Насьогодні до складу Спілки входить понад 60 операторів кабельного телебачення. Керівним органом Спілки є рада директорів, до складу якої входять 24 провідних оператори кабельного телебачення України. В Україні ж загалом близько 500 організацій кабельного телебачення, що забезпечують послугами понад 2 мільйони абонентів.

Відкриваючи з’їзд, президент Спілки Олександр Ляхов зробив ретельний аналіз законодавчого та економічного аспектів ринку послуг кабельного телебачення. Він акцентував увагу на парадоксальній тенденції, яка має місце останнім часом, а саме: стійке зростання кількості легальних операторів на ринку при незмінній кількості споживачів-абонентів. Взагалі в Україні мають ліцензії на легальне існування 395 операторів. Доповідач виокремив іще одну важливу тенденцію, що пануватиме на ринку впродовж наступних декількох років: це процеси поглинання більшими операторами менших провайдерів, і це за умов майже повної відсутності вливань будь-яких зовнішніх інвестицій.

Аналіз структури абонентів, на думку Олександра Ляхова, показує, що основна маса споживачів ще не готова сплачувати порівняно високі тарифи за послуги кабельного телебачення. Протягом останнього часу середня абонплата по Україні складала приблизно один долар. Тепер цей показник коливається від 5 до 6 доларів. Для порівняння, наприклад, у Бельгії він становить 10 доларів. Теперішні українські тарифи вже вийшли на рівень рентабельності. Проте від цього пересічному неплатоспроможному споживачу не легше. Заспокійливим є лише твердження президента Спілки, що найближчими роками підвищення абонентної плати не буде. Підвищення можливе лише за умов впровадження наднових цифрових технологій, а цього на найближчу перспективу не передбачається.

Якщо ж порівнювати середню абонплату по відношенню до рівня доходу окремо взятого платника, то в Україні рівень тарифів за послуги кабельного телебачення майже в 10 разів вищий, ніж в Англії. Звичайно, що існують і набагато дешевші тарифи, особливо в регіонах, проте ці послуги пропонуються, як правило, нелегальними операторами, які не мають ліцензії та контрактів на право ретрансляції тих чи інших каналів.

Проте, рівень тарифів – це лише один з аспектів багатогранної проблеми ринку кабельного телебачення в Україні. Одною з найбільш гострих є також проблема нав’язування певних каналів, які сформатовані у пакети таким чином, що це вигідно лише провайдеру і аж ніяк споживачу. Наприклад, у США абонент має можливість селективно формувати свої обрані пакети, відкидаючи той чи інший зайвий канал. Політика „пакетування” та часто-густо необґрунтований рівень тарифів є проблемою, яка заслужено входить до компетенції певних регулятивних установ та Антимонопольного комітету. Потребують законодавчого вдосконалення та вироблення культури ставлення, перш за все, до споживача телекабельного ринку і багато інших проблем.

Ці проблеми для „ТК”. Яка вже неодноразово зверталася до теми розвитку кабельного ТБ, коментують:

Віталій Шевченко, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

– У нормальній економіці не можуть так, як зараз – у ручному режимі, – формуватися тарифи на кабельні послуги. Очевидно, що ми маємо дивну ситуацію з тим, яким чином зараз у кабелі присутня реклама. Очевидно, що є велика проблема з кодуванням каналів, які є чужими і безконтрольно йдуть на українську територію. Ми в Нацраді маємо масу проблем із кабельними мовниками, проблем не мервтопороджених, а проблем часу. Просто технічні можливості та здобутки у цій сфері ще на український ринок не прийшли. Думаю, що це питання завтрашнього дня. Якщо ми в інших сегментах інформаційного ринку більш-менш вже навели порядок, зуміли створити законодавчу та інноваційну базу, то тут часто стикаємось з багатьма нюансами, перед якими ми розводимо руками і в кращому випадку створюємо якісь робочі групи для вивчення ситуації.

На сьогоднішній день у дуже багатьох не все в порядку з ліцензуванням та з правами показу в Україні. Ми не можемо гарантувати дотримання законодавства навіть у цьому.

Іван Мащенко, почесний член Спілки кабельного телебачення України:

– 21 квітня Нацрада на своєму засіданні розглянула питання про створення робочої групи або Громадської ради директорів кабельних телекомпаній при Національній раді. Рішення не було ухвалене, хоча Національна рада попередньо провела велику роботу. Вона звернулась до всіх губернаторів областей з пропозицією представити по кандидатурі в цю раду. Надійшли майже від усіх відповіді з пропозиціями. Але головна причина – чому не було схвалене це рішення – полягає в тому, що члени Нацради висловили думку, що не можна створювати орган, нехай громадський чи дорадчий, який би лобіював інтереси однієї сторони. Тому вирішили спочатку створити спеціальне положення про компетенцію цього органу. Вирішили звернутися до цілого ряду структур, які є опонуючими, наприклад, до товариства споживачів, Антимонопольного комітету, щоб вони запропонували своїх представників до цієї ради, щоб був діалог в інтересах громадськості. Думаю, що це доволі принциповий підхід Національної ради.

Я вважаю, що має існувати окремий Закон про кабельне телебачення. На жаль, профільний комітет Верховної Ради вважає, що поки що можна обмежитися новою редакцію Закону про телебачення і радіомовлення... Я вважаю, що зовсім не вписуються норми про кабельне телебачення у сферу ефірного телебачення. Закон про телебачення і радіомовлення ми писали під е ф і р н е телебачення. Це треба зрозуміти всім. Тоді кабельного телебачення взагалі не було, і ми вважали, що ефірних частот вистачить сповна. І питання про тарифи є неврегульованим, бо це є специфікою власне кабельного телебачення. Зараз у Національній раді проліцензовано приблизно 450 кабельних компаній України, орієнтовна їхня кількість десь 600-650 і весь час збільшується. І їх кількість уже перевищила кількість ефірних. Треба врегулювати у Законі і ув’язати вартість послуги, кількість каналів і т .ін.

Щодо політики пакетування, то, наприклад, у Нью-Йорку кілька кабельних мереж пропонують по 100 і більше каналів і питання про вибір того чи іншого каналу там вирішено однозначно і дуже просто. Ви берете каталог і вибираєте лише те, що вас цікавить, і те, що підходить за ціною. Передплата не на пакет, а на конкретний канал. І це вихід. Наші кабельщики кажуть, що це технологічно важко... Ну при чому тут це? Я – споживач, і ви розвивайте ці технології, і не нав’язуйте мені, як це практикувалось за радянських часів, купувати „в нагрузку”. Монополізм закінчується там, де починається вибір.

Олександр Янчук, віце-президент Спілки кабельного телебачення України:

– Порівняно високі тарифи пояснюються тим, що обладнання закуповується на Заході. Наприклад, компанія „Воля” закуповує „Сет бокси” за ціною 130 – 150 доларів, але при цьому вони, щоб зробити більш привабливими свої пропозиції, навіть дотують частину вартості. Це свого роду кредит для споживача в розрахунку на те, що він згодом ці кошти поверне. Вони працюють на перспективу і хочуть залучити до себе споживача.

Щодо монопольного становища на ринку, то, наприклад, у США федеральною владою або на рівні конкретного штату розподіляються території між окремими операторами, де вони здійснюють свою діяльність. Приблизно така ситуація і в Києві, і в Одесі, і скрізь. Така ситуація є типовою для всього світу, і якщо ви десь чули про багато паралельних мереж, про конкуренцію, то це неправда. Сьогодні один оператор – це фактично монополіст, але монополіст як кабельний оператор. Адже є безліч інших технологій, які дозволяють споживачеві не користуватися послугами кабельного оператора... Але я говорю, на жаль, про західний досвід. Адже ці технології не є прийнятними за цінами для вітчизняного споживача.

На з’їзді також – уже традиційно – порушувалось питання зарегульованості сфери. Президент Спілки кабельного телебачення нарікав на те, що три регулятори здійснюють свої керівні функції щодо одного об’єкту, а саме – Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Міністерство зв’язку та Міністерство економіки. Причому регулюючі функції здійснюються за різними принципами.

Щодо порушення законодавства та окремих статей Кримінального кодексу, то, на думку президента Спілки, зараз дуже легко звинуватити будь-якого оператора у порушенні, наприклад, 202-ї, 301-ї, 209-ї, 176-ї та 111-ї статей. Усі статті, окрім 111-ї, вже були апробовані як звинувачувальні стосовно тих чи інших операторів. Непокоїть також кількість та мотиви звернень споживачів до Антимонопольного комітету України. Як приклад наводились позови чотирьох позивачів-абонентів, які були незадоволені тим, що на їхніх улюблених каналах відсутній сурдопереклад. Звичайно, у нашій країні такі мотиви звернень можуть сприйматись іронічно, проте споживач має право на задоволення своїх потреб, бо він за це платить і він правий.