З доповіддю виступив Віце-прем'єр-міністр України Семиноженко В.П.

В обговоренні взяли участь: Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Зінченко О.О., Голова Державного комітету зв'язку та інформатизації України Довгий С.О., Міністр закордонних справ України Зленко А.М., Голова Служби безпеки України Радченко В.І., Голова Рахункової палати України Симоненко В.К., Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Холод Б.І., Секретар Ради національної безпеки і оборони України Марчук Є.К. та інші учасники засідання.

Подаємо скорочену версію ключових проблем, порушених на засіданні РНБО України. Як зазначалося, вступ в епоху глобальної інформаційної економіки стирає межі національних та регіональних ринків, загострює боротьбу за обмежені сировинні ресурси та інтелектуальний капітал. Більшістю розвинених країн прийнято національні програми побудови інформаційного суспільства. Відбувається перерозподіл інформаційних ресурсів, інформація стає тим національним ресурсом, ступінь розвиненості і використання якого визначає майбутнє місце конкретної країни у світовій системі економічних і політичних відносин. Одночасно наслідки бурхливого розвитку інформаційної сфери, глобалізаційних процесів супроводжуються появою принципово нових загроз інтересам особистості, суспільства, держави, національній і державній ідентичності членів світової спільноти. Економіка провідних країн світу, у тому числі інформаційна індустрія, вступає в період певного спаду, особливо відчутного після здійснення проти США терористичного акту 11 вересня 2001 року.

Що ж відбувається у вітчизняному інформаційному просторі? Органами законодавчої і виконавчої влади в Україні здійснена значна робота стосовно створення і функціонування національного інформаційного простору, інформатизації громадських і державних інститутів, систем захисту інформації, нормативно-правового забезпечення інформаційних процесів. За останні роки суттєво лібералізувалася державна інформаційна політика, прискорився розвиток інформаційно-телекомунікаційної галузі, зокрема, українського сегменту Інтернет, друкованих та електронних ЗМІ. Питання становлення і розвитку інформаційної сфери перебувають серед пріоритетів діяльності Президента України - лише у 1997-2001 роках ним видано біля 30 указів та розпоряджень з цих питань. Проблемам розвитку ЗМІ та забезпечення свободи слова присвячена окрема тематична доповідь у Посланні Президента України до Верховної Ради України у 2001 році. Одночасно слід відзначити, що загальна ситуація в національному інформаційному полі та забезпеченні його безпеки не тільки не покращується, але й стає чинником, який перетворюється у чутливу загрозу національній безпеці державі.

Загальна ситуація у цій сфері не відповідає інтересам громадян, суспільства і держави, а на деяких напрямках набуває загрозливих тенденцій.

Практична діяльність у сфері розвитку національного інформаційного простору, відповідної інфраструктури та регулювання суб'єктів інформаційних відносин в Україні залишається не ефективною. Не стало провідним напрямом повсякденної політики сприяння підвищенню інтелектуальної і технічної конкурентоспроможності вітчизняних виробників інформаційного продукту. Не виконується Національна програма інформатизації, відсутній системний підхід при виділенні бюджетних коштів на її реалізацію, кошти використовуються неефективно.

Жоден із прийнятих впродовж останніх років нормативно-правових документів, у тому числі Закон України "Про Національну програму інформатизації", Указ Президента України від 21 липня 1997 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 року "Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин", у повному обсязі не виконано. Залишилися без виконання більшість доручень Президента України стосовно забезпечення свободи слова і розвитку інформаційної сфери в країні, що містяться у його Посланні Верховній Раді України у 2001 році.

Внаслідок цього поки що не розроблена і не реалізується цілісна програма побудови інформаційного суспільства, немає нормативно закріпленої концепції національної інформаційної політики і стратегії її впровадження, що створює небезпеку виключення держави з процесів формування глобального інформаційного суспільства.

У виступах наголошувалося, що національний інформаційний простір перебуває на етапі становлення, має фрагментарний характер та низький рівень правової і фізичної захищеності. Державними органами, на яких покладено функції забезпечення інформаційної безпеки, у достатній мірі не здійснюється робота стосовно відвернення інформаційних загроз, їхнього негативного впливу на політичну, соціальну і духовну сферу. Національне інформаційне поле інколи використовується для здійснення інформаційно - пропагандистських агресій, дискредитації українських державних і суспільних інститутів, намагань дестабілізувати соціально-політичну обстановку, завдати шкоди міжнародному іміджу України. Недоліки державної інформаційної політики, особливо у сфері друкованих та електронних ЗМІ, негативно впливають на формування громадянського суспільства в Україні, його національно-державної ідентичності. Недостатня увага приділяється розвиткові та підтримці національних інформаційних агентств. Функціонування суб'єктів Інтернет, насамперед Інтернет-ЗМІ в Україні, відбувається поза правовим полем. Журналісти залишаються незахищеними від тиску власників ЗМІ, що завдає шкоди не тільки власне працівникам сфери мас-медіа, але й правам громадян на отримання достовірної, невикривленої інформації. Через слабку інтегрованість України у світове інформаційне поле, недостатню активність та неконкурентоспроможність її інформаційних структур, уявлення світу про нашу державу формують не вітчизняні ЗМІ, а засоби та інформаційні агентства інших країн. Внаслідок цього в окремих випадках створюється спотворений образ внутрішньої та зовнішньої політики України, що негативно впливає на її міжнародний авторитет та інвестиційно-кредитний рейтинг.

Поза державним контролем залишається завезення та використання передавальних пристроїв, технічних і витратних засобів виробництва аудіо- і відеопродукції, її тиражування. Аналогічний стан спостерігається із ввезенням періодичних друкованих видань і книжкової продукції. Так, Державна митна служба України повідомляє, що "серед об'єктів митних правопорушень книги, друкована періодика та інша продукція видавничого характеру складає дуже незначний відсоток, а випадки затримань даної групи товарів мають епізодичний характер". Факти виявлення митними органами контрабандного ввезення російських друкованих видань взагалі відсутні. В той же час за даними російських експертів в Україну з території Російської Федерації незаконно ввозиться щорічно близько 90 млн. примірників видавничої продукції.

В країні не розроблені єдині вимоги та порядок захисту конфіденційної та таємної інформації, що не становить державної таємниці. Неврегульованість зазначених проблем ускладнює підготовку та укладання міжнародних угод про взаємний захист таємної інформації, не дає можливості Україні приєднатися до "Конвенції про захист прав фізичних осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних".

У загрозливому стані залишаються вітчизняне книговидавництво, кінематографія, бібліотечна справа. Зазначалося, що повільно і незбалансовано розвивається інфраструктура інформаційної сфери України. Значно відстає від сучасних вимог технологічна база галузі, що призводить до економічних збитків через знецінювання і втрату промислових та інформаційних технологій, порушень нормального функціонування систем зв'язку.

Спостерігаються небезпечні і суперечливі тенденції в розвитку галузі зв'язку та телекомунікацій. Не відповідає сучасним вимогам розвиток національних інформаційних ресурсів, спостерігається майже повна відсутність сучасних сховищ інформаційних ресурсів ("електронних бібліотек") та засобів і способів доступу до них користувачів, що створює перепони для оперативного розповсюдження інформації. Навчання роботі із засобами обробки і передачі інформації у навчальних закладах, установах відбувається у багатьох випадках без його поєднання із необхідністю прищеплення навичок інформаційної культури, умінь користуватися у повному обсязі можливостями вітчизняної та світової інформаційної сфери, у зв'язку з чим наявні персональні комп'ютери часто експлуатуються не за прямим призначенням.

Бюджетні кошти, що виділяються для реалізації Національної програми інформатизації, реалізуються не завжди ефективно. Увійшло у практику виділення Міністерством фінансів України коштів для проведення інформатизації в окремих міністерствах і відомствах поза фінансовим забезпеченням Національної програми інформатизації (що має місце і у запропонованому законопроекті Державного бюджету на 2002 рік). Невиконання програм впровадження сучасних інформаційних технологій державного управління негативно впливає на стан економіки і її реформування, інших сфер суспільного життя. Не створено ефективної системи зв'язку державних органів влади з громадськістю, їх впливу на ЗМІ щодо інформування громадськості про цілі і результати державної політики, майже не використовується у цьому напрямі мережа Інтернет. 2 жовтня 2001 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення про видачу ліцензії ТРК "Ера" на право мовлення на загальнонаціональній мережі УТ-1 в обсязі 5,3 години на добу, у зв'язку з чим практично одна четверта частина найпотужнішого в країні телевізійного каналу випадає з-під державного контролю. Вказані дії є грубим порушенням вимог, визначених Спеціальним додатковим розділом "Прикінцевих положень" до Закону України "Про телебачення і радіомовлення". В ситуації, що склалась у вітчизняній інформаційній сфері, держава не може залишатися осторонь від вказаних тенденцій.

Позбавлення обласних і регіональних ДТРК використання кращого часу на 3-му національному каналі зменшує їхню і без того незначну фінансову спроможність, а населення регіонів позбавляє можливості реалізувати свої конституційні права на отримання інформації.

Значною залишається частка застарілого аналогового обладнання телекомунікацій, кризовим є стан (фізична зношеність і моральна застарілість) інфраструктури вітчизняного телерадіомовлення, зокрема, діючих мереж і технічних засобів, які практично не оновлюються з 80-х років. Найпотужніші (за обсягами) державні телевізійні і радіомовні компанії через недостатню якість своєї продукції поступово втрачають позиції в інформаційному просторі України. За експертними оцінками, інформаційний продукт національного виробництва в українському ефірі не перевищує 25-30%, ще менший відсоток передач державною мовою; із близько 800 телерадіокомпаній, які отримали ліцензії, лише одиниці дотримуються програмних зобов'язань. Значна частина вітчизняного телепростору заповнена іноземним низькопробним продуктом або ж фільмами, у яких свідомо пропагується культ насилля, здійснюється героїзація криміналітету, естетизація психопатичної поведінки та збочень. Проблема поглиблюється недоліками у фінансовому забезпеченні системи телерадіокомпаній України (іноземні компанії контролюють 80% рекламного бюджету інформаційного простору України). Недосконала нормативна база, ліберальна система ліцензування та майже повна відсутність контролю за дотриманням національних інтересів у сфері електронних ЗМІ дозволили іноземному капіталу отримати право мовлення на телеканалах загальнонаціонального рівня та уникнути необхідності вкладати кошти в розвиток інформаційної сфери. Неврегульованість питання ретрансляції іноземних мовників на території України спричиняє до значних фінансових втрат, по суті призводить до фінансування Україною іноземної інформаційної експансії. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення не налагодила контролю за виконанням телерадіоорганізаціями вимог чинного законодавства.

Реальну загрозу інформаційній безпеці України внаслідок слабкої захищеності інформації з обмеженим доступом та високого рівня залежності від іноземних виробників програмного забезпечення становить міжнародна і внутрішня комп'ютерна злочинність. Виникає серйозне занепокоєння стан криміногенної ситуації у сфері захисту інформаційних систем та інтелектуальної власності. Серед комп'ютерних злочинів найбільшу небезпеку становлять правопорушення, що мають ознаки транскордонної організованої злочинності, а саме: комп'ютерний тероризм, диверсії, інші прояви антагоністичної інформаційної боротьби кримінальних формувань з державою та правоохоронними органами; крадіжки інформації з баз даних та комп'ютерних програм; шахрайства з використанням комп'ютерних технологій, особливо у сфері міжнародних економічних (кредитно-фінансових, банківських) відносин. Органами внутрішніх справ значно посилена робота у цьому напрямі, проте її результати не відповідають реальній криміногенній обстановці. Зокрема, органами внутрішніх справ у 1999-2001 роках порушено лише 84 кримінальні справи за ознаками статей 198-1 (порушення роботи автоматизованих систем) і 136 (порушення авторських прав) Кримінального кодексу України. Викриття злочинів та інших правопорушень, пов'язаних із інформаційними технологіями і телекомунікаціями, утруднюється недостатньою урегульованістю цих проблем у чинному законодавстві. Відзначалося, що корінного реформування і удосконалення потребує нормативно-правова база України у сфері суспільно-інформаційних відносин. В Україні сьогодні чинні понад 100 актів законодавства з питань регулювання інформаційної діяльності, проте багато з них потребують уточнення. Недостатнім є нормативне забезпечення розвитку нових багатоканальних телеінформаційних технологій - супутникового, кабельного та "стільникового" телебачення; майже відсутнє законодавче забезпечення формування національних інформаційних ресурсів та міжнародних обмінів, не встановлено правил придбання та експлуатації інформаційних та телекомунікаційних технологій, відсутня система проведення фінансової та технічної експертизи проектів. Це призводить до безконтрольних та практично безвідповідальних витрат значних бюджетних сум, інформаційні системи не вносять очікуваного вкладу у підвищення ефективності і діяльності державних органів. Юридично не забезпечено функціонування електронних інформаційних мереж; не визначено статус конфіденційної інформації, а також передбачених законодавством України певних видів таємниці (лікарської, про особу тощо); відсутнє визначення окремих понять ("національний інформаційний виробник", "національний інформаційний продукт", "інформаційна експансія" тощо). Не врегульовано питання функціонування комп'ютерних мереж корпоративного зв'язку та Інтернет, відсутні норми та механізми недопущення монополізації цього сектору інформаційної галузі та використання мережі всупереч законним інтересам особистості, суспільства та держави, відсутня система ліцензування провайдерів та Інтернет-ЗМІ.

Усе це свідчить, що в інформаційній сфері склалися негативні тенденції, що посилюють загрози національним інтересам України у внутрішньополітичній сфері та шкодять її міжнародному іміджу.

Найважливішою проблемою в сфері вдосконалення інформаційної політики України є формування її стратегії та визначення пріоритетів, забезпечення інформаційної безпеки, формування інформаційної культури різних прошарків населення України, її входження в глобальні інформаційні процеси. Ключовим напрямом має стати підвищення інтелектуального, творчого, технічного рівня вітчизняних виробників інформаційного продукту. Як зазначив Президент України, голова Ради національної безпеки і оборони України Л.Д.Кучма, поліпшення ситуації в інформаційній сфері держави потребує виконання цілого комплексу заходів, серед яких: - впорядкування структури та функціонування державних органів, що формують інформаційну політику держави та забезпечують відповідну безпеку в інформаційній сфері;

- забезпечення неухильного дотримання законодавчо визначених норм усіма органами державної влади, ЗМІ, іншими суб'єктами інформаційної сфери;

- створення (у спосіб кодифікації законодавства) суцільного нормативно-правового поля з регламентації розвитку національного інформаційного простору і відповідних сучасних технологій, діяльності господарюючих суб'єктів, забезпечення прав особистості, суспільства і держави на інформацію;

- посилення ролі держави як рівноправного і конкурентоспроможного суб'єкта інформаційних відносин, виробника і поширювача інформаційного продукту і послуг на внутрішньому і зовнішньому інформаційному просторі;

- реформування інформаційної діяльності органів державної влади у напряму адаптації до використання новітніх інформаційних технологій;

- створення ефективної системи захисту інформації, протидії іноземній інформаційній експансії та спеціальним інформаційним операціям, спрямованим на підрив української державності, політичних і суспільних інститутів в країні;

- подальший розвиток національного інформаційного ринку на конкурентних засадах, створення сприятливого інвестиційного клімату для розвитку вітчизняних ЗМІ і книговидавництва;

- розробка Інформаційного кодексу та Стратегії впровадження національної інформаційної політики;

- недопущення монополізації інформаційних ринків, подальшої лібералізації українського ринку телекомунікацій за умов гарантування реалізації національних інтересів; - забезпечення інформаційного суверенітету України. Радою національної безпеки і оборони України прийняті відповідні рішення, які будуть введені в дію Указом Президента України.

Апарат Ради національної безпеки і оборони України

1 листопада 2001 р.