- Нещодавно ви повернулися з XI Світового щорічного форуму «Діалог цивілізацій», який відбувався на грецькому острові Родос. За результатами зустрічі ви заявили, що «Час «шопоголіків», яким потрібна тільки газета оголошень або рекламний додаток, минає». Оптимістично. А які підстави?

- Справді, це одна з моїх головних думок на форумі, і не лише моїх. На цьому заході виступали політики, філософи, науковці... з-понад 60 країн. Загальна концепція обговорення - криза неоліберальної форми економіки, і однієї з ключових її принципів був акцент на домінуванні споживацьких інтересів людства. У світі сформувалося споживацьке суспільство.

І медіа на це реагують, в першу чергу ТБ, вибудували свої комерційні схеми під ці потреби. Але наразі все поступово змінюватиметься. Рік тому ми з турботою говорили, що відбувається таблоїзація новинного контенту. Коли медіа - чистий бізнес - вони так і працюють, щоб більше продавати реклами. У результаті відбулося «пожовтіння» ЗМІ.

Утім, на форумі я відчув, що у світі, в першу чергу в країнах старої Європи, настає психологічна зміна, розвиваються громадські рухи, людство виходить із певної сплячки. І європейські медіа на це адекватно реагують. На сьогодні є потреба у медіа, у матеріалах, які несуть елементи аналітики, - в політиці, культурі, економіці. Людям набридає просто переглядати видання і одразу забувати, про що читали. Запит на якісну журналістику росте. І щоб ЗМІ нашої країни не проспали ці тенденції, редакторам та власникам потрібно вже сьогодні думати про те, що ми можемо запропонувати вимогливому читачу.

- І які саме «домашні завдання» час зробити?

- Розуміти суспільну функцію, покладену на медіа. У нашому професійному середовищі й досі триває дискусія щодо ролі медіа. ЗМІ повинні просто інформувати людей і цим заробляти гроші чи все-таки виконувати просвітницьку роль?.. Щойно бізнес відчує, що аудиторія потребує не лише шоу, у якому хтось когось міняє, відбудуться зміни. Насправді на серйозних матеріалах теж можна заробляти гроші. В Україні була ж хороша журналістика, але фактично зникла. Як це швидко відбулося під час випробувань на «попсовий» формат, так зможе й повернутися назад. Важливо, щоб редактори відчули певний імпульс європейської журналістики. В Україні суспільство теж змінюється. Зростають громадські рухи. Щойно вони наберуть масштабних обертів - потрібна буде нова журналістика, зросте наклад якісної преси та рейтинг інтелектуальних і аналітичних передач на ТБ.

- Частина колег, зокрема з нових медіа, вважає, що на сучасні виклики не встигає реагувати саме НСЖУ...

- Наступного року буде 55 років організації. Є у нас ветерани журналістики, які вступали у спілку в ті часи. Ми всіляко підтримуємо їх, але тішимося, що активно відбувається наразі прийом нових членів. Тільки Львівська організація прийняла цього року 75 журналістів, більшість з яких - молодь. Ми відчуваємо, що до нас ідуть не лише представники традиційних, а й нових медіа. Якщо минулого року в нас прийняли 20-тисячного члена спілки, то зараз прогнозую зростання до 10%. Звісно, ми не женемося за цифрами... Але журналісти відчувають потребу в самозахисті, бути в єдиному корпоративному цеху. Тут немає жодних інших привілеїв. У Радянському Союзі якісь метри квадратні давали, зараз цього немає. Люди йдуть, бо це виклик часу - об'єднуватися і захищати себе. Знаю, що поповнюються лави наших колег - Незалежної медіа-профспілки. Крім цього, активно відбувся з'їзд нової Комісії з журналістської етики, яка прийняла за основу об'єднаний Етичний кодекс українського журналіста.

- Ви згадали про Комісію з журналістської етики... У нас ухвалили не один етичний кодекс, але від того журналістика етичнішою не стала... Хто складає ці кодекси? З ким їх обговорюють? Чи не займаємося ми формотворчістю?

- Ви правильно сказали: можна скільки завгодно ухвалювати кодексів, декларацій, постанов... але в них часто немає реального механізму впливу. Згоден, що немає комісії, яку б визнавав увесь наш медійний цех. На сьогодні два діючі етичні кодекси - медіа-профспілки та НСЖУ. Ми обговорили їхні положення та вирішили об'єднати два проекти в один. Думаю, що до кінця року буде один єдиний кодекс. Його рекомендуватимемо як універсальний. Не так давно переобрали Комісію з журналістської етики, створили їй умови для роботи. Раніше в них навіть офісу не було. А зараз комісія базуватиметься у наших стінах (у приміщенні НСЖУ, Київ, вул. Хрещатик, 27-А. - Авт.). Але дієвим результат роботи стане тільки тоді, коли ця комісія буде легітимізована всіма медійними громадськими організаціями та безпосередньо журналістами. Це має бути «верховний суд», думка якого буде кінцевою. Одним із елементів роботи комісії стане запровадження прес-карт. Сьогодні багато говорять про саму форму прес-карти, але не виключають, що вона потрібна. Наприклад, у Івано-Франківську одна з редакцій дала оголошення на сайті, що за 200 гривень будь-кому зроблять журналістське посвідчення. Це саме ми часто помічаємо на виборах, коли журналістські посвідчення видають стороннім людям. Відбувається дискредитація професії. Якби цю прес-карту було запроваджено і її визнавали всі, комісія з етики, ніби суд, мала б право припиняти дію карт. Це був би інструмент морального впливу.

- Враховуючи склад цієї комісії, ви оптимістично оцінюєте її перспективу стати дійсно авторитетним інструментом в очах журналістів.

- Дуже цього хочу...

- Щодо етики та солідарності журналістів. Чи не здається вам, що частина медійників наразі бореться з невигідною інформацією шляхом її замовчування? Свіжі приклади. Не так давно Олексій Подольський - громадський діяч, журналіст, який проходить як постраждалий у «справі Гонгадзе» - звернувся до «Української правди» з проханням відкрити йому блог. Цього не сталося і тому, що його не підтримали журналісти... Минулої п'ятниці в «Дні» вийшло ексклюзивне інтерв'ю з Олександром Єльяшкевичем - ще одним постраждалим в «справі Гонгадзе». Його практично не запрошують в ефіри і не надають слова в інших медіа. Але хоча б це останнє інтерв'ю можна розбирати по фразах і використовувати у професії як головні постулати...

- Я думаю, що такі інтерв'ю та заяви, про які ви говорите, колеги дійсно повинні поширювати. Щодо сайта спілки, вважаю, що у нас вони не з'явилися чисто технічно. Ми це проѓавили. Чому «Українська правда» не відкриває блог Подольському, мені важко коментувати... Можливо, там є якісь внутрішні моменти. Проте я розумію його бажання мати блог саме на «УП». Дійсно, інколи журналісти відмовчуються... Також є елемент само цензури, і про це потрібно прямо говорити. Звідки ці корені - потрібно розбиратися у стінах кожної редакції. 20-23 листопада у НСЖУ відбудеться європейська конференція, присвячена питанню безпеки у професії. І на неї приїдуть керівники європейських громадських організацій, журналісти з багатьох країн. Будемо говорити в тому числі про приховану цензуру та самоцензуру в журналістиці. Про солідарність як спосіб самозахисту... Спробуємо ще раз відверто поговорити з колегами на непрості теми.