«Симптоми» непрожитої історії

«Симптоми» непрожитої історії

21 Червня 2014
9004
21 Червня 2014
18:40

«Симптоми» непрожитої історії

9004
Відомі французькі психоаналітики про те, чому українцям негайно потрібно проговорити всі свої історичні травми, в жодному разі не вважати себе жертвами агресії й правильно обирати символи
«Симптоми» непрожитої історії
«Симптоми» непрожитої історії

Традиційно Міжнародний інститут глибинної психології запрошує до Києва для обміну досвідом і навчання відомих світових фахівців у галузі психотерапії. Цього разу, окрім робочих моментів, не обійшлося без обговорення війни між Україною і Росією. Щоправда, слово «війна», здається, так і не прозвучало. Але послідовники Фрейда і Лакана самі кажуть, що потрібно називати речі своїми іменами... За словами психоаналітика, засновника Міжнародного Інституту глибинної психології Світлани Уварової, «сьогодні в нашій країні народжується щось нове - країна бажає жити так, як живуть європейські країни, і тому нам важливо почути думку європейців з боку».

 

 - Мета будь-якої людини - знайти своє щастя. Ми бачимо, що суспільство протистоїть цьому. Причина - проста: ми не розуміємо, що для щастя потрібно зважати на іншого. Наприклад, якщо у мене, європейця, буде цілковитий успіх, якщо мені вдасться заткнути всіх, хто не має можливості бути щасливим, то це...криза, а не щастя, - вважає доктор психології, професор клінічної психопатології Університету Ніцци Серж ЛЕСУР. - Якщо мені, європейцеві, вдасться заткнути всіх тих, хто хоче бути росіянами, отже, я стану вбивцею. Неодмінно. Але так само, якщо я росіянин, і хочу, що б усі європейці заткнули пельку, так само я теж стану вбивцею. Я хочу нагадати, що у Франції для торжества демократії відтяли голови всім аристократам, починаючи з короля. А для того щоб захищати свободу нашої нової республіки, нам довелося розв'язати дві світові війни. Тому, щодо вбивств інших, ми дуже багато можемо сказати. Небезпечно нав'язувати іншому своє бажання. Тому що інший може зі свого боку нав'язувати своє, і я ризикую тим, що мене можуть убити, тому немає можливості бути щасливим без іншого. І без кордонів, які є в цього іншого. І я маю зважати на ці кордони... У тому моменті, де психоаналітична етика зустрічається з політикою, вона свідчить про те, що з мого ворога я маю зробити друга. Це не означає, що я його маю любити. Але мені потрібно вчитися з ним жити.

 

 «У ТІЙ РЕАЛЬНОСТІ, В ЯКІЙ  ОПИНИЛАСЯ УКРАЇНА,  НАТОВП МОЖЕ  ДОЗВОЛИТИ СОБІ ЗРОБИТИ  ВСЕ ЩО ЗАВГОДНО...»

 

 Психоаналітики спільної думки, що під час диктатури і тоталітаризму психоаналіз, як і мистецтво, практично неможливі. Тому що вони передбачають свободу думки і слова. Інакше - криза самовираження. То як же з неї «правильно» виходити і чи є рецепт?

 

 - Що таке криза? Ми часто маємо з цим справу: подружжя, групи, конфлікти на міжнаціональному ґрунті. Конфлікти відкривають мрії людини. При цьому ми бачимо, що мрії можуть суперечити самі собі. Також ми можемо утопічно мріяти про інший світ, інколи - про деструкцію світу. Важливе запитання: яке місце займає ця мрія в житті. Тому що інколи деструктивні мрії окремих осіб призводять до насильства і геноциду. У тій реальності, в якій опинилася Україна, сьогодні маса, натовп може дозволити собі зробити все що завгодно, - пояснює професор клінічної психопатології у Страсбурзькому університеті, психоаналітик, експерт Міжнародного кримінального суду в Гаазі Клод ШОДЕР. - Психоаналітик відповідальний в індивідуальному режимі, і на рівні групи: він може показати людям, що вони роблять, що відбувається. Коли психоаналітик розуміє, що процеси, які відбуваються в країні, можуть бути смертоносними, він відповідальний за те, щоб розшифрувати механізми, які захоплюють людей. Коли психоаналітик не займається цим, то або він гине в цих умовах, або вимушений виїхати, або стає співучасником тоталітарного режиму. І тоді він втрачає право називатися психоаналітиками - як це було в Аргентині і під час нацистського режиму.

 

 Фахівці говорять про один феномен, який часто-густо зустрічається під час роботи як з окремим особам, так і цілим народам. Це - витіснення: коли індивід (народ) забуває про пережиту травму (витісняє, тому що боляче згадувати). Але травма нікуди не дівається - вона нагадує про себе в найбільш неслушні моменти. Такі «нагадування» звуться симптомами. Французькі психоаналітики пояснюють це на прикладі своєї нації.

 

 - У Франції спостерігається симптом під назвою «Національний фронт», який зараз є частиною уряду. Це партія, яка ненавидить арабів і євреїв. Я гадаю, причина в тому, що у Франції ми ніколи не говоримо про нашу таємну війну в Алжирі. Ми ніколи не говоримо про страждання і біль, який пережили люди через нас. Я нині мешкаю в Ніцці, де багато алжирців і арабів, і я бачу, що араби залишаються для французів ворогами. Тому що ми не змогли проговорити те, що сталося, - вважає Серж ЛЕСУР. - Я гадаю, що в суспільстві існує відповідальність психоаналізу за те, чи зуміє нація розібратися в цих питаннях. В усякому разі, потрібно дозволити, щоб історики, соціологи, етнологи і психоаналітики опрацювали ці питання - аби зняти витіснення, яке провокує симптом. Ще одна подія, яка залишила на мені великий відбиток, - що до 60-ї річниці Другої світової війни на пам'ятниках в Ельзасі не було імен солдатів, яких вбили на фронтах. І потрібно було прочекати 60 років, аби вони з'явилися - щоб згадали мешканців Ельзаса, які загинули від німців. А до цього їх ніби не існувало.

 

 БУДЬ-ЯКА ЖЕРТВА  ПРИТЯГУЄ ДО СЕБЕ АГРЕСОРА

 

 На думку і французьких, і українських психоаналітиків, кризу, що існує нині між Україною і Росією, має і позитив: «вона дає змогу українському народові і народам, які мешкають в Україні, зіткнутися із власним витісненням», вважають фахівці. Тобто мати справу із сторінками історії, які «болять», які залишаються у нас не проговореними. І якщо Світлана Уварова сказала, що хочеться побачити і почути думку стороннього, то от як бачить наше витіснене Серж Лесур:

 

 - Щодня я йду одним і тим самим шляхом, який веде від готелю «Салют» до цього інституту. Упродовж багатьох років, на дорозі, яку я вже добре знаю, я відкрив для себе мавзолей війни 1939-1945 років, також мавзолей афганської війни. Але вперше цього року я побачив Меморіал жертвам Голодомору 1932-1933 років. Я знав, що це було, я знав, що це таке, але все ж таки я відчув, що це - ваше витіснене. Наче деякі слова не могли бути промовлені: Голодомор. І за ним - репресії, винищування, погроми, експлуатація, злидні...

 

 Тим, хто далекий від психології, складно зв'язати воєдино: який стосунок має Голодомор і репресії до нинішньої війни з Росією? Ба більше, ця тема - тема винищування українського народу, голоду 1932-1933 років - часто-густо викликає відторгнення, агресію. Ось це і є симптом.

 

 Психоаналітики вважають, що часто витіснені страждання провокують синдром, який проявляється як ненависть. До себе - зокрема. Також - неповага, меншовартість. Потерпілі (і їхні нащадки) живуть і психологією жертви. Відповідно, будь-яка жертва притягує до себе агресора. Але «якщо ми страждатимемо і вважатимемо іншого ворогом, а себе - жертвою, це означає не визнати ті страждання, які були насправді», - вважає Серж Лесур. Потрібно не страждати, а примиритися. А це - найважчий процес у житті, але він необхідний.

  «ЛЮДЬМИ КЕРУЮТЬ  СИМВОЛИ»

 

 - Частина минулого України зараз повертається з витісненого, - вважає професор клінічної психопатології Університету Ніцци, психоаналітик Клод ЕСКАНД. - Витіснене часто-густо є колективним. Я гадаю, що ЗМІ і пропаганда має цю здатність: виявляти колективне витіснене, проговорювати його і організовувати. Історія вже продемонструвала, що ЗМІ можуть допомогти суспільству підняти те, що було витіснено. Історики, соціологи, психоаналітики і психологи можуть взяти участь у цих процесах - або в індивідуальній роботі, або щодо всього суспільства, народу. Ми спостерігали це на прикладі багатьох країн, це - серйозна, велика робота. Тому що колективний опір - складніший, його складніше здолати. У післявоєнний період Німеччина виконала величезну роботу, аби всі жахи війни не були витіснені, аби німці не піддалися історії витіснення, як це сталося в інших країн-учасниць Другої світової війни.

 

 Українська історія - дуже красномовна щодо витісненого. І те, що лише нещодавно у нас розпочався «ленінопад», - теж частина роботи цього витісненого, вважають експерти. Щоправда, французи-психоаналітики попереджають, що на місці знесеного пам'ятника обов'язково з'явиться новий пам'ятник. І лише від нас залежить, хто заповнить порожнє місце. І над цим потрібно думати вже зараз, тому що «людьми керують символи».

 

 «Не забувайте підписувати пам'ятники померлим, загиблим. Тобто, називати своїми іменами процеси, які, як гангрена, завдали каліцтва вашому народові», - підсумував Клод Шодер.

 

Оксана Миколюк, «День»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Оксана Миколюк,«День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9004
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду