Гіпотетичні претенденти на президенське крісло, зморено обтираючи спітніле чоло (треба ж десь узяти тих майже 72 мільйони доларів на передвиборчу кампанію!) та пуританськи опускаючи погляд додолу, кокетливо й грайливо вживають цей обмежено геніальний термін. Спробували й ми розібратися із цим словечком та, особливо, із причинами його появи.

До виборів ще досить часу, а демократичні сили вже кимсь поділено в ефірі на здорові (тобто провладні) та нездорові (себто опозиційні) (дивись і слухай теленовини на загальнонаціональних каналах щодня). Ющенка звинувачують у фальстарті та порушені якихось принципів демократичних процедур. Хоча всім зрозуміло, що в цій країні лише імітуються ці демократичні процедури при повній відсутності реальної відповідальності влади. Люди втрачають інтерес до виборів, усвідомлюючи, що між партіями та реальним прийняттям економічних рішень немає прямого зв’язку. Кажуть, що раз хтось не ходить на вибори, то він голосує ногами. Неправда. Він голосує тим, чим сидить на своєму стільці. Хоча й ті, хто ходять, часто голосують тим же. Партії ж, як ляльки на сцені - займаються безкінечним власним піаром, а якийсь тіньовий гравець маніпулює ними, сіпаючи за ниточки.

Взагалі, за спостереженнями із провінції, ситуація в країні зараз дуже нагадує Гаїті в XIX-XX ст.ст., особливо під час диктатури Дювальє. У той період економіка цієї держави практично повністю ґрунтувалася на конфіскаціях, здирництві, корупції та інфляційному податкові, рента з яких привласнювалася клікою цього Дювальє. Тут практикувалися такі засоби, як великомасштабне хабарництво при укладанні угод із іноземними інвесторами, вимагання “добровільних” пожертв у бізнесменів на буцімто благодійні та культуртрегерські цілі, незаконне обкладання пенсій по старості, створення непідконтрольних позабюджетних фондів тощо. Різниця лише в тому, що поки що у нас не примушують купувати книжку нашого президента за завищеними цінами. Результатом діяльності тої держави на Гаїті став абсолютний рекорд бідності та відсталості у Західній півкулі і практично повний розпад державних інститутів.

Усе це дуже схоже на те, що ми спостерігаємо у нас. Тільки у них були “ескадрони смерті” – “тонтон макута”, до яких ніби влада була непричетною, а у нас з'являється “нашизм” (незграбний симбіоз “фашизму” та “нацизму”). Наша влада також ніби не є причетною до його появи. Це якісь “тонтон макути” його видумали. Але ставлення до фашизму і нацизму серед люду в Україні добре відоме. На це й розрахунок. Примітивний, але влучний. Як каже в таких випадках чернівецький бармен пан Семен - якщо півсклянки віскі “Red Label” змішати із півсклянкою віскі “Black Label”, то те, що отримаємо, буде краще першого, але гірше другого...

Городяни далекі від думки про “месіанство” Ющенка, його виключність або вибраність. Навіть поверхове спостерігання діяльності його оточення (серед якого, на жаль, більше копій, ніж оригіналів) зараз демонструє необхідність негайного очищення останнього. Бо деякі з прихильників Віктора Андрійовича діють так, ныби той уже з півроку президент.

Але й політичне караоке вітчизняних “тонтон макутів” – явний перебір. Не можна, вважають у провінції, обливати людину багнюкою від чистого серця. Шлях брехні у приватизованих ЗМІ, роздача безкоштовної горілки “петеушникам” та приклеювання на перший погляд зовсім невинних “ярликів” – не є шляхом демократії.

Ми не проти того, щоб кожен мав свою думку. Ми проти того, щоб мати чужу...