Здивувала стаття «Боротьба з цензурою засобами вчорашнього дня». Здивувала псевдофаховим підходом - оскільки автори навіть не спробували зрозуміти, що законопроект, який вони далі намагаються аналізувати й критикувати, ‑ це «перехідний» проект із ВРУ шостого скликання. Якби автори детальніше ознайомилися з Регламентом, то не прийшли би до тез про координацію опозиції, а зосередилися б на головному, з моєї точки зору, питанні. Зокрема, питанні про те, чи достатнім є нині захист редакцій та журналістів від спроб цензури і чи маємо ми, професійна спільнота й відповідальні народні депутати, дбати про вдосконалення законодавства щодо унеможливлення впливу на редакції медіа та їхні матеріали.

Переконана, що маємо не припиняти спроб захистити наші ЗМІ. І зосереджуватися варто не на критиці, а на пропозиціях, бо кожна перемога (як-от можливість притягнути до відповідальності за перешкоджання журналістській діяльності) нівелюється практикою діяльності правоохоронних органів та українських судів, які, на жаль, стають на бік влади. Чому вони це роблять? Часто - просто прагнучи вислужитися (можу нагадати не одне рішення судів), а головно тому, що відчувають повну безкарність за зневагу до журналістів чи громадських активістів. Саме тому я вважаю: окремі положення мають стати імперативами, а покарання - безумовним, після встановлення самого факту втручання в діяльність журналіста чи редакції.

Втручання чи перешкоджання ‑ можемо це обговорити. Але обговорення та дискусія мають виходити з визнання очевидних постулатів. Приміром, про те, що в журналістів мають бути особливі права. Це викликано очевидною суспільною потребою в журналістиці нової якості - в журналістиці без страху, журналістиці, результатом роботи якої стануть економічно успішні медіа. (Наприклад, журнал «Кореспондент» - прибутковий, і його прибутковість дозволяє будувати розмову з акціонером в іншій тональності, ніж це роблять редакції, які без допомоги акціонерів не зможуть платити зарплатню своїм працівникам.) Зрештою, потребою в журналістиці, яка зможе сказати «ні» спробам за невелику винагороду опублікувати чергові «думки» чергових «експертів» чи подбати про їхнє місце на шоу, аби вони не забули запитати в лідерів опозиції про моркву.

Саме тому я постійно переконую колег у необхідності зміцнювати саму можливість незалежної журналістики. Мені й нам дуже допоможе конструктивна дискусія, не під гаслами «все погано» й «усі однакові», а «ми знаємо, як зробити краще», «ми бачимо проблему і розуміємо, як її вирішити», «ми готові розпочати з себе впровадження європейських цінностей». Комітет, мої колеги і я більш ніж відкриті до співпраці. Головне ‑ наповнити її пропозиціями. І, звісно, не здавати позицій під гаслом «чому в журналістів мають бути особливі права?».

Завершуючи, ще раз прошу починати з себе. І якщо маєте, що сказати - давайте обговорювати можливі рішення, - напрямків більш ніж достатньо.

Олена Кондратюк, народний депутат України, фракція БЮТ, член Парламентського комітету з питань свободи слова та інформації

P.S. від «Детектор медіа». Редакція пропонує продовжити дискусію навколо законопроекту №0942 щодо протидії цензурі всім зацікавленим сторонам: юристам, журналістам, законодавцям.