- Що таке, на ваш погляд, роздержавлення ЗМІ: приватизація (оцінка активів та продаж) чи усуспільнення (передача трудовому колективу)?

- Роздержавлюючи ЗМІ, що саме ми роздержавлюємо: майно, бренд (відому назву), маркетингову стратегію (успішну чи неуспішну), привабливі рубрики, бренди популярних авторів..? Інша відповідь?

- Чи може бути трудовий колектив ефективним власником ЗМІ як в економічному (прибутковість), так і в суспільному (збалансованість інтересів при інформуванні) розумінні?

- Чи має в Україні відбутися повне роздержавлення (демуніципалізація), чи мають лишитися так звані бюлетені державних та муніципальних організацій?

- Вищезгадані бюлетені – якщо ви вважаєте необхідним їхнє існування - повинні вільно продаватися, бути тільки за підпискою чи розсилатися замовникам безкоштовно?

Сьогодні на ці запитання відповідає член Національної ради з ТБ та РМ ВІТАЛІЙ ШЕВЧЕНКО.

Пропонуємо на наших сторінках висловити свої думки всім зацікавленим темою.





На мій погляд, роздержавлення українських засобів масової інформації може бути одночасно і приватизацією, і осуспільненням (залежно від того, про які саме ЗМІ йдеться – друковані чи аудіовізуальні – і залежно від узаконених процедур роздержавлення та рішень суб’єктів, які позбуватимуться засновницького статусу і власницьких прав).

Але головне не це. Сенс роздержавлення полягає в тому, щоб позбавити державу і владу карикатурного й ганебного нині їхнього впливу на ЗМІ, і, зрештою, зробити ЗМІ незалежними. Тобто – здійснити рішучий крок до відновлення демократії і гарантування людям конституційних прав на свободу слова і думки.

Тому не дуже важливо, що станеться з майном редакцій, державними брендами і т.д. Це все наживне, якщо журналістиці в справжньому значенні буде забезпечено майбутнє. Звичайно, треба буде подбати при роздержавленні про цілісність комплексів, збереження сформованих творчих колективів тощо, але, по великому рахунку, саме свобода праці і дій – найкращі передумови для повноцінної праці журналістів.

Трудові колективи не можуть бути ефективними власниками ЗМІ. Але тут життя саме все розставить по місцях, якщо забезпечимо важливу передумову: державним органам володіти засобами масової інформації заборонено.



Найхибніший підхід до роздержавлення – це вибірковість цього процесу (щось роздержавлюватиметься, а щось - ні) або його поетапність, розтягнута на тривалий час. Роздержавлювати треба всі ЗМІ, починаючи з одного й того ж дня. Два неодмінні правила: 1) держава та її органи не можуть бути засновниками та власниками жодного засобу масової інформації; 2) з державного бюджету не можуть підтримуватися окремі конкретні ЗМІ, а державна підтримка мусить зводитися до фінансування програм і лише на конкурсній основі. Ці підходи покладено в основу Концепції роздержавлення засобів масової інформації в Україні, яку парламент не може розглянути вже протягом свого третього скликання (з початку 1998 року). Нині цю Концепцію внесено на розгляд Верховної Ради народним депутатом Є.Жовтяком.

Комплексність (всеохопність) роздержавлення ЗМІ дозволить розв’язати і таку важливу проблему, як створення в Україні системи Суспільного телебачення і радіо. Бо лише завдяки вивільненю для цієї мети величезних бюджетних коштів, які витрачаються зараз на утримання приручених державою ЗМІ, можна реогранізувати в суспільні інституції НТКУ і НРКУ, а також запровадити малопопулярну в народі абонементну плату за телерадіопрограми – з одночасним скеруванням заощаджених коштів на соціальні цілі.

При цьому державу, звичайно, не буде викинуто з інформаційного ринку, оскільки прес-служби в органах влади будуть існувати і будуть змагатися за споживача їхньої інформації. До того ж, матимуть право на існування спеціальні офіційні видання, позаяк буде законодавчо означено, що належить до офіційної інформації. І не більше.