Оприлюднено дані про заплановані в проекті держбюджету-2015 видатки в інформаційній сфері. Запропоновано збільшити витрати на фінансування державного радіо й телебачення, зменшити підтримку культурологічних видань та знов-таки збільшити видатки на парламентські й урядові видання тощо. Втім, коли кажуть про «збільшення»,  йдеться про абсолютні цифри; з урахуванням інфляції, а тим більше девальвації гривні ці витрати реально навряд чи збільшуються.

Ну а податкове навантаження на видання книг і газет зростатиме. За словами генерального директора Української асоціації видавців періодичної преси Олексія Погорєлова, у проекті бюджету передбачено скасування пільг на обкладання ПДВ операцій із продажу, передплати та доставки тиражу газет, журналів та книжок - «у запропонованому варіанті пільг записали, що пільги розповсюджуються лише на видавництва та лише на книжки українською мовою». Резюме Погорєлова: «Відповідно, для преси буде введений 20% податок на читання».

Новації сьогодні активно обговорюються - передусім в інтернеті. Але акцент здебільшого ставиться на конкретні показники. Втім, цілком імовірно, що до 30 грудня, коли Верховна Рада планує затвердити бюджет, деякі конкретні позиції стосовно фінансування тих чи інших інформаційних структур та поширення податкового навантаження на ті чи інші різновиди ЗМІ зазнають змін. Тому доцільним видається зосередитися на деяких концептуальних проблемах, пов'язаних із бюджетними нормами (що де-факто сьогодні включають зміни до оподаткування) та завданнями інформаційної сфери України.

Перша проблема, яку в багатьох випадках чомусь оминають у проекті держбюджету - це те, що проти України Кремлем ведеться «гібридна війна», і закінчення її можливе тільки з падінням путінського режиму. Так, вона може на якийсь час згасати, потім розгорятися, але попри все залишається її інформаційна (а якщо називати речі їхніми іменами, з боку державних і провладних російських медіа - маніпулятивно-дезінформаційна) складова. Від яких би нестатків не потерпали десятки мільйонів росіян, на таке в РФ знайдуться великі й навіть дуже великі гроші. Ясна річ, Україна - не Росія, вона й не повинна керуватися формулою «мы за ценой не постоим». Тим більше, що фінансових ресурсів в української сторони значно менше. Тому неможливо, скажімо, виділити стільки бюджетних коштів на виробництво фільмів, скільки їх виділяє РФ. І конкурувати з Russia Today за допомогою вливання все нових і нових ресурсів у закордонну пропаганду теж не випадає. Але разом із тим у жодному разі не можна підігравати путінському режиму в його дезінформаційно-пропагандистській експансії. А плановане скасування пільг для періодики і є таким відвертим підіграванням. Важко не погодитися з Олексієм Погорєловим, який пише з цього приводу: «Що будуть читати люди замість тих ЗМІ, від яких будуть вимушені відмовитись? Імовірно, те, що отримають безкоштовно або за невеликі гроші. Іншими словами, те, що дотовано з інших джерел, аніж продаж тиражу. Відповідно, це будуть ЗМІ, де контент спонсорується кимось - рекламодавцем, власником, ворогом тощо». До цього варто додати, що рекламний ринок різко звузився, а власники, навіть якщо це мільярдери, не надто поспішають поширювати щоденні безплатні газети. Водночас уже зараз деякі безплатні чи частково безплатні (більша частина накладу роздається вранці, інша йде в продаж за малу ціну) видання, що мають вельми специфічні дискурс та стилістику, витісняють «нормальні» газети, що постійно дорожчають. Якими є їхні джерела щедрого фінансування? Принаймні, після втечі «золотого батона» з компанією надбагатих внутрішніх українських джерел не залишилося. А якщо й існують один-два винятки, то йдеться про олігархів, яким не потрібна сильна й демократична Українська держава.

До речі: 12 листопада ізраїльський Кнесет затвердив у попередньому читанні законопроект про заборону поширення безплатних громадсько-політичних видань. Чи слід копіювати ізраїльські новації (хоча ближче до виборів чом би не перекрити цей канал впливу великого капіталу на електорат?), чи доцільніше поки що обкласти такі видання всіма можливими видами податків? Нехай підполковник Путін поповнює український бюджет або відмовляється від цього інструменту... Тільки слід установити чіткі критерії, щоб газета, яка роздає 30 примірників на презентації своїх видань, не потрапила до «безплатних». Загалом же заважати діяльності «нормальної» періодики, обкладаючи її податками під час «гібридної війни» (як і будь-якої війни), - це, щонайменше, безумство.

Хто не підтримує під час війни власних мас-медіа - відкриває шлях ворожим.

Ясна річ, у цих медіа - і приватних, і державних, і муніципальних - має бути не тільки й не стільки пропаганда, скільки інформація, але не однобічна, а така, що дає повноцінну картину подій. Але має бути і пропаганда - самовідданості, героїзму, не словесного, а дієвого патріотизму.

Сьогодні звучать пропозиції для економії бюджету припинити фінансування державних і комунальних ЗМІ. За умов «гібридної війни» це так само гра на руку «кремлівським чекістам», як і обкладання періодики податками. Насправді варто було би тільки ретельно переглянути список цих ЗМІ, можливо, деякі з них виключити, а деякі (зазначивши це в примітках до бюджетного проекту) перепрофілювати, виходячи з новітніх реалій. Автор цих рядків пам'ятає, як вигідно вирізнявся «Голос України» в перший рік свого існування на тлі офіційно-компартійної преси, яка навіть після заборони КПУ залишилася в межах старої стилістики. Та й потім інерції вистачило на певний час для того, щоби публікувати гострі статті й ставити проблеми... Тож чи не пора оновити стилістику державних і комунальних ЗМІ, ліквідовувати які під час війни - так само, щонайменше, дурість?

Дурість і економити на програмах книговидання, що передбачено проектом бюджету; такі програми конче потрібні, тільки слід вивести з них корупційну складову, заповнити їх справді гідними (і потрібними сьогодні) творами - і доручити видання тим, хто робитиме це недорого і якісно. Знову пошлюся на власний досвід: поранені у шпиталях і бійці добровольчих батальйонів охоче беруть не тільки детективи, а й науково-популярну літературу, особливо з історії, загальної та військово-політичної. Приватні видавництва та автори власним коштом частково перекривають цей попит, але без державних програм (на великий бізнес тут сподівань мало) не обійтися.

І, нарешті, про державне телебачення, яке в Україні продовжує існувати і яке під час війни об'єктивно потрібне. Але... На які суми не збільшуй його фінансування, яких геніїв туди не запрошуй, якісний контент від того там швиденько не з'явиться - крім хіба що політичних ток-шоу. Потрібні фільми та серіали, на кожен день, на свята й на будні. Що робити? Як на мене, існує реальна можливість заповнити ці лакуни таким собі «гуманітарним ленд-лізом». Дозволю собі процитувати власну статтю в газеті «День»: «Навіть за радянських часів на телебаченні демонстрували, скажімо, польські чи болгарські серіали (яка шалена популярність була у "Чотирьох танкістів та пса" й у "Ставки, більшої за життя"!), музичні програми Східної Німеччини та югославські стрічки про життя індіанців із Гойко Мітичем у ролях вождів червоношкірих. Нині Польща - це, мабуть, головний союзник України в ЄС, а польське громадянське суспільство налаштоване до українців переважно доброзичливо... Ідеться про те, що польські телебачення та кінематограф за минулі чверть століття створили чимало якісного продукту, зокрема й художні серіали, науково-пізнавальні та розважальні передачі. У Польщі є мережа громадських та приватних телеканалів, кожен із яких виробляє щось своє. Тож є з чого вибрати те, що зацікавить українського глядача і заповнюватиме ефірний час... Але купувати весь цей продукт - дорого (бо ж потім його ще треба перекладати й дублювати або накладати голоси). Вихід - на рівні президентів, урядів і державних телеінституцій за участю приватного телебізнесу з обох боків домовитися про безплатну передачу українській стороні польського телепродукту терміном на три, а краще на п'ять років... Але ж у ЄС до України прихильно ставиться не лише Польща, чи не так? То чому б не розпочати переговори за приблизно цією ж схемою з Німеччиною, Румунією, Чехією, Великобританією, Болгарією та низкою інших країн?»

У такому разі в бюджеті довелося б передбачати кошти тільки на дублювання такого «гуманітарного ленд-лізу», а виграш був би колосальний.

З проектом держбюджету-2015 пов'язані ще кілька проблемних кіл, що стосуються мас-медіа та супутніх речей, як-от книговидання. Але про них можна буде вести мову й після того, як бюджет ухвалять - адже уточнення й корективи в ті чи інші статті нагальних витрат внести завжди можна.

Фото - patrioty.org.ua