Діана Дуцик: «Ніч 30 листопада – точка неповернення»

Діана Дуцик: «Ніч 30 листопада – точка неповернення»

30 Грудня 2013
8881

Діана Дуцик: «Ніч 30 листопада – точка неповернення»

8881
Опитування «ЗМІ та євромайдан: уроки, проблеми, виклики». Відповідає Діана Дуцик. Далі буде
Діана Дуцик: «Ніч 30 листопада – точка неповернення»
Діана Дуцик: «Ніч 30 листопада – точка неповернення»

Яку роль відіграли ЗМІ та журналісти під час останніх подій, пов'язаних із євромайданом? Як уплинули ці події на самі ЗМІ? Які уроки маємо винести з набутого досвіду? Що на країну та журналістику чекає найближчим часом?

 

«Детектор медіа» запросила експертів разом із нами осмислити здобутки, втрати та виклики, що поставив перед журналістами та ЗМІ яскравий період в історії України. Його унікальність виявляється й у тому, як швидко змінюються ситуації, настрої, тренди зокрема і в інформаційній сфері. Запитання експертам ми надсилали ще до жорсткої розправи над Тетяною Чорновол, до кадрових зачисток на телеканалі «Інтер», до відкату назад від журналістських стандартів в інформаційних програмах певних телеканалів.

 

Тож відповіді деяких експертів ми отримали ще до цих подій, дехто ж встиг зреагувати й на них. Першими на наші запитання відповіли Микола Томенко й Тарас Петрів.

 

Зараз на питання «Детектор медіа» відповідає Діана Дуцик, головний редактор сайту MediaSapiens (ГО «Детектор медіа»). Далі буде.

 

- Яку роль, на ваш погляд, відіграли ЗМІ й журналісти в подіях, пов'язаних із євромайданом? Що в цій ролі видається вам позитивним, що - негативним?

- Ніч 30 листопада - це точка неповернення. Вона змінила всю країну в одну мить, у тому числі змінила й українські інформаційний простір. Про події тієї ночі я довідалася вранці із інтернет-ЗМІ та фейсбуку. Реальність була настільки жахливою, що в неї не хотілося вірити. Мої побоювання, що телебачення в цей день транслюватиме який-небудь  осучаснений варіант «Лебединого озера», на щастя, не здійснилися. Основні загальнонаціональні телеканали розповіли правду про те, що сталося.

 

Моніторинг п'яти основних телеканалів країни, який здійснювала 1 грудня «Детектор медіа», це підтвердив. Публікація мала назву «Інформаційна революція». Проте ця революція протривала недовго. Через два тижні телеканали почали здавати позиції і вводити маніпулятивні елементи в новини. Зрозуміло, що зараз тиск із боку влади на телеканали через їхніх власників посилюватиметься. Янукович зробив висновки, призначивши нових кураторів чи наглядачів за ЗМІ. Починається період певного відкату - і це негатив.

 

Але й незаперечним є той факт, що після всіх подій уже ніхто (ні влада, ні опозиція, а відтак і ЗМІ по різні сторони барикад) не зможе ігнорувати сам фактор Майдану - і це позитив. Окрім того, ми бачимо, що телеканали хоч усе ще й охоплюють велику аудиторію, але потроху їхню територію починають відвойовувати нові незалежні телепроекти, які мовлять онлайн, а також соцмережі. Ці нові медіа в пікові дні чи тижні політичної активності перебирають увагу аудиторії українських міст по всій країні. Громадяни України зараз мають набагато більше можливості отримувати інформацію з альтернативних джерел, аніж це було під час Помаранчевої революції 2004 року.

 

- Чи відбулося розділення ЗМІ за лінією діаметрально протилежних підходів до висвітлення цих подій? Якщо так - наведіть приклади, будь ласка.

- Діаметрально протилежні підходи були. Тут можна виділити дві лінії.

 

Перша лінія: центральні ЗМІ - регіональні ЗМІ. Якщо загальнонаціональні канали об'єктивно показали і події страшної ночі 30 листопада, коли «Беркут» побив протестувальників, і сплеск протестів після цієї ночі, і події на Банковій 1 грудня, то, наприклад, для донецьких газет «Жизнь» та «Донецкие новости» чи комунальних харківських газет «Слобідський край» та «Харьковские известия» тема протестів була табуйованою (див. моніторинг УОЦР).

 

Друга лінія: українські ЗМІ - російські ЗМІ. Державні російські телеканали розпочали масовану антиукраїнську кампанію. Вони нав'язували своїм глядачам думку, що євромайдан - це технологія, нав'язана американцями, що Київ охоплений безладом і що постраждали не мирні демонстранти, а самі беркутівці. Паралельно вони вводили в тему євромайдану тему фашизму, спекулюючи українською історією (див. публікацію «Російська пропаганда - назад в СРСР»). Росіяни знову почали розігрувати тему розколу, в їхньому уявленні Україна не може далі існувати в нинішніх кордонах. Найгірше, що держава Україна, яку уособлює нинішня влада, ніяк не відреагувала на цю провокацію. Чи означає це мовчання згоду з таким сценарієм?

 

- Чому саме так, а не інакше, ЗМІ великих холдингів висвітлювали події? Ці відмінності були, на ваш погляд, зумовлені перш за все позицією самих редакційних колективів, чи позицією власників, чи якимись іншими причинами?

- Кров, яка пролилася вночі 30 листопада, стала потрясінням для всієї країни. Мені здається, що журналістів у ці дні дуже складно було би стримати, навіть якби цього й хотіли власники холдингів. Але власники частини холдингів, зокрема тих, у які входили основні телеканали країни - «Інтер», «1+1», «Україна», ICTV - схоже, не дуже й хотіли стримувати, принаймні в перші тижні майдану. Думаю, таким чином вони продемонстрували своє ставлення до відмови чинного президента від євроінтеграції, в якій великий бізнес більше зацікавлений, аніж в інтеграції з Росією. Але їхні дії не вийшли за рамки цього інформаційного демаршу - у владній вертикалі нічого не змінилося, хоча, скажімо, той же Ахметов має вплив у парламенті як мінімум на 50 депутатів (але він не вважав за потрібне, очевидно, спонукати їх до голосування за відставку уряду).

 

Суттєві відмінності спостерігалися в позиції різних холдингів, і я не схильна думати, що це була просто позиція редакційних колективів. Ми розуміємо, що в українських умовах, особливо в такі періоди, як сьогодні, позиція власника завжди визначальна. Отже, що ми спостерігали? Якщо в перші два тижні протестів холдинги Фірташа/ Льовочкіна, Коломойського, Пінчука, Ахметова показували об'єктивну картинку про євромайдан і політичні події, то холдинг Курченка, а також ті медіа, які прийнято відносити до сфери впливу інших членів Сім'ї чи то Медведчука, зайняли з перших днів дещо іншу позицію, замовчуючи окремі події або подаючи їх у досить специфічній інтерпретації. Скажімо, сайт журналу Forbes не помітив, що вночі били людей, а сайт «Кореспондент.net» головними постраждалими зробив беркутівців (див. публікацію «Як деякі ЗМІ ігнорують розгін майдану»).

 

Окремо потрібно два слова сказати про Перший національний - який виявився лідером необ'єктивності. Абсолютно ганебно виглядав організований на цьому каналі провладний марафон. Ганебно тому, що це канал, який фінансується за рахунок податків громадян і мав би відстоювати їхні інтереси.

 

- Чи було вами зауважено посутні маніпуляції? В яких ЗМІ їх було більше? Кому ці ЗМІ належали? Яких тем, фактів, позицій перш за все ці маніпуляції стосувалися?

- Маніпуляцій вистачало, в першу чергу в інтернет-просторі, де великий потік інформації і складніше вирізнити фейкові новини. Зокрема, про сайт «Кореспондент.net» я вже згадувала. Ще одна відверта маніпуляція, яку він собі дозволив, стосувалася версій побиття журналістки та громадської активістки Тетяни Чорновол. Зокрема, сайт акцентує увагу лише на версії ДТП, а інші версії замовчує, хоча їх назвали навіть у міліції.

 

Якщо казати про телеканали, то вони почали згладжувати гострі кути, так би мовити, замовчуючи гострі заяви європейських чи американських політиків. Також починаючи з середини грудня кількість замовчуваних тем у теленовинах почала зростати (зрештою, це можна простежити в моніторингах).

 

Але найнебезпечнішою маніпуляцією, на мою думку, є спекуляція на темі розділення України. Першими її почали розігрувати російські ЗМІ та відомі російські журналісти, такі як Дмитро Кисельов чи Сергій Доренко. Найгірше, що цю тему підхопили вслід за російськими й деякі українські медіа.

 

- Чи були впродовж минулого місяця, на ваш погляд, різні періоди в підході ЗМІ до євромайдану?

- Так, перші два тижні, можна сказати, торжествувала правда в ефірі основних  телеканалів, але потім вони (окрім хіба «1+1», поки що) почали здавати позиції. В останні дні року, після кадрових змін, на жаль, суттєво змінилася редакційна політика «Інтера» - і не в кращий бік. В інтернет-просторі ситуація була весь час приблизно однакова - там представлена різна інформація, велика кількість сайтів висвітлює події з прихильністю до євромайдану, але є й ті, які представляють протилежну сторону.

 

- Які проблеми в наших ЗМІ, на вашу думку, продемонструвало те, як вони висвітлювали євромайдан та антимайдан, політичні події, що відбувалися цими днями? Чого вам бракувало у висвітленні нашими ЗМІ подій, пов'язаних із євроінтеграцією та московськими домовленостями?

- Надмір інформації за повної відсутності аналізу - так виглядав інформаційний простір країни, принаймні перші два тижні євромайдану. Цьому є своє пояснення. Події розгорталися з шаленою швидкістю, і журналісти ледве встигали за цими подіями. Саме тому деякі медіа, які працюють онлайн, почали вести пряму трансляцію з Майдану, як-от «Радіо Свобода», «Спільнобачення» чи hromadske.tv. Але це був великий інформаційний потік і не було спроб поглянути на ситуацію глибше, щоби зрозуміти, що стоїть за цими подіями й до чого це призведе, якими можуть бути шляхи виходу з кризи. Інші медіаексперти також звертали увагу на цю особливість. Зокрема, в інтерв'ю MediaSapiens говорив про це Володимир Кулик. Лише ось під кінець року деякі журналісти (наприклад, із «Дзеркала тижня») почали робити спроби виринути з цього інформаційного потоку і бодай якось структурувати інформацію та запропонувати можливі шляхи виходу з кризи.

 

Окрім того мені, як людині, яка живе в Києві, бракувало об'єктивної інформації зі сходу та півдня. Інформаційна картина Західної України мені була зрозуміла, тамтешні медіа дуже активно висвітлювали і львівський євромайдан, і все, що відбувалося в ці дні на заході. А от Східної та Південної - ні. У більшості випадків довіра до місцевих медіа цих регіонів, принаймнів мене, досить низка. Моніторинги показали, що в деяких регіональних медіа взагалі не помітили протестів, у деяких інформацією відверто маніпулювали (дивіться публікацію «Регіональні медіа - висвітлення подій чи промивання мізків?»).

 

А центральні ЗМІ подавали лише подієву інформацію - тобто висвітлювали місцеві майдани та антимайдани, заяви місцевих політиків (особливо активними були Добкін із Кернесом) і т. д. Я ж хотіла почути, чим живе в ці дні та що думає про ці події інтелігенція в цих регіонах, середній клас, мені бракувало у ЗМІ їхнього голосу для розуміння повної картини. І це дуже серйозна інформаційна прогалина. Її треба буде спробувати заповнити в наступному році.

 

- Як би ви схарактеризували цей період життя українських ЗМІ? Найяскравіші, на ваш погляд, явища, оприявнені, стимульовані євромайданом? Чи мають шанс ці явища зміцнити позиції ЗМІ після євромайдану? 

- Євромайдан відкриває нову епоху в історії українських медіа. Й тут ідеться не про якісь високі матерії, а про цілком прагматичні речі - про конкуренцію. До 30 листопада на численних медіаконференціях ми багато говорили про нові медіа, про онлайн-телебачення та радіо, про те, що за ними майбутнє. Це були такі собі футуристичні розмови - про десь і колись. Євромайдан несподівано змінив медіареальність. Монополія загальнонаціональних каналів на інфопростір, яка до того здавалася непорушною, хоч ще й не зруйнована, але серйозно похитнулася. Нові телепроекти, які почали мовити в інтернеті, склали загальнонаціональним каналам серйозну конкуренцію.

 

Ось, наприклад, показники за грудень проекту hromadske.tv. Сайт онлайн-телебачення за місяць відвідали 7 млн 463 тис. глядачів, а на YouTube зафіксовано 8 млн 385 тис. переглядів. Кількість підписників на Facebook зросла до 41,5 тис., у Google+ - 9,3 тис., у Twitter - 31,25 тис. До речі, не меншу конкуренцію традиційним інтернет-майданчикам склали соцмережі, в першу чергу Facebook і Twitter, активність у яких українців зросла в рази. Відтепер дуже багато первинної інформації традиційні медіа беруть із повідомлень активістів та небайдужих громадян із цих соцмереж. Зрештою, комунікація між самими громадянами відбувається через ці мережі.

 

Щодо найяскравішого та найважливішого - то це неймовірна громадянська активність, у тому числі й інформаційна, та громадське єднання. Чи збережуться вони? Хочеться вірити. Але це буде залежати від багатьох обставин. Дуже слушно написав у статті для «Дзеркала тижня» Володимир Горбулін: «Важливо, щоб ця енергія не виявилася марною й не була поглинута неминучою реакцією. Не менш важливо, щоб суспільний порив не пішов на небезпечні стежки екстремізму». Але він вважає, що нам під силу «розфарбувати майбутнє в яскраві кольори». Я приєднуюсь до цих слів. Хочеться бути оптимістом.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8881
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду