Лариса Губіна: «Наша відповідь на пропаганду – сучасний інформаційний «тролінг»

Лариса Губіна: «Наша відповідь на пропаганду – сучасний інформаційний «тролінг»

26 Липня 2014
14551
26 Липня 2014
12:41

Лариса Губіна: «Наша відповідь на пропаганду – сучасний інформаційний «тролінг»

14551
Ведуча 5-го каналу — про журналістську солідарність, брак українського продукту на телебаченні й новий формат ток-шоу
Лариса Губіна: «Наша відповідь на пропаганду – сучасний інформаційний «тролінг»
Лариса Губіна: «Наша відповідь на пропаганду – сучасний інформаційний «тролінг»

Програма «В Кабінетах» на «5 каналі» запропонувала якісно новий формат  шоу для українського телебачення. На противагу багатогодинним обговоренням у студії, до яких вже звикли глядачі, її ведуча Лариса Губіна воліє спілкуватися з гостями на їх території - поруч із робочим столом вдома або в офісі. Співрозмовники, змушені переходити з політичних тема на особисті, демонструють значно більшу відвертість, ніж зазвичай. В одному з останніх випусків програми гостем Лариси Губіної став підприємець і голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації Ігор Коломойський. Його заяви, зокрема про вплив олігархів на роботу відомих українських журналістів, викликали значний резонанс у суспільстві - преса розтягла інтерв'ю Коломойського на цитати. Про конфлікт журналістів і медіа-власників, солідарність в журналістському середовищі й боротьбу з російською пропагандою Лариса Губіна говорила із учасниками Літньої школи журналістики «Дня».

 

- Зараз в українській журналістці настає дуже цікавий і відповідальний період. І деякі речі, які відбуваються в нашому інформаційному просторі мене засмучують, вибивають із колії. Але я розумію, що ніхто нам не обіцяв ідеальних умов роботи, ідеального спілкування з власниками медіа. Нам все одно доведеться виживати в цьому середовищі й виборювати своє місце під сонцем, своє право на професію, - говорить Лариса Губіна. - Нещодавно синхронно на двох каналах вийшли два фільми. Фільм на «1+1» «мочив» Фірташа, і це було брутально, не по журналістські, без стандартів, без точок зору, без документального підтвердження. Паралельно вийшов такий самий фільм на «Інтері», який, у свою чергу, те саме робив щодо Коломойського. Журналістів фактично використали як ресурс для з'ясування своїх олігархічних схем. У розмові з Коломойським, на запитання про це, і з відповіді зрозуміла, що такий вплив на канал для нього «в порядке вещей». Якщо є власний канал, то чому б не розпорядитися ефірним часом на ньому за власним бажанням. Після цієї розмови я зрозуміла, що українська журналістика повинна собі ставити якусь більшу мету.

 

У країні зараз війна. Не звертати на це увагу ми не можемо. Гадаю, в такій ситуації українська журналістика має створювати образ України як успішної країни. У цій війні ми не можемо перемогти, ми можемо бути успішними. Коли поруч такий монстр як Росія, озброєний, зокрема й ідеологічно, ми повинні бути на противагу успішними. Зараз слід виділити окремі напрямки - наука, спорт, мистецтво, наука. Хотілося б звичайно бути успішними і в економіці, оскільки це - чи не найважливіша складова у сучасному світі. Ми маємо намагатися бути успішними протягом тривалого часу. Саме тоді ми станемо на рівні з Європейськими країнами і в такий спосіб переможемо Росію.

 

Мене турбує, що нині в Україні немає опозиції. Ті політичні прошарки, які залишились, важко назвати опозицією. Журналісти забувають про протилежну точку зору, а це дуже важливо - її треба шукати. На канали зараз не запрошують комуністів, бо це бридко. Згодна. Те ж саме і з регіоналами. БЮТ не можна вважати опозицією тому, що його представники зараз у владі. Опозиційний вакуум перекинувся на журналістів. Шукати іншу точку зору в цій ситуації якось навіть не зручно. Хотілося б, щоб ми не помилилися тут й намагалися б все ж віддзеркалювати всі грані процесу.

 

Вікторія Ткаченко Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара:

- Чому в нас немає солідарного журналістського середовища і що ми можемо зробити для його формування?

- Це дуже складне для мене запитання. Хоча я багато років в журналістиці, друзів у цьому колі у мене мало. Дуже мало тих, хто після вдалого інтерв'ю може зателефонувати і сказати: «Було класно! Молодець!». Й це при тому, що на цю роботу йде стільки сил і нервів. Кожен день, наче іспит, ти постійно не впевнений у собі, постійно працюєш на підняття професійної планки. Коли береш інтерв'ю в олігарха, то розумієш - хоч яким би ти був розумним, на своїх «схемах» він знається набагато краще, ніж ти. Особливої підтримки справді немає. Звісно, конкуренція - не нормально. Бо всі ми амбітні люди, всі хочемо стати зірками і заробляти більше, щоб наші фотографії світились, а прізвище було пізнаване. Попри все, існують «джентльменські правила», коли журналіст має підтримати свого колегу. Ми ж з одного боку барикади. Сьогодні недопрацьовує журналістський профсоюз, який має бути і який має виробляти єдині стандарти якості й поведінки в медіа-просторі. Правила солідарності та взаємоповаги мають бути організовані зсередини, самими журналістами.

 

Дмитро Пальчиков, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

- Наскільки реально обмежити вплив олігархату на медіа-сферу в Україні?

- Основні медіа-ресурси справді належать олігархам, і наша свобода слова це як повідець - якщо власник хоче, він його затягує. Не думаю, що вплив олігархів на канали зменшиться найближчим часом. Про це свідчить зокрема й новий склад Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Фактично, квота, яка була від громадськості та Верховної Ради - це представники певних власників каналів. Це прослідковується абсолютно чітко - кожен із них має свого представника. Тому йдеться про вплив не лише на контент, а й на квоти, ліцензування, покриття тощо. Отже, нам ще не один рік доведеться шукати компромісу з власниками каналів. І так не лише у нас в країні - в усьому світі медіа володіють магнати, але всі проблеми зазвичай вирішуються шляхом переговорів. Коли тобі щось не подобається - ти йдеш до шефа і говориш про це. Тут важлива сильна позиція журналістів - колективна і кожного особисто.

 

Поки я домовлялася про інтерв'ю з Коломойським, а це тривало з місяць, ставлення керівництва каналу до його особи змінювалося двічі. Вони ж теж зустрічаються, в них свої стосунки. І я розумію, що треба якось балансувати -найважливіше для мене - кінцевий продукт. Це моя робота. Хоча всі інші політичні моменти теж треба відслідковувати, оскільки вони впливають на процес.

 

Чи будуть ефективними в наших реаліях європейські інструменти вирішення спірних питань між власником каналу і журналістом, як, наприклад, громадські ради при каналах або ексклюзивні договори з журналістами - покаже час. Якщо у вас є хороший юрист, то мабуть, це матиме сенс. Журналісти, зазвичай, не мають глибокої юридичної підтримки для того, щоб бути повністю захищеними особливим договором між власником і журналістом.

«Потрапляти в кабінети чиновників стало легше»

Анастасія Панченко, Кіровоградська філія ВМУРоЛ «Україна»:

- Чи стали з перемогою Майдану експерти й політики ближчими до медіа? До чиїх кабінетів вам не вдалося потрапити?

- За часів попередньої влади із представників Кабміну я була лише у віце-прем'єра Олександра Вілкула. Всі інші двері були зачинені, й не тільки для моєї програми. Я не пам'ятаю жодного інтерв'ю Андрія Клюєва. Якось його помічник зізнався, що всі його «коментарі для преси» насправді вони писали самі. Тобто мало місце абсолютне дистанціювання. З нових міністрів я була в Павла Шеремети, Андрія Мохника, є урядовці, які охоче відкривають двері і знаходять час для пояснень. Загалом потрапляти в кабінети стало легше. Щодо Ігоря Коломойського - тут проблема не в тому, що він не хоче спілкуватися, а в тому, що графік його пересувань тримають в секреті з метою гарантування безпеки.

 

Але якщо, наприклад, буде завдання від каналу поїхати в кабінет Олени Бондаренко або до іншої людини, яку я не поважаю з різних позицій, людських, політичних або професійних, я цього не зроблю. Наприклад, після Коломойського я подумала, а чи не записати мені Льовочкіна. В принципі, цікаво було б розговорити цю людину. Він теж ніколи не давав великих інтерв'ю, окрім хіба що одного на «Інтері». Я розумію, що це буде цікава розмова, але я також наперед розумію, що він мені скаже: «При нашей власти войны в стране не было, людей не убивали, Крым не отбирали. Вот пришла ваша власть - и все это началось». І ця думка для багатьох українців буде важливою.

«Компроміси з совістю - не прийнятні»

Христина Лушина, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

- Сьогодні в Україні триває активна фаза інформаційної війни. Журналістам слід протидіяти, вести контрпропаганду чи просто створити свій майданчик якісного інформування суспільства?

- Ми не можемо зараз дзеркально протидіяти російській пропаганді, бо це не ефективно. Треба шукати якісь нові механізми впливу. З нашого боку має бути сучасний інформаційний «тролінг». Це мають бути передачі з інтелектуальним гумором. Звісно, є трагічні теми та події над якими не пожартуєш... Але навіть російський фейк про «розіп'ятого хлопчика» викликав у соціальних мережах купу обурення та здорового «тролінгу»... Інтелект та гумор - та зброя, на яку немає протидії, з його допомогою можна легко показати абсурдність всієї ситуації. Коли людині смішно, вона не сприйматиме інформацію серйозно. Якщо чесно, мені хочеться зрозуміти, що в головах у російських журналістів. Як можна робити фейкові новини, платити гроші й записувати інтерв'ю про події, яких насправді не було?! Я взагалі не розумію, як ці люди співіснують самі із собою. Такі компроміси з совістю - для мене не прийнятні. Це - якийсь різновид професійної шизофренії. Вважаю, що нам треба зосередитися на створенні якісного українського телевізійного продукту. А владі треба зосередитися на інформаційні безпеці країни в умовах війни.

 

Юлія Балка, Донецький національний університет:

- Чому після Революції гідності телевізійний простір практично не зазнав змін?

- Уявіть, що завтра весь російський продукт зникне з наших каналів. Тобто у нас не буде серіалів, пісенних телепередач, кулінарних шоу тощо. Що у нас залишиться винятково українського? Питання створення власне українського продукту зараз найбільш актуальне та важливе. Знову ж таки, менеджери каналів на це не йдуть із комерційних міркувань. Якщо продукт обкатаний, має рейтинги в Росії, його можна легко адаптувати для України. А якщо ти приходиш і розповідаєш свою можливо геніальну ідею, вони відповідають: «Ні, це ж треба зняти пілот, потім зібрати фокус-групу, потім ще вирішити купу проблем, щоб запустити цей проект». Зараз є куди рухатися і що створювати. Треба наполягати на своєму, шукати й не боятися.

«Формат ток-шоу фактично нівелює поняття дискусії»

Мар'яна Болобан, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

- Якось в інтерв'ю «Дню» ви казали, що формат політичного ток-шоу вичерпав себе. Але ми досі бачимо в ефірі такі програми як «Свобода слова», «Шустер Live». Чи довго подібні проекти ще будуть існувати? І що їм прийде на заміну?

- Ці формати вичерпали себе в сенсі якісного телевізійного продукту. Я погоджуюсь, що вони потрібні політикам, бо для них це - майданчик донесення власних ідей. Формат ток-шоу фактично нівелює саму дискусію. Запрошують людей, які мають п'ять хвилин поговорити. Потім ставлять умовні запитання. Такий формат зберігається не тому, що так хоче ведучий чи редакційний колектив, а тому що це бажання політиків. Взагалі, коли ти розумієш, що обслуговуєш політиків, треба закінчувати таку програму. Журналіст, який є прислужником політика - це консьєрж, а не журналіст. «Шустер Live» був на більшості українських каналів. Кажуть, за часів старої влади Шустер чи не кожного дня заходив до Адміністрації Президента. А потім його «свобода слова» повернулася на «Інтер» замість проекту Анни Безулик. Спроста? Про яку об'єктивність і свободу слова тут можна говорити? У мене теж було політичне ток-шоу, я сиділа в розмовній студії «5 каналу» чотири роки. Але настав момент, коли я зрозуміла, що ці люди мені про все це вже розповідали, що нічого не змінюється в їхніх відповідях. Тоді я для себе зробила такий висновок, що цей формат вичерпав себе. Натомість створила проект «В кабінетах». Він дає можливість з іншого боку побачити політичний світ. Можливо, це трошки наївно, можливо, не завжди виправдано, можливо, навіть інколи «фріково». Але в цьому є хоча б намагання шукати щось нове, а не порпатись у тому болоті, яке ми спостерігаємо роками. Велосипед у такій ситуації вигадувати складно й не потрібно. Інтерв'ю - це дуже цікавий формат, він дає глядачеві дуже багато інформації. На телебаченні все має значення - паузи в словах, погляди. Все це дає можливість досконало вивчити співрозмовника. Водночас журналіст повинен постійно відточувати свої навички, бо розмовляти, наприклад із олігархом часом дуже непросто. Під час спілкування з Коломойським я розуміла, що плаваю в деяких питаннях. В цієї людини - голова-комп'ютер, а я багатьох моментів елементарно не знаю.

 

Юлія Балка, Тетяна Дяченко, Літня школа журналістики «Дня»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Юлія Балка, Тетяна Дяченко,«День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
14551
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду