До новин у мене – свої власні вимоги. Я хочу отримати максимум інформації про те, що відбувається в Україні та світі протягом дня. Але нашим загальнонаціональним каналам не завжди вдається збалансувати новини. Зокрема «Інтеру».

За нашого ритму життя не встигаєш подивитися новини на багатьох каналах. Як правило, мені щастить на вечірні «ТСН» о 19.30 на «1+1» та «Подробности» о 21-й на «Інтері». На останні – частіше. Наприклад, 3 квітня мені хотілося побачити повноцінні підсумкові новини про все найважливіше, що відбувається в нашій державі та за кордоном. Практично ж я побачила реакцію на Указ Президента, яку подавали під різними соусами. Що робить після свого ж Указу Президент, що – Прем’єр, як на це все реагують за кордоном.

Що саме я побачила в «Подробностях» і які змогла зробити висновки? З перших слів ведучого я засумнівалась в легітимності Указу Президента. Олександр Колодій розповів, що «Офіційний вісник Президента України» надрукував Указ глави держави про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Показавши глядачам видання, ведучий сказав, що ці кілька сторінок – перший випуск видання після реєстрації (з його слів стало зрозуміло, що вісник не заслуговує на увагу, на відміну від поважних «Голосу України» та «Урядового кур’єру», які не звернули на Указ Президента ніякої уваги). Це нічого, що ці газети по суті є державними, видаються на кошти з бюджету, фактично на наші з вами податки. Вони є друкованими органами парламенту та уряду. А значить для них указ – Олександр Мороз та Віктор Янукович, а не Президент.

Наступні сюжети були про те, що коаліція подала на Указ Президента до Конституційного суду, а Юлія Тимошенко вже готова розпочати передвиборчу кампанію. Але ж саме собою зрозуміло, що коаліція не сидітиме, склавши руки, коли її хочуть достроково позбавити такої омріяної влади, як очевидно й те, що Тимошенко готова, адже вона цього чекає ще з серпня 2006-го.

Потім глядачам розповіли про рішення Печерського районного суду, який заборонив Сергію Ківалову повертатися до Центральної виборчої комісії. Із синхрону Ківалова можна було зрозуміти, що він особливо туди й не хоче, але якщо коаліція накаже, то він, як піонер, відповість: «Єсть!». Далі в «Подробностях» оголосили, що 4 квітня в Україні стартує передвиборна кампанія, розповіли про чотиригодинну зустріч Президента і Прем’єра, після якої Глава уряду закликав Президента до продовження переговорів. Ще в новинах ішлося про рішення Президента вивести зі складу РНБО голову Верховної Ради Олександра Мороза, про зустріч Глави держави з керівниками силових відомств, обласними губернаторами, іноземними дипломатами. Ще ми дізналися, що Київська міліція переведена на посилений режим служби (а чому тільки столична?) і що опозиція не буде найближчим часом влаштовувати масових акцій.

У всіх цих новинних сюжетах, як в калейдоскопі, – одні й ті самі обличчя: Ющенка, Януковича, Мороза, Тимошенко. Хоча у зв’язку з можливими перевиборами стають популярними Давидович, Ківалов, Литвин та інші. Ми їх усіх уже добре знаємо. Знаємо, чого вони хочуть і на що здатні. Для мене особисто всі ці люди є представниками вчорашнього дня. Майже всі з них уже показали себе і в якості депутатів, і в якості членів уряду (а ще раніше – в якості радянського компартактиву).

Чи є в Україні нові обличчя? Можливо, телебачення їх не бачить? Чи справді немає? Тоді дайте нам, глядачам, обґрунтовану думку фахівців-аналітиків, що в Україні стару гвардію може змінити тільки стара гвардія. А нові політики прийдуть тільки тоді, коли старі вимруть.

Гадаю, що всіх споживачів новин, як і мене особисто, цікавлять не тільки політичні новини, а й економічні, культурні тощо. З економічних новин інтерівські «Подробности» спромоглися на один сюжет – про те, що на політичні події в Україні миттєво відреагував фондовий ринок. Культурне життя в Україні, мабуть, завмерло: про нього – ні слова.

Зате, на мій погляд, заслуговує на увагу чималий блок закордонних новин, а саме інформація про те, як на події в Україні відреагували в інших країнах. Зокрема, я дізналася, що Європа була більш-менш стримана у своїх оцінках. Їй, Європі, зараз не до цього. Вона готується до великодніх свят. Для неї рішення Віктора Ющенка було сюрпризом (очевидно, вже ніхто не сподівався на його рішучість). Віце-президент Європарламенту Марек Сівец зазначив, що він прихильник співпраці між парламентом та урядом, а також він та його колеги закликають українських політиків шукати компроміс та слідувати нормам закону. Про це ж фактично зазначили (телефоном) і доповідач моніторингового комітету ПАРЄ по Україні Ханне Северінсен (яка сподівається на рішення Конституційного суду) та президент парламентської асамблеї Ради Європи Рене ван дер Лінден. Останній, зокрема, зазначив, що для них дуже важливо підходити до вирішення проблеми без будь-яких політичних симпатій.

На відміну від Брюсселя, офіційна влада в Москві сприймає українські події дещо інакше. Росія готова виступити посередником у врегулюванні внутрішньополітичної кризи в Україні. Подіям у нашій державі російські газети відводять перші полоси, з екранів телевізорів експерти пророкують найстрашніші сценарії. Всі політики, які активно підтримують Віктора Януковича, називають дії президента Ющенка державним переворотом. Депутат Держдуми Костянтин Затулін бере на себе сміливість заявляти, що Президент України вирішив розпустити парламент, не маючи на те конституційних повноважень. Виявляється, один депутат Держдуми (якого в Україні, до речі, оголосили персоною нон-ґрата) розумніший за весь Конституційний суд України.

Не надто відрізняється й коментар спікера Держдуми Росії, який по суті озвучив думку законодавчого органу. Він застеріг «своїх колег і друзів на Україні» від протистояння на вулицях та насилля. Коли вже, цікаво, знавці «великого и могучего русского языка» вивчать свою рідну мову і будуть правильно вживати прийменники, говорити «в Украине», а не «на Украине»? Ми ж не кажемо «на Росії». Я розумію, що пан Гризлов сприймає Україну як окраїну Росії. Але ж час навчитися хоча б трохи нас шанувати.

Ведучий Олександр Колодій повідомив також, що останні події в нашій державі стали топ-новиною на телеканалах Європи, а репортери на Близькому Сході та в Азії не вважають їх такими важливими. І справа тут не тільки в географії. Відповідь на питання, чому різниться ставлення Сходу і Заходу до політичної кризи в Україні, можна було знайти в репортажі Олексія Коваля. Європа після Помаранчевої революції має певні симпатії до Ющенка та Тимошенко, яких на Сході та в Китаї вважають «проамериканськими».

Шкода, що ведучий «Подробностей» так швидко «прийняв» гостя програми з США журналіста Дмитра Маручка. Дмитро встиг сказати небагато: зацитувати статтю з журналу Time та повідомити, що американські держслужбовці більш стримані у своїх коментарях (на відміну від російських. – Авт.). Фактично крім одного короткого синхрону помічника Держсекретаря США Дейвіда Крамера, який зазначив, що незважаючи на результат конфлікту, вони сподіваються на подальше зміцнення співробітництва з Україною, оскільки ми – їхній стратегічний партнер, більше нічого не вдалося почути. І не через технічні проблеми – ведучий буквально синхронно говорив із гостем, попрощавшись із ним у той момент, коли він щось активно розповідав.

Добре, звичайно, подивитися на себе збоку. Цікаво послухати думку політиків з інших країн про те, що відбувається в нашій. Але мене не менше хвилює й те, що відбувається безпосередньо в Україні. Власне, в усій Україні, а не тільки в її столиці. Також цікавить думка не лише самих «винуватців» того, що зараз відбувається. Бо, чесно кажучи, бачити одні й ті ж обличчя в синхронах новин майже всіх телеканалів уже трохи набридло. Таке враження, що наперед знаєш, що вони скажуть. Невже в журналістів немає часу взяти коментар у політологів, просто відомих людей – не політиків, які є моральними авторитетами нації? Мені, зокрема, цікава їхня думка і можливі прогнози. Крім того, мені цікаво, що відбувається в регіонах, що там про все це думають – знову ж таки, не лише політично заангажовані керівники областей. Невже протягом цілого дня в регіонах не відбувалося нічого гідного того, щоб про це розповісти у «Подробностях» на «Інтері»?

Зрозуміло, що новини були начебто й важливими, але майже всі були присвячені резонансу від Указу Президента. Втім, дещо вирізнявся останній сюжет, присвячений тому, що французька електричка змогла їхати зі швидкістю майже 600 кілометрів на годину. Класно їм, у них є така електричка. А в нас – суцільна політична криза.