Ми одразу передали пані Ганні наші запитання, і вдячні їй за відповіді на всі, які вона надіслала нам електронною поштою. Відповіді Ганни Герман подаються без скорочень і редагування.

– Пані Ганно! Що стало головним мотивом, що саме могло спонукати керівника київського бюро радіо „Свобода” прийняти пропозицію Віктора Януковича? Що переважило всі можливі негативні наслідки для репутації незаангажованого журналіста?

– Було кілька причин, які спонукали мене до рішення, котре викликало таку неоднозначну реакцію. За великим рахунком, це рішення стало свого роду підсумком певного етапу мого життя, результатом досвіду, який я здобула, і результатом зрілості. А зрілість приходить, і це можна збагнути лише з віком, коли ти розумієш – в житті нема чіткого поділу на чорне і біле. Життя – це суміш напівтонів, ледь вловимих відтінків, яких гаряча і максималістська молодість часом не хоче зауважувати.

Коли останні роки я працювала у Варшаві, то дуже хотіла повернутися в Україну "боротися з режимом". Може, комусь важко це зрозуміти – чому з тепличних комфортних умов людина рветься туди, де дуже непросто. Але щоб це пояснити, треба забрати багато вашого часу і уваги. Та й не про це ми зараз говоримо. Отож, я повернулася і з палкістю неофіта пірнула в "боротьбу". Але чим більше я пізнавала людей з різних таборів, тим більше переконувалася – і в опозиції, і в більшості є різні люди. Є серед них дуже симпатичні, чесні, відверті. Вони усі люблять Україну, але бачать різні шляхи її розвитку. А є люди не аж такого високого класу і в опозиції, і в протилежному таборі. Я поступово почала розуміти, що нині дуже важливо не ділити їх на правих, лівих чи центристів. Приналежність до певної політичної сили аж ніяк не говорить про моральні якості.

Разом з тим, мене завжди вчили шанувати чужий вибір, чужу позицію. Десь у цьому процесі – процесі пізнання української політичної сцени і її акторів у мене зародився сумнів у тому, чи на правильному я шляху. Чи справді все треба зруйнувати, а затєм?.. Я часто бувала на різних прес-конференціях, я намагалася зрозуміти найвищих посадових осіб держави. Інколи це було можливо, а часом – ні.... Я думала в такі моменти – якби біля них була я? Чи здатна я була б переконати їх у тих раціях, які багато хто з нас сповідує? Чи існують для них ці вартості? Чи прийняли б вони їх? Може, це наївні міркування. Але я не мала стовідсоткової певності, що влада українська аж така погана, як її малюють. Стереотипів не люблю. І коли їх мені накидали – я інстинктивно противилася і робила все навпаки. Я намагалася бути об’єктивною і чесною – і до одних, і до інших. Чи знаходила розуміння? У більшості випадків – так. Але ці мої сумніви і роздуми, мабуть, тривали б ще довго і перетривали б вибори, якби одного дня шалька терезів не переважила в один конкретний бік...

Так сталося, що я, нарешті, дістала позитивну відповідь на прохання про інтерв’ю з Віктором Януковичем. Я читала в пресі різні домисли на цю тему. Читала і про те, що допоміг мені у цьому інтерв’ю славної пам’яті Зиновій Кулик. Так, це правда. Покійний Професор, якого, якби минув час, я мала б право назвати своїм другом (але Професор покинув нас), справді зробив усе, щоб "Радіо Свобода" мало інтерв’ю з прем’єром. Професор Кулик справді пішов назустріч моїм настійним проханням, бо знав мене як журналістку. Коли я йшла на це інтерв’ю, я навіть не підозрювала, що воно переверне усе моє дотеперішнє життя. Я, як належить, приготувала гострі запитання і приготувалася до розмови з Віктором Януковичем, якого досі знала з тих скупих офіційних матеріалів, які довелося про нього читати. Наше інтерв’ю тривало понад дві години. Уже начальник протоколу відверто стояв у дверях і подавав знаки завершувати розмову, бо за графіком в Прем’єра були інші важливі зустрічі.

Тож ось, я вийшла з кабінету Прем’єра з враженнями дуже несподіваними. Я побачила сильну, дуже сильну, відверту, ділову людину. У вухах мені звучала його відповідь на мої питання про стан свободи преси в Україні: "Я знаю, як будувати заводи, як піднімати економіку. Але в тому, про що ви говорите я не фахівець. Якщо вас справді так турбує стан свободи преси в Україні – прийдіть і допоможіть мені..." Я ще не розуміла, чи це була пропозиція праці, чи просто слова. Але вже наступного дня я переконалася: ми маємо справу з людиною, яка слів на вітер не кидає. Пролунав дзвінок з Кабміну, і я поїхала на зустріч.

Лише я сама і ті кілька моїх співробітників з "Радіо Свобода", яких я знайшла і привела на "Радіо...", знають, як тяжко далося мені це рішення – ІДУ. Лише вони бачили мої сльози. Перед усіма рештою була бравада, мовляв, дивіться, яка я крута, як мені все легко дається і яка я прагматична. Насправді, все було дуже непросто – не прощаються легко з тим, що є смислом усього життя. А незалежна журналістика – це смисл мого життя. Був, є і буде. Але це вже лірика. Пробачте за ці емоції.

– Керівник української служби „Радіо Свобода” пан Народецький заявив, що в основі вашого рішення був фінансовий чинник. Чи відповідає це дійсності?

– Заява Народецького? Він наступного дня зробив цілком іншу заяву. Але ви ж її не хочете зацитувати. А з Народецьким у нас залишилися гарні відносини. Він хороший, професійний журналіст, демократ до кісток. І я дуже люблю цю людину.

– Чи відповідають дійсності чутки про те, що ви вже деякий час до призначення мали якісь стосунки з представниками „донецьких” – зокрема, з Зиновієм Куликом, Володимиром Рибаком? Чи причетні вони до прийняття Януковичем такого рішення?

– Я чула багато про Кулика. Ми бачилися один раз рік тому у Польщі на економічному форумі у Криниці Гурській. Потім два чи три рази – у Києві, коли я набридала йому з проханням про інтерв’ю з Януковичем. Ще раз Кулик був у мене в прямому ефірі на „5 каналі”. Я говорила моєму керівництву у Празі, що Кулик пробує влаштувати для нас інтерв’ю з Януковичем. Ми дуже хотіли, щоб це сталося, бо це дуже престижно для будь-якого видання – мати інтерв’ю з Прем’єром.

З Рибаком я познайомилася в літаку 17 травня, коли вже в якості прес-секретаря Прем’єра летіла до Криму. Я підійшла і сказала "Добрий день, пане Рибачук, кажуть, що ми з вами знайомі, то давайте познайомимось". "Давайте, – відповів Рибак, – але я не Рибачук, а Рибак. Будьмо знайомі". При цій розмові були свідки, якщо це вас цікавить.

– Як поставилося керівництво „Свободи” до вашого кроку? І чи не вважаєте ви досить небезпечним для майбутнього „Свободи” такі кроки? Адже таким чином багато хто зневірився у стійкості в дотриманні принципів незаангажованості його співробітниками! Також – як ви поставилися до звинувачувань вас у „продажності”, яке пролунало з багатьох вуст?

– Мене дивує це питання. Якщо ви – незалежний журналіст, то, мабуть, знаєте – кожна людина має право вибору. Я не присягала на вірність до гробової дошки "Радіо Свобода". Я для них працювала – вони мені за це платили. Так, те, що я робила, співпадало з моїми переконаннями. Бо я не здатна себе ґвалтувати – я можу працювати лише з переконання. І чому ви думаєте, що я на своєму новому місці не буду дотримуватися принципів демократичних? Чому ви думаєте, що бути чесним можна лише в спеціально відведених для того місцях? А ви спробуйте залишитися собою всюди. Як казала колись моя давня знайома дисидентка Люда Дашкевич, то не штука – вбити крука... Дуже легко бути демократичним в тепличних умовах на американські гроші. Я хочу спробувати сповідувати свої принципи всюди в нашій державі. Чому ви не хочете дати мені шанс?

Як я поставилася до звинувачення у продажності?.. Знаєте, мене ніколи не цікавили звинувачення на мою адресу. Я вже у тому віці, коли власне сумління і віра в Бога – я людина глибоко віруюча – є для мене найвищим суддею.

– Чи означає ваше призначення, що від Януковича буде трохи або зовсім відсунуто Олександра Гурбича? Як ви вважаєте, яку роль зіграли ті, хто до вас займався піаром Віктора Федоровича, в його медійному іміджі? Що саме хоче змінити у своєму медійному іміджі сам Янукович?

– Кого відсунуто чи присунуто, мене теж не цікавить. У мене інше життя. Я не люблю інтриг. Вони мені не цікаві. Мені цікаво робити життя живим і неординарним. А відсунути-присунути – це не за адресою.

– Як ви ставитеся до звинувачень, які вже пролунали у деяких ЗМІ, з приводу того, що нібито ви розвалювали кореспондентську мережу „Радіо Свобода”?

– Що я там розвалювала, як ви висловилися, на "Свободі", знає добре кожен, з ким я там працювала. Запитайте у Народецького, хто присилав мені список про скорочення штату регіональних співробітників і чому їх присилав? Запитайте про це у вищого керівництва "Радіо...", і ви зрозумієте, що звільняла людей не я. Мені дивно, що на такі звинувачення моє керівництво не відповіло, якщо вже справді ми такі справедливі...

– Ви не вважаєте, що перехід до прес-секретарства – це зрада професії журналіста? Адже ці професії мають протилежні завдання, навіть за цивілізованих умов, не кажучи вже про Україну.

– Ще раз про зраду. Слухайте, ми ж вважаємо себе європейцями. Про яку зраду професії ми говоримо? Журналіст – це стан душі. Журналістом можна бути навіть на посаді президента. А потім, кому і коли я давала клятву, що до кінця буду репортером, наприклад? Чому я не можу вибирати свою життєву дорогу? Чому, якщо мені вже було не цікаво на попередньому місці праці, я не можу змінити його? Я вільна людина, і мені здається, що живу у вільній державі. Чому ви не даєте мені права на свободу особистості?

– Якими були ваші перші кроки на вашій новій посаді стосовно організації роботи прес-служби? Що саме буде кардинально змінено в технології її роботи?

– Першим кроком був сигнал для журналістів, що ми відкриваємо завісу. Нам нема чого приховувати. Діяльність уряду і Прем’єр-міністра має бути прозорою. Ми не хочемо відглянцованої картинки на телеекрані, а живого лідера, такого, яким він є. Таким був мій перший сигнал на цій посаді. Чи правильно його відібрали? Це вже інше питання. Відверто кажучи, я розраховувала на більшу дозу доброзичливості від колег. Я думала, що, коли я зважилася взяти на себе таку роль – мене обов’язково підтримають ті, хто служить інтересам демократизації і свободи слова. А вийшло не зовсім так – почалися нападки, підозри, звинувачення у продажності. Але ж я не пішла працювати на сусідню державу, а – на свою, рідну. Чому, коли я працювала в американській організації, то це було в порядку, а коли прийшла в український уряд, то стала "продажна"? Ці звинувачення теж багато про що свідчать. Вони свідчать про викривлене поняття патріотизму у свідомості багатьох людей.

– Відомо, що поряд з „темнікотворцями” з СПДУ(о) і донецькі – ще до вашого призначення – почали надсилати власні вказівки щодо висвітлення діяльності Януковича у ЗМІ. Ви маєте намір змінити цю практику?

– Ви кажете, відомо... Значить, вам відомо більше, ніж мені, бо я як прес-секретар і керівник прес-служби не посилаю жодних вказівок нікому. І посилати не буду.

– Наскільки тісно ви плануєте співпрацювати з топ-менеджерами інформаційного мовлення загальнонаціональних каналів? Якими будуть головні принципи цієї співпраці?

– Головні принципи співпраці – спроба домогтися об’єктивного висвітлення. Знаєте, дивилася сюжет по „5 каналу” про поїздку Прем’єр-міністра до Брюсселя. Я бачила у Брюсселі журналістів з „5 каналу”. І для них було відкрито все, що робив там Прем’єр. А що вони показали? Який був коментар? Дуже надуманий, необ’єктивний, упереджений. І головне – ані слова про основний результат поїздки. Адже Віктор Янукович домігся від Брюсселя дуже конкретної речі – якщо до липня Україна виконає дві умови, які поставив Брюссель, їй буде надано на самміті у липні статус держави з ринковою економікою. Це дуже важливий крок для України. Але журналіст чомусь не це шукав у візиті. Він шукав смаженого, а коли не знайшов, то додав від себе упереджений і нефаховий коментар. Мені було боляче на це дивитися... Не так має робити „канал чесних новин”.

– Чи є у вас чітко сформульовані уявлення та принципи, що саме, перш за все, має робити прес-секретар? І що він не має робити за жодних обставин?

– Так, я маю принципи. Вони свого часу були сформульовані досить чітко – завжди говори правду і ніколи не будь нудним.

– Чи вірите ви особисто в те, що Віктор Янукович зараз не має зв’язків із кримінальними структурами або з бізнесовими колами, які співробітничають з кримінальними структурами? Або з тими, хто, принаймні, вийшов з кримінальних угруповань, а зараз легалізувався? Якщо вірите або знаєте – то чи могли б ви навести ґрунтовні аргументи щодо цього?

– Я вірю Януковичу. Я бачу, що це особистість дуже сильна. Це людина слова і діла. Лише такий політик здатний нині витягнути Україну в ряд розвинутих європейських країн. Лише з таким буде рахуватися і Москва, і Брюссель. Янукович – це той лідер, який сьогодні Україні потрібен. Тому я хочу зробити все, що в моїх силах, щоб виконати завдання, яке мені дав Янукович: зробити впевнений крок у бік свободи преси і творення незалежних медіа в Україні. Мені здається, що моя нинішня посада дає на це шанс.

– Ваш головний месседж з приводу минулих судимостей Януковича?

– Я вже відповідала на це запитання – була заява прес-служби. Можете її зацитувати.

– Ви впевнені, що Янукович може бути ефективним Президентом України? Чи для вас, як для професіонала, не має значення ваше особисте ставлення (можливо, і негативне?) до замовника ваших послуг?

– Так, я впевнена. Інакше я не працювала б. Стосовно замовника... Мені ніхто нічого не замовляв. Мені запропонували працю – я погодилася. І основну роль тут відіграла симпатія до сильної, ділової, певної себе людини, яка зуміла перебороти в житті великі труднощі, піднятися над обставинами і перемогти. Мені імпонують ті, хто вміє перемагати обставини і власні слабкості. Є ще одна річ, яка мала немале значення в моєму виборі, – те, що Янукович вірить у Бога, але не робить собі з цього реклами. Ця людина має заповіді Христові глибоко в своїй сутності. Я знаю, що я говорю. Ваше ж право вірити чи не вірити мені.

– Як член команди „донецьких”, ви будете принаймні конкурувати (якщо не „воювати”) з командою Ющенка, до багатьох людей з якої ви близькі. Сподіваєтесь внести в цю конкуренцію цивілізуючи рамки? Якщо так – то на чому будується ваша впевненість у власних силах щодо цього?

– Це ви говорите про "донецьких", як ви кажете. Я кажу про українських. Ніхто і ніколи не дочекається від мене ані одного кривого слова, ані жесту проти Віктора Ющенка. Якби я мала таку силу, то продовжила б те, що хотів зробити славної пам’яті професор Зиновій Кулик – зробити з цих двох лідерів партнерів. І це була б найбільша прислуга Україні. Але це я говорю про Віктора Ющенка. Я ніколи не була наближеною до його команди. НІКОЛИ.

– Якщо Янукович стане Президентом України – ви бачите себе в його команді й після виборів?

– Янукович стане президентом. Цього сьогодні може не бачити лише сліпий. Що я робитиму тоді? Якщо чесно, я ще не думала про це. Знаєте, кожен день має доволі свого клопоту. Поживемо – побачимо.

Оскільки декотрі моменти в інтерв’ю Ганни Герман стосувалися особисто Олександра Народецького, "ТК" звернулася до нього з проханням прокоментувати сказане його екс-колегою по "Радіо Свобода".

Коментує Олександр Народецький, директор української служби "Радіо Свобода":

– Першою вашою реакцією на призначення Ганни Герман були слова про те, що вона керувалася фінансовими міркуваннями. Але Ганна Герман в інтерв’ю „Телекритиці” зауважила, що були й інші ваші оцінки рішення пані Герман змінити посаду керівника бюро київської редакції "Радіо Свобода" на посаду прес-секретаря В.Януковича.

– Було багато коментарів, і я не знаю, про який саме вона говорить. Але в основному я говорив про те, що ми не можемо її, по-перше, зупинити, вона йде, і це нова сторінка в ЇЇ власній біографії. Єдине що, нам би було дуже приємно, якщо б вона понесла, де б і з ким вона не працювала, основні цінності, яких ми дотримувалися і дотримуємося на "Радіо Свобода". Демократичних цінностей журналізму, а саме: неупередженості, збалансованості і демократичних взаємин між журналістами і владою. Це наше бажання, щоб цінності "Радіо Свобода" вона зберегла, де б вона не працювала. Чи вдасться їй це зробити, працюючи з паном Януковичем, ми ще не знаємо.

– Ганну Герман деякі регіональні журналісти звинуватили – вже після того, як вона пішла від вас, – у тому, що вона знищила кореспондентську мережу "Радіо Свобода". Прокоментуйте ці звинувачення, наскільки вони справедливі?

– Ганна Герман нічого не може робити сама по собі і нічого не робила сама по собі, працюючи в українській редакції, ці рішення прийшли із Праги.

– Здається, йшлося про скорочення витрат на українську службу "Радіо Свобода"?

– Було дві теми: бюджетні обмеження, які мали місце рік тому назад, і наші журналістські стандарти (збалансованість, неупередженість у висвітленні подій). У якихось випадках ми скорочували, бо були проблеми з фінансами, а в якихось скорочували, тому що ті чи інші люди порушували ці журналістські стандарти.

– Я зацитую вам запитання кореспондента "Детектор медіа" і відповідь Ганни Герман: "Як ви ставитися до звинувачень, які вже пролунали у деяких ЗМІ, з приводу того, що нібито ви розвалювали кореспондентську мережу "Радіо Свобода"? – Що я там розвалювала, як ви висловилися, на "Свободі", знає добре кожен, з ким я там працювала. Запитайте у Народецького, хто присилав мені список про скорочення штату регіональних співробітників і чому їх присилав? Запитайте про це у вищого керівництва "Радіо", і ви зрозумієте, що звільняла людей не я. Мені дивно, що на такі звинувачення моє керівництво не відповіло, якщо вже справді ми такі справедливі...".

– Нічого дивного нехай ні у кого не буде. Керівництво не зобов’язане відповідати ні на що, оскільки це внутрішня справа радіостанції. А про причини я вже відповів. І Ганя Стеців брала в цьому участь тільки як директор київського бюро "Радіо Свобода", тобто як виконавець на своєму місті.

– Тобто, у директора регіонального бюро досить мало повноважень, так?

– У неї було стільки повноважень, скільки потрібно для того, щоб виконувати свою функцію.

– "Детектор медіа" намагалася декілька разів підняти цю тему. Перший раз ми зверталися до Ганни Герман за коментарем, коли дізналися про скорочення кореспондентів, але не отримали його, вдруге зверталися, коли стало відомо про можливе розірвання угоди між "Радіо Свобода" і радіо "Довіра". Ганна Герман заявила, що ми збираємо чутки, а через деякий час стало відомо, що факт має місце. Чим пояснюється така закрита позиція щодо преси "Радіо Свобода" у цих питаннях?

– Абсолютно немає нічого закритого. Можливо, її емоційна реакція полягала в тому, що ми ще не мали абсолютно повної картини ситуації. А продовжувати чутки ми, звичайно, не можемо. Я не знаю цієї ситуації, тому не можу відповідати за конкретний випадок.

– Сьогодні, з огляду на всі ці події, чи можна було б відвернути розірвання угоди з "Довірою", а, отже, ситуацію зникнення "Радіо Свобода" з київського ФМ-ефіру?

– "Довіра" – приватна радіостанція, і вона вирішувала свої приватні справи. Я не знаю, наскільки на неї тиснули чи як тиснули, яка там процедура взаємозалежностей. Але в принципі якщо на це дивитися: є приватна радіостанція, вона нас хоче – бере, не хоче – каже, що не бере. Інша справа, як "Довіра" це зробила. Вона зробила це, я б сказав, нагло, непрофесійно і агресивно, ні з ким не розмовляючи, і це наводить на думку, що вона була несамотньою у прийнятті такого рішення. У нас немає документів, які б це підтвердили. Хто ж вам їх покаже. Але оскільки це було зроблено непрофесійно, не по-людськи, то викликає подив, м’яко кажучи, а якщо всерйоз, то говорить про рівень безкарності, який існує у стосунках між суб’єктами.

– Ви маєте на увазі Україну?

– Це може де завгодно статися, і в Конго чи США. Але й там я б кваліфікував це як рівень безкарності, непорядний і незрозумілий випад проти свого партнера. І це не стосується буквально України.

– Чому "Радіо Свобода" відмовилося відстоювати свої інтереси, скажімо, в суді?

– Ми не маємо права. Колись у контракті між радіостанціями було вказано, що розрив контракту повинен проходити за домовленістю обох сторін і з повідомленням за місяць до того, як сторона хоче розірвати контракт. А далі ми випустили це з уваги, і в новий контракт цей пункт не увійшов, тому що ми були дружніми партнерами. Нам не були потрібні такі формальні речі. Тому у нас немає, власне кажучи, формальних підстав захищати свої інтереси. Хоча з іншого боку, не захотіли нас – ну й на здоров’я, будемо шукати інші можливості. Ось, наприклад, вже у Вінниці йдуть наші програми на ФМ-радіостанції. Ми почали працювати через регіональних мовників.

– Пані Герман говорить, що у вас залишилися досить гарні стосунки. Чи так це насправді?

– У нас повинні бути далі робочі стосунки, тому що вона очолює прес-центр прем’єр-міністра. Ми є інформаційним агентством і повинні по-робочому спілкуватися далі.