилися у виборі? Адже, окрім свого дільничного, більшість людей не знають нікого з-поміж інших лікарів-терапевтів аж до такої міри, щоби їх оцінити! Обрання сімейного лікаря — це значною мірою лотерея. Та, зрештою, чи мало яка чорна кішка може пробігти між вами та лікарем? То де знайти інформацію: чи можна змінити сімейного лікаря, і як це зробити? Які наслідки для вас матиме такий крок?

А якщо в реєстратурі вам кажуть, що от хто є вашим дільничним — із тим і укладайте договір і немає чого тут обирати? Приносити й зачитувати купу нормативної документації? Егеж, так та документація на них і подіє. Та й коли йдеться про здоров'я, далеко не всі наважаться «качати права». Принаймні, зважаючи на чинник часу, що буває надто важливим. Де знайти інформацію, як діяти в такому разі?

Київ. Поліклініка. Лікарів та медсестер зібрали й «порадували»: мовляв, унаслідок медреформи їхні зарплати сильно зменшаться, бо з грошей, що їх виділятимуть із розрахунку на кожного пацієнта, треба буде й оренду платити, й комунальні послуги, й закупівлю апаратури проводити — тож лікарям та медсестрам якийсь мінімум виплачуватимуть, а на більше не вистачить. (То хай пацієнти платять сімейним лікарям із рук у руки?) Загальнодоступної інформації, яка дозволяла би вірити або не вірити таким запевненням, вважати їх за правду або за ознаку зловживань керівництва, як і годиться, не існує.

А в лікарнях, тим паче коли привозить швидка — як там обирати лікарів? Де можна про це дізнатися?

До речі, про реєстратуру. На моїх очах жіночка, плачучи, тицяла й тицяла реєстраторці свої документи про вид на проживання: «Я — резидент України!» «Ні, ви — не резидент, бо ви — не громадянка України, — суворо відповідала реєстраторка. — Нас збирали й розповідали: резидент — це громадянин, і крапка!» У тієї реєстраторки на обличчі було написане сумлінно закінчене ПТУ, слово «резидент» вона досі чула хіба що у фільмах про шпигунів, але ж вона тут — начальник! То чи не зобов'язаний був МОЗ організувати широку й ретельну кампанію інформування власних співробітників щодо застосовуваної в нормативних актах термінології? А виходить, що навіть із внутрішньокорпоративним інформуванням у МОЗ — повний аут!

А це вже типова ситуація, свідком якої доводилося бути не один раз. Приходить пацієнт до реєстратури, а реєстраторка питає: «А що у вас, що вас бентежить?». Пацієнт ставить контрзапитання: «Чи ви — лікар, чи ви можете поставити діагноз?» «Ні», — чесно зізнається реєстраторка й, менше з тим, перепитує: «То що там у вас?». Бо це вона вирішує, до якого лікаря вас направити й чи направити взагалі. Із наявної у ЗМІ інформації так і не зрозуміти: чи дає собі керівництво МОЗ звіт у тому, що, потрапляючи до будь-якого медичного закладу, пацієнти найперше стикаються не з лікарями, а з жіночками в реєстратурі, від яких і залежить подальший перебіг лікування?

Те саме відбувається, коли ви викликаєте швидку: не лікар, а диспетчерка ставить вам первинний діагноз і залежно від того на власний розсуд викликає або швидку, яка приїде швидко й де будуть кваліфіковані лікарі, або ж невідкладну, яка їхатиме довго, а замість лікаря цілком може виявитися фельдшер.

Ситуація, що мала місце торік, перед запровадженням програми «Дешеві ліки». З аптек раптом зникли нітросорбід, чимало ліків для зниження тиску. Життєво важливі ліки, одне слово — ті, які завжди мають бути під рукою, без яких тим, хто їх потребує — не обійтися. В аптеках казали: мовляв, от почне діяти програма «Дешеві ліки» — тоді й будете купувати за низькими цінами, а поки ми їх не продаємо. Так, за кілька місяців вона почала діяти — от тільки чи зможе хтось порахувати, скільки людей не дожили до цього щасливого моменту?

Й навіть коли ця програма запрацювала, в комунальних (!) аптеках казали: «Йдіть до лікаря й оформлюйте безплатний рецепт (він діє одноразово, щоразу треба оформлювати новий. — Б.Б.), за гроші ми їх не продаємо».

ЗМІ про цю ситуацію не повідомляли — принаймні широко. А вона виявила: у МОЗ не працює зворотній зв'язок, зворотня комунікація. То на що можна чекати, коли керівництво міністерства, судячи з усього, впевнене: от що воно собі постановило — те й відбувається в реальності. Бо хоч би чим була ситуація з аптеками — ексцесом виконавця чи свідомим саботажем, а саме МОЗ мало би негайно виправити ситуацію, вжити заходів, чи не так? Але воно цього робити не поспішало.

Неодноразово довелося бачити в публікаціях ЗМІ запевнення: згодом ті медичні заклади, які не користуватимуться попитом, підуть із ринку. А тепер уявімо собі сільські й навіть районні лікарні. В Україні — не нідерландська щільність населення. Далеко не всі українці мають машини. Транспортне сполучення? Із багатьох сіл до райцентрів ходить один автобус на день, та й то не щодня.

МОЗ каже про те, що українці тепер матимуть вибір, де лікуватися. От тільки мешканці сіл, маленьких міст — чи матимуть вони той вибір реально, а не на папері? І що треба зробити, щоби він у них справді з'явився? Інформації про це ви, знову ж таки, не знайдете ніде.

Українцям конче потрібна інформація. Інформація не лише загальна, а предметна. Не про реформу та її чесноти, а про те, як мають діяти конкретні люди в конкретних ситуаціях.

Інформаційна складова медреформи — на нулі. І саме ці дірки в інформації й породжують шалену агітацію проти, причому без необхідності аргументувати конкретні заперечення й перестороги, а так само на майже абстрактному рівні. Ці інформаційні дірки дуже полегшують життя популістам: поки що від медреформи виграли вони й лише вони.

Ще раз повторюся: заходи такого масштабу НЕ МОЖУТЬ обійтися без спеціальної масованої інформаційно-роз'яснювальної кампанії. Світовий досвід підказує: ніяк не можуть, без такої кампанії вони приречені. У демократичній країні людей просто не можна ставити перед фактом: «Як начальство вирішить, так воно й буде».

То ким залишиться в українській історії Уляна Супрун? Доброю рятівницею, а чи Доктором Смертю? Це залежить від одного-єдиного чинника — інформаційного.

Фото: сайт МОЗ

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2555
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду