Аркадій Сидорук, радник кандидата в президенти України на виборах 1999 року, кореспондент у США в 1980-1989 рр. і 1992-1996 рр., для “Детектор медіа” ПІСЛЯ “ПАМПЕРСІВ” І “КОЗЛІВ” ЩЕ Й “ФЕ”

Відбудуться чи не відбудуться у переддень другого туру президентських виборів теледебати між двома реальними претендентами на найвищу державну посаду в Україні? Це – одне з ключових питань для політично наелектризованого суспільства, яке після масових фабрикацій результатів першого туру перегонів і підозрілого зволікання з оприлюдненням остаточних результатів сподівається, що виборчий процес все ж таки буде переведено в конструктивне русло.

Ці сподівання, однак, навряд чи справдяться. Головною передумовою проведення теледебатів, цілком зрозуміло, є взаємна згода. Віктор Ющенко заявляє, що він готовий до “справжніх дебатів” з висуванцем влади на умовах “прямого ефіру, незаангажованого ведучого та рівних можливостей для кандидатів”. Тим часом його опонент Віктор Янукович, обравши позу ображеного моралізатора, заявив: “З першого дня чи ще до початку передвиборчої кампанії мене обливали брудом, особисто мене, а зараз пропонують, щоб я з ними сів за стіл. Про що? Щоб я їм відповів на їх мові? Я це можу зробити, але я це можу зробити, як кажуть, наодинці…”

Із центрального штабу Януковича надходять суперечливі сигнали стосовно можливості його участі у теледебатах. Тігіпко заявив, що його шеф ще не ухвалив остаточного рішення. Раніше він запевняв, що владний кандидат обов’язково візьме участь у теледебатах. Прес-секретарка Стеців-Герман в унісон цьому стверджувала, ніби плутані заяви її боса на кшталт “ми дебатуємо постійно, але, як кажуть, в один бік” не означають відмови. А радник Тарас Чорновіл (минулої п’ятниці на 5 каналі) взяв на себе публічне зобов’язання „агітувати Януковича за те, щоб він все одно виходив на дебати”. Невгамовний нардеп додав: “Офіційної відмови немає. Більше того, Янукович готовий до дебатів”.

Однак у фонді “Общественное мнение”, де розмістився головний штаб Януковича у складі московських політтехнологів на чолі з Глєбом Павловським, мабуть, міркують інакше. Там розуміють, що вихід єдиного кандидата від влади і ставленика Кремля на прямі теледебати може обернутися набагато серйознішим конфузом, ніж заповнення ним анкети для ЦВК. Янукович схильний до певного жаргону і будь-якої миті може знову втнути щось на взірець “козлів” чи “памперсів”. Вони також розуміють, що негативний ефект від телевиступу у прямому ефірі неможливо представити у вигідному світлі, подібно до того, як фабрикується підрахунок голосів виборців.

Притаманна владному претенденту самовпевненість навряд чи заважає йому взяти участь у теледебатах, швидше навпаки. Та, найімовірніше, саме московські політтехнологи (бо хто інший?) настирливо радять йому відмовитися від цього наміру, агітувати “делами”. Єдина можливість для владного кандидата уникнути поразки – відмова від участі в теледебатах у стилі російсько-путінського сценарію: “ніяких дебатів!”. З тактичного погляду це – правильний хід. Однак зі стратегічного – програшний. Янукович – не Путін, і його відмову взяти участь у теледебатах виборці неминуче сприймуть як прояв його невпевненості й слабкості. Тому команда владного кандидата шукає приводів уникнути публічної дискусії, висуває сумнівні й, отже, заздалегідь неприйнятні умови для свого політичного опонента, передусім вибачення “за образи”.

БУЛО, ТА ЗАГУЛО…

Згадаймо недалеке минуле. Перші президентські теледебати в Україні відбулися під час виборчих перегонів 1991 року. Тоді, взявши на озброєння національно-патріотичні ідеї Руху, проти яких український комуністичний ідеолог №1 досі вів запеклу боротьбу, Леонід Кравчук перебалакує усіх претендентів і стає переможцем у першому турі виборів.

Під час дострокових президентських виборів 1994 року у теледебатах сходяться на словесних рапірах Леонід Кравчук, який, по суті, вже втратив реальну владу, та маловідомий на той час інший Леонід – представник “червоного директорату”, на якого робить ставку Москва й регіональні клани.

За тодішніми президентськими перегонами я стежив, перебуваючи за межами України. Найбільше запам’ятався коментар про теледебати в газеті “Балтимор сан”. У ньому був такий пікантний епізод. Телеглядач зателефонував на студію й запитав Кучму, який у той час взагалі не володів українською й перейшов на російську: “Скажіть, ви балотуєтеся в Президенти України чи в губернатори Малоросії?” Відповідь була не зовсім вдалою: “Якщо не хочете, голосуйте за іншого кандидата”.

При цьому Кравчук вдоволено посміхався, певно, вже насолоджуючись майбутньою перемогою. Загальний тон коментарів американської преси про вибори в Україні зводився, однак, до того, що він неминуче програє. Причина психологічна: він надто самовпевнений і випещений як для голодної країни. У той час в Україні лютувала гіперінфляція, мільйони людей були доведені до зубожіння, а сама ідея незалежності скомпрометована. Момент істини настав для Кравчука на телеекрані, теледебати він, на думку більшості тих, хто їх дивився, програв, та він цього не збагнув і програв вибори у другому турі.

Традиція президентських теледебатів, на жаль, не утвердилися в Україні. Під час виборів 1999 Леонід Кучма як представник чинної влади вважав, що проводити їх – зайвий клопіт. Замість цього на повну потужність було задіяно адмінресурс, з допомогою якого він вирвав перемогу. Схоже, той самий шлях обере Віктор Янукович. Орієнтований на Москву та ЄЕП, він додасть до традиції непроведення президентських теледебатів в Україні ще одну п’ятирічку.

ВІД ДЖОНА КЕННЕДІ ДО ДЖОРДЖА БУША-МОЛОДШОГО

Президентські теледебати – це, зрештою, витвір американського політичного життя. Поєднуючи елементи шоу й політики, вони вже понад чотири десятиліття є одним із неодмінних атрибутів перегонів за посаду господаря в Білому домі й користуються популярністю серед багатьох американців.

Перші й найпопулярніші теледебати, за якими стежили близько 70 мільйонів виборців, відбулися 1960 року. Тоді кандидат від демократів молодий сенатор Джон Кеннеді, згідно з усіма опитуваннями, поступався досвідченому суперникові Річарду Ніксону й програвав вибори. Навряд чи він став би 35-им президентом США, якби національні телемережі не запропонували провести теледебати між претендентами на найвищу державну посаду.

Радники його опонента настирливо радили Ніксону відмовитися від участі у новаційній політичній грі. Тим паче, що він пережив інфекційну хворобу і був у поганій фізичній формі. До того ж Ніксон був похмурим, замкненим у собі, отже, нетелегенічним. Та впертий за вдачею, він вирішив перейти Рубікон і програв. Джон Кеннеді затьмарив його впевненістю, чарівною усмішкою, вмінням висловлюватися чітко й образно. Його вольова, уривчата манера розмови засвідчувала, що він може стати лідером нації.

У драматичний період, коли після запуску в СРСР першого супутника і першої людини у космос міжнародний престиж США різко похитнувся, країна потребує змін та оновлення, і американці роблять правильний вибір значною мірою завдяки теледебатам. Джон Кеннеді стає потрібною людиною у потрібний час. Енергійний, сповнений опитимізму, він звертається до співвітчизників з патріотичним закликом: “Не питайте, що ваша країна може зробити для вас, питайте, що ви можете зробити для своєї країни”. Кеннеді, який проголосить політику “нових кордонів”, стане найулюбленішим президентом американців ще й кумиром жінок в СРСР у 60-х роках.

Через два десятиліття, так само у драматичний момент історії, коли Америка зазнає принижень в Ірані та Афганістані, на арену сходить консервативний республіканець Рональд Рейган. Він знову підносить на щит ідею патріотизму, перемагаючи владного кандидата Джиммі Картера. 1984 року Рейган завдає нищівної поразки демократу Вольтеру Мондейлу, який припускається фатальної помилки, оголошуючи про намір підвищити податки.

У переломні періоди національної історії, як 1960, так і 1980 року, до влади приходили опозиційні кандидати, які висували програми радикальних змін.

Суперництво ідей та особистостей триває. У президентських теледебатах перемагає той, хто виявляється сильнішим публічним політиком і знаходить шлях до розуму й серця співвітчизників.

1988 року кандидату у президенти від Республіканської партії Джорджу Бушу-молодшому, щоправда, не доводиться докладати особливих зусиль до перемоги у теледебатах. Його опонент – демократ Майкл Дукакіс сам іде “на дно”, висловлюючи позицію щодо смертної кари, яку більшість американців з людського погляду сприймають як дивну.

1992 року демократ Білл Клінтон переграє у теледебатах президента Джоржа Буша-старшого завдяки притаманній йому популістській манері.

1996 року Клінтон у той самий спосіб переграє республіканця Роберта Доула.

2000 року віце-президент Альберт Гор поступається у теледебатах Джорджу Бушу-молодшому, бо пересмикує факти і змушений за це вибачатися.

Якщо простежити за президентськими теледебатами у США, впадає в око закономірність: той, хто їх вигравав, неодмінно ставав господарем Білого дому. Єдиним винятком стали останні президентські перегони: Джордж Буш-молодший зазнав поразки у теледебатах, однак виграв вибори.

Втім, це аж ніяк не свідчить про зменшення впливу теледебатів на хід виборчих перегонів у США. Напередодні Джон Керрі за всіма рейтингами відставав від Буша-молодшого десь на 8 відсотків. Телебачення дало йому змогу зрівняти шанси, та він не спромігся розвинути успіх і в кінцевому підсумку програв. Прикметно, що за деякими важливими критеріями – довіри, симпатій і твердості – Буш-молодший переміг свого суперника у теледебатах. Це – одна з причин того, чому більшість американців, які після 11 вересня живуть у полоні страху перед міжнародним тероризмом, віддала перевагу Джорджу Бушу-молодшому як психологічно ближчому й рішучішому політику.

Підсумок. Для тих, хто претендує на найвищу державну посаду у США, президентські теледебати є моральною імперативою перед суспільством. Тож відмова будь-якого претендента від участі у теледебатах була б рівнозначна політичному самогубству. Такої ймовірності в демократичному суспільстві не існує навіть гіпотетично: правила гри встановлено, їх неухильно дотримуються.

Ситуація в Україні дещо подібна і водночас інакша. У нас так само існує суспільна потреба в теледебатах. Згідно з опитуваннями, більшість українців хотіли б побачити теледиспут двох претендентів, порівняти їхні програми. Це було б не тільки змагання ідей, а й особистостей.

Ряд громадських організацій в Україні – як уже повідомляла „ТК” – висунули ініціативу провести у період між двома турами виборів теледебати двох кандидатів у президенти, які вже вийшли на фінішну пряму. Її підтримав Міжнародний фонд “Відродження”, запропонувавши фінансову допомогу та організаційне сприяння. Згоду взяти участь у цій важливій акції виявили телемережі ICTV, Новий канал, СТБ, “Тоніс”, 5 канал.

Існує “Закон про вибори Президента України”, що передбачає проведення між кандидатами на найвищу державну посаду інших теледебатів, які обов’язково транслюються також на Першому каналі Національної радіокомпанії України та можуть безкоштовно транслюватися іншими каналами мовлення.

У США нема закону, зате ніхто не ставить під сумнів проведення президентських теледебатів.

У нас все навпаки: є закон, однак президентських теледебатів у реальному форматі, швидше за все, не буде.

Аркадій Сидорук, радник кандидата в президенти України на виборах 1999 року, кореспондент у США в 1980-1989 рр. і 1992-1996 рр., для “Детектор медіа”

Курйози президентських теледебатів у США

1976 рік. У дискусії з Джиммі Картером Джеральд Форд заявляє: “У Східній Європі нема радянського панування”.

1988 рік. Модератор Бернард Шоу запитує кандидата в президенти від Демократичної партії Майкла Дукакіса: “Якби Кітті Дукакіс (його дружину – прим. “ТК”) зґвалтували чи вбили, ви б виступили тоді за застосування смертної кари?”. У відповідь американці почули “ні” й більшість з них не сприйняла цього психологічно.

1992 рік. У теледебатах з демократом Біллом Клінтоном і незалежним кандидатом Россом Перо Джордж Буш-старший двічі позирає на годинник.

2000 рік. У теледебатах з Джорджем Бушем-молодшим віце-президент Альберт Гор декілька разів позіхає.

Курйози довкола президентських теледебатів в Україні

“У разі, якщо прийнято рішення про проведення повторного голосування, за п’ять днів до дня повторного голосування в прямому ефірі на Першому Національному каналі Національної телекомпанії України між 19 та 22 годинами організовуються теледебати між претендентами на пост Президента України, включеними до виборчого бюлетеня для повторного голосування, тривалістю не менше ста хвилин…” (Закон України “Про вибори Президента України”, стаття 62, пункт 5).

“На підставі пункту 8 частини другої статті 25, статей 61, 62, 65 Закону України “Про вибори Президента України”, керуючись статтями 12, 13, пунктами 1, 17 статті 18 закону України “Про Центральну виборчу комісію”, Центральна виборча комісія постановляє…

5. Теледебати перед днем повторного голосування проводяться 19 листопада 2004 року з 19.00 до 20.40, тривалість таких дебатів становить сто хвилин безперервного ефірного часу”. (З Постанови ЦВК)

“Я буду працювати щоденно, цілодобово на суспільство, на державу, і це будуть мої відповіді, я зайнятий цими питаннями. Тобто для мене такі розмови, як з ними, не підходять. Хай вони розмовляють, а я буду працювати”. (Віктор Янукович)

“…Чи проводити їх (теледебати – прим. “ТК”), чи брати участь, чи не брати – це виключно компетенція кандидатів. Ми не маємо підстави засуджувати їх за те, що вони хочуть це робити чи не хочуть”. (Василь Базів, заступник голови Адміністрації Президента).

“Було б дуже добре подивитися змагання над шахматною дошкою того, хто прийшов грати в шахи, і того, хто прийшов із бейсбольною бітою. Це було б дуже чудернацьке видовище і, я думаю, повчальне для країни і для наслідків виборів”. (Юрій Луценко, народний депутат, фракція СПУ)