Намагання АП керувати ЗМІ є безглуздям, заявив на сьогоднішній чат-конференції в "Детектор медіа" голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко. Він висловив свої побоювання, що на президентських виборах передусім впливатиме адміністративний ресурс, а вже потім ЗМІ. На переконання пана Ігоря, альтернативи роздержавленню вітчизняних медіа немає. А біда українських журналістів у тому, що вони скаржаться на труднощі у своїй роботі, але не здатні об‘єднатися, щоб захистити свої права.

Про точку зору голови СПЖУ на ці та інші проблеми українського інформаційного простору читайте нижче у редагованому викладі "Детектор медіа" чат-конференції. Повну версію чату читайте тут. З попередніми чатами"Детектор медіа" можна познайомитися в архіві.

– Як НСЖУ відреагувала на те, що сесії облради у Львові транслюються польським, а не українським телебаченням?

– Із цього приводу я вже виступав на Форумі журналістів "За вибори без цензури". Я важаю, що більшої ганьби для українських засобів масової інформації ще не було. Наприкінці існування Радянського Союзу були випадки, коли наші газети друкувалися за межами України, але те, що телепередачі української телестудії для українських телеглядачів передавалися з-за кордону, – із цим ми зіткнулися вперше.

– Шановний пане Ігоре! Я нічого не чув про те, що сесії облради Львова транслюють поляки. Чи не могли б ви розповісти про це докладніше? Або в кого можна отримати інфомрацію про це?

–Я думаю, що найкращу інформацію про це можна отримати у львівській організації НСЖУ. Але я вам скажу, що Львівській облдержтелерадіокомпанії заборонили транслювати сесію облради і вони були змушені звернутися до польського телебачення із проханням організувати таку трансляцію. Обласній раді це коштує стільки ж, скільки коштувало їй, коли трансляцію вела обласна державна телерадіокомпанія. Тільки треба враховувати, що в результаті цього рейтинг польського ТБ, яке і так дивляться зараз у кожній львівській хаті, підвищиться, а місцевого – зменшиться, і українські гроші підуть не вітчизняному виробнику інформпродукції, а зарубіжному. Телефон Львівської обласної організації НСЖУ - 8-0322-72-79-27. Лехновський Павло Павлович, заступник голови.

- Чого, на вашу думку, не вистачає НСЖУ, щоб бути лідером у консолідації українських журналістських організацій у відстоюванні свободи слова, сприянні діяльності ЗМІ і ухваленні спільних рішень методом консенсусу?

– Національна спілка журналістів України – наймасовіша із журналістських організацій. У ній зараз понад 13 тисяч працівників друкованих і електронних ЗМІ. Але вона не єдина. Щодня з‘являються спроби ще створити якісь об‘єднання. Вони не завжди альтернативні Спілці. Багато об‘єднуються за своїми більш вузькими корпоративними інтересами, ніж загальнонаціональна Спілка. Багато з них активно співпрацюють з нами. Ми знаходимо спільну мову. Ми взагалі відкриті для співпраці.

Скажімо, на минулий з‘їзд, що відбувся 2002 року, ми запросили представників усіх громадських організацій, що опікувалися на той час проблемами ЗМІ. Ми запрошуємо такі структури на свої пленуми. Ми зініціювали постійнодіючий круглий стіл громадських організацій, які діють у сфері ЗМІ. Річ у тім, що, за нашим законодавством, троє громадян, що об‘єдналися, можуть зініціювати створення будь-якої спілки чи громадської організації. До цього треба спокійно ставитися. Хоча на останньому пленумі я говорив про те, що ми знову діємо за формулою: два українці – три гетьмани. Це прикро, але це так.

– Як ви ставитесь до слів Симоненка про те, що нібито Марчук знає, хто вбив Гонгадзе? Чому НСЖУ не проводить більш активних акцій для того, щоб усе ж таки ми дізнались правду? Адже Піскун, начебто, чогось там уже "нарив"-таки... А з Ваильєвим все знову буде глухо?

– За слова Симоненка нехай він сам Петро Симоненко два великих політики стверджують абсолютно протилежні речі, істину може встановити лише слідство. І це, природньо, не наша прерогатива. Що стосується Святослава Піскуна, він обіцяв розкрити злочин за півроку, потім термін переніс на пізніше. У липні я звернувся до нього з листом, де запропонував провести колегію Генеральної прокуратури за участі секретарів НСЖУ, щоби обговорити хід розслідування справ про злочини проти журналістів. Я пропонував зробити це в жовтні або в інший зручніший час. Святослав Михайлович мені не відповів, але в Україні і за її межами він не один раз заявив, що наприкінці жовтня таке засідання колегії відбудеться. Коли 28 чи 29 жовтня (якщо не помиляюся) з‘явилося повідомлення, що засідання колегії зірвалося, я поцікавився, які питання там мали розглядатися. Виявляється, одне з них стосувалося саме питань захисту журналістів. На це засідання не запросили не тільки секретарів НСЖУ, а навіть не повідомили про нього мені як ініціатору цього засідання.

– На Форумі журналістів "За вибори без цензури" ви озвучили позицію Івана Чижа про те, що не є необхідним проводити теледебати за участю усіх кандидатів на посаду президента. Яка ваша позиція стосовно теледебатів? Що НСЖУ збирається робити в цьому напрямку?

– На цьому ж форумі у своєму виступі я якраз не погодився з пропозицією Івана Сергійовича про недоцільність теледебатів. Він пояснює свою позицію інтересами кандидатів у президенти, бо, мовляв, не кожен із них готовий вийти на екран і залучити до себе голоси. Я вважаю, що дійсно деяким кандидатам краще на екрані не з‘являтися, бо виборці в них розчаруються. Але я вихожу з інтересів виборців, з того, що вони мають усвідомлено голосувати за того чи іншого претендента на найвищий пост у державі. Будемо продовжувати дискусію з Держкомтелерадіо і будемо вивчати питання, як організувати альтернативні теледебати.

– Що збирається протиставляти НСЖУ інформаційним маніпулятивним спецопераціям, подібним тим, які розгорнулися навколо Тузли та нещодавніх подій у Донецьку?

– Я не знаю, що мається на увазі під “спецопераціями”, тому не знаю, що ми маємо протиставляти. Але те, що уроки для інформпростору України після цих подій треба обговорювати, – це однозначно. Ми будемо робити це у всеукраїнському масштабі, але я вважаю, що про це треба поговорити у кожному журналістському колективі. Що стосується Тузли, мені приємно, що телекомпанія "1+1", маючи там ПТС, щедро ділилася своїми можливостями з представниками інших телеканалів. Це вже говорить про наше професійне взаєморозуміння і про нашу професійну солідарність.

– Чи премія "Золоте перо" справді є заохочувальним чинником за найоб‘єктивнішу журналістику? Яке ваше ставлення до премії "Телетріумф"?

– Я намагаюся, щоб усі наші й інших організацій премії в галузі журналістики були найоб‘єктивнішими, але я не підпишуся на 100% під цим, бо я знаю, що в будь-якому поцінуванні є завжди елемент, і часом дуже великий, суб‘єктивізму.

- Якою буде позиція Спілки журналістів у разі інформаційної блокади опозиційних кандидатів у президенти на виборах 2004 року, як це було на минулих виборах?

– Сподіваюся, що такою ж наступальною. Але нам, як ніколи, потрібною буде підтримка самих ЗМІ, самих журналістів, незалежно від того, яких кандидатів вони підтримуватимуть. Питання журналістської етики й журналістської солідарності під час виборних перегонів, мабуть, найвразливіше. Ми пам‘ятаємо, як перед минулими президентськими виборами деякі журналістські колективи пересварилися через те, що вони підтримували різних кандидатів такою мірою, що навіть не віталися один з одним. Нам треба спокійніше ставитися до таких речей і пам‘ятати, що вибори, як і президенти, приходять і минають, а журналістська спільнота, наша професія залишаються вічними.

–Ваше враження від 5-го каналу?

– Я не хотів би відповідати на це запитання. Я взагалі вважаю не дуже етичним голові НСЖУ давати оцінки тим чи іншим ЗМІ. Я постійно в таких випадках кажу, що я голова громадської організації, а не завідуючий сектором преси ЦК Компартії України.

- Як ви поставилися до розмови Порошенка з Лясовським - топ-менеджером 5-го каналу? Нібито розмови, звісно, але виглядає так, що дійсно така розмова була...

– Я не слухав цих розмов і взагалі вважаю, що це не предмет для дискусій: хто що кому сказав і що хто підслухав.

– Як ви розцінюєте той факт, що на каналі "1+1" одна яйцеголова, а одна таракановуса худобина щодня обливають брудом лише блок Віктора Ющенка "Наша Україна"?

– Я не хотів би коментувати це запитання. Скажу єдине, що будь-якому каналу чи будь-якій газеті не робить честі необ‘єктивне, упереджене ставлення до персонажів чи політичних партій. Треба йти, все ж таки, до цивілізованого інформаційного простору, де дають слово опонентам, де інформацію відділяють від коментаря.

– Чи стане новоприйнятий закон про захист суспільної моралі реальним благом для української моралі?

– Я хотів би бути оптимістом, але думаю, що суспільству треба ще багато пройти для того, щоб це стало реальністю.

– Вам довелося працювати в журналістиці у період комуністичної пропаганди і

тепер – у час панування "темників". Яке із зол гірше?

– Повторю, що я люблю казать: чума на обидва ваші доми.

– Ваше ставлення до прийнятого у першому читанні проекту Закону "Про телебачення та радіомовлення"? Що там, на ваш погляд, за важливі новації є? А що так і неврегульовано? Чи брали участь ви особисто в експертній оцінці цього проекту?

– На жаль, проекта нам не давали. Дискусії навколо нього дуже гострі. Сподіваюся, що на парламентських слуханнях 10 грудня, які присвячуються проблемам телерадіопростору України і куди Спілка журналістів теж запропонувала учасників, вдасться більш-менш розставити крапки над "і".

– Який рейтинг ви б поставили українським журналістам у порівнянні з російськими? Чи придбали українські журналісти за роки незалежності своє оригінальне обличчя?

– Було б неправильно говорити взагалі про всю журналістику, як українську, так і російську. Ми свідки того, що за цей час в інформаційному просторі сталися разючі зміни, з‘явилося дуже багато нових ЗМІ, які знаходять свого читача, слухача, глядача. Вони по-різному утверджуються. Дуже багато зникло, не проіснувавши і року, і цьому багато причин як економічного, так і професійного характеру. Думаю, що російська журналістика не зробила більших поступльних кроків порівняно з українською. Просто нам ще треба дуже багато працювати. Але обличчя кожного ЗМІ формує сам журналістський колектив. І не дай Бог, щоб вони були схожі одне на одне.

- Яка доля, на вашу думку, очікує державні українські ЗМІ?

– Вони трансформуються у незалежні. Це відбудеться не сьогодні і не завтра. Для цього треба вирішити цілий ряд передусім економічних проблем, а також навчити журналістів жити в ринкових умовах. Але альтернативи роздержавленню немає. Наша позиція полягає в тому, щоб дати можливість цим ЗМІ працювати для своєї аудиторії і допомогти їм знайти свою нішу, навчитися заробляти гроші і пам‘ятати, що в усьому світі інформація - дуже дорогий товар. І медіа-бізнес, як правило, приносить прибутки за умови вмілого менеджменту. А це проблема для багатьох наших ЗМІ. Отут велике поле діяльності для нашої Спілки.

- Хто, на вашу думку, здатний змінити ситуацію зі ЗМІ в країні на краще? Що для цього робить НСЖУ конкретно? Які перспективи у роздержавлення ЗМІ?

– Самі журналісти. Що стосується роздержавлення, я вже сказав.

– Із розпадом СРСР і задекларованим переходом України до ринкової економіки мали б відійти у минуле і радянські стандарти журналістики. Це сталося? Що треба зробити, щоб припинити продукування "темників" – чистої води цензури радянських часів?

– Я завжди кажу у таких випадках, що позиція ЗМІ - це передусім предмет хребта редактора. Як редактор, якого двічі знімали з посади, першого разу компартійні керівники, а другого – демократичні, я хочу сказати, що і тоді газети уміли писати і говорити зі своїми читачами про гострі злободенні проблеми. І тоді, коли люди не знаходили підтримки в райкомі чи обкомі, вони приходили в редакцію і ми їх захищали.

На жаль, сьогодні дуже багато ЗМІ не захищають людей, не відгукуються на їхні проблеми, а просто інформують про ті чи інші події. Мені доводилося не раз розмовляти з журналістськими колективами з їхніми газетами в руках, де в основному зібрані матеріали з Інтернету і розбавлені деякою інформацією від місцевих органів влади. Прикро, що журналісти у багатьох випадках не йдуть до людей, а збирають матеріали за допомогою інформагенцій.

- Усі знають, яка ситуація зі свободою слова в країні. Але чому журналісти навіть не намагаються щось змінити? Що робила, зокрема, і НСЖУ для організації загальноукраїнського страйку журналістів, наприклад? Чи ви вважаєте, що на це українські журналісти не здатні?

– Уся біда в тому, що наші колеги час від часу скаржаться на труднощі у своїй роботі, але не здатні об‘єднатися, щоб захистити свої права. Кілька років тому з особливою гостротою постало питання про судові позови на шалені суми до ЗМІ. Ми намагалися вплинути, примусити парламент ухвалити якісь законодавчі акти, що зменшили б апетити ображених, які вважали, що газети, ТБ і радіо завдають їм моральної шкоди, розповідаючи про них. Тоді ми ініціювали і пікетування парламенту, і споруджували в центрі Києва барикаду свободи, і на підводах везли гарбузи до Києва для тих депутатів, які не підтримуватимуть вимог журналістів.

Я думав, що ця проблема, яка стала болем для багатьох редакцій і для багатьох журналістів, незалежно від їхньої партійної приналежності, об‘єднає наших колег. На жаль, цього не сталося. Якщо з областей до Києва приїхало кілька десятків працівників ЗМІ, то киян на цих заходах практично не було, а деякі всеукраїнські газети навіть не надрукували інформацію про ці події. Тому до нас так і ставляться і влада, і олігархи, бо рахуються тільки із сильними. А наша сила лише в єдності. І доки ми цього всі не усвідомимо, результати будуть такими ж плачевними, якими вони є зараз.

- Прокоментуйте, будь ласка, статтю політолога Яременка, надруковану у вересні в "Сільських вістях", яку багато хто кваліфікує як антисемітську. Чи був офіційний коментар НСЖУ з цього приводу?

– Ні, не було офіційного коментаря. Газета надрукувала розділ із книжки професора. Я вважаю, що якщо побачили там якийсь антисемітизм (хоча книжка виступає з антисіоністських позицій, а не антисемітських), то треба писати до редакції і продовжувати дискусію. У суспільстві є дуже багато проблем, які дехто намагається вирішити з однозначних позицій. А їх треба обговорювати, дискутувати і доходити спільної думки. Ця публікація в "Сільських вістях", переконаний, має стати предметом для дискусій у наукових аудиторіях, громадських організаціях. Те, що виникло багато питань щодо цієї публікації, свідчить, що проблема серйозна і вона має резонанс у суспільстві.

– Пане Ігоре, вас влаштовує кваліфікація молодих журналістів, яких готують наші журналістські вузи?

– Ні.

- Сотрудничает ли НСЖУ с профильным комитетом ВР? Что, по-вашему, нужно для того, чтобы СМИ в Украине становились бизнесом, а не политической дубинкой?

– Ми активно співробітничаємо з Комітетом ВР, обговорюємо спільно проблеми. Навіть робили спільні заяви. Щодо бізнесового розвитку наших ЗМІ - я вже говорив раніше.

Час нашої чат-конференції вичерпався. На інші запитання я постараюся дати відповідь під час наступної зустрічі. Спасибі вам. Усього найкращого.

- Чи були ви знайомі особисто з Сергієм Васильєвим ще до того, як він став працювати в АП? Якщо так - то яке враження він на вас справляв? А як ви взагалі ставитесь до того, що АП не тільки керує ЗМІ, але ще й за допомогою "темників"? Ви ж зустрічаєтесь іноді з Президентом - ви казали йому особисто про це? І як може він казати, що "темників" - немає, і радити журналістам дивитись єдиний канал - як це було на його останній прес-конференції?

– Із Сергієм Васильєвим я особливих контактів ніколи не мав. Те, що АП намагається керувати ЗМІ, я вважаю нісенітницею. У мене взагалі виникає думка: чи не краще АП перенести в якийсь інший будинок, бо, мабуть, там і стіни колишнього ЦК Компартії України створюють відповідну ауру, бо люди, приходячи туди працювати, починають діяти тоталітарними методами. Із Президентом, на жаль, я мав лише коротку зустріч 5 червня під час вручення нагород журналістам у Маріїнському палаці. Я сказав йому, що, на жаль, ми давно не зустрічалися, зібралася купа проблем. Він сказав, що за зустріччю зупинки не буде. Я попросив, щоб він сказав про це Вікторові Медведчуку. Президент при мені сказав Віктору Володимировичу, щоб той запланував нашу зустріч на наступний тиждень. Цей тиждень триває і досьогодні.

- Деякі медіафахівці, у тому числі і Дмитро Корчинський, пропонують натиснути на кнопку і вимкнути телевізор, якщо хтось не хоче, щоб ним маніпулювали. Яким, на ваш погляд, буде вплив телебачення на громадську думку на наступних президентських виборах?

– Це складне питання. Воно залежить від доступу до екрана всіх кандидатів у президенти.

По-друге, багато політиків дуже сподівається на ТБ, забуваючи про те, що в дуже багатьох населених пунктах або його не приймають, або у людей немає коштів придбати телевізори чи поремонтувати поламані. У нас є чимало територій, де не приймають не тільки загальнонаціонального ТБ, але навіть і своїх регіональних. Є села, де прекрасно дивляться білоруське ТБ і не бачать жодного українського каналу. Так що, боюся, на президентських виборах передусім працюватиме адміністративний ресурс, а вже потім ЗМІ. Друковані відіграватимуть, думаю, більшу роль.

Підготували Людмила Гуменюк, Тетяна Рябокінь, “Детектор медіа”