Цього року Міжнародна громадська організація «Інтерньюз-Україна» відзначає десяту річницю. «Інтерньюз» відіграв неоціненну роль у становленні незалежного медіапростору України, впроваджуючи високі стандарти діяльності медіа, підвищуючи професійний рівень журналістів та надаючи засобам масової інформації технічну та консультативну підтримку.  Нове десятиліття своєї роботи організація розпочала з новою стратегією діяльності. Про неї, та про розвиток професійних медіа в Україні - розмова з виконавчим директором організації.

«… ще за нашого життя європейський стандарт буде впроваджено»

- Пане Костянтине, почнімо нашу розмову з історії. З якою метою створювалася організація, які завдання ви  ставили перед собою?

- МГО «Інтерньюз-Україна» є громадською організацією. Це перше, що нас відрізняє від телеканалів, газет, Інтернет-видань. Ми - некомерційна організація, і нашою метою не є отримання прибутку. По-друге, ми не є асоціацією чи масовою організацією, не захищаємо інтереси журналістів безпосередньо.

Наші засновники – люди, об’єднані спільною метою. Нашою місією є утвердження європейських цінностей в Україні через становлення успішних медіа. Якщо говорити про те, що нас відрізняє від інших компаній, то можу сказати, що свою місію ми завжди виконуємо через внесення певних інновацій на ринок українських ЗМІ.

Якщо ми говоримо про виробництво теле- чи радіопрограм, то, як правило, ці програми мають такий формат, який ще не застосовувався в Україні комерційними ЗМІ. В такий спосіб ми розвивали креатив. Тепер, слава Богу, нові формати і нові методи роботи є дедалі більше запитувані ЗМІ. Менеджмент за це готовий платити.

- Таким чином ви стаєте конкурентами телеканалів, оскільки виробляєте новий продукт?

- Це раніше ми могли сприйматися певною мірою як конкуренти, а тепер сприймаємося переважно як партнер. По-перше, ми не маємо ліцензії, не працюємо на рекламному ринку. Телеканалам ми можемо запропонувати певну ідею, яку вони можуть використовувати у своїй діяльності. Якщо вони будуть платити – прекрасно. Поки що не платили. Якщо вони не будуть платити -  і так добре. Це означає, що ми все одно впливаємо на розвиток медіаринку.

- Ідеї, про які ви говорите, стосуються стандартів професії? Етичних стандартів? Вони стосуються якості медійного продукту? І як це пов’язано з європейськими цінностями, заявленими в місії вашої організації?

- Якщо ми говоримо конкретно про журналістську, або ширше - медійну освіту, то можу сказати, що від дня заснування ми утверджували західний стандарт. Точніше сказати, англосаксонський стандарт як найбільш конкурентоспроможний. Якщо ми говоримо про інші країни, які  розвивали медіа, то вони були успішними, застосовуючи саме англосаксонський стандарт.

- Можна кілька слів про цей стандарт?

- Насамперед, країни англосаксонського кола – це Великобританія, США, Канада, а також Австралія, Нова Зеландія. В цих країнах економіка базована на ліберальній ідеї. Це означає, що регуляцій є небагато. Наприклад у Великій Британії. Ця країна має один з найбільших у світі рекламних ринків. Це важливо для розуміння  того, що свобода приносить гроші.

Для того, щоб бути вільними, треба мати вибір в усьому. Якщо ми говоримо про населення, про електорат, то вони мусять мати можливість самостійно роботи висновки. Не чути слогани, придумані кріейторами політичних партій, а на основі інформації, що подається в новинах і є збалансованою, а не пропагандою, робити власний вибір.

Якщо ми говоримо про медіаменеджмент, то там є певний набір інструментів, що дозволяє створити середовище, якому довіряють і рекламодавці, і виробники контенту. Все це базується на довірі та наявності системи критеріїв, які дозволяють перевірити те, що відбувається. Наприклад, шляхом вимірювання рейтингів, адже ця методика у західному світі народилася, не в Росії.

-  Отже, ви в цьому вбачаєте зв’язок з утвердженням європейської ідеї в Україні. І вона, на вашу думку, може бути впроваджена в нашій країні? Культура, система цінностей, навіть той менеджмент, про який ви говорили?

- Як громадські діячі, ми в це віримо. В цьому наша унікальність.  Ми просуваємо ідеї. Скажімо, соціал-демократичні ідеї, з’явилися у середині ХІХ століття, перемогли у 1917 році. Тобто, еволюція ідеї займає певний час. Ми живемо в епоху інформаційного суспільства, тому ми віримо, що за нашого життя європейський стандарт буде впроваджено.

По суті, для того, щоби щось здійснити, потрібно чотири складові. Перше. Політична воля. Друге - група експертів. Третє – суспільна підтримка. Четверте – команда виконавців. А якщо говорити про Україну у контексті утвердження європейських стандартів, то з усіма чотирма складовими є великі проблеми. Ми належимо до однієї зі складових – до групи експертів.

«Тренінг – це лише інструмент для впровадження ідей»

- Тривалий час «Інтерньюз» сприймався журналістською спільнотою як тренінгова база. Наскільки я можу бачити із стратегії роботи організації на нинішньому етапі, тренінгова діяльність відходить на другий план. Яку роль у новій стратегії відіграє досвід роботи у цьому напрямку?

- Я б говорив не про переорієнтацію, а про збагачення діяльності іншими компонентами. Наприклад, ми більше розвиваємо аналітичну роботу. Це дуже важливо для суспільства. Нещодавно, коли ми робили спробу сформулювати інформаційну стратегію для нашої країни, не для певної політичної сили чи партії, а для країни, пересвідчилися, що ідеології національної немає. Або вона не сформульована. І першою спробою її сформулювати, зробити це публічно, було нещодавнє підписання Універсалу. Він коментується нині доволі критично.

Однак більше нічого нема. Це означає, що ніша для аналітики, зокрема і в царині інформаційної стратегії суспільства залишається відкритою. А ми впроваджуємо інновації. Відтак, чому б саме нам і не зайнятися цим?

А якщо говорити про тренінги – вони є. Однак, якщо раніше вони були безкоштовними для слухачів, то тепер ми вимагаємо за тренінг гроші, бо нам потрібно якось покривати необхідні для організації видатки. Гроші грантодавців діставати стає все складніше, з’являються нові завдання і ми мусимо ними займатися. Наприклад, уже згадувані сьогодні європейські стандарти медійного продукту. Або впровадження редакційних статутів у практику журналістського середовища. Слід для цього провести тренінг – ми його проведемо. Але тренінг – це лише інструмент для впровадження ідей, про які ми говоримо.

- Таким чином, у вас жодної конкуренції з Київським Інститутом журналістики, чи з регіональними факультетами журналістики немає?

- Немає. Навпаки, ми співпрацюємо. Ділимося тими ноу-хау, що маємо, аби вони навчали, тим самим ширше впроваджували у практику, і несли західний стандарт до студентів, а не навчали за старими радянськими книжками.

Про роботу в Національній комісії з утвердження свободи слова та розвитку медіа

- Ви згадали про те, що причетні до формування інформаційної стратегії України. Я знаю, що ви є заступником Голови Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку медіа галузі. Наскільки пов’язані між собою розробка національної інформаційної стратегії, згадана комісія та місія вашої організації, оскільки ви берете участь у її роботі?

- Комісія працює зараз у форматі робочих груп із певних питань галузі медіа. Наприклад, є робочі групи з питань захисту свободи слова, журналістської освіти, розвитку медіаринку, а також окремо - з вироблення інформаційної стратегії. Експерти «Інтерньюз-Україна» беруть участь майже в усіх робочих групах. Однак, найбільшу увагу ми приділяємо співпраці в робочій групі з  розробки національної інформаційної стратегії.

- Ви вбачаєте в роботі саме цієї Національної комісії ефективність та перспективу? Адже досвід роботи впродовж останніх років численних громадських рад, скажімо, при Президентові України, при Голові Верховної Ради, при різних міністерствах, при Національній Раді з питань телебачення та радіомовлення не був досить успішним. Діяльність була скоріше формальна, аніж реальна.

-  Це шанс для нас об’єднати зусилля.

- Чим цей шанс відрізняється від попередніх?

-  Ми всі зростаємо і стаємо зрілими. Крім того, я сподіваюся, що робота в цій комісії змусить залучити певні ресурси. Адже робота різних громадських рад, як ви кажете, була малоефективною, окрім іншого, ще й тому, що не мала жодних матеріальних ресурсів, на які би можна було працювати. Волонтерство не може бути ефективним довго. Навіть якщо хтось усвідомлює місію і хоче щиро допомогти, він мусить ще десь працювати за зарплатню, аби покривати свої рахунки. То про яку ефективність може бути мова?! Це означає, що волею-неволею за деякий час робота за зарплатню все одно візьме гору. Відтак, люди перестають перейматися місією.

Тепер, коли ми зможемо відшкодовувати час експертів, який вони будуть витрачати для роботи в комісії, ми станемо ефективними.

- Але у ваших міркуваннях міститься внутрішній конфлікт. Експерти із середовища громадських організацій. Громадська організація за своєю суттю є неприбутковою. А ви говорите про відшкодування, що, мовляв, на громадських засадах робота не є ефективною. Конфлікт соціальний, морально-етичний…

- Жодних конфліктів. Ідеться про апарат Комісії. Наприклад, експерти збираються раз на місяць. Однак для того, аби підготувати папери на засідання, зробити це вчасно, якісно, за стандартом, мусять працювати люди на зарплаті. Тоді ця робота стане ефективною. Або інші ситуація: експертам, аби рекомендувати, чи приймати рішення, необхідно виїхати в різні регіони України. Потрібно сплатити їх транспортні видатки. Це ж елементарно: потрібен папір, ручки – десь воно мусить братися. А це все гроші! Не з повітря ж.

- Хто входить до складу Комісії?

- Це як громадські діячі, так і державні чиновники, що також є безпрецедентним явищем. Наприклад, Тарас Петрів – голова Інформаційної служби Секретаріату Президента України, Наталія Лигачова – ГО «Детектор медіа», Віталій Шевченко та Тетяна Лебедєва – від Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, Андрій Шевченко – голова парламентського комітету зі свободи слова та інформації, представники РНБОУ, Ігор Лубченко як голова Національної спілки журналістів України, Дмитро Котляр - заступник Міністра юстиції. Отже, доволі цікава група людей, яка часами має різні погляди на питання. Однак саме це й дасть змогу прийти до певного консенсусу, виробивши спільну позицію, яку вже можна представити Президенту для внесення ініціативи.

- Якими будуть перші кроки в роботі комісії? На який результат будуть спрямовані зусилля?

- Зараз переважно триває робота у підкомісіях. На нинішньому етапі першорядним є завдання вивчення ситуації та формулювання ключових проблем. А також пропозиції щодо шляхів вирішення. Бо виявлення проблеми та пропозиції щодо її розв’язання – це 50% роботи. А вже впровадження, нормативна база, зміна законодавства – наступний крок. У складі комісії працюють юристи, що працюватимуть саме над питаннями такого типу. Отже перспектива та результат – системний аналіз та системна зміна, вдосконалення інформаційного простору України.

«Аналітика – це ніша, якою зараз практично ніхто не займається»

- Ведучи мову про розширення пріоритетів роботи вашої організації, ви чимало уваги приділили аналітиці. Чи не здається вам, що на сьогодні в Україні попит на аналітику є доволі низьким? Наскільки аналітика може нині посприяти утвердженню європейських стандартів і формулюванню інформаційної стратегії? Адже результативність тренінгів – очевидна: навчаються журналісти, редактори, топ-менеджери. Чогось не знав, не вмів – навчився. З аналітикою ситуація інакша. Зусилля значно більші – результат далеко не такий швидкий та очевидний. Відтак, чому ви розширюєте свою стратегію саме в царині аналітики?

- Дуже проста відповідь - аналітики нема. Ви згадали про інформаційну стратегію. Але ж досі її нема. Ми ж не міняти її мусимо, а створювати. Ми її беремося створювати, сподіваючись, що це буде корисно для країни і суспільства загалом. Ви кажете, що аналітика не є такою показовою. Саме тому, що вона не є показовою, нею в Україні системно не займаються. Маю на увазі, передовсім, інформаційну, медійну галузь. А займаються чимось, що є більш показовим.

Отже, аналітика – це певна ніша, якою зараз практично ніхто не займається. Цілком можливо, що цим будуть займатися на хорошому професійному рівні державні структури, чиновники. Які, до речі, мусили б цим займатися 15 років до цього. Однак, наша справа нині - допомогти. Що ми й маємо на меті роботи.

- Отже, цільовою аудиторією вашої аналітики будуть органи влади?

-  Органи влади та бізнес

- Чи не здається вам, що ваші плани надто амбітні? Чи не є ваша заява, про те, що аналітки в Україні практично немає, надто категоричною? Ми маємо низку моніторингових проектів та громадських організацій, які багато років тим займаються. Аналогічні підрозділи є у державних службах. В Україні, врешті, уже кілька років ефективно працює і наше видання, «Детектор медіа», яка професійно аналізує медіапродукт. На чому ґрунтуються такі категоричні заяви?

- Я категоричний лише у тому, що її зовсім недостатньо. А мусить бути достатньо. Крім того, формат має задовольняти різні цільові аудиторії. Ми зараз згадуємо дослідження, що робили і роблять громадські організації. У їх роботі, особливо моніторингових проектах, цільовою аудиторією є передовсім донор. І це нормально. Але вплив на суспільство був доволі обмеженим. Ми не змогли зробити так, щоб ця аналітика сприймалася широкими колами, не тільки медіаспільнотою. В Києві ще більш-менш. А в регіонах?

Якщо взяти, наприклад, питання цифрового телебачення. Та ніхто ж уявлення не має, як воно все буде працювати! Наприклад, конкретна телевізійна станція в обласному центрі України. Для індустрії, власне, ця проблема менш актуальна. Оскільки ми будемо мати замість обмеженого частотного ресурсу практично  необмежений. Зараз, за рахунок того, що ресурс обмежений, медійний менеджмент поводить себе часто-густо у такий спосіб, ніби рекламних грошей нема зовсім. Зокрема, не закуповує та не виробляє аудіовізуальний продукт.

- Свого роду засіб маніпуляції?

- Так. Сьогодні можлива маніпуляція. Завтра це буде практично безмежний ресурс. І буде інша постановка питання: де взяти продукт, аби заповнити наявні частоти? Для цього підвалини зараз треба закладати. І аналітика тут просто необхідна.

Нові завдання для громадського сектору

- Ведучи мову про цільову аудиторію аналітики, ви торкнулися питання вкрай актуального нині для середовища громадських організацій. Зокрема, про роботу громадської організації «для донора». Отже, з ваших слів можна роботи висновок, що ви плануєте мати інші джерела фінансування, не донорські? І на аналітику ви не будете витрачати грантових коштів? Але ж вона вимагає більших ресурсів, аніж ті, що необхідні для проведення тренінгу.

- По-перше, тренінги - це також доволі дорогий продукт. А по-друге, я не заперечую роботу «для донорів» і за донорські гроші. Це реальність. Я говорю, про те, що ми маємо готувати продукт і просувати його у такий спосіб, щоб цим користувалися не тільки донори як аудиторія, яка сплатила за цей продукт, а й наші державні органи, наш бізнес тощо.

- Отже, ви пропонуєте нову систему менеджменту, нові завдання і в середовищі «третього сектору»?

- Життя цього вимагає. Воно ставить нас в умови, коли ми маємо шукати нових клієнтів, маємо шукати нові ринки. Зрештою, зараз ми займаємося суто українською справою. Чому на гроші іноземних донорів мусить створюватися національна інформаційна стратегія для України? Це, м’яко кажучи, некоректно. А завтра постане питання про європейську інтеграцію України. І що, будемо у Євросоюзу гроші просити?! Це ж смішно. Це наша робота в Україні і для України!

Розмовляла Галина Усатенко, «Детектор медіа»