Якщо Яременко хотів поговорити про закон, мораль і нагадати про користування краденим під аплодисменти своєї фракції, то давайте поговоримо.

Конфлікт приватності та свободи слова - річ не нова. І якщо говорити про право, то є одна чудова річ під назвою Європейський суд з прав людини. А в ньому - три ключові справи Von Hannover v Germany (No 2), Axel Springer AG v Germany та Couderc and Hachette Filipacchi Associés v France, де було розроблено критерії балансу між статтями 8 і 10 Конвенції (право на повагу до приватного життя і право на свободу вираження поглядів):

1) внесок публікації до дебатів, що становлять публічний інтерес;
2) рівень відомості особи, якої стосується публікація;
3) предмет публікації;
4) попередня поведінка особи, якої стосується публікація;
5) зміст, форма і наслідки публікації;
6) (де це є релевантним) обставини, у яких були отримані фото.

Не зупинятимемося на ширшій межі критики, якій підлягають політики, а тим паче - голова комітету з міжнародних справ: вони однозначно є публічними особами. Більш проблемними є аналіз обставин, у яких були отримані фото, а також те, чи був публічний інтерес у отриманій інформації.

Верховна Рада - публічне місце, згода на фотографування не є потрібною. Понад те, легітимні очікування захисту приватності, очевидно, є нижчими: депутати знають, що їх знімають, а також мали знати про гучні історії з фотографуванням переписки навіть у цьому скликанні. Отже, на відміну від окремих прецедентів (Von Hannover v Germany), важко сказати, що вони живуть у постійній атмосфері харасменту чи переслідування або ж те, що за ними слідкують за межами парламенту. Тому крадіжка - це смішно, так.

Тепер предмет публікації і публічний інтерес. Так, питання сексуального життя є чутливим та належить до найбільш приватної сфери. Втім, той же Європейський суд, зважаючи на власні критерії, зазначав, що фотографії весілля двох відомих митців (Lillo-Stenberg and Saether v Norway), інформація про позашлюбних дітей (Couderc and Hachette Filipacchi Associés v France) може становити публічний інтерес. Хоча є практика, що каже інакше (Ruusunen v Finland, Standard Verlags GmbH v Austria (No 2)).

Тому додамо контекст. А контекст у нас такий:

1) у суспільстві є дискусія щодо того, чим займаються депутати у Верховній Раді. Зокрема, цю дискусію провокує сама ж партія СН, значна частина діяльності якої протягом перших місяців функціонування парламенту спрямована на те, аби змусити депутатів працювати і займатися справами у Раді (закони про прогули, кнопкодавство і так далі);
2) завдяки Киві є і дискусія щодо того, чи можуть нардепи, прости господи, влаштовувати своє особисте життя на Грушевського;
3) тим паче у суспільстві є дискусія щодо зовнішньої політики та її напрямів, якими мав би займатися пан Яременко як голова профільного комітету, а тому його діяльність в Раді розглядатиметься крізь цю призму;
4) ну і насамкінець - у суспільстві є дискусія щодо взаємовідносин влада-ЗМІ (Богдан, передчасний пост Рябошапки про звільнення заручників, мовчанка щодо формули Штайнмаєра). Тут Яременко теж прекрасний: згадаємо, що його перший пост говорив про "провокацію" для інших медіа. І цей пост теж треба брати до уваги при аналізі.

Висновок: «від 3 до 7 років» не пройде у Страсбурзі. Як не пройшла б і справа Ландика на початку 10х.

Джерело: Фейсбук