Як Гончарова з Підалькіною на Григорьєва сходили

Як Гончарова з Підалькіною на Григорьєва сходили

«Ходімо зі мною, Зіно, в „Декаданс-хауз", Вольнова привезла Ігоря Григорьєва, засновника культового „ОМу" Тепер він співатиме, а Вольнова його інтерв''юватиме». - це телефонувала Підалькіній Таня Гончарова. Її нова подруга. Автор проекту
Як Гончарова з Підалькіною на Григорьєва сходили
30 Лист 2009
0
3031

«Ходімо зі мною, Зіно, в „Декаданс-хауз", Вольнова привезла Ігоря Григорьєва, засновника культового „ОМу" Тепер він співатиме, а Вольнова його інтерв''юватиме». - це телефонувала Підалькіній Таня Гончарова. Її нова подруга. Автор проекту „Ангели і демони". Дівуля непроста. Їдка та азартна немов те мале дитя. І Зіна пішла.  

«Григор''єв - знаковий персонаж для свого покоління. А ти, Таню?» - спитала вона Гончарову в „Декансі"  і зніяковіла.

Т.Г. (саркастично) Для мого - ні. А що можу йому дати? Григор''єв дав журнал ОМ, а я що даю? Телебачення це довбане? Так це ж не знакові речі!

З.П. А світське життя? Ти ж перша тут стала це показувати!

Т.Г. А... це? Я ж не перша стала. За кордоном, в Росії стали показувати до мене. Я перша стала іронізувати. І що комусь дало те, що я людей смикаю від того, що мені нудно?

З.П.  (розгойдуючись на двох ногах) Не розумію... Ти ж така ідейна... Ти ж несеш людям погляди...

Т.Г. Я несу?.. Я сподіваюсь що вони думають: „Які ці зірки нецікаві. Треба бути цікавішими"...  

За 20 хвилин до концерту.  

Тусівочка збиралася. Гламурненько спілкувалася. Тихо. Зіна до Сніжани Єгорової підсіла. «Тусовка дрібнішає - каже їй Сніжана. - Зараз кожний - персонаж. Навіть якщо він з себе ніц не представляє, просто тусовщик, але вважає себе крутішим за будь-якого Григор''єва. Зникла ексклюзивність. Григор''єв - людина індпошив, а зараз, Зіно,  забагато ширвжитку». І сумно стало Підалькіній. Невесело.   

За 3 хвилини до концерту

Підсіла до Гончарової. Тремтить. Та виснажена. Напрацювалася. Серветку на столі білу їй розклали. Чисту. Поруч редактор «Публічних людей»  Наталя Влащенко. Та Зіна з Гончаровою прийшла. З нею і говорити стала.

Т.Г. (сама відповідаючи на усі запитання відразу) Ми зараз з головним редактором «Публічних людей» Наталею Влащенко говорили, і вона каже, Зіно, що у 80-х 90-х навіть трахалися красиво. А зараз бозна що! (вказуючи на столик напроти) От глянь, Зіно, перед нами сидять люди за столом - бізнесмени і хлопчики зі слабкеньких гуртів.  Я не стверджую, що вони геї, тому що у цих людей є сім''ї, але, Зіно, що їх об''єднує з цими хлопчиками? Ну сплять і що? А раніше... Це було кохання, трагедії, які стимулювали до життя та творчості, а зараз усе дрібне.(занурюючись у власні рефлексії) Хрін його знає, Зіно, а чому я така дрібна? Чому я не як Григор''єв?.. Певно занадто багато усього з''явилося після 90-х і ми за цим не встигаємо. Ідеологія рухнула і треба було робити щось інше, але усе стало дробитися і тому з''явилася така поверховість, ніби літак «Антонова» розтягнули на деталі. (несподівано до Зіни) Зараз розчаруєшся в мені....

З.П. (заспокоюючи Таню) Ти кажеш, не відчуваєш своєї значимості... Думаєш, Григор''єв у 90-ті усвідомлював свою?..

Т.Г. (гигикнувши) Найдебільніше, що можна робити - це усвідомлювати свою значимість. Він просто відчував той час шкірою, нервами, тому що ті, хто відчував, вони робили щось у ті часи і тому зараз ми їх називаємо культовими персонами. (смикаючи З.П.) Ти думаєш про щось інше?

З.П. (почервонівши, тицьнувши в фотографа) Ні. Мене фотографують. Ненавиджу це.

Т.Г. А я ненавиджу, коли гучна музика і смикання навколо, як тут.

З.П. (отямившись) Ти кажеш, що Григор''єв відчував свій час. А ти?... Відчуваєш наш?

Т.Г. Поверховий він, Зіно, тому що час прискорюється. Сьогодні доба не та, що була 10 років тому. Час прискорюється не тільки зовні, а і в людині. Ми поспішаємо, не встигаємо думати, робити щось вартісне. У потоці, що нас несе, ми намагаємося лише зачепитися за двері, які стирчать на шляху. Я хочу зупинитися, два дні не виходжу нікуди, але відразу ж починаю тужити. Це пекельна залежність, бо тебе нудить від того, що ти робиш, хотілося б робити щось інше, але я залежна, думаю: «Тобі потрібні  ці люди, професія» ... І знову виповзаєш і стаєш знов однорідною у неоднорідному часі.

З.П. (заперечуючи) Час може й не однорідний, але глянцеві видання усі як одне - одноманітні. Немає в нас таких видань, як «ОМ » Григор''єва.

Т.Г. Є! Ми з чоловіком займаємося азіатським одягом. До нас приходять люди, приносять самвидав, і він реально зроблений дуже круто! Наприклад, журнали одеський «Кувь», харківський «Поліндром», київський «Playfashion». Люди видають їх за копійки! Але зараз загал не потребує поклоніння комусь чи чомусь. Але якщо говорити про Київ, то місто затягує. Ти вистрілюєш, хочеш щось втнути, і тиждень тебе підносять, а потім б''ють головою. Ми незрозумілі самі собі. Нам би зі своєю самобутністю визначитися, а потім вже робити якісь культові речі і оригінальні глянцеві журнали. Але оригінальними журнали можуть бути для групи у 50 чоловік. І все.

З.П. Виходить, Таню, розумних телепроектів теж потребує невеличка купа людей?

Т.Г. Так. Тому зараз й розробляють нішеві канали  для хлопчиків, дівчаток, для бабусь з дітьми... Відбувається розділення на групи. У Японії, наприклад, є спільнота любителів чорно-білих кросівок. Вони слухають свою музику, притримуються певної філософії життя. Для мене було потрясінням дізнатися, що є такі спільноти. Є любителі старих дитячих фотоальбомів. Світ тікає від узагальнення, не дивлячись на те, що він змішується - європейці одружуються на тайках, киргизи з англійками і т.і.

З.П. (у відчаї) А мої друзі говорять: «Ми розумні. Нас багато»...

Т.Г. Це парадокс. Взяти телебачення. На ньому працюють різні люди і багато розумних, але воно робить інших людей ідіотами. На телебачення ще років 30 будуть дивитися, як на масовий продукт для дурнів, щоб показати їм усміхнені губи мамаш з дітьми з червоними щічками, серіальчик й усе. А раніше, коли ніхто ще не знав цих можливостей телебачення, робилися експерименти, запускалися різні програми. Я радію, коли мої програми закривають. Вони однакові - одна на одну схожі, усі про зіркову біомасу. І тут не скажеш, що я оригінальна і зробила якийсь прорив. Так. Я якихось персон відкривала в програмах. Показувала галерею Марата Гельмана, коли ще ніхто в ящику її не показував, Людмилу Березницьку, коли Женя Мінко робив в неї кураторські проекти, проекти Кості Дорошенко... Сьогодні, Зіно, є багато талановитих музикантів. Молодих. А хто про них дізнається? Я запрошую в ефір тих, хто мені подобається, але довго доводиться пояснювати, що ця людина достойна ефіру. Треба, щоб з''явилося більше людей, які попри популярність того чи іншого персонажа, ставили на обкладинку журналу тих, кого хочуть. Але ми усі залежні люди. Нам платять гроші. Ми найняті. Єдиний вихід з цього замкненого кола  у змішуванні тих світил, які вже приросли до неба, з свіжими талантами. В мене це не завжди виходить. Коли приходжу на вечірки, які робить мій чоловік в «Хлібі», зустрічаю творчих особистостей,  кожен з яких відзначилися чимось видатним - стилісти, музиканти... Але стикаюся з тим, що я сама не знаю їх. Це мінус мені. Але нам треба намагатися протягувати цих людей в ефір, інакше нічого не буде. (турботливо) Хочеш зелений чай?  З.П. (знітившись) Так. (вказуючи на страву, яку Гончаровій поставили на білу серветку) Ти можеш їсти і говорити.

Т.Г. (здивовано зиркнувши на Підалькіну) Ти хочеш, щоб я їла і говорила? (безапеляційно) Потім поїм.

З.П. (наполягаючи, тицяючи на сир) Сир охолоне.

Т.Г. Ну то й що! Давай! Говори!

З.П. (з болем) Виходить, що тусовок в Києві зараз нема?

Т.Г. Є, Зіно! Незабаром я вкотре піду в гастрономічне середовище. Люди збираються на хаті і готують їжу - вегетаріанську чи тільки м''ясо. Це відродження так званих квартирників. Тобто тусовка є, але маленька. Вона зараз і сама собі не дуже потрібна. Не знаходиться часу на це. Так і виходить, що усі розходяться по маленьких угрупуваннях.  

Концерт

Вийшла Вольнова. Красиво вийшла. Гламурну тусівку перегламурила. Стала про Григор''єва казати.  Про «ОМ» . Про концерт. Про розіграш двох діамантів...

Т.Г. (розчаровано) І тепер не виходить їсти. Вольнова говорить, а я що - їсти буду?

З.П. (ошелешено) Про діаманти... нащо це?

Т. Г. (закидуючи до рота полуницю, скептично) Знаєш скільки тут таких дівчат по брильянтах!.. Озирнись! 

З.П. Вольнова культова персона?

Т.Г. (доїдаючи сир) Звісно.

З.П. За якими критеріями ти визначаєш культовість персонажу?

Т.Г. Це неординарні люди, в яких протирічливе приватне життя, які не зациклюються на одній діяльності. Тобто, якщо ти видавець, то мусиш йти в політику, як це Григор''єв зробив свого часу. Якщо Вольнова-телеведуча, то вона мусить співати чи книжку написати. Різні грані мусять виявлятися.

З.П. (здивувавшись) Такі вимоги сьогодні до культових персон? Раніше простий письменник міг стати знаковою для часу персоною!

Т.Г. Зараз треба ідолом бути, збагни. Розпорошитися в різних галузях, щоб більша група людей, тебе знала. (вказуючи на сцену, суворо до Зіни) І що? Григорьєв буде грати концерт, а ми будемо говорити.

З.П. (шовковисто) Ні. Їж поки.

Т.Г. (послухавши початок пісні) Григор''єву треба повчитися відчувати музику.

З.П. Почекаємо, може розспівається... буває, що перші десять хвилин концерту людина налаштовується. Він, звісно, намагається представити себе, а не музику... (схопившись за серце і вказуючи на Григорьєва) Нащо він дістав цигарку? Її на третій пісні можна було б діставати. А він - відразу. (безрадісно) Понтується він, Таню.

Т.Г. (емоційно) Ну! Ти зрозуміла?  А я про що кажу? Він може дозволити собі довго входити в музику, але він грає на сцені. Смутно це. Чого завгодно, але тільки не гри від нього я чекала. Його гра для маленького ресторанчика, в якому люди прийшли за веселощами. Він казав, що займається музикою, тому що йому треба гроші заробляти і ще тому, що вона йому недоступна. (схаменувшись) Ми Григор''єва критикуємо! А як в нашій країні прийнято казати: «А ти хто така» ? Скажу: «Ніхто»

З.П. Тупий вислів. Наші ментальні ознаки - не взірець для наслідування.

Т.Г. Згодна. (про Григор''єва на сцені) Він молодий. Не даси йому 42.

З.П. (категорично) Даси.

Т.Г. Для мене усі, з ким я спілкуюся, молоді. Чесно.

З.П. Він стомлений. Відчуття, що він - людина, яка втратила надію.

Т.Г. В тому то й справа! Він на сцені ніби усе про себе знає. Оце хріново. Ти питала, чи Григор''єв в період «ОМу» знав, що знаковий. Не знав. А тепер... він ніби усе про себе знає, і менш цікавий музикант, ніж був видавцем.

З.П. Я читала про нього перед тим, як йшла сюди. Цікаво було, думала - кльовий хлопак, а коли вийшла на вулицю, то збагнула, що нічого й не лишилося. Пустка. Немає про що навіть поміркувати.

Т.Г. (радісно) В мене теж таке відчуття було. Я вночі про нього читала... Але в 29 років він зробив журнал «ОМ». А я що в 29 років зробила? (насміхаючись над собою) У 25 культову програму «Вуаля»!

З.П. ( ляснувши в долоні) Обскакала! 

Т.Г. (весело) Ха! Випередила!

З.П. (кривлячись на сцену) Він поводить себе так, що ніби ми зобов''язані його слухати, бо він культовий герой. Він не намагається завести зал.

Т.Г. (не слухаючи) Глянь! Вольнова красива в ролі бек-вокалістки Григор''єва. Ну красива, скажи!

З.П. (не маючи шансів не погодитись) Так. Вона вплинула на твій розвиток, як ведучої?

Т.Г. Звісно. Тим наскільки людина може бути публічною і щирою душевно. Мені здається, що вона могла б бути ще більш цікавим публічним персонажем, ніж вона є. Це була б бомба, і ніхто не посмів би лити лайно на неї на різних сайтах. Хоча ми не знаємо 90-х. Можливо і тоді на таких персон теж лили лайно. Я рада, що вона є. Те, що вона Григор''єва привезла - молодець! Далі задача Григор''єва - це його концерт. Він мусить його відіграти стовідсотково. Але слухай! Він просто гроші заробляє...

З.П. (дивлячись на блискучу сукню Вольнової, журливо) Що Вольновій не дає розвернутися до кінця? Чому люди в Києві не мають можливості реалізувати себе стовідсотково, Таню? 

Т.Г. (думаючи) Добре, що Вольновій вистачає іронії до себе. Вона - єдиний персонаж, який іронічно здатен ставитися до себе у тусовці. В нас не вміють цінувати шоу, а Вольнова - це шоу в одній людині. Вона людина самобутня, а в нас це ігнорують. Її ж не стали тягати по різних шоу, піарити... Були «Вольності Вольнової», але і тут їй не дали достатньо часу, щоб програма відбулася. Вольнова мені каже, що мені бракує чіпкості. Але до кого, Зіно чіплятися?! Наші зірки не чіпляють. Тому і Вольновій не вистачає простору, середовища, щоб повноцінно себе виявити. Тут немає їй рівних, щоб вона могла заіскритися.

З.П. (тужливо) Повертаємося до слів Сніжани Єгорової, яка сказала мені, що сьогодні тусовка здрібнішала.

Т.Г. Якби у Вольнової було в друзях десять Григор''євих вона б вистрілила. (вказуючи в кут залу) Он Осадча - культовий персонаж? Передавач такий же ж, як і більшість журналістів.   Підалькіна вкотре озирнулася. Осадча була в  капелюшку і мала ідіотський вигляд. Не тому, що в капелюшку. Її очі випромінювали холод. Смерть. Мали жирні чорні стріли. Пустка пусток лилася з них в зал. Очі Осадчої морозили кістки. Вирок декадансу. Творчої енергії. Підалькіна смикнула плечима і відвернулася. Їй хотілося вішатись.  

Т.Г. (вказуючи Зіні на стіл збоку) Стіл «Нового каналу».... Я Діму Коляденко вважала мега-незвичайним. А тепер що?.. Навколо Вольнової мусять бути зубаті, неординарні, злі люди. Тоді буде щось. А в нас усі у фіолетових платтячках, чобітках на підборах і теж саме в середині.

Наталя Влащенко (втручаючись в розмову російською). Нет поколения.

Т.Г. (підхопивши тему) Так. Немає контенту. Люди від чого дрібні? Немає героїв.

З.П. (ідеалістично) Молоді люди ж є.

Т.Г. Вони розрізнені. 

З.П. Зараз час індивідуалістів.

Т.Г. Так. Але у 90-ті були індивідуалісти, які виїхали по накатаним рейкам суспільства. Зараз взагалі немає нічого. Рейки прибрали, самі індивідуалісти лишилися.

З.П. Швидше молоді належать до покоління, яке поглинає сміття - телебачення, Інтернет, ігри...

Т.Г. (іронічно) я чекаю 2012 року, коли буде очищення світлом. Я вірю, що сміття відсіється. (сміється) Я вірю!

З.П. А ти, Таню, де опинишся після 2012? 

Т.Г. (серйозно) Не думаю, що встигну стати тією людиною, яка має тут залишитися. Коли кажуть, що душа перероджується - дурниці! Ті душі, які зараз зайняті споживанням -  сміття. Розумні проходять реінкарнацію. Подивись на цей зал, Зіно! Скільки їх розумних тут - одна, від сили дві. Все.

Наталя Влащенко: Все, что Григорьев делал в жизни - клипы, кино, журналы - интересно. Банальные люди не интересны. (кинувши око на столик «Нового каналу») Вот сидят напротив нас артисты, которых можно заменить. А он интересен сам по себе. Это человек, который обладает степенью свободы, которая делает его отличительным от других. Он интересен, как личность. Даже когда на сцене.

Т.Г. (до офіціантки, російською) Девушка, рассчитайте нас пожалуйста! (до Зіни тою ж мовою) Надоело. Да?

З.П. (не згоджуючись з Влащенко) Знаєш, те, що нам не цікаві люди, які нас оточують - це факт. Взяти випадок з Антіном Мухарським. Він роки два займається галереєю. Успішно у відношенні ідеології. Ніхто так яскраво з галеристів сьогодні про своїх художників не заявляє. Але кому я не кажу про Антіна, усі його асоціюють з порошком «Тайд». І все! Ми просто нецікаві один одному. Не хочемо знати більше, глибше...

Т.Г. (азартно) Не треба було «Тайд» рекламувати! Григор''єв не робив цього. Іншим займався.

З.П. Але той фальш, який я зараз бачу на сцені, нічим не відрізняється від «Тайду».

Т.Г. (вказуючи на переповнену персонажами залу) Але в цьому висновку тут ми з тобою самотні, Зінаїда! Дивись, «Новий канал»  реально очарований дійством. (повертаючи тему до Мухарського) Люди не прагнуть пізнавати більше, бо нема коли. У тому ж часі проблема. До речі, Влащенко сазала, що Григор''єв володіє стилем декадансу, чим не володіє ніхто.

З.П. А що таке декаданс? Поясни.

Т.Г. Коли всі померли. Ги-ги!.. Сомнамбулічний стан, темний одяг, розумні очі, чорні кола під ними, смутне обличчя... а водночас все це неправда, театралізація.

З.П. (з  щастям) В мене теж чорні кола під очима!

Т.Г. (зверхньо) В тебе, Зіно, колір волосся світлий. Розслабся. І ти весела. Посміхаєшся. Принаймні мені.  

І тут почалося. В кінці першого відділення Григор''єв заспівав єдину власну пісню. По-справжньому. Нутром напружився. Як ніхто. «Чому він з цієї пісні не почав! » - загорлала до Гончарової Зіна. Таня була в трансі. Їй подобався Григор''єв. Їй було начхати, що це декаданс. Що це вечірка Вольнової. І що обіцяного від Вольнової  інтерв''ю ніхто не дочекався. Перед Зіною і Танею на кону стояв дух. Вольовий пацан із серцем. І не було в нього віку. Не було 42-х.  Лише змучене життям тіло, скрізь яке проривалася пісня. Без кордонів. Без гламуру. Без фальші. І було несамовито добре це. «Браво!» - кричала Підалькіна. «Браво! » - відгукувалися вулиці Києва, коли дівчина, клацаючи підборами,  несла додому в думках того Григор''єва, заради якого вони з Гончаровою приперлися на вечірку Вольнової.       

PS: Лист від Гончарової, який та написала Зіні П. після другого відділення, на яке дівчина не залишилася.  

Люба Зіно! Я вперше відчула себе самовідданою шанувальницею когось. По-перше, весь концерт відсиділа. Хоч ти і пішла раніше. І по-друге, дала можливість усім закоханим у Григор''єва, висловити йому лестощі, тому що не хотіла як завжди нагло  пхатися і брати це інтерв''ю, бо вже після опівночі, після концерту я нікуди не поспішала. І нарешті поговорили. Серед натовпу людей з 20 людей у  залі ми лишилися якимось дивом наодинці. Це найбільш неймовірне інтерв''ю по відчуттях,  які були в мене житті. За 15 хвилин розмови Григор''єв мінявся в мене на очах. Для мене це було справжнім щастям. Якщо в трансовому стані після концерту 5 хвилин він взагалі дивився в підлогу, то потім ожив. Коли я сказала: «Дякую! ». Він, схаменувшись, мов зніяковів. «Как-то вы так меня»... - мовив тепло. Григор''єв як був для мене неймовірним так і лишається. Коли сказала, що найбільше сподобалася пісня «Шапка»,  він відповів що я єдина людина, з якою це відбулося. І Зіна, пробач, що я не сказала йому, що другою людиною була ти!               

Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
Олексій Мазур
В числі багатьох інших у телемарафоні 112-го каналу на захист "свободи слова" і проти "цензури" відзначився й ведучий "Свободи слова" на ІСTV Андрій Куликов.
27 Лют 2015 15:18
3 013
Олексій Мазур
У середу, 25 лютого, на 112-ому гостював колишній міністр закордонних справ України, депутат від "Батьківщини" Борис Тарасюк.
26 Лют 2015 12:11
3 179
Олексій Мазур
Співробітник медіа-холдингу Ігоря Гужви, ведучий телеканалу UBR, громадянин РФ Іскандер Хісамов розтлумачив поняття "братніх народів" у передачі "Точка зрения" з Юлією Литвиненко:
25 Лют 2015 18:11
2 079
Олексій Мазур
За право рашистів паплюжити Україну в українському ефірі!
25 Лют 2015 12:15
2 635
Олексій Мазур
Обидва Шевченки, але один - рашист-московит, інший - український патріот. Наш воює на фронті, захищаючи Україну від російських окупантів, а московський – називає українську армію «карателями».
24 Лют 2015 12:43
2 938
Олексій Мазур
Нацрада винесла попередження мовнику лише і виключно через участь на «Шустер-live» путінського яструба, україноненависника максима шевченка. Виявляється, це цензура і "наїзд" на свободу слова.
23 Лют 2015 18:05
2 545
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду