Загибель міфу. А чи спецоперація?

21 Лютого 2020
1327
21 Лютого 2020
16:25

Загибель міфу. А чи спецоперація?

1327
Загибель міфу. А чи спецоперація?

20 лютого, якраз у День пам'яті героїв Небесної сотні, загинув міф. Той самий міф, що народився шість років тому на Майдані — про єдність українського суспільства та його вміння єднатися  Про взаємне добро, взаємну любов і взаємодопомогу, що панують в українському суспільстві. Про те, що українці не кидають одне одного в біді. Про виняткову самоорганізованість українського суспільства, про те, що воно — саме суспільство, а не сукупність окремих “моїх хат із краю”. Загинув міф про те, що в Україні є суспільство, а не натовп. 

Події у Нових Санжарах, а до того в Микулинцях, увійдуть до переліку найганебніших подій періоду незалежності України.

Уявіть, що відчували люди, які прилетіли з Китаю. Як чекали вони цього моменту й не могли дочекатися, поки їх заберуть з уханського пекла. Як почувалися, мов у смертельній пастці — й от він, довгоочікуваний порятунок: усе, нарешті врятовані! Нарешті вільні! Додому, до своїх, до співгромадян, до співвітчизників, близьких за духом! А співвітчизники прямим текстом кажуть їм: “Краще б ви подохли”, “Немає вам місця на Батьківщині”. Співвітчизники прямим текстом наказують померти й не плутатися під ногами. Коли під ногами горить китайська земля — ценебезпека, пастка. Коли під ногами тих, хто потрапив у біду, горить рідна українська земля — це безвихідь. Зневіра в найсвятішому.

Можна тільки гадати, яким тяжким для врятованих стане прозріння: співвітчизникам на них плювати. Якою психологічною травмою це може для них стати — й як надовго.

Коли понад десять років тому вирував пташиний грип, і його локальний спалах стався на Тернопільщині, у приватній розмові довелося почути роздратоване: “Та що, уряд не може залити ті кілька сіл напалмом?” Тоді це видалося дикунством. Тепер виходить, що це — норма? Це й є типовий український погляд на світи? Й українці теж виходять з упевненості, що “бабы новых нарожают”? Виходить, українці нічим — ну от геть нічим — не відрізняються від північно-східних сусідів? І “русскій мір” - це насправді не вигадка, а констатація реального факту? Усе, що сталося, виглядає саме так.

Влада може скільки завгодно бути легковажною, нефаховою, будь-якою. Ми завжди вірили: Україну врятує її суспільство. Й от воно, суспільство — в усій своїй красі.

Так, ЗМІ відверто нагнітали паніку, відчуття невідворотної катастрофи. Оці щоденні, регулярні зведення, скільки за добу заразилося й скільки померло — вони сприймалися як щоденник приречених. ЗМІ втратили почуття міри — її величність клікабельність. ЗМІ смакували чужу трагедію, насолоджувалися нею — це так, це все правда.

Влада продемонструвала повну комунікаційну беззубість — це теж правда. Бо ніде не зустрічалося елементарного: яким буде режим утримання людей на карантині, й яких заходів уживатиме влада задля суворого дотримання цього режиму. Влада не зробила нічого, щоби переконати людей у надійній ізоляції тих, хто прибуде з Уханю — задовго до того, як було визначено місце, де їх утримуватимуть, задовго до самої рятувальної операції. Не от конкретно микулинчан та новосанжарців, а взагалі всіх українців — незалежно від того, де саме перебуватимуть урятовані.

Натомість досить довго, відколи розпочалася пандемія, у ЗМІ були бадьорі рапорти різноманітних посадовців: мовляв, у тих, хто прибуває з Китаю, температура нормальна, симптомів немає. І тут же, в тих самих ЗМІ, поруч — повідомлення медиків, що протягом двох тижнів симптомів може й не бути. Чи міг у підсумку хтось повірити, що всі ці перевірки прибулих із Китаю відбуваються не pro formа, не заради галочки, не як “міроприємство”? Що влада справді вживає заходів для недопущення поширення пандемії, а не лише робить вигляд, що вживає заходів?

І тепер про найтаємничіше. У деяких — дуже небагатьох — повідомленнях ЗМІ довелося прочитати, що протести в Нових Санжарах відбувалися у супроводі ікон, хоругов та іншої релігійної атрибутики. Але ж це і може бути найважливішою деталлю!

Бо суспільні протести в Україні зазвичай обходяться без релігійного супроводу. Це — не український modus operandі. ПЦУ зазвичай утримується від участі у світських, нерелігійного змісту громадських заходах. Але є в Україні церква, яка звикла всовуватися в будь-які світські акції, “освячувати” їх. Так було п'ятнадцять років тому під час протестів проти НАТО, під час протестів проти перенесення до Києва центру греко-католицької церкви. Богомольні старенькі з іконами вигукували, що буцімто “католик” розшифровується як “ката лик”. Ікони та хоругви під час суто світських громадських акцій — то почерк саме цієї церковної організації. І саме так скрізь і повсякчас відбувається у країні, де розташований центр цієї церкви — в Росії.

То була релігійна атрибутика у Нових Санжарах чи ні? Якщо була, то яка конфесія відзначилася? Цього в більшості ЗМІ не знайти. А якщо не було, звідки з'явилися згадки про ікони та іншу релігійну атрибутику, й чи не свідчать вони про наявність сценарію організованих протестів — і для авторів сценарію релігійна православна атрибутика була чимось природним, таким, що має бути?

Всі запитання, власне, зводяться до одного-єдиного: чи не були події у Нових Санжарах чиєюсь спецоперацією? Бо результати — от вони. Російська пропаганда отримала чудову картинку й чудовий привід розмусолювати про “ви ж бачите, які вони — ті хохли”. Російська пропаганда отримала чудовий привід змальовувати українців як дикунів, варварів. Доказ, що в Україні — не суспільство, а озвірілий натовп. І, звісно ж, вона тепер буде навіювати, що буцімто й на Майдані був такий самий озвірілий натовп, і на Донбасі — так само.

Нагадаю: новосанжарська десакралізація Майдану сталася рівно в річницю найтрагічніших подій на ньому. А, як відомо, Путін дуже полюбляє символи.

І найгірше. Росія, звісно ж, зробить висновки з новосанжарських подій. Висновки про те, як поведеться українське суспільство в ситуації небезпеки — російської агресії, наприклад.  

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1327
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду