-1. Що таке, на ваш погляд, роздержавлення ЗМІ: приватизація (оцінка активів та продаж) чи усуспільнення (передача трудовому колективу)?

-2. Роздержавлюючи ЗМІ, що саме ми роздержавлюємо: майно, бренд (відому назву), маркетингову стратегію (успішну чи неуспішну), привабливі рубрики, бренди популярних авторів..? Інша відповідь?

-3. Чи може бути трудовий колектив ефективним власником ЗМІ як в економічному (прибутковість), так і в суспільному (збалансованість інтересів при інформуванні) розумінні?

-4. Чи має в Україні відбутися повне роздержавлення (демуніципалізація), чи мають лишитися так звані бюлетені державних та муніципальних організацій?

-5. Вищезгадані бюлетені – якщо ви вважаєте необхідним їхнє існування - повинні вільно продаватися, бути тільки за підпискою чи розсилатися замовникам безкоштовно?

Сьогодні на запитання відповідає ВАЛЕРІЙ ГОРОБЕЦЬ, РЕДАКТОР НОВОТРОЇЦЬКОЇ ГАЗЕТИ „ТРУДОВА СЛАВА” (ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ), СЕКРЕТАР НСЖУ.



Пропонуємо на наших сторінках висловити свої думки всім зацікавленим темою.





- 1. Тут потрібно починати з питання: „Для чого потрібно роздержавлення преси?” Мета одна: свобода слова. В демократичному суспільстві не може бути державних ЗМІ, в іншому випадку суспільство не демократичне. Тому роздержавлення необхідне. Інше питання – як роздержавлювати?

На мою думку, маючи на увазі головну мету – свободу слова - роздержавлення ЗМІ потрібно здійснювати не шляхом приватизації в класичному, чистому вигляді (хто заплатить, викупить, - той і власник), а під кутом необхідності створення громадських ЗМІ. А це значить, потрібно на першому етапі здійснювати усуспільнення, передати приміщення, майно, активи трудовому колективу редакції. В цьому випадку після роздержавлення інформаційну і редакційну політику ЗМІ формуватимуть самі журналісти на чолі з незаангажованим редактором, а не нові власники, які викуплять газету. Нові власники можуть бути ще жорстокішими цензорами, ніж нинішня влада.

Через якийсь час (3 -4 роки) обов`язково потрібно провести акціонування майна і активів, передбачивши для членів колективів пільги в придбанні акцій (пільгові ціни, розстрочку, тощо). Тобто, роздержавлення здійснити в два етапи – спочатку усуспільнення, потім через деякий час – приватизацію.

2. Я б не ставив так запитання. Що значить „роздержавити бренд (назву)”? Чи „ бренд популярного автора”?

Якщо відповісти на це запитання буквально, то ми роздержавлюємо майно. Але ж газета – це не тільки майно, це продукт інтелектуальний!

У мене інша відповідь. Роздержавлюючи ЗМІ, ми „розлучаємо” їх з державою, відділяємо їх одне від одного. Преса і влада – природні опоненти – так у всьому світі. Я впевнений, якби ЗМІ було роздержавлено ще 10 років тому, ми жили б в абсолютно іншій країні.

Роздержавлюючи ЗМІ, ми даємо можливість журналістам, в першу чергу районним, обласним, писати правду. Вони не обов`язково почнуть писати правду. Але вони отримають можливість це робити. Так, зараз проявів прямої цензури майже немає. Але існує потужна самоцензура. Під страхом звільнення, втрати засобів до існування, журналіст контролює себе і ніколи не піддасть критиці можновладця. Бо йому потрібно годувати сім`ю, а якщо він втратить цю роботу, іншої він може взагалі не знайти. Особливо в райцентрі.

Роздержавлюючи ЗМІ, ми рухаємось в бік демократії, в бік свободи слова.

3. Абсолютно переконаний: може! За деяких умов. Ніхто не замислювався, чому 95-98% районних газет збиткові? Перше: в сільській місцевості дуже мало рекламодавців. Друге: пишемо напівправду, самоцензуруємось, от і втратили частину (іноді дуже суттєву) тиражів. Третє: високі ціни на поліграфічні та поштові послуги.

Гадаю, держава повинна підставити плече районній пресі. Я не про дотації. Від дотацій треба відмовлятися. Враховуючи, що сільське населення потребує місцевої інформації, довіряє місцевій пресі (а про це говорять тиражі), потрібно перейти до політики протекціонізму (пільги в податковій сфері, здешевлення паперу, друкарських та поштових послуг).

Гадаю, така підтримка потрібна буде недовго – 2-4 роки. Роздержавлені (усуспільнені, а потім приватизовані) ЗМІ, звільнившись від цензури, самоцензури, принизливої фінансової залежності від влади, почнуть писати так, як давно мріють. Тиражі зростуть. Підтягнуться рекламодавці. Станемо на ноги. Головне – знати, що потрібно читачеві, і дати йому це. І в першу чергу дати правду.

4,5. Гадаю, кожен орган влади може видавати свій інформаційний бюлетень. Як він буде його розповсюджувати – то його справа. Головне – щоб це був дійсно тільки інформаційний бюлетень, і більш нічого. Тобто, щоб цей бюлетень тільки інформував, а не формував громадську думку.