Вадим Міський
Програмний директор ГО «Детектор медіа»
12:00
П'ятниця, 3 Липня 2020

Володимир Шейгус: «На сталість діяльності організацій громадянського суспільства впливає державне фінансування»

818
Чому важливо розвивати в Україні конкурсні механізми державного фінансування громадського сектору, пояснює виконавчий директор ІСАР «Єднання».
Володимир Шейгус: «На сталість діяльності організацій громадянського суспільства впливає державне фінансування»
Володимир Шейгус: «На сталість діяльності організацій громадянського суспільства впливає державне фінансування»

Громадянське суспільство в Україні реалізує проєкти здебільшого коштом іноземних та / або приватних донорів. За це останнім часом отримує багато критики. Натомість держава має законодавчу базу для підтримки проєктів громадськості, але роблять це лише деякі установи.

Чи готова Україна збільшити підтримку організацій громадянського суспільства (ОГС) і делегувати частину своїх повноважень? До того ж робити це прозоро, ефективно й сучасно?

Мало хто знає, але в Україні працюють над оновленням конкурсних та онлайн-механізмів державного фінансування ОГС. Про це «Детектору медіа» розповів Володимир Шейгус, виконавчий директор ІСАР «Єднання», донорської організації з понад 20-річною історією підтримки проєктів українських організацій.

«Багато організацій принципово не хочуть брати гроші в держави»

Володимире, ми говоримо про потребу в оновленні механізмів фінансування державою організацій громадянського суспільства (ОГС). А чи взагалі ці організації потребують такого фінансування?

Немає однозначної відповіді. Багато організацій принципово не хочуть брати гроші в держави з різних причин. У тому числі тому, що не завжди забезпечені умови, на яких можна взяти кошти та якісно виконати роботу. Тоді вони концентрують увагу на пошуку місцевих ресурсів. Поки що для багатьох організацій доступні можливості фінансування іноземних держав і приватних установ.

У багатьох державах Європейського Союзу ОГС часто мають сталість своєї діяльності і, відповідно, вищу якість послуг, які вони надають. На сталість діяльності ОГС впливає саме державне фінансування. Там дуже часто держава фінансує ОГС, які працюють у соціальній сфері й надають соціальні послуги населенню. Державі не треба мати великий персонал, багато різних центрів тощо. Цю роботу виконують люди, які обрали працювати в ОГС і покращують свій сервіс, що задовольняє кінцевих споживачів. Так розвивається інфраструктура ОГС, які якісно виконують роботу, і держава за це платить гроші. Це набагато вигідніше для держави. У європейських країнах (особливо старої демократії) дуже багато ОГС існують здебільшого за рахунок державної підтримки.

У нашій країні з цим поки що є певні питання. Є поширені проблеми, на вирішення яких державний сектор може направляти свої зусилля. А є дуже специфічні: туди бюрократична державна система з різних причин не може дійти та надавати певні послуги. Тоді мобілізується громадянське суспільство та намагається вирішувати ці специфічні питання. Якщо їм вдається, вони ростуть, і згодом вже проводять адвокаційні кампанії, щоби звернути увагу держави й відкрити нові можливості для фінансування цих специфічних проблем. Це дуже залежить від ОГС, але важливо розуміти політику та policy держави.

З одного боку, держава бере на себе відповідальність і гарантує та забезпечує права, свободи, соціальний захист тощо. З іншого боку, грошей не так багато, підходи на державному рівні не завжди найкращі, необхідно утримувати великий персонал, приділяти увагу підтримці та розвитку центрів, не вистачає нових знань, фінансових, людських та інших ресурсів. Це — замкнуте коло, коли держава гарантує все та нерідко не справляється, але при цьому не дуже ще розуміє важливість і можливості громадянського суспільства. Тому й не віддає кошти на діяльність ОГС у тому обсязі, у якому можна було б.

Проте механізми державного фінансування ОГС розвиваються. Якщо ми візьмемо середину 90-х, то були поодинокі конкурси проєктів, здебільшого на рівні окремих органів місцевої влади виділяли невеличкі кошти на фінансування ініціатив громадянського суспільства. Сьогодні ми бачимо, що держава виділяє вже значні кошти. Міністерство молоді та спорту виділяє близько 30 мільйонів щорічно на підтримку проєктів дитячих і молодіжних організацій. Міністерство соцзахисту — до ста мільйонів. Багато конкурсів є на місцевому рівні. Якщо підтримка й далі розширюватиметься, то буде більше організацій, які зможуть сфокусувати свою діяльність і надавати якісні послуги в сфері екології, соціальні, економічні тощо, і таким чином допомагати країні виконувати завдання та зобов'язання, які вона на себе брала.

Тож не можна сказати, що в нас із європейськими країнами дуже різні системи і механізми. Просто в нас така історична ланка: її потрібно реформувати, але майже ніхто не реформує.

На вашу думку, в яких напрямах держава може делегувати свої повноваження ОГС найближчим часом? У якому обсязі?

— Будь-яка держава, коли надає фінансування, виступає в ролі донорської організації. Яка мета будь-якого донора, чому вони це роблять? Вони надають певні фінансові можливості для того, щоби підтримати впровадження важливих місій, візій і цілей. У державних органів є свої завдання. Вони шукають тих, хто зможе їх виконати якнайкраще. Якщо державна система розгалужена й ефективна, то більше грошей іде через власні проєкти і програми. Але виконувати вагому частину або досягати цілей, які стоять перед державною установою чи міністерством, можуть ОГС.

Наприклад, якщо проблематика пов'язана з дитячим церебральним паралічем, є багато організацій, які володіють специфічними підходами, привезеними з різних країн. Навколо таких організацій часто згуртовані батьки й інші стейкхолдери. Організації надають якісні послуги, щоб допомогти цій цільовій аудиторії. Якщо в держави є власні ефективні та доступні всім охочим програми, вони можуть це робити самі. Якщо ні — їм дешевше і в майбутньому якісніше використовувати послуги ГО. Вони мають це розуміти й віддавати гроші, щоби підтримувати організації та формувати інфраструктуру, яка допомагала би досягати їхніх цілей.

Тож якщо ми говоримо про установи, міністерства або місцеві органи самоврядування, ОТГ, то ми маємо перш за все дивитися, яка в них політика, програми. Чи можуть там бути ОГС, чи ні? Чи готові чиновники віддавати частину грошей, чи ні? Чому не готові? Тому що погано знаються на секторі громадянського суспільства? Чи є проблема недовіри? Чи є певні непрозорі процедури, які їм, можливо, цікаві через власні інтереси? Це цілий комплекс чинників.

Наприклад, хто на державному рівні активно використовує послуги організацій, які ми називаємо think tanks («мозкові центри», аналітичні центри. — Ред.)? Вони аналізують сфери або проблему, дають висновки, на які можна спиратися при прийнятті рішень. Це може стосуватися й соціальної сфери, й розвитку економіки, й екологічної сфери. Але якісно ці організації не використовуються на державному рівні. Коли політики приймають рішення, вони не завжди користуються висновками, зробленими think tanks. Тому вони роблять висновки на основі того, що знають, або того, що їм вказали. Чи можна було би підтримувати think tanks? Думаю, так. Але на це має бути політична воля і розуміння того, що ОГС — механізм, який дозволяє досягати певних цілей, пов'язаних із розвитком країни та самоорганізації.

В екологічній сфері більш-менш налагоджені конкурсні механізми для ОГС на обласному рівні. Можливо, вони не завжди відповідають потребам: їх треба аналізували, виробляли нові політики, погоджувати із громадськістю. Для цього потрібно, щоб добре функціонували громадські ради або інші консультативні органи.

Задіювати ОГС можна навіть у розвитку малого та середнього бізнесу. Є потужні проєкти, які фінансуються іноземними донорськими організаціями та підтримують розвиток бізнес-асоціацій, підвищують їхню спроможність, передають найкращі практики з-за кордону, вивчають найкращі практики всередині країни та навчають місцевий бізнес працювати на основі цінностей, взаємодіяти. Чи можна таким чином підтримувати і фінансувати ОГС, які розвивають малий і середній бізнес? Думаю, що можливо.

На мою думку, будь-яка сфера й напрямок можуть бути підтримані за допомогою державного фінансування ОГС (за винятком релігійних питань), зокрема соціально-економічні, молодіжні й екологічні ініціативи.

Хто має ініціювати цей діалог розподілу повноважень і повноцінного запуску конкурсних механізмів?

Чи зберуться політики і скажуть: «Окей, давайте ми все будемо віддавати ОГС в Україні»? Самі — навряд. Сьогодні ми бачимо, що відбувається. Щотижня з'являються нові законопроєкти, які звужують середовище для діяльності ОГС та є загрозами для демократії в цілому.

Є установи, які вже запустили механізми підтримки ОГС і промотують їх. Міністерство молоді і спорту, їхні осередки — флагмани. Вони йдуть уперед, показують, як це може працювати. Мені здається, вони щиро хочуть розвивати саме молодіжний рух і ГО. Вони вивчають їхні проблеми: чому організації не завжди ефективні в залученні більшої кількості молоді, як через ОГС можна було б залучити не 3–4 % молоді, а хоча б 15–20 %, а потім, може, й більше. Самостійно міністерство не зможе це зробити. Їм потрібна ціла галузь, ціла екосистема, щоб різні групи молодих людей змогли знайти себе, зацікавитися діяльністю, яку промотує та чи інша структура. Це не може бути один центр, у якому всім вистачить місця, й це дорого.

«Держава не зможе знайти хороших гравців серед ОГС, якщо вони не будуть їй довіряти»

Ви говорите про флагманів впровадження конкурсних механізмів на державному рівні. Перший крок, звісно, найважчий. Як бути далі? Що слід робити, щоби покращити та спростити ці механізми? Щоб це було зручно, прозоро й викликало довіру.

На мій погляд, тут необхідно говорити про дві речі. З одного боку, про сам механізм. А з іншого — що треба робити, щоб ці механізми поширювалися.

Що важливо для конкурсного механізму? Насамперед прозорість. Усе має бути зрозумілим і чітким. Дуже важливий рівний доступ до можливостей. За кордоном ця рівність дуже чутлива. Наприклад, якщо організація отримає більше інформації про конкурс або дані, які можуть вплинути на прийняття рішень і представити цю організацію у вигіднішому світлі, ніж інші, то це основа для того, щоби зняти її з конкурсу або скасувати конкурс взагалі. Це теж елемент довіри. Держава не зможе знайти хороших гравців серед ОГС, якщо вони не будуть їй довіряти. Буде знову замкнуте коло, коли ОГС, які вже багато років працюють із державними коштами й мають якісь схеми, не мають якісного результату. А ті організації, які можуть показати, що таке якісна ОГС, що таке хороший продукт або послуга, не йдуть на співпрацю.

Зараз маємо ситуацію з Мінсоцполітики, коли багато грошей передбачили на конкурсний механізм. Ми все ж таки маємо схилятися до більшої прозорості, пускати ці гроші через конкурси. Але не такі конкурси, як часто робляться, коли нічого не зрозуміло або взагалі просто рядок виписаний, а чому він туди потрапив, ніхто не може пояснити. Або ще гірше — усім заздалегідь відомо, хто отримає фінансування…

Треба думати про те, як зробити ці механізми цікавими для ОГС. Далеко не всі ОГС (думаю, навіть не половина) хочуть і готові брати державне фінансування будь-якого рівня — місцевого чи національного. Кожна організація намагається зважити, які переваги вона отримає, якщо буде намагатися здобути кошти, а з іншого боку — що може послідкувати за цим і як можна їх використати.

Наприклад, у Міністерства молоді і спорту є конкурс обмінів із Польщею. Кілька років тому ми вирішили, що зробимо табір-зустріч українських і польських молодіжних банків коштом міністерства. Одним питанням було перемогти в конкурсі; з іншого боку, ми отримали безліч обмежень. Сума, яку можна витратити на харчування; виявилося, що транспорт узагалі ми не можемо оплачувати, й ми це робили власним коштом. Проєкт є, ми партнери, всі задоволені, всі їдуть, а ми не можемо технічно щось оплатити, тому що цього не дозволяє якась перепона. Що робити? Це наша репутація, ми маємо виконати проєкт.

Є внутрішні правила й норми, яких дотримується структура. З цим треба працювати.

Також треба працювати з нормами, що можна й не можна фінансувати. Адміністративні витрати взагалі не можна покривати — наприклад, платити заробітну плату. Через внутрішні процедури й політики наявні механізми часто не дозволяють міністерству робити якісно конкурси, привабливі для ОГС.

Треба робити ці механізми сучасними. Оновлення може відбуватися в різних площинах.

Наприклад, процедурне навантаження на надавачів і заявників. У конкурсу дуже багато нюансів: оголошення, пріоритети, умови. Раніше ОГС часто пакети документів надсилали поштою. Пошта не завжди добре працює. Це вже нерівний доступ до можливостей. Організації з Києва, наприклад, підготували пакети і принесли, а організація, розташована в 900 км від Києва, має витратити менше часу на розробку проєкту, бо ще має надіслати пакет. Навіть оплата кур'єра в разі потреби — організаціям, ближчим до Києва, подавати свої заявки легше. Для локальних організацій це має значення: кошти, які треба витратити, проти вірогідності отримати підтримку в подальшому. Коли організація подасть три, чотири, п'ять проєктів і жодного разу не отримає фінансування і зрозумілих коментарів, вона перестане взагалі брати участь у таких конкурсах. Це нехороший приклад для інших організацій.

Оновлення механізмів включає питання комунікації. Спершу пакети надсилаються поштою, потім іде дуже складний процес взаємодії надавача із заявником, потенційним грантером. Комунікація здійснюється то через телефон, то через електронну пошту; то люди змінюються, то щось не врахували. Задля оновлення цього процесу розроблюються та використовуються різними донорами нові рішення — онлайн-механізми.

В онлайн-механізмах також є нюанси. Одне питання — забезпечити можливість ОГС подати документи онлайн. Інше — розглянути пропозиції.

Коли проєктні пакети надавалися через пошту, було багато простору для зловживань. Не зареєстрували своєчасно пакет, не знайшли пакет, прийняли рішення, щось зафіксували, чи є паперові документи. Онлайн-механізм передбачає, що організація може онлайн не тільки подати, але й дослати інформацію, якщо вона нечітка або незрозуміла. Організація має свій кабінет в онлайні, щоби взаємодіяти на постійній або регулярній основі з тими, хто ухвалює рішення або фасилітує процедури конкурсу.

Інший нюанс онлайн-механізму — як обробляється інформація і як далі приймаються рішення. Хороша практика в багатьох донорських організаціях — розгляд проєктів через онлайн-систему. Ті, хто оцінює, можуть зайти й переглянути проєктні пропозиції, виставити бали, прокоментувати. Дані зводяться автоматично, й ніхто не може на це вплинути. Наприклад, у нашій системі ми навіть не бачимо, хто й коли прийняв рішення, й ми не можемо його навіть редагувати. Людина, яка оцінювала, натиснувши на кнопку «надіслати», уже не може змінювати рішення. Це дуже важливо, особливо для забезпечення довіри до конкурсних механізмів держави. Важливо, щоб механізм прийняття рішень, оцінювання та неможливості вплинути на р езультат був максимально прозорим.

Є ще одна внутрішня процедура, над якою треба працювати. Це подальша взаємодія. З нашими потенційними грантерами взаємодіє автоматизована система. Вона генерує угоди, які організація підписує. Кожна організація має свій кабінет, пов'язаний із нашою грантовою базою. Ця база пов'язана з фінансовою базою, і там відбувається комунікація.

Я вже не кажу, що є питання дружності до довкілля, коли ми не друкуємо на папері. Для нас це ще не є таким ціннісним, але багато українців розуміють, що треба зберігати довкілля.

«В інших країнах також є багато бюрократії»

Це кейси українських донорів. Досвід яких організацій і країн можна також взяти за зразок?

Можемо дивитися майже на будь-які демократично розвинуті країни, бо там механізми підтримки ОГС існують давно. Останнім часом вони дуже прогресували.

Наприклад, Європейський Союз надає багато коштів, і останні кілька років впроваджує новий механізм для потенційних грантерів під назвою e-CALLS Prospect. Це дуже хороший приклад. Організація заходить і дивиться, які є конкурси з якими пріоритетами. Усе онлайн. Можеш познайомитися з правилами, отримати гайдлайн (детальний опис конкурсу); одразу видно, за якими критеріями буде оцінюватися проєктна пропозиція. Ти готуєш проєкт і все приєднуєш прямо через цей «Проспект». Якщо ти раз це зробив, то система все збереже. Не доведеться брати нові довідки чи повторно описувати дуже ретельно діяльність своєї організації.

Якщо ви хочете отримати кошти через ту чи іншу агенцію Великої Британії, також є можливість зайти на сайт і подивитися, що там відбувається. Ми нещодавно робили проєкт з австрійцями. Отримали лінк, перейшли — і вся процедура відбулася онлайн. Ми відправили необхідні дані, інформацію, проєктну пропозицію. Потім нам надіслали запитання, ми на них відповіли, й тепер виконуємо цей проєкт. Іспанія теж має хороші механізми.

Ми вже вивчаємо механізми разом із Координатором офісу ОБСЄ в Україні, Мінмолоді й іншими установами. Була ініціатива, коли ми їздили по деяких країнах Європи і вивчали досвід фінансування й питання стандартів діяльності ОГС. Бо, знаєте, коли це бюрократична донорська установа (а вона бюрократична, коли платники податків платять гроші й установа ними розпоряджається), то дуже багато ризиків і питань. Для того ж Мінмолоді в нас у країні. Як їм відібрати гарні проєкти від надійних ОГС, які організації справді спроможні, щоб різні організації долучалися до виконання проєктів? Кошти державні. Якщо організації не справляться з ними, дуже багато наслідків як для самої організації, так і для розпорядників коштів. Стандарти діяльності організації мають відповідати очікуванням і критеріям, які розробляє установа, що започатковує конкурс або вже має конкурсний механізм для фінансування.

Тож у багатьох країнах конкурсні механізми вже працюють, а онлайн-механізм запрацював останні 3–4 роки більш масово. До цього були поодинокі приклади. Сьогодні ж навіть на рівні всіх країн ЄС є «Проспект», на рівні США — програма SAM й інші. Навіть якщо ти перебуваєш в Україні чи в Африці, ти можеш знайти інформацію та подавати свої пропозиції, не надсилаючи їх поштою.

За вашою оцінкою, чи легко «державній машині» адаптувати досвід донорських організацій? Які спільні й відмінні риси в їхній діяльності?

Коли ми порівнюємо роботу донорських організацій із державними механізмами фінансування, маємо розуміти, що існують різні типи організацій. Від типу організації залежать способи взаємодії і прийняття рішення.

ОГС в Україні не завжди розуміються на цьому. З'являються перешкоди, бо ОГС не розуміють природу потенційного донора. У них є або завищені очікування, або досвід, який не можна реплікувати, бо контекст і ситуація інші.

Є донори бюрократичні. Це переважно розпорядники грошей платників податків. В Україні це майже всі держустанови, міністерства, муніципалітети чи відділи. Іноземні приклади — ЄС, посольства, державні агенції. У них високий рівень взаємодії з потенційними заявниками, критеріїв і вимог до тих, хто претендує на отримання цих грошей. Тому там дуже багато бюрократії. У нашій країні дуже бюрократичні процедури, але і в інших країнах також є багато бюрократії. Наші організації, які звикли до отримання, наприклад, грошей від Міжнародного фонду «Відродження», намагаються реплікувати, як складно працювати з нашим міністерством, бо знову ж таки, це різна природа донора.

Напівбюрократичні донори (ОБСЄ, ПРООН) збирають кошти різних країн, але вони є гнучкішими. Є приватні донори, і я вже згадав Фонд Сороса або Фонд Чарльза Стюарта Мотта, який підтримував багато цікавих організацій і ідей, у тому числі в Україні. 

Чим відрізняється бюрократичний і приватний донор? Приватний донор сам вирішує, на яких умовах надавати допомогу і яким організаціям та якій основі (конкурс або позаконкурсні процедури). Бо він сам відповідає за ці кошти. Він може сказати, наприклад, «окей, я готовий фінансувати ініціативи організацій, які сьогодні тільки зареєструвалися». Це інший рівень відповідальності. Вони взагалі можуть сказати: «Будь ласка, надайте свої пропозиції, якщо вони нам будуть подобатися, ми вам завтра кошти надішлемо без будь-яких інших процедур». Це приватні кошти і приватний донор.

Є ще посередницькі організації. Вони беруть гроші в більших організацій, можливо навіть у бюрократичних або приватних, і потім перерозподіляють. Із такими організаціями також набагато легше працювати, ніж із бюрократичними.

Наприклад, ми, ІСАР «Єднання» — донор-посередник. Ми маємо кошти і від Мотта, й інколи від Сороса, і від різних іноземних міністерств, і від USAID, і ЄС. Наше завдання — допомогти цим великим організаціям ефективно використати кошти через надання підтримки третім сторонам. У нас є свої політики і процедури, і бюрократичним донорам, наприклад, легше надавати підтримку іншим організаціям через нас. Уже ми відповідаємо перед цим донором, що всі політики, нюанси і процедури будуть дотримані. ОГС, з якими ми працюватимемо, буде легше отримати ці кошти й користуватися ними. Є гібридні донорські установи, які, наприклад, є суто приватними, але намагаються використовувати й інші можливості. Цей тип я сам вигадав, а класичні типи донорських організацій — бюрократичні, напівбюрократичні, приватні та посередницькі.

Якщо організації спробують зрозуміти різницю й особливості, то, можливо, це допоможе їм бути успішнішими у своїх проєктних пропозиціях. Бо для них донор — це донор. І, насправді, там дуже багато нюансів.

Якщо ми говоримо про бюрократичність, то державний механізм не може бути дуже спрощеним. Але, можливо, тут є потенційне поле для співпраці з посередницькими організаціями, які зможуть надавати сервіс обом сторонам — розпорядникам бюджетних коштів і тим, хто хоче і може їх отримати.

«Можна навчати чиновників, а можна шукати спільні цілі»

Яка роль влади і ОГС у процесі оновлення механізмів і переведення їх в онлайн? На якому етапі цей процес зараз в Україні? Що варто робити, щоби зрушити з місця?

Маємо сідати за стіл переговорів із тими, хто має хороші практики, з державними установами, які мають намір запускати конкурси, або з тими, хто може напрацювати й оновити законодавчу основу, щоб механізми були доступні і зрозумілі.

Одна з таких основ — Постанова 1049 (діє з 2011 року і дає «зелене світло» органам влади на організацію конкурсного розподілу бюджетних коштів. — Ред.). Але є декілька постанов і можливостей, через які місцеві органи влади або міністерства можуть запускати свої механізми фінансової підтримки ОГС. Зараз уже активно йдуть ці обговорення. Ми брали участь у тому, щоб допомогти й Мінмолоді переглянути підходи, звірити їх із найкращими міжнародними практиками і спробувати внести зміни в деякі нормативні акти. Бо навіть якщо міністерство хоче конкурс, є ті, хто мали би прийняти певні рішення.

Ми мали певний прогрес. Зараз відкрита дискусія, яка підтримується розробками. Але в політиці відбувається шалена турбулентність, яка впливає на весь процес. Нам треба працювати над переглядом норм, говорити про адміністративні витрати, класифікувати їх. Але якщо цей процес іде, треба вивчити найкращі практики й запропонувати, як у подальшому можна представити та затвердити цю систему й механізми на державному рівні.

Важливо, щоб до цього долучалися ті, хто має практику. Бо часто ті, хто має практику, з різних причин не долучаються. Тоді долучаються ті, хто просто переносить інформацію, але не розуміє, чому саме так воно працює, яким важливим аспектам треба приділити особливу увагу.

Як організації на місцевому рівні можуть сприяти втіленню конкурсних механізмів?

Треба ОГС — особливо тим, хто має досвід роботи із проєктними пропозиціями або навчає проєктного менеджменту, — сідати разом із представниками місцевих органів влади та обговорювати можливість запуску механізмів, і навчати один одного, щоб вони були ефективними і працювали як належить. Часто місцева влада не запускає ті чи інші можливості фінансування з бюджету, бо люди не розуміють, як це робиться.

Взяти просто "Постанову й запустити можна, але тут треба розуміти, як і хто організовуватиме конкурс, хто прийматиме заявки, як організувати розгляд, як не потрапити в ситуацію, коли ти щось не так зробив і здобув проблему на своєму внутрішньому рівні. Навіщо це чиновникам?! Як забезпечити якість імплементації проєктів, якщо конкурсна комісія — то хто це? Якщо конкурсна комісія надала грант місцевій організації — що робити далі? Чиновники часто не знають, що треба моніторити, як моніторити. Треба оцінювати — як оцінювати? Треба допомагати організаціям. Як допомагати організаціям, якщо ти сам ніколи не виконував проєктів або не знаєш, як цей цикл виглядає? Ці речі треба робити на місцевому рівні, тоді будуть з'являтися хороші місцеві конкурси. А як тільки вони дадуть ефект і місцева влада побачить його, вони знайдуть можливості, щоби розширювати цю функцію і будуть шукати додаткові кошти.

У 1995 році ми запропонували місцевій владі в одному регіоні зробити спільну ініціативу та провести конкурсний механізм, де ми дофінансуємо ті проєкти, які вона підтримає. До цього вони такого не робили. Завданням було продемонструвати місцевій владі переваги конкурсних механізмів. Ми це зробили, й вони побачили, що якщо до того вони самі адміністрували кошти, робили програми, бігали, вирішували безліч логістичних питань, могли зробити лише кілька активностей на рівні міста. Коли ж вони роздали ці кошти, то побачили, що організації зібрали додаткові кошти на проєкти, не було жодних логістичних питань для чиновників і вони не встигали їздити та відкривати ті чи інші проєкти. Вони пройшли цей шлях разом із нами і далі вже самі розвивали різні способи, як фінансувати організації.

Ролей для ОГС багато. Можна допомагати робити більш ефективними ці механізми, навчати чиновників, а можна шукати спільні цілі. Наприклад, місцевий бюджет може робити різні конкурси і надавати можливість ОГС приймати рішення через участь у відбіркових комісіях.

Чим більше ОГС використовуватимуть бюджетні кошти через конкурсні механізми, тим більше політик і програм буде виконано. Тут не має бути інсинуацій, що донор надає просто кошти, щоб організації їх отримували чи не отримували. Ніде такого немає. Будь-який конкурс — національний, державний, іноземний — у кожного своя програма, очікувані результати та процедури. Конкурсний механізм дозволяє виконати цю програму найкращим способом, прозоро та підзвітно.

ОГС можуть самі собі допомогти покращити ці механізми на місцевому рівні, якщо будуть активними. Для цього багато можливостей. На національному рівні — якщо є потенційна зацікавленість флагманів типу Мінмолоді. Якщо їх підтримати в намірах і побажаннях покращувати ту ж саму Постанову 1049 і вдосконалювати механізм онлайн, який зараз напрацьовується, — так ми допоможемо тим, хто може вплинути на прийняття рішення Верховною Радою тощо. Щоб з'являлося розуміння в тих, хто має прийняти рішення, що це важливо. Але нам треба допомогти процедурно коректно запустити механізми, промотувати їх і показувати всім зацікавленим сторонам, наскільки ці механізми можуть бути якісними і наскільки вони допомагають виконувати те, що ми називаємо Національною політикою, у будь-якій сфері.

Тож об'єднуймо зусилля та разом створюємо умови для розвитку країни! Хороші механізми міжсекторальної співпраці та участі спроможних ОГС у вирішенні різних проблем у суспільстві — це радше реальність, аніж гарні слова.

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами у нашому телеграм-каналі "Що там у ГО?". 

Якщо хочете бути в курсі головних новин про життя громадянського суспільства в Україні, підписуйтесь на нашу розсилку. Пишемо раз на тиждень і без спаму.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
818
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду