Заручники знеціненого слова

26 Жовтня 2004
890

Заручники знеціненого слова

890
Пропаганда із царини ідеологічної переходить до сфери клінічної.
Заручники знеціненого слова
„Програма заради реклами” – саме так сприймався вихід у телеефір 24 жовтня „Подробно” Дмитра Кисельова, ICTV. Напередодні телеглядачів буквально замучили закликом подивитися програму, на яку відомий телеведучий запросив не менш відомого екс-держсекретаря США Генрі Кісінджера. Багатообіцяюче в рекламі, яку крутили кілька днів, звучало: „Американці не сплять!”. Не знаю, як у кого, а в мене склалося враження, що нам, нарешті, скажуть щось таке, що має перевершити „сенсаційні викриття” Романа Козака.

І що? Та нічого! Найбільшим викриттям (можливо, для когось і відкриттям!) під час діалогу Д.Кисельова та Г.Кісінджера стали слова останнього про те, що журналіст досить дивне інтерв’ю проводить. Неначе натякає на щось...

А й справді. Звідки було іноземному гостеві знати, що останнім часом українські журналісти й політики (насамперед політики!) занурили широкий загал у досить химерний світ чуток, пліток і натяків, у якому немає місця здоровому глуздові й логіці – у страшний і непередбачуваний світ емоцій. Змусити Кісінджера сказати щось алогічне у Д.Кисельова майстерності не вистачило. А приписати – сміливості забракло.

Щоб покінчити з „мефістофелем російського розливу”, нагадаю, як в одній із попередніх телепередач той самий Д.Кисельов з характерною посмішкою на обличчі, яке світилося доброзичливістю, вмовляв народного депутата В.Сівковича, голову парламентської комісії з розслідування отруєння Ющенка, сказати, що на нього тиснули прибічники лідера „Нашої України”. В ефірі прозвучало буквально таке: ”Ну, якщо ви вже зробили вибір...” І далі вся Україна могла бачити, як „м’яко” підштовхували людину, що воліла залишитися чесною, до потрібної відповіді.

В’ячеслав Піховшек, „1+1”, як і належить законослухняному етнічному українцеві, йде у фарватері новин свого російського колеги. Потрібних синхронів обережного американця В.Піховшек, мабуть, не знайшов, отож в „Епіцентрі” 24 жовтня озвучив синхрон Л.Кучми кількамісячної давнини, щоправда, з хвостиком, якого ще, наскільки мені відомо, не транслювали. У синхроні говориться, що Леонід Данилович хоче подивитися на Україну без Кучми. Тут же чинний Президент поривається: „...тільки додам. Ні. Не буду”. І далі вже слова Піховшека: „Мені здається, я знаю, що саме він хотів додати...” І починається... ворожіння на бобах. Чи то пак на наших із вами підсвідомих страхах. Оте ще сталінське «Лиш бы не было войны», що його експлуатували, коли хотіли виправдати всі негаразди, трансформувалось у впевненість – протистояння і кров під час цих виборів будуть!

Країну охопила параноя. Добре тим, хто в силу своїх професійних обов’язків чи просто з цікавості має змогу порівнювати суперечливі факти щодо тероризму, якими бомблять своїх співгромадян різні ЗМІ. А як воно нормальним людям? Нещодавно студентка – я викладаю в одному з київських університетів – запитала в мене, як ставитися до радіоповідомлення про те, що на вибори не можна ходити сім’ями. Щоб усім (тримайтеся!) в теракті не загинути. Мовляв, бабуся плаче, але на вибори збирається. Попереду онуки. Я б над цим посміялася, якби сусідку, що сина зібралася одружувати, в загсі не попередили – день не визначайте, ще невідомо, що на виборах буде. Я і з цього посміялася б, але ж нещодавно по телевізору бачила рекламний фільм одного з кандидатів у президенти, у якому говорилося, що в разі приходу до влади... самі знаєте кого „за одне російське слово відрубуватимуть одного пальця, а за друге – другого пальця”. Я тут уже не сміялася б, а, схопившись за голову, подавала б на ЦВК до суду. За порушення моїх конституційних прав.

Хоча ні. До суду я вже не подавала б. Бо перед тим на Першому Національному побачила синхрон (найпершенький) щодо горезвісного позову В.Сівковича до Петра Порошенка та 5 каналу. Це пізніше оте „середньовіччя” спробували втиснути в пристойні рамки, а вперше я дивилася і... не вірила, що живу у ХХI сторіччі!.. Солідний політик, ледь стримуючи радість, говорив, що „йому оце тільки-но передали постанову суду, за якою заарештовано всі рахунки Петра Порошенка, всі його машини й усі рахунки підконтрольного йому 5 каналу”. І про те, що мусить вибачатися (так записано!) Порошенко десять разів двічі на день.

Звичайно, із ситуацією в українських судах я знайома не лише завдяки названій справі, але в цьому сюжеті було сконцентровано усі можливі й неможливі (для цивілізованої людини) страхіття. Сюжет нагадав мені „Окна” Д.Нагієва. Саме там один із нуворишів, спустивши штани, пропонував своєму другові поцілувати його. За те, що той не виправдав довіри й замість того, щоб на вечірці стежити за дружиною друга, жінкою легкої поведінки, скористався з її слабкості. Надумана, скажете, аналогія? Але ж ви сюжету не бачили! Я й досі не знаю, чи оті„ляпи”, що їх допустилися на Першому Національному, є скромним героїзмом репортера, який вирішив дурість усім продемонструвати – чи то влада навіть не вважає уже за потрібне редагувати, щоб бодай „тримати лице” в нечесній грі з українцями? Із сюжету випливало, що суд вирішив справу поспішно й узагалі без участі сторін. Наступного дня той же Перший Нацыональний передавав, що Сівкович лише подав до суду. Увечері – знову про те, що таки відбувся суд. А далі – не відбувався... Утрутилися спостерігачі. І – Президент. І знову спостерігачі. І знову Президент. Ще й Прем’єр сказав своє слово. Уже наче й не будуть примушувати “ чесних журналістів чесних новин” якимось робом „впливати на свого нечесного господаря”. Принаймні, до виборів. А де ж верховенство права? А ото там, де ви й подумали. Коли ще думати спроможні. Попри отих слонів, на клітках яких великими літерами виводять слово „буйвол”. „Не вір очам своїм”, – закликав Козьма Прутков. Народ і не вірить. Нікому й нічому. Пропаганда із царини ідеологічної переходить до сфери клінічної.

Таке враження, що психіка пересічних громадян напередодні волевиявлення свідомо розхитується. Жодного дня в Україні не минає без того, щоб нам не підкинули чергової страшилки. 23 жовтня „в ЦВК (версія „Інтеру”) депутати знищували документи, за якими мали в Росії відкрити дільниці”. Мусило їх бути понад 400, а спромоглися довести законність лише 41. На заваді стали хуліганські дії „нашоукраїнців”, що, може, спалили документи й попіл з’їли? Чи ще щось? Жоден із телеканалів не дає відповіді. І. куди поділи отого хлопця, що його ще о 4 годині вечора при мені (була на тому мітингу) спіймали, коли він димову шашку кинув? Хай би пояснив він, як це йому вдалося аж на другий поверх ЦВК щось там кинути, щоб воно, оте „щось”, аж 12 дірок пробило. Чи шість? Погано в нашій державі з арифметикою. Різні канали про різну кількість дірок заявляють. Та ще й показують їх так, що виникає запитання, чи не ізсередини їх били? І де отой постраждалий, що його теж по обіді аж на другому поверсі ЦВК камінням дістали? І...

Але Бог із ним, не потребую відповідей на риторичні запитання. Я була 23 жовтня на мітингу поблизу ЦВК. І на площі Незалежності у той же день була. Мер Києва нещодавно стверджував, що вона може вмістити лише 20 тисяч мітингуючих, проте вся Україна почула з „блакитного” брехунця, що вмістила вона аж 850 тисяч фанатів Януковича. Кілька днів тому чи не всі канали передали, що Омельченко вводить надзвичайний стан у столиці. Спростування, що його одразу ж вимагав мер Києва, навели далеко не всі. Тепер, кажуть, пролилася кров. Перша – проте не остання. Братчики Корчинського мріють копнути депутатів, про що й повідомили нас мало не всі канали. Та про те, що навколо ЦВК зводять „залізну завісу”. Президент застерігає... Спостерігачі – спостерігають... А що робити заручникам девальвованого слова?
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для „Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
890
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду