нашу статтю «Інформаційна безпека чи небезпека відставання?», СВіП №1, 2001, http://www.khpg.org/index.php?au=0117010107). 21 жовтня 1999 р. у газеті “Факти” з'явилося повідомлення про те, що співробітниками СБУ в Севастополі “припинена діяльність групи вчених одного з НДІ, що намагалися організувати відплив за рубіж деяких експериментальних наукових матеріалів. За повідомленням прес-служби СБУ, від імені закордонних наукових центрів повинна була проводитися оплата “послуг” кримських учених. За надану інформацію гроші перераховували на рахунок одного з учасників групи, який потім розраховувався готівкою (доларами) із колегами”. Аналогічна інформація була дана в кримських газетах під характерними назвами “На чисту воду” (“Слава Севастополя”, 23 жовтня), “Злочинці заарештовані” (Кримська газета”, 27 жовтня) і іншими... З гідним кращого застосування ентузіазмом газети повідомляли, що був налагоджений “збут закритої інформації” в одну з країн Заходу і що “керівника злочинної групи заарештовано”. А виявилося, що група севастопольських біологів працювала за проектом, який на паритетних засадах фінансувався держбюджетом України і фондом Європейського Союзу ІНТАС і стосувався біопланктонів, вчені ж не мали доступу до державних таємниць з часів незалежності... На минулому тижні інформагенції сповістили, що співробітники управління СБУ в Харківській області затримали безробітного харків’янина, який намагався передати іноземцям закриту інформацію. Усі харківські телеканали три доби захлиналися в захваті, описуючи успішну операцію. Новину растиражували і багато які центральні газети з характерними назвами «Шпигунські пристрасті», «У Харкові затримали українського шпигуна» (немовби Харків не в Україні!). І, здається, ніхто не помітив очевидних, здавалося б, протиріч в інформаційних повідомленнях.

Ось приклад типового повідомлення. Харків цікавить промислових шпигунів

При спробі передачі іноземцям закритої інформації в Харкові затримано жителя цього обласного центру. Як повідомили у прес-центрі Управління СБУ в Харківській обл., у ході оперативно-розшукових заходів співробітники УСБУ в області одержали інформацію про протиправні дії харків’янина, який вів активну діяльність зі встановлення контактів із представниками іноземних держав із метою передачі їм документальних матеріалів щодо науково-технічних розробок обмеженого доступу.

Упродовж року він обманним шляхом входив у довіру до вчених обласного центру, обіцяючи звести їх з іноземними інвесторами для реалізації незатребуваних в Україні перспективних науково-технічних проектів. На вудку посередника «клюнули» близько двох десятків осіб, у тому числі й ті, хто мав доступ до секретних матеріалів.

Беручи до уваги передумови до здійснення особливо тяжкого злочину проти держави, що є в діях громадянина України, йому винесене офіційне застереження, а з ученим, що вступив із ним у контакт, проведено профілактичну роботу. У повідомленні прес-центру йдеться про те, що такі дії, які завдали шкоди інтересам держави, кваліфікуються як державна зрада у формі шпигунства і караються позбавленням волі на термін від 10 до 15 років.

«Юридичний вісник України», №30, 26 липня – 1 серпня 2003 р.

Нічого більше про цю історію нам невідомо. Проте навіть переданого інформагенціями достатньо для певних висновків. Мабуть, цей безробітний – достатньо розумна та освічена людина, якщо зміг зацікавити півтора десятка вчених можливостями реалізації науково-технічних проектів. І чому б їм не «клюнути» на такі пропозиції? Невже їхня наукова робота достатньо забезпечена в Україні? Звичайно, відомості, які становлять державну таємницю, передавати не можна. Але зверніть увагу, в повідомленнях йдеться про «закриту інформацію», про передачу «документальних матеріалів по науково-технічним розробкам обмеженого доступу». Про те, що передані відомості складають державну таємницю, – ані слова. Якби були передані такі відомості, то вже були б не «передумови до скоєння злочину», а справжній злочин, який карається за статтею 328 ККУ, – вже з боку вченого, який мав допуск до відомостей, що складають державну таємницю. Отже, відомості, що становлять державну таємницю, не передавалися. А раз так, то не було жодних підстав говорити про «державну зраду в формі шпигунства». Суб’єкт злочину за статтею 111 ККУ «Державна зрада» – громадянин України, а злочину, що карається статтею 114 «Шпигунство», – іноземець або особа без громадянства. Тому державна зрада в формі шпигунства передбачає попередню змову представника іноземної держави з громадянином України про збирання або передачу відомостей, що становлять державну таємницю, чого в даному випадку не було. А що ж все ж таки було? На яких підставах стверджується, що подібні дії на шкоду інтересам держави кваліфікуються як державна зрада в формі шпигунства? За статтею 111 ККУ громадянин України мав вчинити умисне діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Чому саме зашкодили дії «підприємливого безробітного»? Може інформаційній безпеці? Але це поняття жодним законом України не визначене.

Що ж до офіційного застереження, яке було винесене, то, з огляду на відсутність переліку відомостей, які складають будь-яку передбачену законом таємницю окрім державної, незрозуміло, про що конкретно могли попередити цю людину? Хіба що про необхідність узгоджувати з СБУ будь-які контакти щодо спільних науково-технічних проектів. Мабуть, у цьому полягала й «профілактика» вченого. Невизначеність обсягу і змісту інформації з обмеженим доступом, окрім тої, що відноситься до державної таємниці, породжує непередбачуваність відносно будь-якої інформації, яка може виявитися закритою. Внаслідок цього подібні дії співробітників СБУ можуть бути кваліфіковані, строго кажучи, як свавільні та незаконні, оскільки вони порушують конституційне право на інформацію, закріплене в статті 34 Конституції України.

Читайте також:>«Огромный орган безопасности»