Журналіст
14:00
Субота, 7 Липня 2018

П'ять типів журналістів за Бальзаком: портрети актуальні й досі

Чим публіцисти відрізняються від «тенорів» і «палатологів».
П'ять типів журналістів за Бальзаком: портрети актуальні й досі
П'ять типів журналістів за Бальзаком: портрети актуальні й досі

У 1830–1840 роках у Франції досить гаряче проходили дискусії про стан французької преси та її ролі в суспільному житті країни. Брав активну участь у цих обговореннях і Оноре де Бальзак, котрий поставив питання про моральне розкладання журналістської спільноти й викрив справжніх господарів газет — спекулянтів і капіталістів. Тоді ж він написав сатиричний нарис «Монографія про французьку пресу», в якому детально охарактеризував типи журналістського середовища.

Першим видом у Бальзака йдуть «публіцисти», а першим їхнім різновидом письменник ставить, власне, «журналістів». Останніх він ділить на п'ять типів. Їхні портрети багато в чому актуальні й досі, доволі впізнавані вони й у нинішніх реаліях української журналістики.

«Директор — головний редактор — керівник — власник видання»

Вважається публіцистом, оскільки нічого не пише, як інші вважаються публіцистами, тому що пишуть багато. Знаючись із журналістами, встигає набратися деяких ідей, робить вигляд, ніби має широкий кругозір, і поводиться як важлива персона. Найчастіше переповнений заздрістю до талановитих людей, у яких має потребу, й оточує себе посередностями, які йому лестять і недорого беруть за свою працю.

«Директори» діляться на три підвиди: «честолюбці», «ділові люди» й «чистокровні керівники». Першим потрібно видання, щоб захищати політичну систему, в перемозі якої вони зацікавлені, або щоби стати політиком, якого всі бояться. Другі бачать у медіа спосіб помістити капітали, підвищити власну впливовість, отримати задоволення, а іноді й гроші. Ну а треті є керівниками за покликанням, знають ціну своїй владі та насолоджуються від експлуатації чужих мізків, але без шкоди для видання.

Для «честолюбців» і «ділових людей» медіа є засобом, що дозволяє стати важливою персоною, а для «чистокровних керівників» це — все життя, і вмирають вони журналістами.

«Тенор»

Автор передових статей, які збирають основну аудиторію видання. У своїх публікаціях «тенор» зобов'язаний брати верхнє «до», щоб залучити широке коло читачів. Займаючись таким ремеслом, важко не почати фальшивити й не стати посередністю.

Зазвичай передові статті бувають двох видів — опозиційні та провладні. У першому випадку, що б не робив уряд, автор зобов'язаний його засуджувати й лаяти; у другому — захищати й підтримувати. Серед опозиційних і провладних «тенорів» є помірні й радикальні. Вони звикають дивитися на речі під певним кутом і обходитися обмеженою кількістю фраз. Майстерність «тенора» зводиться до того, щоб розуміти й відбивати думки постійних читачів видання.

Політичний розум полягає в тому, щоб уміти передбачати події, розглядати їх зусібіч і передбачати їхні наслідки й вигоди для національної політики. Однак журналіст, який би став писати розумні передові статті, відлякав би середньостатистичного читача. Такі публікації були би зрозумілі тільки тим, хто здатний самостійно заглибитися в суть того, що відбувається, і, отже, не мати потребу в пресі.

«Автор основних статей»

Пише на спеціальні теми, не обмежуючись фразеологією «тенорів». Може мати свою думку, але не про політику, оскільки його тексти повинні хоча б кількома фразами нагадувати про загальну спрямованість видання.

Такі автори, пишучи, наприклад, про торгівлю, сільське господарство або науку, зберігають здатність до здорового глузду, тому насправді набагато цінніші за «тенорів».

Рідко бувають у редакції, їхні статті публікуються 3-4 рази на місяць. Якщо «тенор» зобов'язаний завжди бути в курсі подій, миготіти в коридорах органів влади й на публічних заходах, то автори основних публікацій повинні знати літературу, науку, тому їм платять мало. Їхню роль у виданні можна порівняти з тим, що в театрі називають вихідними ролями.

«Прислуга за все»

Безліч видань наповнюються переважно дрібними нотатками, які публікуються, наприклад, у таких рубриках, як «Події» та «Реклама». Журналіст, котрий їх пише, працює, як правило, під керівництвом головного редактора або власника й отримує тверду зарплату.

До його обов'язків входить: читати загальнонаціональну й регіональну пресу, знаходити замітки про всілякі події, а також приймати або відхиляти рекламні оголошення відповідно до побажань керівника.

«Прислуга за все» змушена щодня робити у своїх текстах протилежні висновки з одних і тих самих фактів, доходячи до абсурду, без чого, власне, не можуть існувати багато видань.

«Палатолог»

Є медіа, які займаються «обробкою» засідань парламенту. Спеціальний журналіст, який виконує цю роботу, стенографує виступи депутатів, а потім переробляє їх відповідно до редакційної політики.

Головна його функція — публікувати заяви тих парламентарів, чиї погляди близькі даному виданню, й виправляти в них, якщо потрібно, ідеологічні «помилки». А другий обов'язок «палатолога» — переказувати декількома словами та відтворювати уривками виступи політичних супротивників.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1238
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop