Порівняння українців з нацистами – оціночне судження чи образа? Коментар медіаюриста, що лишає питання відкритим

24 Листопада 2014
1862
24 Листопада 2014
11:53

Порівняння українців з нацистами – оціночне судження чи образа? Коментар медіаюриста, що лишає питання відкритим

1862
За юридичним коментарем відносно порівнянь українців з нацистами, якого припустився в українському ефірі російський журналіст Матвій Ганапольський, я звернувся до Інституту Масової Інформації та Інституту Медіа Права.
Порівняння українців з нацистами – оціночне судження чи образа? Коментар медіаюриста, що лишає питання відкритим

За юридичним коментарем відносно порівнянь українців з нацистами, якого припустився в українському ефірі російський журналіст Матвій Ганапольський, я звернувся до Інституту Медіа Права - електронною поштою, та до Інституту Масової Інформації - на сторінці виконавчого директора ІМІ Оксани Романюк у Фейсбук.

Просив дати оцінки словам радійця на предмет відповідності медійному законодавству, а також позиції Нацради України з питань телебачення і радіомовлення, котра вустами свого голови Юрія Артеменка назвала порівняння українців з нацистами оціночним судженням, яке не підлягає судовому переслідуванню, а відтак не може бути підставою для позбавлення радіостанції ліцензії.

На електронну пошту з ІМП мені ніхто не відповів, а на Фейсбук-сторінці Романюк відгукнувся співробітник ІМІ, юрист Роман Головенко:

- Якщо брати це висловлювання окремо, то воно є оцінним судженням, тобто допустиме у дискурсі. Доречне воно чи ні - це вже питання до рівня інтелекту автора судження, кожен говорить, аби його дурь видно було), а аудиторія все оцінить. Але якщо ця людина постійно порівнює українців з нацистами чи ще кимось подібним, то це може свідчити про її українофобію, треба уважно придивитися, що ще вона говорить і робить. Напр., наше суспільство досить довго толерувало В.Колесніченка, на його випади не звертали серйозної уваги і всім відомо, чим воно закінчилося.

- Роману Головенку. Чому ви кваліфікуєте це висловлювання оціночним судженням, якщо там українці порівнюються з нацистами - тобто завдається образа за національними ознаками. Яким чином це може бути оціночним судженням? Ганапольський каже, що українці вчиняють з російськими книжками так, як нацисти з євреями. І це не є образою? Приниженням нашої національної честі і гідності? Ганапольський інкримінує українцям один зі злочинів нацизму. Конкретний злочин. І це оціночне судження? Ганапольський каже, що ми поводимося як нацисти. А які тоді претензії до Дмитра Кисельова?

- А чому ви вирішили, що в одному вислові не може поєднуватись образа й оцінне судження?) дуже навіть може і європейський суд про це говорить

- Так за образу треба притягати до відповідальності, а за оціночне судження - ні. В даному вислові Ганапольського є явна образа. А ви кажете - "оціночне судження", тобто без образ. Так ви сказали вище.

- Образа - це форма, оцінність судження - його зміст, це різні речі. поєднані в одному діянні. як на мене, то на ст. 161 КК тут не тягне, іншої кримінальної відповідальності за образу в КК вже нема.

- Тобто висловлювання Ганапольського, по-вашому, є образливим за формою і оціночним за змістом? Форма і зміст - різняться? Якщо образа є формою - то за неї не судять? Треба, щоби вона була змістом? А що, у змісті того, що сказав Ганапольський, немає образи? Оригінально... Я би сказав, радше навпаки - у формі оціночного судження міститься образа. Тобто образа загорнута в обкладинку оціночного судження. Але оціночне судження тут - камуфляж, за яким ховається образа. А якщо це образа, то за неї треба притягати до відповідальності.

- Невже так важко розрізнити філософські категорії "форма" й "зміст"? але відповідальності не буде не через них, а тому, що образа не досить велика.

- Головенку. Цікаво, а яку б образу ви розцінили великою? Можете навести приклади? І чим поступається порівняння українців з нацистами? Та все-таки ви сказали, що це хоча й невелика, але образа. А якщо це образа, то це вже не оціночне судження. Закон дає визначення, що оціночними судженнями, ЗА ВИНЯТКОМ ОБРАЗИ чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Тут не сказано, про маленьку чи величеньку образу. Образа є образою, навіть якщо вона, як ви написали, і не досить велика.

- От актуальна на зараз редакція закону http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 (цитата: Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які...) Ви або не вмієте користуватися законодавством, або просто маніпулюєте, цитуючи стару редакцію закону; 2) великою образою я розцінив наприклад висловлювання, допущене одним російським політтехнологом на УП, про те, що "Голодомор є фашистським гаджетом". П.С. Попрошу не хамити: маєте свою відмінну позицію - прапор вам в руки, пишіть заяву в міліцію по ст. 161 КК.

- А де я нахамив? Зацитуйте! І спасибі за прапор в руки. Але знайте, він завжди зі мною.

- звертання на прізвише, капс-лок...

- Звертання на прізвище, капс-лок та ще й у Фейсбук - це хамство? який Ви, одначе, ніжний Пан. Ну вибачайте, Ясновельможний, якщо зможете. Сподіваюся, що те, як я повів себе з Вами, Вельмишановний, це не така велика образа, як порівняння Ганапольським українців з нацистами. Вірю, Ви з професійною честю і громадянською гідністю впораєтеся з емоційними хвилюваннями, які я Вам завдав.

От якби так само, як себе, Високодостойних, свою персональну Честь і Гідність, юристи ІМІ захищали в інформаційному просторі честь, гідність українства, то ціни б їм не було. А то через звернення до себе на прізвище з великої літери і "ви" з маленької - обурилися, а порівняння українців з нацистами спокійно пережили. І навіть захистили Ганапольського. Та ще й "прапора до рук" побажали, мовляв, це не наша справа. Ай, молодці! Розумники і розумниці Ви наші. Пишаємося Вами. І ніяк не нарадуємося, що Ви в нас такі є! Такі кмітливі, скрупульозні, прискіпливі, а надто по відношенню до самих себе Коханих і Високоповажних.

На цьому я діалог завершив. Але питання як були, так і лишилися. Навіть нові з'явилися.

Матвій Ганапольський порівнює громадянську компанію українців опору російській смертоносній агресії зі злочинами нацизму. Тобто інкримінує українцям причетність до злочинів проти людства і людяності. Навіть якщо це і «оціночне судження», то в ньому міститься пряме звинувачення. А хіба ми його заслужили? Невже воно не є образливим і принизливим для національної честі і гідності українців? А якщо це образа, то чи можна миритися з нею?  

В тому ж таки Законі «Про інформацію», звідки зникла «образа» з пункту, присвяченому визначенню оціночного судження (тепер знатиму завдяки юристові, але принципово і по суті це мало що змінює), збереглася така норма:

Стаття 28 Закону України «Про інформацію».

Неприпустимість зловживання правом на інформацію

1. Інформація  не  може  бути  використана  для  закликів  до повалення    конституційного    ладу,   порушення   територіальної цілісності України,  пропаганди  війни,  насильства,  жорстокості, розпалювання міжетнічної,  расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

Згідно із п. 2 ст. 6 "Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій" Закону України "Про телебачення і радіомовлення" - "Не допускається використання телерадіоорганізацій для поширення інформації, яка порушує законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб, посягає на честь і гідність особи".

А  ст. 2 "Загальні положення" Закону України "Про захист суспільної моралі" проголошує - "Забороняються виробництво та розповсюдження продукції, яка:

...принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь".

Ну і ст. 161 Кримінального Кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками», на яку, за думкою юриста ІМІ, висловлення Ганапольського не тягне:

«Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками -

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».

Працюючи над темою, натрпапив на статтю “Образливі оціночні судження: чи це можливо і до якої міри» того ж таки високодостойного пана Головенка на сайті ІМІ.

В абзацах, присвячених практиці Європейського суду щодо оціночних суджень, йдеться:

«З огляду на те, що висловлювання, які підпадають під категорію „образа”, формально не належать до оціночних суджень згідно із Законом України „Про інформацію”, необхідно звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини.

Наприклад, у пункті 72 рішення по справі Фельдек проти Словаччини (Feldek v. Slovakia) від 12 липня 2001 року  Європейський суд зазначає: „Відповідно до практики Суду свобода вираження поглядів є однією з основних підвалин демократичного суспільства та однією з головних передумов його прогресу і самореалізації кожної особи. Відповідно до частини 2 статті 10 вона застосовується не тільки до «інформації» або «ідей», що сприймаються прихильно, або вважаються необразливими, чи сприймаються байдуже, а також до таких, що ображають, шокують або хвилюють. Стаття 10 захищає не тільки суть висловлених ідей та інформації, але також і форму, у якій вони передаються. Ця свобода підлягає виключенням, переліченим у частині 2 статті 10, які, однак, повинні чітко тлумачитися”.

Цей принцип, що випливає з Європейської конвенції та є її тлумаченням, було сформульовано Європейським судом з прав людини ще в справі Лінгенс (Lingens) проти Австрії (пункт 41 рішення по справі від 8 липня 1986 року), і дана фраза повторюється в усіх рішеннях Суду по аналогічних справах. У рішенні по справі Лінгенса Європейський Суд також зазначив після цитованої вище фрази наступне: „Такими є вимоги плюралізму, толерантності й лібералізму, без яких немає “демократичного суспільства”.

Тобто, навіть образлива форма висловлювання не перешкоджає віднесенню його до оціночних суджень (в пункті 45 вказаного вище рішення по справі Лінгенса Європейський Суд безпосередньо визнав, що спірні висловлювання є оціночними судженнями заявника).

Відповідно до статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року суди України повинні застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду як джерело права. В цьому плані очевидною стає суперечність статті 47-1 Закону України „Про інформацію” практиці Європейського суду і, фактично, Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року.

При виникненні колізії між практикою Європейського суду та національним законодавством України повинна застосовуватись практика Суду, оскільки частиною 2 статті 19 Закону України „ Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року встановлено, що „якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому  порядку, встановлено інші правила, ніж  ті, що передбачені у відповідному  акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору”, а практика Європейського суду по своїй природі є „тілом” Конвенції 1950 року.

Проте, необхідно зауважити, що оціночне судження в образливій формі тільки тоді не тягне за собою покарання на тій підставі, що це оціночне судження, коли оціночне судження має під собою підстави і не є надмірним. Тобто, враховуються два моменти: по-перше, висловлювання є оцінкою лише тоді, коли ним щось оцінюється, коли оцінюються певні факти, а не коли журналіст написав, що хтось дурень тільки тому, що журналіст чомусь  так собі вирішив, але не пояснив логіки своїх міркувань; по-друге, Європейський суд, вирішуючи справи щодо оціночних суджень, які містять образу, звертає увагу на співвідношення тих фактів, які спричинили грубе й образливе висловлювання, та «жорсткості» самого висловлювання».

Якщо порівняння Ганапольським українців з нацистами за бойкот і маркування триколором російської книги не є надмірним, то що ж тоді є надмірністю? А надто – враховуючи обставини, в яких це порівняння було застосовано. Адже громадянин РФ вважає проявом нацизму з боку українців лише бойкот і маркування  російської книжки в той час, як Росія веде загарбницьку війну проти України, в якій не метафорично, а реально гинуть українці. Як військові, так і цивіліьні. А безкровна акція щодо бойкоту є реакцією у відповідь на агресію і терор з боку Росії, жертвами якої вже за станом на сьогодні стали тисячі наших співвітчизників.

Невже «муки» і «страждання» російської книги під триколором або з лейбом «сделано в Росии» на полиці в затишному книжковому магазині можна хоч якось співставити з муками і стражданням нещасних людей – в’язнів влаштованого нацистами єврейського гетта?

В той час як маркована книжка спокійно лежить собі на полиці, наші солдати на фронтах АТО, захищаючи Батьківщину, проливають свою кров і віддають життя. В тому числі за те, щоби українці мали можливість обирати - купляти їм російську книжку, чи ні. Бо їм цього ніхто не забороняє, а книжки від того, що лежать у магазинах - ані трохи не псуються, тобто не відчувають жодного дискомфорту.

Одначе це не заважає Ганапольському порівнювати з нацистами не своїх співгромадян, на чиїх руках кров і загублені життя українців, а нас - жертв російської агресії. Лише тому, що ми, бачите, маркуємо російські книжки. Тобто, за його словами, як євреїв зірками Давида у гетто.

Як на мене, то некоректність, несправедливість, образливість і надмірність порівняння – очевидні! То хіба довести це не є справою й обов’язком професійних юристів – як з ІМІ, так і Нацради! Щоби захистити честь і гідність українців! Щоби очистити від різного роду скверни вітчизняний інформаційний простір, в якому теж, зауважте, на нашій території йде війна! Хіба Нацрада не має протистояти? Куди ж подівся її патріотизм разом із професійністю? Чому немає дієвої реакції?

А якщо мовчить наш регулятор, то чого б не взятися до справи шановним медіаюристам з інших організацій? Хоча б написати позов і подати до суду. "Вєсті" казатимуть, що це оціночне судження, а ви - що воно було надмірним і образливим, принизливим для національної честі та гідності українців, таким, що розпалює міжнаціональну ворожнечу, а тому потребує притягнення до відповідальності його автора. Звісно, що в суді можна програти. Але ж і виграти - теж! Залежно від вашого юридичного сумління і фаху, вміння переконувати і доводити свою позицію.

P.S. Минулої п’ятниці додзвонився до “Свободного мікрофона» в ранковому ефірі Матвія Ганапольского та Павла Новікова (зі стенограми передачі на сайті радіостанції):

«Алексей, слушатель: Олексій, Дніпропетровськ. У мене запитання до Ганапольського. Коли він був минулої п’ятниці у Шустера, то похвастався своїми рейтингами, рейтингами ранкового ефіру. Я записав. Він запитав у Юрія Луценка: «Юрій Віталійович, Вы можете меня (виділено мною - О.М.) поздравить?» «С тем, что Вас уволили с «Эхо Москвы»?» – спросил Юрий Витальевич. «Нет. Сегодня пришли рейтинги радиостанции. Короче говоря, мой утренний эфир - первый в Украине, выше даже музыкальных радиостанций. Вы меня поздравляете?». А чому Ви не згадали свого вірного і надійного помічника, колегу Павла Новікова – це по перше. По-друге, коли людина так напрошується на похвалу, то це не є проявом великої культури. По-третє, ви тривалого часу казали, що Радіо Весті – це радіостанція номер один в Україні. Зараз виходить, що вона номер чотири, бо згідно з рейтингами, які ви нині оприлюднюєте, радіостанція займає четверту сходинку за популярністю. То її рейтинг впав? А чому тоді ви називали її номером один в Україні, якщо вона номер чотири? На яких підставах ви називали, що вона номер один?»

Ганапольський нічого не відповів. Продовжив програму дзвінком наступного слухача. Хоча зазвичай, якщо хтось йому чимось дорікає, Матвій Юрійович залюбки дає додзвонювачу прочухана. Робить це щиро, розлого і з неабияким пафосом. А потім ще й неодноразово повертається до таврування ганьбою слухача, який завинив йому критикою. Мабуть, цього разу не було чим "крити".

P.P.S. Після того, як розмістив лінк на цю статтю на Фейсбук-сторінці виконавчого директора ІМІ Оксани Романюк, вона мене забанила. "Вирішила" проблему. "Браво", ІМІ! "Так тримати"! Що ж її так нестерпно образило? Те, що дослівно переніс у свій блог бесіду з Романом Головенком, а потім процитував його статтю? Чи мої оціночні судження? А що в них не так? Звідки така нетерпимість до вільного слова? Чи ІМІ - поза критикою? А це в якому законі сказано?

Читай також:

Шеф-редактор радіо "Вєсті" Сакен Аймурзаєв каже, що Матвій Ганапольський не порівнював українців з нацистами

Матвій Ганапольський наполягає, що порівнював українців з нацистами правильно. Євген Кисельов підтримав колегу

Від скромності Матвій Ганапольський точно не помре

Матвій Ганапольський проти того, щоби українці називали вулиці на честь своїх героїв

Матвій Ганапольський на радіо "Вєсті": "Споймали русский и хохол золотую рыбку..."

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1862
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду