Одним з небагатьох винятків із сумного правила став показ минулих понеділка і середи (не у прайм-тайм, а у ранковий час) на Другому і Першому національному каналах прем'єри документального телефільму “Світ темряви”. Прологом і епілогом до нього автори (сценарист Богдан Гнатюк і режисер Сергій Дудка) обрали висловлювання з Євангелії. Перша алегорія, звернена до катів українського народу – Леніна, Сталіна, Кагановича й Молотова, гласить: “Світло тіла – око. Як, отже, твоє око ясне, все твоє тіло буде світло. Коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж то світло, що в тобі, темрява, то якою великою буде темрява” (Євангелія від Матвія). Друга алегорія застерігає людей від диявольської спокуси морального падіння: “Світло твого тіла – око твоє. Коли око твоє здорове, все тіло твоє світло; коли ж воно недуже, все тіло твоє темне. Гляди, отже, щоб світло, що в тобі, не стало темрявою” (Євангелія від Луки).

Та чи завжди люди сприймають пересторогу? В історії буває (як це, на жаль, трапилося з нами), що тяжка хвороба забуття вражає не тільки окремих індивідумів, а й ціле суспільство чи, принаймні, значну його частину. Її симптом - втрата генетичної пам'яті, збайдужіння до трагічних сторінок історії свого народу аж до їх несприйняття, що неминуче обертається трагедією власної долі.

Цей симптом поширений у нашому сучасному суспільстві, як я відчув це на собі. Серед листів-відгуків, отриманих мною після публікацій в українській пресі на тему голодомору, є й такі, що викликають вкрай неприємні почуття й тривогу. Декотрі читачі називають мене “сучасним Геббельсом”, який на замовлення вигадує брехні про голодомор. Припускаю, що автори цих лайливо-гнівних опусів – колишні енекеведисти, комсомольські активісти чи візники, що закопували разом з мертвими і селян, які ще не встигли сконати голодною смертю. Та чи відрізняються в сутності подібні листи від голослівних тверджень комуністів, у тому числі під час цьогорічних слухань у Верховній Раді, що ніякого штучного голоду в Україні у 1932-33 роках не було, навпаки, партія більшовиків робила усе можливе, аби врятувати селянство від наслідків стихійного лиха – засухи та неврожаю.

Стрічка “Світ темряви” не розрахована на тих, кого не переконають жодні аргументи. Інша справа – донести правду до тих, у кого є бажання пізнати й осмислити її. Автори фільму, як і всі, хто йшов подібним шляхом, зіткнулися у пошуках фактологічної основи з об'єктивними труднощами. Тим, хто ставив за мету викрити злочини нацистського режиму, не доводилося долати подібних перешкод. Коли Європу визволяли від коричневої чуми, перед ними відкривалися брами Освєнцима й Майданека, а в архівах концтаборів третього рейху було знайдено кіно- й фотоматеріали. Звинувачувальних доказів проти гітлерівського режиму, який намагався утвердити панування у світі “арійської” раси, не бракувало. На противагу цьому сталінський режим, який вів ще жорстокішу “безкровну війну” проти власного народу, утаємничував злочини, створюючи для себе алібі. Про Україну, перетворену під час голодомору 1932-33 років на суцільний цвинтар, відгороджений глухою стіною від навколишнього світу, не лишилося жодного метра відзнятої плівки (якщо вона й досі не зберігається у найпотаємніших архівах колишнього КДБ).

Тож єдині документальні кадри “Світу темряви” відтворюють голодовку 1921-23 років, що була ленінською репетицією вчиненого через десятиліття набагато масштабнішого сталінського великого голоду, жодних доказів якого, згідно із задумом “вождя всіх часів і народів”, не повинно було лишитися. Трагедію воскрешають у фільмі з мороку забуття очевидці, які дивом пережили її і ще не відійшли за вічну межу. Їхні свідчення відтворюють український Апокаліпсис ХХ століття, від якого стає моторошно. За словами колишнього виконавчого директора Американської конгресово-президентської комісії з голоду в Україні, нині професора Національного університету “Києво-Могилянська академія” Джеймса Мейса, “такі трагедії як голокост, як голодомор абсолютно незбагненні для нормальної людини”.

Аналітичну основу стрічки, що суттєво доповнює свідчення очевидців, становлять експертні коментарі керівника Центру досліджень геноциду українського народу, доктора історичних наук Василя Марочка і ряд додаткових архівних матеріалів. Чільне місце серед них відведено документальним кадрам про сфабрикований судовий процес над так званою Спілкою визволення України (СВУ) і про знищення Української автокефальної православної церкви. Після їх перегляду навряд чи може лишитися сумнів, що кремлівський диктатор, який страждав на паталогічну українофобію, мав на меті зламати хребта не тільки селянству, а й усій українській нації.

Документальний телефільм “Світ темряви” справляє враження чесного ретроспективного погляду на трагедію, подібної до якої за масштабами не було у світовій історії. Час плине швидко – і навіть кадри про те, як українські патріоти, прориваючи “змови мовчання”, починали вшановувати жертв голодомору, вже сприймаються як історія, хоч першого хреста всупереч забороні й підступам тодішньої влади було встановлено порівняно недавно – восени 1989 року у Харкові. А зйомки урочистої масової народної ходи до встановленого в Києві 1992 року у незалежній Україні пам'ятного знака жертвам голодомору-геноциду (непримітного, та задля ефекту представленого крупним планом) справляють незвичне психологічне враження на фоні апатії сучасного українського суспільства до проблем духовного відродження. То була інша епоха. Ейфорія незалежності швидко минула, а на зміну їй прийшло гірке розчарування.

У фіналі телефільму (задум авторів зрозумілий) лунає гімн колишньої УРСР, але настільки гучно, що не сприймається лише як відлуння минулого. На тринадцятому році незалежності Україна лишається денаціоналізованим, люмпенізованим уламком імперії.

Принаймні підсвідомо кожен мислячий українець розуміє: ми ще не подолали світ темряви й досі живемо (а, точніше кажучи, животіємо) у “постгеноцидний період”. Цей вислів, що виражає драматичне становище, у якому перебуває нині наше суспільство, належить доктору Мейсу, який 1982 року на Міжнародній конференції з голокосту та геноциду у Тель-Авіві вперше назвав голодомор актом геноциду української нації.

Чи вдасться їй, зрештою, відновити свій генетичний код і якщо вдасться, то коли? На це запитання поки що нема відповіді. Було б абсурдно вимагати її від авторів “Світу темряви”. Адже вони не претендують на роль провидців, зате зробили одну з небагатьох в Україні спроб підняти на телеекрані завісу над нашим трагічним минулим.

Читайте по темі:

Нацрада пропонує замість змагань зі стриптизу транслювати програми про голодомор

Схаменіться!

Завершився перший з трьох етапів науково-меморіальної експедиції "Слідами голодомору 1933 року"

В Польші пройшла презентація телефільму про Голодомор Едуарда Лозового

Вшанували чи відзначили?

ГОЛОДОМОР БЕЗ ТАБУ