8 грудня Україна відзначатиме 25-ту річницю підписання Біловезьких угод, які підвели риску під існуванням СРСР як держави. Вочевидь, до цієї дати UA:Перший поставив у «святкову» сітку «документальное расследование» харківського режисера Ігоря Піддубного «Украя». Тут 3-го грудня, в суботу, з повтором 7-го, 8-го та 9-го грудня збираються показати три серії цього дослідження, яке в серпні, до Дня Незалежності, заборонив до трансляції на каналі тодішній генеральний директор каналу Зураб Аласанія. Цей фільм настільки обурив автора цих рядків, що під враженням від маніпуляцій до того часу сумлінного режисера розродилася величенькою рецензією.  

Звісно, вільний художник має право на власне бачення історичних процесів. Але в дослідженні Ігоря Піддубного це право підмінено численними пересмикуваннями, перекручуваннями, замовчуваннями та вирваними з контексту фактами. Ось невеличка цитата:

«Ігор Піддубний, відомий кінодокументаліст, автор кількох резонансних фільмів ("Степан Бандера. Жизнь между красным и черным"; "Крым. Курорт особого режима" та інших) до 25-ї річниці незалежності України виклав для допрем'єрного перегляду в мережу свій черговий фільм-розслідування. Називається він дуже провокативно — "Украя". Обігрується тут походження назви Україна — чи то справді мають рацію ті, хто Україну виводить від "окраїни", і якщо це так, то окраїною чого тоді є Україна — Західного світу чи Російської імперії? Чи ж, навпаки, Україна справді означає поняття "країна", як одностайно твердять нинішні історики, спираючись на літописи?

Дурнувату, відверто кажучи, назву "Украя" можна прочитати ще й як засторогу, адже російською це химерне слово можна розділити, отримавши сполучення іменника в родовому відмінку з прийменником: "у края", тобто на краю. Скажімо, прірви. Мовна шизофренічність, закладена в діаметрально протилежних конотаціях назви-каламбуру, немов задає орієнтири та планки всій майже двогодинній оповіді про 25-річний шлях України як незалежної держави. Про це не менш красномовно свідчать і назви трьох частин фільму: "Период полураспада" (про Чорнобиль як початок розвалу СРСР); "Крайние" (про авторів цієї "геополітичної катастрофи") та "Хата скраю" (про те, як Україна всі 25 років незалежності вперто знищувала всі свої шанси стати нормальною європейською державою). Патетика в документальному розслідування, хай навіть (чи й надто!) у заголовках, завжди недоречна, бо несамохіть робить автора заручником власних штампів. Хай навіть вистражданих під час нескінченних зйомок і монтажу.

Роздвоєння між бажанням нарешті сказати всю правду про те, "як це було", а саме, як і чому розвалився СРСР, та ледь прихованим смутком за "великою державою" накладає  відбиток на все полотно.

Якщо нинішні програмні редактори UA:Першого ставлять у сітку подібні проекти, дуже далекі від історичної правди, а навпаки, мають досить виразні ностальгійні нотки, доведеться забирати свої слова (про те, що «Без Зураба» UA:Перший продовжує рухатися в напрямку створення Суспільного мовника) назад.