Сергій Гузь, для "Детектор медіа" 18 лютого «Детектор медіа» оголосила про початок дискусії до Національної конференції журналістів, яка пройде в Києві 4-5 березня 2005 року. Сьогодні ми публікуємо першу статтю з цього приводу – Сергія Гузя, голови Незалежної медіа-профспілки України. Чекаємо на подальші відгуки колег.

Сьогодні відбуваються широкі дискусії щодо посилення відповідальності засобів масової інформації та журналістів. Щонайперше, це стосується відповідальності за дезінформацію громадськості, ведення пропаганди на користь окремих політичних сил, маніпуляції громадською думкою. Тобто мова йде про політичну корупцію в ЗМІ, яка пов’язана з корупцією економічною.

Норми професійної відповідальності пропонується застосовувати досить широко – до всіх, хто називає себе журналістом. Водночас статус професійного журналіста хоча і визначений деякими законами, але залишається незахищеним. Будь-хто може назвати себе журналістом, отримати якесь редакційне посвідчення, інколи досить сумнівне, і користатись перевагами, що мають професійні журналісти.

Свіжий приклад – минула виборча кампанія. В одну мить в країні з’явились тисячі „журналістів”, які фактично виконували роль спостерігачів на виборах. Всі вони мали тимчасові посвідчення представника газети чи іншого ЗМІ і вимагали від членів виборчих комісій, щоб до них застосовувались ті ж самі норми, що й до професійних журналістів.

Часто це призводило до того, що дійсно професійні журналісти, які працюють в редакціях постійно, не могли скористатись своїми правами на отримання інформації. Наприклад, в Хмельницькій області через велику кількість псевдожурналістів, бажаючих потрапити на виборчу дільницю в місцевій колонії, туди не пустили навіть працівників місцевої преси. Мотиви керівництва закладу – щоб не було ображених через те, що одних пустили, а інших ні, а всіх пустити не могли.

На інших виборчих дільницях представники комісій обмежували можливості професійних журналістів отримати додаткову інформацію про хід голосування чи підрахунок голосів через формальну наявність великої кількості журналістів. Тоді як професійних журналістів на таких виборчих дільницях було не так вже й багато. Всі інші – представники громадських організацій чи політичних партій з посвідченнями журналістів.

У результаті ті, на кого суспільство намагається покласти більшу відповідальність, вже зараз не можуть скористатися своїми правами на отримання інформації саме в інтересах суспільства. Крім того, яку відповідальність може нести громадянин, який фактично не має жодного стосунку до редакції, не знає прав та, головне, - обов’язків журналіста.

Такого не сталося б, якби в країні був захищений статус „професійного журналіста”, який і надає переваги журналістам в отриманні інформації про ті чи інші події, в порівнянні зі звичайними громадянами. Суспільство ж отримує цю інформацію вже з преси чи телебачення. Саме так захищений статус професійного журналіста в усіх демократичних країнах. І тоді не виникатиме конфлікту інтересів між журналістами та представниками громадських організацій.

Треба визнати, що редакції мають право залучати додаткову кількість людей, навіть волонтерів, в період голосування чи інших великих подій, бо жодна редакція не зможе постійно утримувати тисячі працівників. Якби статус професійного журналіста був захищений вже зараз, то на виборах громадяни з посвідченнями „представник редакції” могли б спокійно спостерігати за виборчим процесом, не заважаючи працювати журналістам. Тоді як останні могли і повинні користатись всіма визначеними в законах правами: запитувати у голів тервиборчкомів додаткову інформацію, копії документів та інше. І вже на підставі цих відомостей, а також свідчень „представників редакції” готувати серйозні публікації про хід голосування.

Захист статусу журналіста потрібен і для безпеки громадян. В Україні журналісти мають право на володіння певними видами зброї, в тому числі пістолетами з пластиковими кулями. Відомі непоодинокі випадки, коли через корупцію в ЗМІ посвідчення журналіста отримували бізнесмени чи помічники народних депутатів, інші громадяни саме з метою отримання зброї. Як вони використають цю зброю в майбутньому – не відомо. Тоді як більшості журналістів зброя не потрібна, хіба що тим з них, кому доводиться працювати в ризикованих умовах і є небезпека погроз чи нападу. В будь-якому випадку потрібно обмежити можливість сторонніх осіб отримувати зброю під виглядом журналіста.

Захист професійного статусу понад усе потрібен самим журналістам. Це стосується певних прав на отримання інформації, доступу до документів, першочерговості в задоволенні журналістських запитів, присутності журналістів у місцях надзвичайних подій. Без всього цього неможливо професійно виконувати свої обов’язки, робити цікаві матеріали.

Статус професійного журналіста повинен надавати захист журналісту від переслідувань, імунітет на розголошення джерел інформації, навіть на вимогу суду. Тоді як інші громадяни такого імунітету не мають.

Дуже важливо, щоб статус професійного журналіста захищав і економічні та соціальні права журналістів, що перешкоджатиме поширенню корупції серед працівників ЗМІ. Це і гарантований законодавством мінімум заробітної платні, який повинен бути значно вищим за середню зарплату в країні, це і пенсійні гарантії, і спеціальне страхування у зв’язку з особливостями нашої професії та багато іншого.

Вирішити цю проблему можна кількома шляхами, які зводяться до двох головних напрямів: саморегулювання медіа середовища або прийняття нових законодавчих нормативів. У першому випадку журналісти самі визначають засоби самоконтролю, визначають, хто має право називатися професійним журналістом, і відповідні професійні права та обов’язки. В другому випадку ці проблеми будуть вирішувати політики та парламентарі.

У Незалежної медіа-профспілки України є свої пропозиції щодо захисту професійного статусу журналістів. Для цього потрібно об’єднати зусилля разом з Національною спілкою журналістів України і ввести єдиний стандарт професійних журналістських посвідчень „прес-карта”. Разом з представниками інших великих об’єднань у галузі ЗМІ – особливо тими, які представляють власників чи менеджерів телебачення, радіо та преси, - потрібно створити Кваліфікаційну комісію, яка буде займатись видачею та обігом професійних прес-карт. Таким чином журналісти зможуть самостійно захищати свої права, взявши на себе певні зобов’язання щодо контролю за наданням прес-карт.

Механізм функціонування прес-карт практично виключає можливість отримати прес-карту „по знайомству” або за допомогою хабара, тому що контролюватись цей механізм буде колективним органом. Передбачена і можливість вилучення прес-карти в журналіста у разі систематичного порушення норм професійної етики. Таке рішення може бути прийняте тільки після розгляду справи Комісією з журналістської етики, яка також є інституцією самоорганізації журналістів.

Запропонований механізм дозволить підсилити значення етичних стандартів для журналістів, прийнятих в усьому світі, зробить більш вагомою і роль Комісії з журналістської. А головне - позбавить політиків права втручатись в діяльність журналістів через важелі морального тиску.

Нарешті, Кваліфікаційна комісія повинна взяти на себе і регулювання професійної підготовки журналістів. Існуюча в усьому світі практика підвищення кваліфікації журналістів в Україні практично втрачена. Так, існують безліч семінарів та тренінгів, але якість викладання на них ніхто не контролює. Тому неможливо визначити, які саме установи та організації добре навчають журналістів, а які ні. Ростуть, як гриби, і факультети журналістики, але в редакціях відчувається „голод” на фахових журналістів.

Встановлення громадського контролю з боку журналістів над навчальними програмами дозволить підвищити їх якість, без чого не можливе існування якісних і професійних ЗМІ. Тоді студенти знатимуть, що вкладені в навчання кошти та час обернуться професійними навичками, які вже завтра можна буде використати на роботі в редакції.

У Великобританії, приміром, Спілка журналістів виставляє свій рейтинг різних навчальних закладів, де готують журналістів. І студенти можуть орієнтуватись не тільки на вартість навчання, але й на професійний авторитет закладу в медіа середовищі серед майбутніх роботодавців. Водночас функція громадського контролю обмежує можливості прямого втручання Кваліфікаційної комісії в діяльність навчальних закладів та організацій, і таким чином не шкодить їх інтересам.

Визначення кваліфікації журналіста важливо не тільки в плані професійності, але й для встановлення справедливої оплати праці. Це право гарантоване Декларацією з прав людини та Конституцією України, але поки що практично не реалізовується в нашій державі. Норми, що застосовуються в секторі державних та комунальних ЗМІ, значно застаріли і залишають ще радянськими. Тоді як нова, сучасна система професійної кваліфікації журналіста, яка б визначала і рівень справедливої оплати праці, фактично не розроблена.

Сергій Гузь, для "Детектор медіа"

Читайте також:

Ми можемо створити систему саморегуляції галузі