Війна й сенсаційність

Війна й сенсаційність

14 Лютого 2015
4559
14 Лютого 2015
12:00

Війна й сенсаційність

4559
Винесення в заголовок квінтесенції матеріалу, його основної думки — загальносвітовий журналістський тренд. А от винесення в заголовок сенсаційної тези, що спотворює основну думку матеріалу або не знаходить у ньому підтвердження?
Війна й сенсаційність
Війна й сенсаційність

Анонс новинних повідомлень на Першому каналі Українського радіо: «Німеччина готова повернутися до питання про вільну економічну зону з Росією». Подив, шок, розпач: Росія веде війну проти України, а Німеччина її заохочує?!

 

А анонс лунає ще раз. І ще раз. Саме повідомлення - в самому кінці випуску. І - все гаразд: так, Ангела Меркель запропонувала Владимирові Путіну повернутися до цього питання, але - зверніть увагу - в разі, якщо Росія поверне Україні Крим і припинить підтримувати сепаратистів у Донбасі.

 

Сенсації не сталося: звичний дипломатичний пряник, і аж ніяк не більше. А ще - пропагандистський крок, що мав похитнути російську тезу про «весь світ змовився проти Росії» й «весь світ прагне Росії накапостити». Ото й усього лише.

 

«Німеччина готова до вільної економічної зони з країною-агресором» та «Німеччина готова до вільної економічної зони в разі припинення агресії та залагодження її наслідків» - це, погодьтеся, далеко не одне й те саме. 

 

Але скільки ж слухачів самого повідомлення так і не дочекалися? Скільки їх не дослухалися до нього, щиро вірячи, що основну інформацію вони почули з анонсу, а деталі вже не мають значення?

 

А потім ми дивуємося, звідки цей песимізм: «Захід нас злив», «Україна воює на два фронти», «Євросоюз разом із Росією прагне поневолити Україну», «Україна одна на цілім світі, в суцільно ворожому кільці» тощо. Звідки цей песимізм? А от звідси. З постійного нагнітання сенсацій.

 

Зрозуміло: й жорсткий анонс, і сама новина наприкінці випуску - все це хрестоматійні способи заохочення аудиторії. Хай навіть і такі, що пасують більше до жовтих ЗМІ, тоді як політична інформація полюбляє точність. Хай навіть заохочувати аудиторію, викривляючи зміст інформації до навпаки, до повної протилежності - щонайменше, некрасиво.

 

Але надворі війна. Ситуація аж ніяк не хрестоматійна. Пошук сенсаційності, а тим паче сенсаційності дутої, цілком може підігрувати агресорові - що в даному разі й сталося. Було всього лише посіяно настрої приреченості, даремності опору агресорові.

 

Ще один приклад - і знову, на превеликий жаль, із дуже респектабельного джерела: «Альтанку для Януковича будувала компанія з кола заступника Гройсмана». «От який пройдисвіт той Гройсман!» - такий і лише такий висновок зробить будь-хто, хто побачить цей заголовок.

 

Відкриваємо текст, і... нічого, що кидало б тінь на Володимира Гройсмана, там немає й близько. Його ім'я, власне, згадано лише одного разу, в найостаннішому реченні матеріалу. А фігурантом матеріалу є людина, яка торік, менше року, працювала заступником міністра будівництва та ЖКГ, коли міністром був саме Гройсман. Типове «розслідування» з серії «бізнес-партнер політика А ходив до одного дитячого садка з сусідкою олігарха Б». Бо в тексті немає інформації навіть про те, чи сам Гройсман призначав того заступника, чи ні, а якщо призначав, то наскільки добре його знав. Рік тому всі призначення відбувалися у стані цейтноту, кадрових помилок було досхочу, й далеко не лише в міністерстві будівництва та ЖКГ.

 

Знову той самий пошук сенсацій - і байдуже, що він кидає тінь на політика, який тут, найімовірніше, ані до чого. В даному разі навіть байдуже, що Гройсмана загнано в глухий кут: спростовувати нема чого, бо все викладене, радше за все, є правдою - а те, що його притягнуто за вуха... Ну, то хай тепер доводить, що не верблюд.

 

Бо знову: скільки читачів прочитають заголовок і ним задовольняться, а текст розкривати й тим паче вчитуватися в нього не стануть! Скільки з них будуть упевнені: основну інформацію, її стрижень вони вже отримали з заголовку, а деталі - яка, власне, різниця, якими вони є, ті деталі!

 

Небайдуже тут те, що до чаші впала ще одна крапелька недовіри до влади. Причому недовіри, в даному (й якби ж то лише в даному!) разі геть необґрунтованої. Рано чи пізно чаша переповниться. А Росії тільки й залишиться, що сказати: ви ж бачите, хто у вас при владі? То це вони війну й розпочали, а зовсім не Путін!

 

Переконати українців, що до влади вони, нерозумні, привели пройдисвітів. Посіяти серед українців тотальну недовіру до влади. Переконати українців, причому переконати не на рівні чіткого знання, а на рівні напівірраціональних вражень та відчуттів, що після (і внаслідок!) Майдану влада стала ще гіршою, ніж була. Все це - найперші завдання Росії в її інформаційній війні проти України. Гонитва наших ЗМІ за оживляжем, за «гаряченьким», за сенсаційністю заголовків - саме те, що Росії й потрібно. 

 

І подібних прикладів десятки й сотні. Кожний окремо видається дрібним, таким, що не створює розголосу й не западає до пам'яті надовго. А враження залишаються, недовіра до влади накопичується. Росії, знову ж, тільки того й треба.

 

Винесення в заголовок квінтесенції матеріалу, його основної думки - загальносвітовий журналістський тренд. А винесення в заголовок сенсаційної тези, що спотворює основну думку матеріалу або не знаходить у ньому підтвердження, - чи в респектабельних ЗМІ демократичних країн щось подібне теж існує? Бажання будь-що заляпати багнюкою - це по-європейськи, а чи по-совковому?

 

І чи не стикаємося ми дедалі частіше з таким явищем, як маніпулювання за допомогою анонсів та заголовків? Коли до самого тексту не прискіпаєшся, а всі чорти сидять в анонсах та заголовках?

 

А взагалі-то, війна - навряд чи місце й навряд чи час для гонитви за сенсаціями...

 

Фото - Zik.ua
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4559
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду