«Соціалка» до Києва доведе

19 Квітня 2013
7046

«Соціалка» до Києва доведе

7046
Молоді журналісти з Німеччини, Грузії, Білорусі, Росії та України обмінювалися досвідом і вчилися писати на соціальні теми в Києві
«Соціалка» до Києва доведе

Із 8 по 12 квітня в Києві вперше відбувся міжнародний навчально-практичний семінар «Соціальні хвороби ХХІ століття», організований російсько-німецьким порталом для молодих журналістів «Точка-Трефф». Десятеро молодих журналістів із Німеччини, Росії, Білорусі, Грузії та України приїхали до Києва вчитися результативно й цікаво висвітлювати соціальні проблеми.

 

 

Соціальна журналістика без кордонів, але з мовним бар'єром

 

«Точка-Трефф» - проект московського Ґете-Інституту - кілька разів на рік проводить у великих містах пострадянських країн навчально-практичні семінари для молоді, яка цікавиться журналістикою й спілкується німецькою та російською мовами. За словами проектного менеджера інституту Поліни Мандрик, позаяк цільовою аудиторією проекту є молодь, теми для зустрічей обирають, намагаючись збалансувати серйозне й розважальне. Переважно вони стосуються суспільства, політики, екології та культури.

 

Досвідчений журналіст-консультант, який спеціалізується на темі семінару, допомагає учасникам знайти теми та цікаві способи їх розкриття в журналістському матеріалі, розробити структуру текстів, знайти ілюстрації тощо. По завершенні лекційної частини журналісти переходять до практики - пошуку інформації, організації інтерв'ю та написання текстів, які згодом буде опубліковано на порталі.

 

 

 

За словами пані Мандрик, організовувати такі семінари для журналістів із різних країн не завжди просто. «На заваді можуть стати візові перепони. Наприклад, минулорічний тренінг із журналістської етики ми планували провести в Мінську, але Білорусь відмовилася видавати візу журналістці-консультанту з Німеччини, яка критично пише про процеси, що відбуваються у Східній Європі. Довелося терміново переносити захід до Москви», - каже вона.

 

 

«У соціальній журналістиці потрібно довго і глибоко копати»

 

Про соціальну журналістику та важливість соціальної тематики для ЗМІ розповідала викладач Могилянської школи журналістики Анастасія Безверха. Серед проблем сучасної соціальної журналістики в Україні вона назвала відсутність зацікавленості та брак професіоналізму у висвітленні відповідних тем.

 

«Якщо ЗМІ й пишуть на соціальні теми, то або політизують, або криміналізують їх. Більше інформації про дітей можна знайти у кримінальній хроніці, аніж у матеріалах на соціальні теми. Навіть соціальні ток-шоу часто є зрежисованими, а герої в них старанно відредаговані», - каже Анастасія Безверха.

 

 

Учасники тренінгу підтвердили, що в їхніх країнах такі проблеми також є. «Соціальної тематики в нас торкаються тільки тоді, коли влада думає над новими законами в цій сфері. Зараз, скажімо, багато почали писати про куріння, бо держава підвищує ціни на тютюнові вироби. Багато пишуть про гомосексуалізм, бо готується закон, який заборонить пропаганду одностатевих відносин. Завжди актуальними на телебаченні залишаються теми педофілії та проституції, адже телевізійники люблять знімати емоційні кадри - сльози, розпач, розповіді про звірства», - розповів учасник із Росії Олександр Дубовик.

 

На думка Анастасії Безверхої, вирішити проблеми соціальної тематики в інформаційному просторі може створення інституту соціальних ЗМІ. «Щоб написати щось на соціальну тему, треба довго і глибоко копати, - каже вона. - Потрібно вчитися знаходити людей із соціальними проблемами та спілкуватися з ними, а не лише з політиками та експертами».

 

 

Самі собі вчителі

 

Юлія Кольбіґ, яка вісім років живе і працює в Німеччині, розповіла, що в німецьких ЗМІ соціальні матеріали часто будуються на особистих історіях. «Останнім часом почало з'являтися дуже багато статей про мобінґ - цькування співробітників у колективі, а також інші вияви соціальної нерівності. Криміналу в Німеччині менше, зокрема й у ЗМІ. Але якщо вже щось трапляється, про це пишуть, хоча ніколи не розміщують ці матеріали на перших шпальтах», - каже Юлія.

 

Учасниця семінару з Грузії Едіта Бадасян розповіла, що в її країні популярні теми для публікацій ЗМІ - рівень життя, безробіття, бідність та еміграція. Проблемою грузинської журналістики Едіта називає відсутність розслідувань. «Коли журналісти пишуть про якогось чиновника, зазвичай це аналітичний матеріал. Після такої публікації журналіста не посадять, не поб'ють і не вб'ють, у нас нічого такого немає. Але якщо журналіст спробує провести справжнє розслідування, зібрати факти й докази, впевнена, він матиме великі проблеми», - сказала вона.

 

 

За словами Едіти, грузинські ЗМІ дуже політизовані й поляризовані - одні за владу, інші за опозицію. Аналогічну ситуацію змалювала й учасниця з Білорусі Катя Мерхель. У своїй презентації, присвяченій темі алкоголізму, вона показала, як одну й ту саму тему висвітлюють державні та опозиційні медіа. «У державних пишуть, що органи влади активно борються з алкоголізмом. В опозиційних ідеться про те, що антиалкогольні заходи є лише формальними, і країні необхідні конкретні закони, здатні вплинути на продаж алкоголю. У державних ЗМІ кажуть, що ситуація з алкоголізмом у Білорусі набагато краща, ніж в інших країнах, а опозиційні стверджують, що навпаки. Державні наголошують передусім на статистиці та особистих історіях, опозиційні - на бездіяльності уряду, який нібито цілеспрямовано споює націю», - розповіла студентка з Білорусі.

 

 

Міжнародний досвід у кожному тексті

 

Темами для своїх київських матеріалів учасники семінару обрали мобінґ, інтернет-залежність, небажання молоді створювати сім'ї, маніпуляції в медіа, легалізацію проституції, бідність і насильство над дітьми. Працювати в Києві журналістам сподобалося: російськомовні учасники не мали мовних бар'єрів, німецькомовним допомагали колеги.

 

Шукати експертів і героїв для своїх матеріалів учасники почали завчасно через інтернет, домовлялися про зустрічі за допомогою соціальних мереж. Були й такі, що пішли «у поле» - спілкуватись із жебраками в метро чи з проститутками в нічних клубах. Зокрема, Олександр із Росії, який досліджував переваги та недоліки легалізації проституції, відвідав кілька нічних клубів, намагаючись на око визначити повій. За словами хлопця, знайти їх і розговорити було неважко. У своєму матеріалі він має намір порівняти Україну, Росію й Німеччину, де проституцію легалізовано. Майже всі матеріали учасників семінару матимуть міжнародний вимір - коментарі іноземних експертів, приклади вирішення соціальних проблем у різних країнах тощо.

 

 

«Советская Белоруссия»

 

На думку учасників семінару, сучасній журналістській освіті досі бракує практики. Олександр Дубовик розповів, що в його університеті лише торік відкрили телестудію, в якій студенти можуть працювати над власними проектами. «Там ми готуємо двадцятихвилинний випуск новин, який щотижня виходить на нашому регіональному каналі. Інша справа, що в цих новинах адміністрація рекомендує нам не торкатися проблем студентських гуртожитків або корупції в університеті», - розповідає росіянин.

 

За словами Каті Мерхель, у Білоруському національному університеті студентам досі викладають окремий предмет «Історія Великої вітчизняної війни», найбільша газета зветься «Советская Белоруссия», а в регіонах виходять «Работница», «Красная зоря» чи «Звезда». «У нас також досі є скерування з університету для випускників на дворічне відпрацювання в державних установах. Трапляється, що студента, якого помітили в опозиційній діяльності чи участі в мітингах, скеровують працювати в провінцію, попри те, що він має запрошення на роботу від державного столичного телеканалу», - розповіла вона.

 

Що ж до працевлаштування молодих журналістів, то оптимістично з цього приводу висловилася тільки Юлія з Німеччини. За її словами, дедалі більше німецьких журналістів працюють фрілансерами, не обмежуючи себе постійною роботою в редакції. «Думаю, що журналістам це подобається, адже фрілансери вільні в робочому графіку та виборі тем», - каже Юлія. В Білорусі, Росії та Грузії ситуація дуже схожа на українську: від молодого спеціаліста чекають досвіду роботи та скромних очікувань щодо зарплати.

 

Фото - Віктор Тимофеєв  

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Вікторія Білаш для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7046
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Знову
3995 дн. тому
У мене одної відчуття, що всіх журналістів виховують на німецький лад?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду