Україна відзначила День захисника України. За звичкою, ми вітали лише військовиків, добровольців, волонтерів. Дехто — за традиційним радянським світоглядом — чоловіків, перетворюючи День захисника України на таке собі новітнє 23 лютого. Але ж...

Проти України триває гібридна війна. Війна, у якій передові загони агресора — це кремлівські пропагандисти. Інформаційна війна — провідна складова гібридної війни. Кремлівські брехуни — то її авангард, її гвардія. Це вони багато років одурманювали й зрештою одурманили багатьох жителів українського сходу, змусивши їх із готовністю взяти до рук послужливо запропоновану Росією зброю й почати стріляти.

Це вони, кремлівські пропагандисти, змусили «хохлів» виконувати брудну роботу з тим, щоби російські війська фактично були сталінськими загородзагонами. Та ще й верещали: «Іх там нєт!» Це вони тут, в Україні, виховали гарматне м'ясо для своєї ненажерливої Росії. Це вони, пропагандисти, перетворили донбаських українців на розмінний матеріал для своїх геополітичних забаганок.

Протистоїмо російським пропагандистам ми, українські журналісти. Даємо їм відсіч — теж ми. Ті, хто несе правду. Ті, хто розбиває російську брехню, хто витягує обдурених із російських пропагандистських тенет, мов із полону.

І хай це прозвучить гучно, пафосно, але так: протистоїмо російському авангардові війни саме ми. Й не порахувати, скільки життів урятували журналісти — тим, що розкрили людям очі. Ніколи не підрахувати, скільки українців могли би стати гарматним м'ясом для Москви — але не стали, бо дізналися правду. І ніколи не підрахувати, яким є внесок журналістів у те, що цивілізований світ майже одностайно засуджує російську агресію проти України.

То хто тоді журналісти, як не захисники України? І це було наше свято, панове! А ми цього й не помітили.