Близько трьох місяців тому у статті “Дорогі наші соціологи” я писав, що на президентських виборах-2004 буде обов‘язково здійснена спроба фальсифікації на користь кандидата від “партії влади” соціологічних досліджень, які проводяться по “гарячих” слідах голосування – exit-poll‘ів. Чому? Тому, що досі такі дослідження були в очах світової і національної громадської думки чи не головним тестом чесності та демократичності виборів у пострадянських країнах. Нагадаю, коли в Грузії торік дані exit-poll‘у істотно розійшлися з офіційними вислідами парламентських виборів, почалася “революція троянд”.

Отже, exit-poll – це потужна політична зброя. А далі я процитую себе самого: “Щоб exit-poll‘ам повірили (бодай частково) на Заході, їх мусять організовувати не квазісоціологічні структури, яких вистачало на минулих парламентських виборах, і навіть не створена торік потужна соціологічна служба Національного інституту стратегічних досліджень. Зіграти на боці маніпуляторів мусять знані соціологи, чесні, з доброю міжнародною репутацією. Йдеться про Київський міжнародний інститут соціології, про фонди “Демократичні ініціативи” та “Соціальний моніторинг”, про Інститут соціології Національної академії наук, про фірму СОЦИС. Отож якщо справді хтось зважився на масштабну (і дорогу фінансово) маніпуляцію результатами голосування, він змушений (підкреслюю, змушений!) буде спробувати купити найавторитетніших соціологів. Або (дуже хотів би помилитися бодай у цьому припущенні) залякати їх, якось “натиснути” за допомогою таких засобів, щоб ті змушені були забути про свою професійну і людську честь. Тільки таким шляхом можна забезпечити “правильний” exit-poll на президентських і пізніше – на парламентських виборах”.

Ішов час. І от 6 жовтня в Інтернеті з‘являється коментаркерівника Фонду “Демократичні ініціативи” Ілька Кучеріва Інституту масової інформації під промовистою назвою: “Екзит-пол збираються сфальсифікувати”. Про що йдеться у коментарі?

Найперше – про те, що в останній місяць у дослідженнях, які проводять різні українські соціологічні фірми, виникла помітна різниця між рейтингами основних претендентів на президентську посаду. Від себе додам: при цьому йдеться не тільки про фіктивні структури на кшталт “Фонду свободи”, а й натякається на знані незалежні дослідницькі структури, такі, як СОЦИС та КМІС. Такі розбіжності, стверджує Кучерів, це ознака того, що “на сьогодні існує небезпека фальсифікації не лише соціологічних досліджень, але й більш-важливої акції – екзит-полу”. На його думку, до такої фальсифікації можуть бути причетними московський політтехнолог Гліб Павловський, російський фонд “Общественное мнение” та очолюваний Михайлом Погребинським Київський центр політичних досліджень і конфліктології. Тим більше, що фонд “Общественное мнение” уже має напрацювання у сенсі саме політтехнологічного використання exit-poll‘у під час минулорічних виборів до Державної думи, коли результати опитувань на виході з виборчих дільниць (дійсні чи підкориговані – велике питання) впродовж дня голосування використовувалися для впливу на настрої виборців з використанням Інтернету.

В Україні таке маніпулювання може бути більш масштабним. При цьому йдеться як про перший, так і про другий тур голосування, де можуть бути поставлені принципово відмінні завдання. Які саме? Тут немає жодної таємниці, йдеться про політтехнологічну абетку. Адже перемога будь-кого з кандидатів у першому турі виглядає надто неймовірною, хто б із штабістів Януковича чи Ющенка не малював блискучих перспектив свого боса.

Отож у першому турі йтиметься про психологічний удар по тим виборцям, які голосуватимуть за інших кандидатів: за Мороза, Симоненка, Кінаха тощо, з тим, щоб спонукати їх у другому турі проголосувати за “правильного” кандидата. Як це робиться? Вмикається адмінресурс, який додає 5-6%, щоб вирівнялися показники двох основних кандидатів (таке крутійство здійснити за українських умов, на жаль, не так складно). А далі цей результат виявляється підтверджений “правильним” exit-poll‘ом. З цього приводу Ілько Кучерів зазначає: “Ясно, що фонд “Общественное мнение” має добрі контакти; Гліб Павловський, що має до Фонду безпосереднє відношення, очевидно, має хороші контакти з середовищем людей, які володіють потужними інформаційними ресурсами, в першу чергу – телебаченням: каналами “Інтер”, “1+1” і УТ-1, що покривають всю Україну. Може статися так, що ми проведемо професійний, добросовісний екзит-пол і будемо знати реальні результати, які ми отримаємо. А потім з’являться якісь інші результати, корисні, скажімо, одному з кандидатів, і про це дізнається вся Україна дуже оперативно, і це може бути зроблено дуже потужно”.

Отже, якщо в Росії основним засобом впливу “правильного” exit-poll‘у був Інтернет, то в Україні, в силу практичної неминучості другого туру голосування, це буде телебачення. Ще більшою, ніж після першого етапу, буде вага exit-poll‘у та його телереклами після другого туру голосування, коли визначатиметься новий глава Української держави. Можна не сумніватися: у ніч голосування ефір (телевізійний і радіо) буде “організований” так ретельно, як цього не було навіть під час ХХIV з‘їзду КПРС, тому пересічний глядач (він же виборець) у провінції отримає тільки результати одного із exit-poll‘ів. Якщо ж хтось сподівається на “5 канал”, то ці сподівання, видається, дуже наївні: “технічні проблеми” з трансляцією – і про альтернативні результати у більшості регіонів ніхто не дізнається.

У цій ситуації, знову-таки, може вистачити 5-6% голосів, здобутих за допомогою адмінресурсу і підтверджених “правильним” exit-poll‘ом, щоб здобути легітимну в очах більшості українських виборців і західної громадськості перемогу. Звичайно, у багатьох певні сумніви лишатимуться, але exit-poll, проведений солідними соціологічними фірмами, – це ознака демократії. Два ж exit-poll‘и із різними даними... Справді, якби йшлося про 15-20% голосів, тут би у світі здійнявся великий шум. А 5-6% (саме в таких межах, найшвидше, і коливатиметься реальний розрив між провідними кандидатами, “подоланий” у “правильному” exit-poll‘і) – тут усе можна звалити на недосконалість опитувальних методик...

Іншими словами, скидається на те, що розрахунок опозиції на використання exit-poll‘у для перевірки точності підрахунку голосів на президентських виборах в Україні виявився, скажімо так, не зовсім виправданим. Висловлю не тільки свою думку, а й припущення низки своїх колег: складається враження, що певні вітчизняні соціологічні структури не встояли перед спокусою поліпшити своє матеріальне становище у виборчий період, а відтак впала репутація всієї соціологічної науки, не тільки серед широкого загалу, а і (передусім!) в інтелектуальному середовищі. Склалася ситуація, яку після прямого ефіру на „5 каналі” від 10 жовтня, де брали участь згаданий Ілько Кучерів та президент КМІСу Валерій Хмелько, котрі доводили кожен свою правоту, образно охарактеризував київський культуролог Ігор Лосєв: “я довіряю соціології, але не вірю соціологам”.

От, скажімо, у своєму прес-релізі КМІС та СОЦИС пояснюють вирівнювання рейтингів Ющенка та Януковича, зафіксоване ними в останніх дослідженнях, істотною зміною передвиборчих настроїв двох категорій електорату: людей літнього віку, яким підвищили грошові виплати, і при цьому розповіли, що це – підвищення пенсії (насправді йдеться про адресні цільові виплати, тобто явище тимчасове, але значна частина пенсіонерів цього не знає), і російськомовних громадян України. Справді, тут могли спрацювати обіцяні Януковичем надання російській мові статусу офіційної та встановлення подвійного громадянства з Росією, гучно розрекламовані прем‘єром. Але ж проведене згаданими центрами масштабне опитування, яке тривало 10 днів, закінчилося якраз у день проголошення Януковичем цих тез, отже, впливу тут бути просто не могло! Чи, можливо, російськомовні громадяни є питомими телепатами і вгадали, що кандидат від “партії влади” збирається змінити програму (до речі, абсолютно незаконно, в порушення Закону про вибори Президента, але в порівнянні з усім іншим це така дрібничка...).

І з іншого боку, коли за підсумками проведеного опитування експерти Інституту соціальної і політичної психології АПН України прогнозують, що вибори Президента України виграє Віктор Ющенко, за якого у другому турі виборів мають намір віддати свої голоси 54% українців (за Януковича – 46%), також виникають певні сумніви. Хоча би з тієї причини, що результати дослідження були оприлюднені 7 жовтня, а саме дослідження проведене 17-22 вересня. Коли результати рахували вручну, таке зволікання ще було якось мотивоване; але у комп‘ютерну добу одразу спадають на думку якісь політтехнологічні розрахунки замовників опитування...

Отож доходимо назагал сумних висновків. Хоча Ілько Кучерів не втрачає оптимізму, запрошуючи всіх зацікавлених зібратися – “щоб ми могли обговорити методологію, етику, і щоб ні в кого не виникало підозр щодо того, що екзит-полом будуть маніпулювати”, хоча у прямому ефірі „5 каналу” 10 жовтня Кучерів і Хмелько, на перший погляд, досягли певного компромісу та взаєморозуміння, потяг, видається, вже загуркотів у даль. Підозри щодо об‘єктивності соціологів у журналістському середовищі (не кажучи про фахових політологів) уже виникли, різнобій опитувань, радісно донесений до аудиторії найбільш незалежними (без лапок) телеканалами, а, отже, недовіра до exit-poll‘у – стала вже фактом масової свідомості.

Але все ж таки, якщо хтось доведе, що всі ці підозри нічим реальним не вмотивовані, повірте, як людина, причетна свого часу до практичної соціології, я буду просто щасливий. Але не повністю. Адже це щастя зі мною за чинних умов крайньої політизації всього без винятку українського телебачення навряд чи розділить масовий виборець. Котрий усе менше вірить тому, що йому розповідають люди з науковими ступенями.