Досвід вітчизняних медіа-магнатів підказує, що треба домовлятися. Але ж легше домовлятися, коли ти тримаєш партнера за ноги над прірвою. Тому, можливо, Адміністрація Президента і не поспішає з оприлюдненням позиції Президента щодо щорічного звіту Національної ради.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – одна з державних інституцій, яка протягом усього часу свого існування безпосередньо займалася виборчим процесом. А саме: його пропагандистською частиною. Як приклад, з останніх подій можна згадати рішення Національної ради від 14 квітня поточного року про так звану українізацію ефіру, що стало однією з головних тем останнього тижня і, очевидно, буде використовуватися окремими політичними силами в передвиборчих президентських перегонах.

Тож спробуємо спрогнозувати, що чекає на Національну раду у другій половині 2004 року. Для цього згадаємо кілька епізодів з діяльності цього органу.

Як відомо, Національна рада, на відміну від численних однойменних дорадчих інституцій, сформованих при Президентові України, відрізняється не тільки своєю компетенцією, а й схемою формування та організації діяльності. Національна рада за цими ознаками більше нагадує інші державні органи, такі, як Центральна виборча комісія або Верховний суд України. Це орган, який формується на паритетних засадах Верховною Радою України і Президентом України і, видаючи відповідні ліцензії, дає право на мовлення будь-якій телерадіокомпанії України. Національна рада може і забрати ліцензію, але тільки через суд. Однак вона наділена правом тимчасово (до двох місяців) призупинити термін дії ліцензії, що тягне за собою тимчасове припинення мовлення. Приклад – радіо “Континент”, яке припинило мовлення у столиці, за словами голови Національної ради Б.Холода, завдяки діям Національної ради ще у 2001 році.

Втім, незважаючи на, начебто, законодавчо визначений паритетний вплив на Нацраду з боку Президента та ВР, насправді перший має набагато більше механізмів для проведення власних інтересів та інтересів лояльних бізнес-груп.

Так, уже 1994 року, одразу після перемоги на виборах, новообраний Президент Л.Кучма видав Указ про припинення повноважень членів незадовго до того створеної Національної ради. Причиною цього кроку стала, за офіційною інформацією адміністрації Кучми, невідповідність процедури формування того складу Нацради Закону України “Про телебачення і радіомовлення”. Втім, наближені до Кучми чиновники говорили, що це було помстою гаранта за закриття єдиної лояльної до нього телекомпанії “Гравіс”.

У грудні того ж року Л.Кучма разом з парламентом сформували новий склад Національної ради. Це стало результатом політичної домовленості між парламентом і Президентом стосовно кандидатур на посади членів ради. Тобто відбувся своєрідний обмін. Скажімо, дніпропетровець В.Петренко затверджувався парламентом, а наближений до соціалістичної партії О.Кудін був призначений Указом Президента.

Це був перший досвід політичного порозуміння між парламентом і Президентом Кучмою в кадровому питанні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Навесні 1999 року Президент Кучма вдруге фактично розпустив Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення. І це попри те, що повноваження В.Петренка і його колег закінчилися ще у грудні 1998 року.

Звичайно, вітчизняні юристи могли довести, що оскільки закон був прийнятий після призначення членів ради, то стаття 5 чинного Закону "Про Нацраду" не має юридичної сили щодо В.Петренка та інших семи членів Нацради. Однак Л.Кучма, не даючи жодних коментарів свого кроку, видав відповідний Указ, щоправда, майже через чотири місяці після закінчення повноважень членів ради.

Хто пам’ятає, той погодиться, що Указ було видано, очевидно, через активізацію парламенту в цьому питанні. Адже тодішній голова ВР О.Ткаченко на той час провів іншу парламентську четвірку, яка не зовсім задовольняла гаранта Конституції. З Нацради випадали лояльні до Кучми члени, а натомість приходили опозиційні. Крім того, О.Ткаченко провів у Національну раду В.Цендровського, який у 1994 році як член першої Національної ради ініціював закриття все тієї ж єдиної тоді прокучмівської телекомпанії “Гравіс”.

Як наслідок Указу, окремі аналітики почали заявляти про незаконність рішень Національної ради з грудня 1998 по квітень 1999 року, оскільки, відповідно до статті 5 закону про цей орган, “повноваження члена Національної ради починаються з моменту його призначення і тривають чотири роки, за винятком випадків, передбачених цим Законом”. А це випадки, які передбачають дострокове припинення повноважень і аж ніяк не їх подовження.

Можна припустити, що якби парламент у 1999 році не атакував В.Петренка, то Нацрада проіснувала б тоді трішки довше. Водночас можна здогадуватися, що в Адміністрації Президента були люди, котрі переконували гаранта Конституції, що в рік виборів Національна рада не потрібна. Саме тому, очевидно, у цей час президентську четвірку до Нацради не було призначено взагалі. Під час президентських виборів працювала лише четвірка, призначена парламентом, голосів якої було недостатньо для прийняття будь-яких рішень. Відсутність дієвої Нацради відкривала додаткові можливості управляти телерадіопростором на власний розсуд. Адже всі інші державні структури, на відміну від Нацради, чітко підпорядковані Гаранту і без обговорення виконують будь-які вказівки.

Тож „воєнних дій” після розпуску Нацради довго чекати не довелося, і напередодні президентських виборів, влітку 1999 року, Державним комітетом зв’язку було припинено мовлення кримської Чорноморської телерадіокомпанії, яка відкрито підтримала тодішнього кандидата в президенти Є.Марчука. Звісно, що такого не могло статися в умовах діяльності Нацради, оскільки, відповідно до законодавства, саме Національна рада уповноважена здійснювати контроль за дотриманням законодавства і накладати відповідні санкції, аж до тимчасового припинення мовлення.

Більше року Національна рада існувала в “обрізаному” вигляді, не мігши без президентської половини приймати будь-які рішення. І лише у червні 2000 року, після парламентської “оксамитової” революції, Президент пішов на формування Національної ради і відновлення її роботи.

Втім, пам’ятаючи усі неприємності з цим позавідомчим органом, у 2000-му АП, на відміну від 1994 року, придумала інший хід, який передбачав створення в Нацраді стовідсоткової пропрезидентської більшості.

Указом Президента у червні 2000 року до Національної ради було призначено близьких до Віктора Пінчука – зятя Леоніда Кучми – людей: керівника “Таврійських ігор” М.Баграєва, керівника Агентства гуманітарних технологій В.Грановського, колишнього виконавчого секретаря Національної ради Ю.Плаксюка та нікому не відомого заступника міністра освіти Б.Холода.

Парламент, у свою чергу, звільнивши попередню четвірку, затвердив вірного гарантові В.Лешика, наближеного до “Студії „1+1” Ю.Покальчука, нікому не відомого журналіста пінчуківського “Вуличного телебачення” М.Потураєва та начебто „опозиційного” М.Княжицького, за якого, в той же час, після відкликання четвірки Аксененка–Цендровського, начебто заступився сам Гарант. Таким чином, автор проекту “оновлена Нацрада” домігся майже стовідсоткового результату. При такому складі лише Ю.Покальчук інколи випадав з „розкладу”.

Саме тоді „нерідний родич” Леоніда Кучми досягнув максимальної медіа-потужності, за два роки отримавши під свій контроль чотири, тепер уже загальнонаціональних, телеканали та майже стільки ж найпотужніших радіомереж, перебравши різними способами під свій вплив такі російські проекти, як “Русское радио”, “Хіт ФМ” та “Кісс ФМ”.

Щоправда, така Національна рада не задовольняла інші політичні групи. І, передусім, так звану київську. Сьогодні це звучить дивно, але саме парламентська співпраця СДПУ(о) та нинішніх опозиціонерів призвела до кадрових змін у Нацраді 2002 року. У лютому парламент ротував Микиту Потураєва та Миколу Княжицького і призначив близького до есдеків Юрія Шкарлата. У травні 2002 року Указом Президента було звільнено Миколу Баграєва, у зв’язку з обранням його у депутати парламенту, а в червні було призначено Олександра Мартиненка.

Але вже у липні 2002 року знову відбулася ротація парламентської четвірки. До Нацради парламентом було обрано комуніста В.Понеділка, рухівця В.Шевченка, та “донецького” В.Манжосова. Наступник же Миколи Баграєва В.Павленко перебуває у фарватері свого попередника. Втім, у лютому 2003 року Нацрада поповнилася Т.Лебедєвою, яку можна зарахувати до пінчуківських симпатиків.

Таким чином, ми бачимо, що Нацрада весь час є заложницею політичних інтересів та схем різних політичних угруповань. Тож, щоб передбачити можливі сценарії 2004 року, напередодні президентських виборів, зупинимося на сьогоднішніх бажаннях великих медіа-власників та на політичних аспектах, оскільки саме політична доцільність, замішана на бізнес-інтересах, поза сумнівом, може стати ідеологічним ядром майбутніх рішень.

Аналізуючи рішення, прийняті до вересня 2003 року (коли відбулися останні кадрові зміни, внаслідок яких до Нацради, замість О.Мартиненка та Ю.Плаксюка, прийшли все той же В.Лешик та М.Фартушний), можна стверджувати, що у Національній раді був хиткий паритет сил. Основні гравці змушені були домовлятися, оскільки кілька представників президентської четвірки, які явно симпатизували медіа-групі В.Пінчука, змушені були оглядатися на главу АП В.Медведчука. У цій ситуації так звані “золоті акції” перебували в руках нинішніх заступників голови Нацради Віктора Понеділка та Віталія Шевченка, які, в силу обставин, не могли представляти інтересів своїх політичних патронів, а тому намагалися триматися десь посередині. До приходу в Нацраду В.Лешика та М.Фартушного жоден із членів Нацради не використовував права вето. Рішення підписувалися за результатами голосування. Винятком стало лише голосування щодо телеканалу “Україна”, який у цей період надбав небаченої досі кількості частот. Очевидці стверджують, що член Нацради В.Манжосов дуже прискіпливо “аналізував” голосування своїх колег за цю донецьку телекомпанію. Втім, поява ще одного регіонального телеканалу не заважала власникам інших медіа-імперій.

Однак у середині року у окремих членів Нацради відбулася переоцінка їхнього місця і ролі в цьому колегіальному державному органі. Згадується, що Національна рада почала видавати дивовижні результати з рахунком 7:1 не на користь Б.Холода. У стінах Нацради поповзли чутки про можливе висловлення недовіри Б.Холоду членами Нацради. Це стурбувало Бориса Івановича. І, за деякою інформацію, голова Національної ради вдався до рішучих кроків. Він тут же з’явився в АП і “правильно” розповів, як окремі представники “гаранта” голосували за створення парламентського каналу. Підсилив Борис Іванович, начебто, сумніви щодо благонадійності окремих членів ще деякими “страшними” історіями непокори. Такі “дії” О.Мартиненка та Ю.Плаксюка не могли залишитися поза увагою в АП. Про це, зокрема, писала газета “2000”.

Очевидно, внаслідок активізації Бориса Івановича, в Національну раду й прийшли В.Лешик та М.Фартушний. Прихід нових членів спричинив тривале протистояння між підтриманими Б.Холодом новопризначеними та “старожилами”. Новопризначені члени зайняли чітку проесдеківську позицію, і всіма силами, навіть через право вето чи зрив засідань Нацради (як це було, наприклад, у випадку з обранням відповідального секретаря), розпочали створювати “проблеми” конкуруючій медіа-групі.

Очевидно, автори ротації В.Мартиненка та Ю.Плаксюка сподівалися створити лінію конфлікту “парламентська четвірка” – “президентська четвірка”. Одначе, у них нічого не вийшло, оскільки серед президентських членів ради перебуває В.Павленко, який тісно пов’язаний із колишнім членом Національної ради, а нині секретарем парламентського профільного комітету, народним депутатом Миколою Баграєвим. Саме Віктор Вікторович і став “золотим голосом”, завдяки якому у Нацраді виникла (чи продовжила існування) ситуативна антиесдеківська більшість.

Інформовані джерела згадують, що після минулорічного конкурсного “прокату” телекомпанії “ТЕТ” Адміністрація Президента навіть підготувала проект Указу Президента про відставку В.Павленка, але вчасне втручання чільних представників сім’ї Гаранта змусило представників СДПУ(о) в АП тимчасово принишкнути.

Цьогорічні слухання у парламенті щорічного звіту Національної ради знову активізували питання кадрових змін у Національній раді. Розлоге інтерв’ю "Детектор медіа" начальника Головного інформаційного управління АП Сергія Васильєва після звіту Нацради у парламенті підтверджує інформацію, що керівники Адміністрації Президента готували чергову ротацію членів Нацради. І, очевидно, хотіли зробити її руками парламенту. Говорять, що деякі парламентські гравці планували відкликати заступника голови Національної ради В.Шевченка, який часто заважав реалізації амбітних планів окремих медіа-власників. Одначе, вочевидь, в останній момент хтось зрозумів, що краще тримати синицю в руках (незаангажованого цими двома ФПГ В.Шевченка), ніж мати ще одного есдека у парламентській четвірці, і вчасно зупинив машину ротації. Не викликає сумнівів, що звільнившись від нашоукраїнця В.Шевченка, есдеківські менеджери з АП зажадали б від Національної ради різкіших рухів стосовно припинення діяльності деяких опозиційних компаній, як, скажімо, телекомпанії “НБМ” (“5 канал”).

Але – Верховна Рада за результатами звіту голови Нацради цього року ухвалила рішення взяти звіт "до відома". Це, очевидно, внесло корективи в тактику Адміністрації. Л.Кучма досі не оприлюднив своєї оцінки діяльності Національної ради за 2003 рік. І, вочевидь, не оприлюднить її до початку червня – часу, коли закінчуються повноваження Бориса Холода. Крім усього, очевидно, що Борис Іванович “переборщив” з українізацією ефіру, що зовсім не вписувався у вояж В.Медведчука до Москви.

Тож ймовірний вихід Б.Холода на пенсію вимагатиме певного коригування нацрадівського балансу. Судячи з усього, зараз Адміністрація намагається не робити будь-яких різких рухів щодо Національної ради, можливо, щоб не бути звинуваченою у спробах блокування її роботи. АП навіть припинила торпедувати всі спроби членів Нацради від парламенту відсвяткувати 10-тирічний ювілей Нацради. Останні за участі НАМ спромоглися власними зусиллями організувати парламентські слухання та науково-практичну конференцію, за участю членів Національної ради всіх складів.

Одначе несподіваний випад проти Б.Холода зробив голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації М.Томенко. Після певного успіху на початку парламентської кар’єри, коли під акомпанемент критики Б.Холода вдалося змінити склад у 2002 році, Микола Володимирович майже рік утримувався від нищівної критики Б.Холода. І лише тепер М.Томенко вирішив завдати удару по Б.Холоду, направивши до Генеральної прокуратури інформацію про участь сина Б.Холода у медіа-бізнесі одного з керівників радіогрупи А.Карпія, котрий протягом кількох років успішно розвивав і керував кількома радіомережами – радіо “Мелодія” (“Онікс”), радіо “Клас” (“Люкс”), “Взрослое радио” („Шансон”) тощо. Саме кероване А.Карпієм радіо “Мелодія” (“Онікс”) отримало київську частоту 100,9 МГц, на яку до 2001 року мала ліцензію опозиційна радіостанція “Континент”.

До речі, радіостанція “Онікс” також фігурувала і в інформації Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з розслідування діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у 2000 - 2002 роках. Зокрема, парламентські слідчі зазначили: “Згідно з документами, наявними у ліцензійній справі ЗАТ “Онікс”, неможливо достеменно встановити дату державної реєстрації, а потім і перереєстрації підприємства. Так, свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) видане 17.02.1997 року, включення до державного реєстру відбулося 6.08.1998 року, а свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 17.07.1997 року. Розмір статутного фонду, який, згідно з частиною 4 статті 24 Закону України “Про підприємництво”, мав би становити 18750 грн., становить всього 8000 грн.”.

Незважаючи на те, що у реєстрації (перереєстрації) ЗАТ “Онікс” є ознаки порушення законодавства про підприємництво, Національна рада приймає документи радіокомпанії. А 7 червня 2002 року, за кілька днів до відставки В.Лешика, Ю.Покальчука та Ю.Шкарлата, приймає рішення про внесення змін до ліцензії №0146 АТ “Онікс”, включаючи в неї радіочастоти у восьми містах України без оголошення конкурсу на ці частоти. Цим самим Нацрада „порушила статті 5, 14 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, статті 2, 22, 24 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”, а також окремі норми положень, затверджених Національною радою” (витяг з інформації Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України).

Важко зрозуміти логіку чи доцільність звернення до Генпрокуратури М.Томенка саме в ці дні. Єдине, що міг мати на меті Микола Володимирович, так це спробувати змусити Б.Холода піти у відставку після закінчення його повноважень. Можливо, пам’ятаючи слова Б.Холода, що він працюватиме доти, доки працюватиме Президент, голова профільного комітету вирішив активізувати антихолодівські настрої. Можна припустити, що Генеральна прокуратура не зверне належної уваги на запит М.Томенка. Хоча Генеральний прокурор Г.Васильєв, можливо, захоче використати цей запит як додатковий для Б.Холода аргумент під час ліцензування начебто близької для Геннадія Андрійовича телекомпанії “Київська Русь” (“КРТ”).

Попри все, складається враження, що Адміністрацію Кучми зараз не дуже цікавить доля Національної ради. Чиновники з Банкової, спостерігаючи за покусуванням позавідомчого органу довіреним “солдатом революції” І.Чижем (головою Держтелерадіо), лише ставлять перед “своїми” членами нові надзавдання на кшталт недопущення обрання відповідального секретаря та розвитку телеканалів В.Пінчука, максимального ліцензування “ТЕТу” й інших наближених до СДПУ(о) структур, “мочіння” “Континенту” й інших опозиційних телерадіокомпаній... А тепер вони ще й рекомендують створити спортивний канал під дивною назвою “Мультимедіа сервіс”, частоти для якого були в оперативному порядку прораховані “Укрчастотнаглядом”. До речі, більшість радіочастот, які заявлено як такі, що прораховані для “Мультимедіа сервіс”, (за неперевіреною інформацією, цей канал належить Г.Суркісу), не можуть використовуватися, оскільки вони перекриватимуть інші, раніше прораховані та виставлені на конкурс радіочастоти. Про це говорив відкрито на засіданні Нацради Віктор Понеділко.

Національна рада приймає рішення колегіально. І для проведення „правильних” рішень потрібно, як мінімум, п’ять голосів. Тож Б.Холод і К° не здатні самостійно прийняти рішення без залучення парламентської четвірки. Елементарна математична дія підказує їм, що треба щось робити. І вони поки діють у звичний спосіб. Наприклад, ходять чутки, що домовляються із “зятем”, і той, з непринципових питань, рекомендує своїм представникам у Нацраді голосувати „як належить”. Саме так було проголосоване рішення про оголошення конкурсу на частоти, які, як наперед відомо, мають бути віддані під уже згадуваний спортивний канал “Мультимедіа сервіс”.

Водночас в Адміністрації, мабуть, здогадуються, що під час підбиття підсумків конкурсу може з’явитися інший спортивний претендент, який створить певні незручності у домовленостях із “зятем”. Крім цього, у травні підбиватиметься підсумок конкурсного відбору на близько 50 частот, на які розраховують, з одного, боку наближені до В.Пінчука СТБ та “Новий канал”, з іншого – телекомпанія Г.Суркіса “ТЕТ”. Досвід вітчизняних медіа-магнатів підказує, що треба домовлятися. Але ж легше домовлятися, коли ти тримаєш партнера за ноги над прірвою. Тому, можливо, Адміністрація Президента і не поспішає з оприлюдненням позиції Президента щодо щорічного звіту Національної ради.

Крім усього, час дозволяє кризовим менеджерам, як кажуть, і рибку з’їсти, і вудки не закидати. Адже при нормальній роботі Національної ради всі важливі для них питання, включно зі спортивним каналом, можуть бути розглянуті до 9 червня 2004 року, тобто до часу припинення повноважень Б.Холода. А далі буде видно. Тож у будь-якому випадку – позитивного голосування за лобійовані питання чи негативного – президентська четвірка має зазнати змін у середині червня. Яким може бути крок АП в цьому напрямку? Можна прогнозувати, що при нинішньому главі Адміністрації „дамоклів меч” відставки з посади члена Національної ради, крім Б.Холода, очевидно, завис над В.Павленком, який не завжди виконував прохання есдеків (що, як показує досвід О.Мартиненка та Ю.Плаксюка, не дарується).

Втім, це лише прогноз. Що буде далі насправді – невідомо. Адже кризові менеджери з АП мають здатність генерувати найабсурдніші ідеї. Згадайте, скажімо, “теплий” прийом Дж.Сороса.