Поки український парламент розглядає скандальний законопроект про «реінтеграцію Донбасу» (як його назвали в пресі), автор цих рядків перебуває в Росії й не перестає дивуватися невибагливості тутешніх телеборців з «українським фашизмом». Так, «Первый канал» – «головна кнопка» федерального телебачення – після вівторкового розгляду законопроекту у Верховній Раді України на повному серйозі повідомив, що учасники акції «Стоп реванш», які палили під ВР шини та російський прапор, виступали… за прийняття цього закону. Хоча, як відомо, виступали вони якраз проти.

Логіка російських пропагандистів була елементарною до дитячої безпосередності: законопроект визначає Росію як агресора – отже, націоналісти й не могли бути інакше як «за». Глибше в суть справи російські «журналісти» занурюватися полінувалися. Хоча, можливо, і не просто полінувалися. Так, при постійному наголошенні на кількості правоохоронців, залучених до підтримання порядку під час акції, вони чомусь «забули» вказати, що сам законопроект депутатам подано за підписом президента Порошенка. Тобто від імені тієї самої влади, яка протиставила поліцію маніфестантам, що нібито підтримували цей законопроект.

Автор цих рядків не стомлюється дивуватися подібним вивертам російських ЗМІ навіть попри те, що дивуватися взагалі-то нічому. Адже ми вже бачили й те, як український винищувач, який нібито збив малайзійський пасажирський лайнер, магічним чином перетворився на українську ж ракету «земля-повітря»; і відео аварії російської ракети-носія «Зеніт», яке видали за відео обстрілу Донецька українською армією; і кадри побиття проукраїнських маніфестантів «тітушками» в Харкові 2013-го року, які демонстрували як кадри нападу націоналістів на проросійську ходу; і Дмітрія Кисельова, який запевняв, що жорстокий розгін Євромайдану 30 листопада того ж року був «відповіддю» на сутички під адміністрацією президента, які насправді відбулися днем пізніше.

Останній випадок, до речі, дуже симптоматичний. Адже згодом Кисельов визнав свою «помилку», але додав, що це, мовляв, не змінює «суті» (!). Тому й виникає думка, що у висвітленні вівторкових подій під ВР російські телевізійники просто не розібралися в ситуації. Що там розбиратися в тій Україні! «Лінію партії» дотримано – то й годі.

Гірше, втім, те, що в самій Україні ситуація місцями виглядає ненабагато кращою. Той же законопроект «про реінтеграцію» не лаяв тільки лінивий. Так, політиками багато говорилося про те, що це ледь не та сама легендарна Зрада і підготовка до включення сепаратистів в українську політичну та державну систему на умовах Путіна. Хоча нічого подібного там немає.

Серйознішим виглядав закид, що законопроект покликаний «відновити торгівлю з ОРДЛО». Дійсно, в президентському варіанті вказувалося, що порядок переміщення як людей, так і товарів через «лінію зіткнення» встановлюється одноосібно командувачем Об’єднаних сил, котрі мають бути створені згідно з цим же документом. При цьому згаданий командувач залежатиме винятково від президента.

Тут дійсно є про що турбуватися. На почату законопроекту сказано, що цей порядок встановлюється «згідно із законом» – але далі виходить, що ні. Якщо це й не спроба «відновлення торгівлі», то, як мінімум, спроба сконцентрувати в одних руках усі вже наявні потоки – в тому числі тіньові.

Втім, є й купа інших підводних каменів, уваги на які політики та експерти – а за ними й медіа – звертали куди менше. Остання редакція законопроекту (від 19 грудня) готувалася комітетом ВР з нацбезпеки і оборони за участі представників інших комітетів, експертів та громадських активістів. І от такий показовий факт: якщо сам проект помістився на двадцяти двох сторінках, то зауваження до нього Головного юридичного управління ВР зайняли двадцять сім сторінок.

Серед іншого, парламентські юристи вказували на такі проблеми:

• Законопроект вводить поняття «Об’єднаних сил» військових та правоохоронців, відповідного оперативного штабу та посадукомандувача цих сил. Але у відповідному законодавстві України (зокрема, Законі «Про Збройні Сили») просто не передбачено ніяких «об’єднаних сил» - принаймні, у тій формі, як це прописано в законопроекті.
• При цьому, з одного боку, командувач об’єднаних сил зможе ігнорувати будь-які приписи будь-яких загальноукраїнських органів цивільної влади. Але з іншого, хоча законопроект забороняє втручання в діяльність силовиків у зоні АТО сторонніх осіб «незалежно від посади», ніякого покарання за таке втручання ніде не прописано.
• Крім власне зони АТО, передбачено створення «зон безпеки» (треба розуміти, такої собі смуги між власне ареалом бойових дій та мирними територіями). Але яких меж можуть сягати ці зони, ніде не вказано.
• У зонах безпеки правом використовувати зброю і спецзасоби, проводити огляд громадян та транспортних засобів, проникати в приміщення тощо, наділяються не лише військові та правоохоронці, а й «особи, залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації». Але точного визначення, що це за особи такі, ніде немає. Та й сама норма про надання прав силовиків якимсь стороннім особам виглядає, скажімо так, незрозуміло.
• Натомість тим, хто «несанкціоновано» потрапить до зони АТО чи зон безпеки, загрожує як мінімум затримання та видворення на мирну територію. От тільки ніде не вказано, хто і в якій формі повинен давати відповідну санкцію. Великий привіт журналістам, які висвітлюють перебіг бойових дій.
• Межі тимчасово окупованої території визначає президент. Він же приймає рішення про початок та завершення бойових дій та встановлює факт «остаточного виведення» окупаційних військ (за спільним поданням міністра оборони та міністра внутрішніх справ). Але за якими критеріями все це робитиметься – лишається абсолютно невідомим. А, між тим, жодне з цих повноважень президента не прописане в Конституції, яка сама ж встановлює, що глава держави повинен діяти винятково у визначених нею рамках.

І так далі, й тому подібне.

Тим часом адекватні законодавчі новації, які стосувалися б питання тимчасово окупованих територій, за останні роки вже назріли й перезріли. Але унеможливлюються через конфлікт вузькополітичних інтересів гравців. На жаль, наймасовіші вітчизняні медіа, схоже, взагалі оминули увагою цей момент.

Адже подібні нюанси, як вважають (і небезпідставно) політики та їхні політтехнологи, надто складні для сприйняття широкою аудиторією – а отже, мало придатні для отримання політичних дивідендів. Куди легше вкидати тези про «Зраду». Тим паче, цьому сприяє сама природа мас-медіа, за визначенням зацікавлених у гучних словах та яскравій картинці.

Та якими б примарними не виглядали надії на відповідальне ставлення українських медіа до висвітлення подібних тем, ясно одне: без цього годі й сподіватися на появу відповідального перед самим собою суспільства. Це російська пропаганда, як уже сказано, може дозволити собі діяти цілком у дусі «1984» Джорджа Орвела. А для нас відриватися від реальності, якою б неоднозначною вона не була, м’яко кажучи, небезпечно.

Фото: стопкадр стріму «Радіо Свобода»