Стрічка стала володарем однієї з найголовніших нагород кіносвіту - «Золотої пальмової гілки» 66-го Канського міжнародного кінофестивалю. У неї багато опонентів, оскільки це досить відверта і навіть шокуюча розповідь про одностатеве кохання старшокласниці Адель (актриса Адель Екзакопулос) та її старшої «наставниці» Емми (актриса Леа Сейду). Світова кінокритика від картини переважно в захопленні. А як сприйме цей скандальний фільм український глядач - питання відкрите. 

Весна 2013-го виявилася для Франції райдужною, як прапор ЛГБТ. Офіційний триколор «Свобода. Рівність. Братерство» сприймався такою собі скороченою версією шестибарвного прапора, під яким марширують сотні мільйонів прибічників нетрадиційної орієнтації. У травні Франція стала 15-ю країною, в якій було легалізовано одностатеві шлюби. 

А через тиждень після набрання чинності відповідним законом головну нагороду Канського кінофестивалю отримав фільм «Життя Адель». Стрічка про кохання двох дівчат. Відомо, що для перемоги в Каннах кінокартина має бути не просто шедевром, а й своєрідним знаком часу. І якщо стосовно першого можна сперечатися, то в символістиці сумнівів немає.

Звичайна французька школярка Адель несподівано відкриває в собі нездоланну пристрасть до дівчат, і розкрити свої почуття повною мірою їй допомагає загадкова незнайомка з синім волоссям. Згодом вони стають подругами, потім - коханками і починають жити разом... 

Описати сюжет, не скотившись у вульгарність, важко. Дві третини історії - інтимні сцени дівочих сліз, пристрасного сексу та палких освідчень.

Абделатіф Кешиш - один із небагатьох режисерів, здатний показати на широкому екрані те, чого звичайними словами не висловити. Те невловиме, що залишається між рядками в літературі і ніби «з другого боку полотна» в живописі. І якщо часто такі речі стають емоційним доповненням до видимого сюжету, то в «Житті Адель» саме на цьому і будується історія. 

Працювати з такою тендітною матерією важко. Найменший перегин в емоціях або незначна затягнутість навіть другорядної сцени примусить глядача нудьгувати. Але Кешиш перевершив навіть закоренілих класиків. Хронометраж його симфонії почуттів становить три (!) години, які збігають на одному подихові. Десь у середині картини усвідомлюєш, що відвести очі від екрану - все одно що декому перервати довгий французький поцілунок. Його розтягуватимуть, навіть якщо бракує повітря. Так і цей фільм - продовжуєш дивитися, навіть якщо кілька ночей перед цим провів без сну. 

Оскільки «Життя Адель» будується переважно на крупних планах, велетенська відповідальність лежала на виконавицях головних ролей Леа Сейду та Аделі Екзаркопулос. 

І, як відомо, «Золоту пальмову гілку» вручили не конкретно режисерові Кешишу, а умовно розділили її між ним та цими двома актрисами. Їхній внесок у стрічку важливий не менше, ніж сама режисура. 

Леа Сейду вже тепер зараховують до видатних сучасних французьких актрис. До 28 років вона встигла тричі номінуватися на «Сезар» (французький «Оскар»), знятися у Вуді Аллена, Квентіна Тарантіно, Рідлі Скотта, а також у класиків французького кінематографу Кристофа Оноре та Бенуа Жако. Упевнений, про неї ми ще неодноразово почуємо.

Відкриттям фільму стала 19-річна Адель Екзаркопулос, яка раніше знімалася у маловідомих стрічках. Її поява примусила режисера змінити ім'я головної героїні фільму з Клементини на Адель. 

«Ми організували масштабний кастинг, я вибрав Адель у ту ж хвилину, щойно її побачив. Я запросив її на обід, вона замовила лимонний пиріг, і коли я побачив, як вона їсть, зрозумів: це вона! Адель - цілісна, незалежна, їй байдужа думка оточення. І те, як вона їла, як жувала... Взагалі, її губи - важливий елемент фільму. Форма губів обох актрис стала вирішальним фактором при виборі - зі зрозумілих причин! Вони викликають масу почуттів і відчуттів. Щось в обличчі хвилює нас: форма носа, обрис губів... Для мене це початок усього іншого...» - розповідає режисер. 

Глядач починає симпатизувати цій героїні відразу, ще під час застільних епізодів. Сцена, де Адель поїдає спагетті, смачно пережовуючи цю кулінарну смакоту, знята крупним планом. У режисурі Кешиша такі сцени не просто ваблять, а заворожують. Такі «плотські» епізоди готують глядача до не менш хижих сцен сексу, знятих теж крупним планом.

Остання обставина і стала причиною того, що «Життя Адель» отримало в Україні суворий віковий ценз, який обмежує перегляд фільму особам до 17. У Франції обмеження значно ліберальніше - «12+». 

Захоплення чи неприйняття цієї тріумфальної канської стрічки в тій або іншій країні стало показником зрілості суспільства. 

У «Житті Адель» справді є ряд зовсім відвертих сцен. Але в тому й полягає особливість фестивального кіно, що навіть екстремально-провокаційні образи воно трансформує надхудожньо. 

...Після прес-показу «Аделі» у кінотеатрі «Київ» хтось пожартував: мовляв, цей фільм для України - як спеціальний тест Євросоюзу на толерантність... Хоча, можливо, в цьому жарті є й частка істини? Тим часом режисер Абделатіф Кешиш, натхненний успіхом картини, не виключає зйомок сиквела. Нагадаю, у Франції стрічка стартувала з першого рядка бокс-офісу, і в прем'єрний уїк-енд її подивилися понад 260 тис. французів. Боротися за «Оскар» (на відміну від «Сталінграда») «Адель» не буде, оскільки жовтневий прокат цієї картини суперечить правилам американської кіноакадемії. 

Антон Філатов, «Дзеркало тижня. Україна»

Фото - http://gazeta.dt.ua