18:00
Вівторок, 6 Листопада 2018

Олег Шаров: Якщо професійній спільноті журналістський бакалаврат стане непотрібним, Міносвіти його скасує

Керівник директорату вищої освіти МОН Олег Шаров — про вимоги до викладачів, проблеми магістратури та профорієнтацію журналістів.
Олег Шаров: Якщо професійній спільноті журналістський бакалаврат стане непотрібним, Міносвіти його скасує
Олег Шаров: Якщо професійній спільноті журналістський бакалаврат стане непотрібним, Міносвіти його скасує

Громадська організація «Детектор медіа» провела друге дослідження якості журналістської освіти в Україні (перше здійснено 2016 року). Ми поспілкувалися із 250 студентами-журналістами, понад 50 випускниками і 100 редакторами медіа з усієї України. Зібравши їхні зауваження, вимоги та запитання, вирушили до керівника директорату вищої освіти й освіти дорослих Міністерства освіти і науки України Олега Шарова, щоб запитати, що відбувається з вищою освітою і як вона змінюватиметься. У першій частині розмови йшлося про вимоги до студентів та відповідальність за власні практичні знання. У другій частині говоримо про зміни в самій системі освіти.

Пане Олеже, наше дослідження виявило, що журналістська освіта має чимало проблем. Як змінити ситуацію на краще?

Ситуація постійно змінюється. По-перше, затверджено нові ліцензійні умови.

У чому впродовж багатьох років звинувачували професійних викладачів університету? Що він приходить на кафедру, бере жовтий папірець, написаний чи надрукований казна-коли, й по ньому читає лекцію. І крім цього більше нічого не робить, а від науки та життя перебуває на дуже великій відстані.

Сьогодні людина має право заходити в аудиторію, якщо вона відповідає правилам так званих наукової та професійної активностей, що враховуються за останні три — п’ять років. Ці вимоги вперше були встановлені у 2015 році, почали діяти у 2016-му, тепер у 2018 році їх посилили, й міністерство має намір їх посилювати й надалі, кожні два-три роки.

А як щодо технічного забезпечення вишів? Для майбутніх журналістів, особливо телевізійних, це дуже важливо. Чи планується в найближчій перспективі якась програма, можливо, із залучення техніки до вишів?

— Ці програми щороку плануються, але, на жаль, щороку Міністерство фінансів не знаходить на них коштів. Тому планується, але не можу вам обіцяти, що буде. Та якщо й буде, то спочатку техніку отримають педагогічні виші, бо там лабораторії, які готують учителів фізики, хімії, не оновлювалися з 1950-х років. Потім технічні виші, бо там обладнання ще з часів Хрущова. І на завершення будуть журналістські виші, тому що тут є потужніша професійна спільнота, яка має хороші контакти у відповідних бізнесах, які можуть чимось поділитися.

Що ви думаєте про журналістську магістратуру та про журналістський бакалаврат? Чи потрібна нам узагалі система, коли журналіста готують п’ять із половиною — шість років?

— Щодо цього є абсолютно протилежні точки зору. У мене є певний сумнів щодо ефективності журналістського бакалаврату в його нинішньому вигляді. Можливо, враховуючи високу динамічність журналістської спеціалізації, більше право на існування мають програми журналістської освіти, які базуються на різних бакалавратах і фактично дають уже професійну підготовку, а для певної кількості людей — наукову підготовку, але на основі першої освіти в різних фундаментальних галузях знань.

Але зміни цього навряд чи можуть іти від Міністерства освіти, лише від професійної спільноти. Якщо професійна спільнота прийде до того, що бакалаврат не потрібен, — я вас запевняю: Міністерство освіти і науки швидко його прибере. З іншого боку, спільнота викладачів будь-якого факультету журналістики у страшному сні бачить, як у них забрали бакалаврат, залишили магістратуру, втричі скоротили штат, позвільняли всіх людей і сказали, що так провели реформу. Чи є це реформа? Це питання на засипку.

Можливо, проблема полягає в якості магістратури? Студенти розповідають, що вона дублює інформацію бакалаврату. А крім того її використовують не для отримання освіти, а для проживання в гуртожитку, відстрочки від армії, відтермінування дорослого життя тощо.

— Абсолютна правда. У нашій системі освіти рівень бакалавра є достатньо конкурентоспроможним у межах своєї фундаментальної галузі. А українська магістратура є значно менш конкурентоспроможною. Це стосується не тільки журналістики, а й багатьох інших спеціальностей. Хоча відсоток тих, хто здобуває магістерський рівень, суттєво перевищує такий відсоток у Європі. Як наслідок, колективи студентів на магістратурі часто недостатньо потужні для того, щоб самим себе мотивувати до опанування знань на цій глибині.

Чи може міністерство якось впливати на магістратуру?

— Міністерство сьогодні намагається підвищувати вимоги до магістратури із трьох сторін: стандартів, ліцензій і вступу до магістратури. Цього року неможливо було вступити на магістратуру журналістики, не склавши єдиного вступного іспиту з іноземної мови. Це було вперше, і 15 % вступників не вступили.

Це вимога до вступників. А вимоги до вишів?

— Вимоги до вишів — це стандарти. Буде новий стандарт магістра 061 — журналістики, він задаватиме обов’язкові вимоги, яких повинна була досягти людина, що навчається на магістерській програмі. По-друге, це ліцензійні вимоги, які щодо підготовки магістрів є значно жорсткішими, ніж щодо підготовки бакалаврів.

З іншого боку, ми значно послабили вимоги до наукових ступенів тих, хто читає лекції в магістратурі. Років сім тому 95 % викладачів, які читають лекції в магістратурі, повинні були мати наукові ступені. Тепер ця вимога кардинально послаблена якраз для того, щоб лекції могли читати практики.

До речі, щодо практиків: 64 % опитаних нами студентів кажуть, що не планують бути журналістами після навчання. Що з цим робити? Навіщо ми навчаємо стільки людей, які нічого не отримають від своєї освіти?

— Якби так було тільки із журналістикою, я взагалі не вважав би це проблемою. Журналістика — це широка гуманітарна освіта, яка дає можливість людині працювати в різних галузях. І пропоную на цьому поставити крапку. На жаль, у багатьох технічних і природничих галузях, які більше орієнтовані на конкретні професії, ми часто бачимо приблизно таке ж співвідношення.

Можливо, виходом є краща профорієнтація у школах?

— Профорієнтація у школах — це точно справа закладу вищої освіти. Тільки, думаю, із журналістською професією це не так виглядає, як, наприклад, у комп’ютерників, хіміків чи навіть у шкільних вчителів. Тут у профорієнтації велику роль відіграють медіа. Більшість молодих людей, які йдуть здобувати журналістський фах, орієнтуються радше на той образ працівника засобів масової інформації, який у них створюють самі ЗМІ. Потім виявляється, що цей образ і та реальна робота, яку потрібно виконувати, суттєво відрізняються. Після цього досить часто виникає розчарування у професії.

Перейдімо до етичного аспекту в навчанні журналістів. Чи відповідає міністерство за боротьбу з корупцією у вишах, хоча би частково?

— У МОН є кілька аспектів у цьому напрямі. Перший — стратегічна діяльність. МОН вимагає від закладів вищої освіти розробки кодексів етичної поведінки викладачів, їх запровадження. Ці документи довгострокові. На тих викладачів, які вже працювали на момент їх запровадження, цей кодекс, скажімо так, матиме обмежену дію. Але для молодих викладачів, для тих, хто прийде викладати після їх запровадження, для тих, хто бачив ці кодекси з точки зору студентів, вони вже не будуть порожніми.

Другий аспект — це практичний бік. Наприклад, якщо людина, яка претендує на посаду ректора, має відповідну репутацію, міністерство, якщо не може обмежити цю людину в праві балотуватися на посаду ректора, принаймні не приховує цієї інформації, щоби виборці ректора знали, кого вони обирають. Також ми час від часу листуємося з органами охорони правопорядку, запобігання корупції й намагаємося давати їм необхідні методичні матеріали.

Що з відповідальністю самих студентів? Приміром, у виші не вимагають грошей, але коли ти пропонуєш — беруть.

— У будь-якому випадку це — відповідальність насамперед викладача, а не студента. Якщо викладач не просив грошей, йому дали, й він їх узяв, він принаймні не повинен працювати в закладі вищої освіти. А якщо він узяв суму, яка тягне на кримінальну відповідальність, то має бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

Студента ж однозначно мають відрахувати. І взагалі, важливо, щоб він потім ще довго не міг би поновитися. Я не хотів би казати, що ніколи. Життя довге й людина повинна мати можливість змінити свої погляди. Але це має бути відчутно й боляче.

А як МОН ставиться до інших етичних історій, наприклад, коли студентів збирають в актовому залі й замість пар розповідають, що негоже критикувати університет у соціальних мережах?

— Ну, зазвичай, коли така ситуація підтверджується, знизуємо плечима й кажемо: а ви самі, студенти, не хочете повиховувати тих викладачів чи адміністраторів, яким найбільше бракує фантазії? У сучасному суспільстві це настільки смішно, що якщо десь таке відбувається, то студенти як організована, причому добре самоорганізована сила можуть кому завгодно пояснити, яку дурню він робить. Ми радше на це розраховуємо.

Підсумовуючи, як ви вважаєте, журналістам потрібна вища журналістська освіта?

— Комусь потрібна, комусь не потрібна. Ви подивіться на провідних журналістів в Україні. Серед них достатньо високий відсоток тих, хто не має журналістської освіти. Я хотів би, щоб кожна молода людина могла отримати ту освіту, яку вона вважає для себе корисною. Потім упродовж життя здобути додаткову освіту, коли вона вважатиме це потрібним. І використовувати цю освіту так, як вона хоче для власної реалізації.

Фото: УНІАН

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1628
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop