Якщо до цього ми аналізували та прогнозували стосовно загальноукраїнських медіа, то сьогодні завдяки нашому авторові зі Львова Остапу Кривдику пропонуємо читачам інформацію щодо західноукраїнських настроїв та реалій у медіа- середовищі. Сподіваємося надрукувати незабаром огляди й з інших центрів України.

Львів від початків незалежності України вважався місцем, звідки звичайно починалися багато демократичних ініціатив, українським П’ємонтом, який певною мірою встановлював стандарти по якості і демократичності преси. Зі Львова почався потік самвидавчих газет, у Львові вперше майбутній державний герб — тризуб — було вміщено на першій сторінці видання. У Львові існувало досить багато якісних і реально незалежних газет, таких, як “За Вільну Україну”, “Молода Галичина”, “Пост-Поступ”, “Ратуша”. Проте, зараз частина з них збанкрутували і зникли, частина зійшла на маргінес, деякі поміняли власників. Досить великою мірою нішу місцевих ЗМІ зайняли або всеукраїнські київські, або російські видання. Але про це — далі.

ДРУКОВАНІ ЗМІ.

У Львові представлено досить невеликий асортимент загальноукраїнської преси, проте її частка досить значна, якщо не домінуюча. Популярністю користуються такі газети, як “Факти-Захід” (західноукраїнська версія київських “Фактів”), “Комсомольська Правда в Україні”. Популярністю серед гуманітарної інтелігенції і студентства гуманітарних факультетів користується газета “Дзеркало Тижня”. Певною мірою люди більше цікавляться аполітичними виданнями, наприклад, спортивними (“Команда ” чи “Спорт-Експрес”). Розкуповуються також і журнали нейтрального контексту (наприклад, “Наталі”, “Cool” чи “Cosmopolitan”). В передвиборчій гонці політичні партії Львівщини звертають певну увагу на можливості впливати через партійну пресу. Активно зараз пропонує себе “Наша Газета +”, яка належить СДПУ(о), і завдяки демпінговій ціні (30 копійок, коли газети такого формату коштують від 45 копійок і вище; а подекуди її навіть роздають безкоштовно), досить непоганому підборові матеріалів і телепрограмі (а досить велика кількість народу купує газети задля телепрограми), її популярність зростає. Досить успішну кампанію передплати проводило і “Слово Батьківщини”, проте після виникнення проблем з друком тиражу в Києві невідомо, як ситуація піде далі. Певною популярністю у Львові користується також газета “Час-Time”, редактором якої в свій час був В’ячеслав Чорновіл, зараз — це один з пресових засобів НРУ. Інші партійні видання обмежуються накладом в кілька тисяч примірників і не мають ніякого впливу.

Серед саме львівських видань можна виділити окрему групу сильних газет, які вийшли на всеукраїнський рівень. Це “Високий Замок” і “Експрес”. Обидві газети виходять українською і російською мовою; кожна з них також верифікує частину газети в залежності від області, в якій продається газета. Звичайно вони виходять 3-4 рази на тиждень.

“Високий Замок” є одним з найсильніших друкованих ЗМІ у Львові. Газета має шведського власника, що дозволяє їй досить вільно себе почувати і не залежати від окремих політичних сил. В ній однаково друкуються як матеріали про Віктора Медведчука, так і про Юлію Тимошенко, тобто інформація є збалансованою і достатньо критичною. Газета має сильну команду політичних журналістів. Наталія Балюк, редактор і політичний оглядач, вважається у Львові зразком політичного журналіста. Підтримуючи тісні контакти з народними депутатами від Львівщини, вона завжди має оперативну достовірну інформацію. Іншими політичними оглядачами є Тарас Батенко, автор книг “Королі СНД” (портрети 12 президентів СНД) і “Путініана” (про історію новітньої російської політичної еліти), Тетяна Вергелес і молодий журналіст-політолог Юрко Корольчук.

“Експрес” є газетою, яка на порядок менше уваги приділяє політиці. Газета має свою політичну сторінку, де певна увага приділяється останнім політичним подіям, проте велика частина її також стосується і політичних курйозів чи просто інтерв”ю з політиками як з цікавими людьми. “Експрес” проводить багато акцій і досить сильно рекламується. Останнім часом в журналістських колах поширилася інформація про те, що ця газета попала під вплив СДПУ(о).

Серед місцевих львівських газет якістю і тиражем вирізняється газета “Поступ”. Власником цієї газети є львівський бізнесмен, член ПРП і директор Інституту розвитку міста Андрій Садовий; вплив тут також мають один з колишніх лідерів студентської революції 1990 року Маркіян Іващишин і директор львівського телеканалу “Міст” Михайло Хвойницький. Газета є досить опозиційною, тут постійно друкуються матеріали про зловживання обласною чи міською владою, контраверсійні статті типу “westukraine.eu” Олега Хавича або щодо США, зокрема після терактів 13 вересня, вона чинить досить сильний тиск на теперішнього мера Львова Василя Куйбіду. Команда, що склалася тут, є досить сильною: політичним редактором є Олег Онисько, оглядами також займається Любко Петренко, Любомир Скочиляс, час від часу дописують також львівські студенти-політологи. Людиною, яка спричиняється до посилення популярності “Поступу”, але яка і спричиняє велику частину її проблем, є Юрій Винничук, відомий львів’янам як Юзьо Обсерватор, оглядач львівської і всеукраїнської преси. Такі огляди пишуться львівським балаком і відрізняються сильним сатиричним наповненням. Саме тут можна зустріти найжорсткішу критику на обласну і міську владу, а також на Татуньця (президента Кучму), чого собі не позволяє жодна інша львівська газета.

В свій час конфлікт між заступником голови Львівської ОДА Базівим і “Поступом” закінчився дуже великим штрафом, після чого півроку журналісти не отримували зарплати, а газета була на грані банкрутства і закриття. Проте були і зворотні прецеденти: в свій час пан Базів шляхом адміністративного тиску хотів стати завідуючим кафедри політології Львівського національного університету. Для цього йому необхідно було здобути рівень кандидата політичних наук. Дисертація була відверто слабою, але заступник голови ОДА вважав, що його посади достатньо, щоб “захиститися”, і продовжував чинити тиск. Тоді частину його дисертації було опубліковано в “Поступі”, і питання було знято. Багато уваги “Поступ ” приділяв також старому губернаторові Сенчуку, зокрема, купленому для нього “службовому” шестисотому мерседесу або невеликому чотирьохповерховому будиночку в престижному районі Львова. Активно висвітлювалися питання, пов”язані з комітетом “За Правду!”, друкувалися частини з плівок Мельниченка. Проте зараз рівень критики (особливо стосовно обласної влади) досить сильно впав. Причиною цьому є вибори львівського мера, але про них — далі.

Газета “Український Шлях” є ресурсом львівської облдержадміністрації. В свій час її редактором був Роман Базів, якого разом з його газетою жорстко критикував “Поступ”. “Український шлях” не відрізняється високою якістю і великим тиражем, проте висвітлює офіційну точку зору.

В свій час “Молода Галичина” з газети міськкому комсомолу перетворилася в один з рупорів української опозиції в кінці 80-х — на початку 90-х. Вона стала дуже відомою і мала навіть досить велике число передплатників на сході України. З часом економічна криза зробила своє, тираж газети сильно впав. Зараз на газету поширила свій вплив СДПУ(о) — було замінено головного редактора і частину штату.

Газета “За Вільну Україну” на початку 90-х була, фактично, офіційним рупором львівської облради, а потім і демократичної львівської влади. З часом також виникли проблеми з фінансуванням, а потім газета зійшла на маргінес, опустившись до публікації антисемітських матеріалів. Проте зараз (за версією “Поступу”, завдяки особистим зв’язкам голови штабу “Нашої України” і редактора “ЗВУ”) газета оголошена офіційним друкованим засобом НУ по Львівській області.

Інші газети, такі, як, наприклад, “Суботня Пошта” чи “Захід” видаються тиражем в кілька тисяч екземплярів і не мають впливу. Скоріше всього, на майбутніх міських виборах ці газети підтримають львівського мера Куйбіду.

Окремим видом львівської преси є рекламні безкоштовні газети, які, поряд з рекламою, містять коротенькі статті про ситуацію у Львові, а також і політичну рекламу. Газета “Львів і Львів”яни” є під опікою інформагенції “Медіапростір” (обласного аналітичного підрозділу партії “Демократичний союз”). Газета “Наше місто” є під впливом мера міста Василя Куйбіди. Кожна з них має тираж від 200 до 250 тисяч екземплярів і безкоштовно розсилається через поштові скриньки.

ЕЛЕКТРОННІ ЗМІ

Асортимент телеканалів в обласному центрі і по області є різним. У Львові приймається досить багато центральних каналів (УТ1, 1+1, Інтер, ІСТV, СТБ, Новий, а також чернівецький канал НБМ, який недавно подав заявку на мовлення в Києві). Львів має три місцеві канали: Львівське телебачення, яке транслює свої передачі на 6 і 12 каналі (6 канал повністю контролюється ОДА, 12 канал знаходиться також під впливом Садового, проте, фактично, не є опозиційним, а скоріше розважальним), і телеканал “Міст”, який належить Михайлу Хвойницькому. В області в основному можна дивитися УТ1, Інтер і 1+1(крім гірських районів). Альтернативним джерелом інформації в районах, близьких до Польщі, є польські телеканали (TV Polonia, TVP1, TVP2, RTL7, подекуди Polsat). У Львові і великих містах області (Дрогобич, Стрий, Червоноград) розвивається мережа кабельного телебачення, в якому в основному представлено кілька російських (РТР, ОРТ, ТВ6, НТВ), польських (TV Polonia, RTL7, Polsat), німецьких (RTL2, SuperRTL, MTV(нім.), PRO7), англійських і англомовних (Eurosport, MTV, BBC, деколи CNN).

Львівська обласна телерадіокомпанія веде радіопередачі в форматі “брехунця”. Мережа FM-радіостанцій найкраще розвинута у Львові. Тут налічується 8 радіостанцій, з них 4 всеукраїнські (Наше Радіо, ХітFM, АвтоFM, Довіра НікоFM), Радіо Люкс, яке починалося як львівське, але зараз успішно транслюється в Києві і ще кількох обласних центрах, і 3 місцеві станції (Львівська Хвиля, Ініціатива, Радіо Незалежність). Андрій Садовий має вплив на Радіо Люкс і “Львівській Хвилі”, Михайло Хвойницький і Маркіян Іващишин – на Радіо Ініціатива (яке є достатньо опозиційним; в свій час воно було своєрідним “інформаційним спонсором” ГК ”За Правду” у Львові, подаючи прямі включення з акцій; тут же ж в ефірі відбулося знамените пряме включення з міліцейського воронка голови львівського ГК “За Правду” В.Загайного після арештів 9 березня 2001 року на Київському вокзалі).

У Львові діє кілька аналітичних центрів, які забезпечують львівську пресу досить цікавими матеріалами. Так, Центр Політичних Досліджень ЛНУ продукує щомісячні рейтинги впливовості політиків, які публікуються в “Високому Замку”. Потужним є ЦПД “Нова Хвиля”, який очолює Костянтин Бондаренко, власкор “Дзеркала Тижня” у Львові. Суспільно-гуманітарний консорціум “Генеза” володіє унікальною базою даних по всеукраїнських і регіональних друкованих ЗМІ, і часто допомагає журналістам при пошуку необхідної інформації. При університеті функціонує Інститут Медіаекології, керівником якого є професор факультету журналістики Борис Потятинник. Інформагенція “Медіапростір” фактично є аналітичним центром місцевого Демсоюзу.

У Львові фактично відсутні новинні проекти. Одним з небагатьох є ресурс ЦПД ЛНУ і СГК “Генеза” cupol.lviv.ua, який, в основному, містить аналітичні матеріали. В інтернеті представленими є газета “Експрес”, “Високий Замок” і “Поступ”. Новини на своєму сайті поміщає Радіо Люкс.

У Львові також присутні випадки порушення свободи преси. Велика частина цих порушень стосується Львівського телебачення. Директором ЛТБ є Ярослав Климович, який, за неперевіреними неофіційними даними, є кумом теперішнього голови ОДА Гладія.

Показовою є ситуація з програмами Костя Бондаренка "Політична Шахівниця" і Тараса Батенка “Україна і світ”. Ці дві програми виходили в радіоформаті на Радіо Ініціатива, а з кінця лютого 2001 р. почали виходити як телепередачі на ЛТБ. В березні 2001 р. було випущено передачу “Політична Шахівниця”, де в прямому ефірі народні депутати Стецьків і Чорновіл розказували людям про події, що сталися 9 березня в Києві, а також критично висловлювалися про львівську обласну владу. Після цього директор ЛТБ заборонив трансляцію, посилаючись на технічні причини (не було проплачено 36 гривень за півгодини ефіру, а також не було погоджено сценарій з редактором). Під час особистої зустрічі творців програми з керівництвом ЛТБ ці питання було знято, залишилося тільки підписати угоду про трансляцію протягом півроку. Але угоду так і не було підписано, оскільки політичні проблеми виявилися більшими за технічні. Дані програми продовжили виходити на телеканалі “Міст” до червня 2001 року.

В травні припинила свій вихід в ефір дискусійна програма молодих львівських журналістів Андрія Скоба і Олега Гулика “Так чи Ні”. Через редакторське цензурування (а редактор перед програмою повинен затвердити її сценарій) програму фактично “кастрували”. Автори програми відмовилися її випускати, скликали прес-конференцію і покинули роботу на ЛТБ. Проте зараз про це забули, скандал “зам”яли”.

На ЛТБ також виходить дискусійна програма Алли Моргуленко “Аудиторія”. Через цензуру з програми виключено політичні питання, і зараз вона зосередилася виключно на соціальних питаннях, уникаючи “гострих кутів”.

Новий губернатор Михайло Гладій під тиском Комітету “За Правду” підписав 10 пунктів щодо свободи преси на Львівщині, проте зараз їх не дотримується. Так, підчас одного з відкритих засідань в ОДА губернатор “попросив” вийти представників преси, які були присутні на ньому.

ЛЬВІВСЬКІ ВИБОРИ

Львів на перший погляд може здатися досить вільним в плані свободи преси містом. Проте це, скоріше, зовнішнє враження, а насправді всі ресурси є давно поділеними між певними сферами впливу. Адміністративний тиск і всі традиційні засоби впливу (починаючи з телефонних дзвінків журналістам і редакторам і закінчуючи наїздами різноманітних інспекцій і судових позовів) досить широко застосовуються, що перетворило львівські медіа в досить сильно цензуровані або самоцензуровані.

Головою Львівської ОДА зараз є голова Аграрної партії України, яка входить в блок “За Єдину Україну”, Михайло Гладій. Він, фактично, є особою, яка зосередила в своїх руках обласний адмінресурс. В ОДА також є представлені і представники інших партій, зокрема, НДП або НРУ, проте їхній вплив не є значним. АПУ володіє також ще одним надзвичайно потужним засобом впливу : Сергій Медведчук, брат екс-віце-спікера і член АПУ.

Основна інтрига в області розвернеться при виборах голови міста. Першим про бажання балотуватися заявив бізнесмен Карванський, власник підприємства “Карпатбуд”. За ним своє бажання стати мером проголосив Богдан Федоришин, власник готелю “Богдан” і приватної медичної клініки. Його підтримала УРП, проте “Батьківщина” заявила про неузгодженість даної кандидатури всередині блоку БЮТ. Цікавим є те, що Федоришин останнім часом був досить близьким до місцевої СДПУ(о).

Проте найбільш вірогідними кандидатами є теперішній мер міста, якого підтримують НРУ, УНР, ПРП і КУН і Андрій Садовий, підтримку якого ще не задекларувала жодна з політичних сил.

При виборах в Верховну Раду шанси є в “старих” депутатів, таких, як Юрко Криворучко (НРУ), Фурдичко (АПУ), а також позафракційний депутат Ігор Пилипчук і крайній правий депутат від СНПУ Олег Тягнибок. Адмінресурс на місцях, скоріше всього, будуть використовувати на користь Аграрної партії, яка входить до блоку “За ЄДУ”, а також на користь “Нашої України”.