Журналістика для юних: яким буде прийдешнє покоління

Журналістика для юних: яким буде прийдешнє покоління

11 Червня 2016
1339
11 Червня 2016
14:00

Журналістика для юних: яким буде прийдешнє покоління

1339
Про роль вищої освіти, нову журналістику та готовність іти на жертви
Журналістика для юних: яким буде прийдешнє покоління
Журналістика для юних: яким буде прийдешнє покоління

«Мені радили кинути навчання та піти працювати», – студентка років 19 на вигляд розмовляє по телефону з мамою по дорозі на MezhyhiryaFest. Якщо першого дня на фестиваль приїхало багато дорослих журналістів, що, певне, зумовлено вечірнім нагородженням, то на другий день тут зібралися майже самі студенти.

Чуючи їхні розмови, розумію, що більшість із них – зі Львівщини. Вони знайомляться між собою та діляться досвідом: хто звідки, де стажувався, що уміє.

«Я вчора говорила тут із багатьма. Виявляється, майже в усіх нема журналістської освіти. Кажуть, краще би ти працювала, бо то, чому вас учать в інституті, навряд чи вам знадобиться», – продовжує розповідати дівчина у слухавку.

Її подруги обговорюють між собою, що в інституті є викладачка, яка у своїй книзі посилається на саму ж себе. Тільки на іншу книгу. Кажуть, мовляв, що ж ми вивчимо, якщо все, що у програмі, попахує пострадянськістю, а надворі ХХІ сторіччя й цифрові технології. Цитують стандарти ВВС.

«Насправді ж, мало хто навіть серед таких авторитетних журналістів повністю дотримується всіх тих норм, іноді навіть граматичні помилки бувають, – каже одна дівчина іншій. – Нащо тоді нам про це все говорити, коли воно не так?»

Вони продовжують обговорювати сучасну українську журналістику та окремих розслідувачів, найбільш відомих сьогодні завдяки своїм роботам. Говорять про те, що не так важлива інститутська освіта, скільки вміння щось робити та бажання створювати себе самому. Обговорюють, чи вдається поєднувати стажування та навчання, скільки можна заробити на фрілансі, аби не просити грошей у мами та почому в Києві студентські гуртожитки.

Коли я вчилася в інституті, мала всі ті ж самі питання. Окрім гуртожитка, бо в ньому не було потреби. З першого курсу намагалася кудись дописувати і щось робити, адже тяжіння до журналістики з’явилося ще в останніх класах школи і саме тоді я зрозуміла, що нічим іншим займатися не хочу. Було розуміння, що свій шлях треба починати якомога раніше, бо по закінченню інституту буде так, що на роботу не беруть, бо нема досвіду, а досвіду нема, бо не беруть на роботу.

Проте, за мого студентства ще були якісь сподівання на вищу освіту в Україні. Ще якось вірилося, що найпрестижніший виш в країні може дати те, що обов’язково стане цеглиною в моєму професійному фундаменті. Не можу сказати, що навчання взагалі нічого не дало – окремі предмети і теми справді були цікавими. Але тут варто завдячувати лише викладачам, які насправді хотіли донести до нас щось цінне. Проте більшість знань і навичок доводилося здобувати самостійно. Для цього мала працювати безкоштовно, аби напрацьовувати портфоліо, писати на замовлення про могильні плити, газонокосарки та ремонти будинків, аби відточити навички, працювати з сумнівними установами, аби побачити, який вигляд певні аспекти мають зсередини.

Нині ж кумирами підростаючого медіапокоління є молоді журналісти, багато з яких з’явилися, фактично, нізвідки. Вистрілили, як куля, своїми гучними матеріалами та відсутністю страху працювати будь-де. Там, де це буде потрібно. Відбувається така собі орієнтація не на вищу освіту, вміння правильно складати слова в речення та канцелярську роботу в офісі, а на внутрішній стрижень, здатність відчувати людей і теми, які потребують уваги. І тут насправді не надто важливо, чи вчився ти за спеціальністю, а чи закінчив будівельний технікум. Бо, як відомо, журналістика – це радше стан душі.

Для того, аби почати кар’єру, більше не потрібно оббивати пороги редакцій із стосом списаних аркушів паперу. Не треба мати знайомих, які допоможуть влаштуватися. Не допоможе медаль або червоний диплом. За великим рахунком, потрібна лише правильна клепка в голові. Для того ж, аби показати свою роботу світові, є блоги, вільні платформи для тексту та facebook. Сьогоднішнє покоління добре володіє англійською, читає іноземну пресу та вчиться висмикувати з картини дня щось, що, можливо, боялися висмикнути звідти до них.

«Ліпше бути гіршим поряд із кращими, аніж навпаки», – говорять дівчата, з яких почалася ця колонка. І це майбутнє покоління журналістів, яке також готове працювати безкоштовно, стартувати з перших курсів, переймати досвід від справжніх «акул пера» та будувати свою кар’єру самостійно. І вища освіта тут майже ні до чого.

Фото - сторінка MezhyhiryaFest на Facebook

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1339
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду