Взяття під варту редактора видання Донецької міськради «Муниципальная газета» Олени Блохи спричинило багато дискусій щодо  розвитку всієї України. Як регіональні журналісти мають відповідати за «співчуття» сепаратистам та співпрацю з ними? Що зробити центральній владі, щоби змінити інформаційне поле сходу країни?  Адже, тривалий час Донбас експлуатували «регіонали», місцеві видання провадили антиукраїнську політику, а влада не спілкувалася з населенням. Та чи зміниться щось зараз? Головний редактор інтернет-видання «ОстроВ» Сергій Гармаш написав на Facebook: «Війна закінчиться. Це неминуче. Але всі її жертви будуть марними, якщо ми, живі, не змінимо країну... давайте говорити чесно: хто сьогодні при владі? - Ті ж, що були вчора. Вони породження тієї системи і не здатні її змінити... Та й, судячи з усього, і бажання щось всерйоз міняти у них немає. На манежі - все ті ж. І вони хочуть повернути те ж, щоб жити так само, як вони звикли. Тому замість державної політики ми бачимо політиканство... Війна спише багато чого. Напевно, тому вона триває так довго... Загалом, виникло чітке відчуття, що ми можемо виграти війну, але... програти країну. Поки ми всі поодинці воюємо із зовнішнім ворогом, внутрішній уже розставляє під себе кадри, приймає під себе закони, ділить під себе те, що ще можна поділити. А що потім? Що буде після того, як людина з автоматом звільнить міста і піде у мирне життя?»

«День» розпитав Сергія Гармаша та інших журналістів з Донбасу про те, як центру допомогти сходу, і як чинити з регіональними ЗМІ, що підтримували сепаратистів.

«ЖУРНАЛІСТИ ДОНБАСУ БЕЗПОСЕРЕДНЬО ВІДПОВІДАЮТЬ ЗА СИТУАЦІЮ В РЕГІОНІ»

Сергій ГАРМАШ, головний редактор інтернет-видання «ОстроВ»:

- Журналісти Донбасу безпосередньо відповідають за ситуацію в регіоні. Росія проводить в Україні інформаційно-військову спецоперацію, її мета - не лише захоплення території, а й провокування громадянського конфлікту в Україні.

Спровокувати внутрішній конфлікт введенням військ або поставками зброї неможливо. Та якщо насаджувати людям пропагандистські штампи, сіяти паніку і страх, тобто, створювати для жителів Донбасу паралельну реальність у вигляді «українського фашизму», «київської хунти» тощо, все можливо. Тому «інформаційний» фактор у цій війні важливіший за військовий. Журналісти, що з власної дурості або обслуговуючи політиків, зробили себе агентами ворога, повинні нести не меншу відповідальність, ніж ті, хто стріляє з автомата. Бо саме журналісти словесними маніпуляціями змушують людей брати до рук зброю і вбивати, їх провина теж обчислюється людськими життями.

«Рупори сепаратизму» мають відповісти згідно із законом. Але я  порадив би таким людям виїхати до Росії, яку вони так люблять. Жити у країні і ненавидіти її дуже важко, ненависть - енергозатратне почуття.

Київ повинен виробити і законодавчо закріпити державну політику інформаційної безпеки України. Ця програма визначатиме правила гри на інформаційному ринку в умовах тимчасової окупації або ведення бойових дій. Тобто, треба законодавчо визначити, як чинити з тими ж телепередавальними центрами або кабельними операторами, якщо їх діяльність шкодить національній безпеці. Також у рамках реалізації цієї політики потрібно створити FM-радіостанцію для роботи на окупованих та звільнених територіях, вводити спеціальні програми на телеканалах, випускати газети тощо. Доки немає чіткої державної політики та відповідального за її впровадження органу, все це може робити громадськість, але то будуть напівзаходи. Адже з нами воює не громадськість, а злагоджена інформаційно-військова машина російського імперіалізму.

«ТРЕБА ЗБИРАТИ ФАКТИ І ПУБЛІКУВАТИ

ЯК ДОКАЗИ ЗЛОЧИНІВ»

Євген СПІРІН, журналіст сайта podrobnosti.ua, Луганськ:

- Ситуація з Оленою Блохою - просто показний процес. У Луганську весь колектив газети «ХХІ век» разом із головним редактором Юрієм Юровим активно працює на т.зв. ЛНР та терористів, і ніхто не порушив щодо цих людей кримінальної справи. Або газета «Жизнь Луганска», яка була рупором Луганської ОДА і недавно друкувала заклики зупинити АТО. Усі ці видання належали місцевому керівництву, «регіоналам», комуністам, і апарат влади не змінився.

Є ще телеканал «Луганск 24», там транслюють копіпаст з «России 24». Вони займають частоти обласного телеканала, тож, Київ продовжує сплачувати їх рахунки за електроенергію.

По-хорошому, треба усіх прибічників сепаратистів, від редакторів і до звичайних журналістів, притягнути до відповідальності, кримінальної чи адміністративної. Але я вельми сумніваюсь у тому, що ситуація зміниться.

Активісти та журналісти з Луганщини наразі можуть лише збирати інформацію про тих, хто підтримував т.зв. ЛНР, і публікувати це як докази злочинів. Сам я другий місяць живу в Києві. Коли покидав Луганськ, там була звичайна  війна криміналітету, який викрадав людей, а зараз почалося пекло. Мені дуже хотілося б поїхати на відновлення Луганщини, але навіть якщо все звільнять, залишиться купа озлоблених людей, які підтримують сепаратистів і пам'ятають «ворожих» журналістів.

Єдиний вихід, на мій погляд, це створювати нові ЗМІ з людьми, які не мали стосунку до Донбасу. Дивно, коли людина з Вінниці працює головним редактором «Жизни Луганска», але у такої особи немає жодних «коренів», прив'язок, каналів для хабарів на місцевому рівні.

«НАЙБІЛЬШ АНТИУКРАЇНСЬКІ ГАЗЕТИ ДОНБАСУ - МУНІЦИПАЛЬНІ ВИДАННЯ»

Андрій РОМАНЕНКО, редактор газети «Новости Краматорска»:

- Необхідно забезпечити невідворотність покарання для тих, хто підтримував сепаратистів, зокрема й через комунальні ЗМІ. Треба розібратися з усім ланцюжком, а не знайти цапа відбувайла в особі якогось журналіста. Так, за тією ж «Муниципальной газетой» стоїть секретар Донецької міськради. Не кажу, що такі люди мають «сидіти», але протягом 10 років або ж упродовж усього життя вони не мають займати державні посади чи працювати журналістами. Інакше, відсидяться, прикинуться, що люблять Україну, й усе повернеться.

Одразу після звільнення Краматорська від терористів муніципальна газета «Краматорская правда» вийшла із заголовком «Бабай повернеться у Краматорськ» («Бабай» - прізвисько Олександра Можаєва, громадянина РФ, який займався тероризмом у складі т.зв. ДНР. - Авт.) У цьому виданні залишилися люди, які нещодавно писали зворушливі інтерв'ю з тим же Бабаєм, оспівували т.зв. ДНР. Недавній номер цієї газети зробили у подібному стилі, там не дуже люблять українське. І це видання читають бабусі, воно видається за рахунок України.

Із газетами-одноднівками, які друкуються за приватні кошти, розібратися просто: прибрали фінансування - і все. На диво, найбільш антиукраїнські газети Донбасу - муніципальні видання. Тож, поки не зміняться склад у міськрадах, поки звідти не підуть «регіонали», у ЗМІ нічого не зміниться.

Складне питання і з журналістами центральних ЗМІ. Багато з них не розуміють специфіки регіону, до АТО ніколи не були тут. Тож, журналісти, які формують інформаційну політику на рівні держави, іноді не розуміють, про що говорять. От, що таке жити у маленькому шахтарському містечку?

Можна робити емоційні закиди, казати «ватники», але, в принципі, винуваті й ті, хто вкладав у голови людям казна-що за відсутності нормальної влади. Напевно, варто робити прес-тури Донбасом для журналістів з Києва, спілкуватися з людьми. Донбас справді треба почути. Не Ахметова та Єфремова, а простого донеччанина.

«ЖУРНАЛІСТИ СТАЛИ УЧАСНИКАМИ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ»

Олексій МАЦУКА, головний редактор інтернет-видання «Новости Донбасса»:

- Журналісти стали учасниками гібридної війни, що відбувається зараз - хтось за власним бажанням, хтось мимоволі. Тому треба бути уважними до термінів, що застосовують у медіа, для аудиторії розкладати «по кісточках» усі маніпуляції.

Затримання Олени Блохи - закономірний крок, бо вона публічно підтримала сепаратистів, працювала у т. зв. уряді ДНР. До речі, із 250 працівників Донецької обласної державної ТРК лише близько 15 людей перейшли на телеканал т.зв. ДНР. Не знаю, що рухало цими людьми. Втім, якщо хтось виступає за розвал України, є кримінальний кодекс, згідно з яким можна трактувати певні заклики.

Трансформувати ЗМІ на Донбасі просто: є довіра суспільства - є громадське мовлення за підтримки кожного громадянина. Немає довіри - немає громадського продукту. Тепер виросте солідарність споживачів інформації, роль ЗМІ переоцінять. Газети, які раніше були формальними, перетворяться на платформи для громадських дискусій, допомагатимуть вирішувати проблеми людей.  Це підвисить роль незалежної журналістики та дозволить відійти від патерналізму  з боку місцевої влади.

Марія Прокопенко, «День»

Фото - http://www.day.kiev.ua