За часів президентства Віктора Ющенка придбання медіа-активів було певним “спортом” олігархів, котрі вбачали в ЗМІ зручний інструмент політичного впливу. Однак уже економічна криза 2008 року змістила пріоритети: медіа-проекти стали для бізнесу “валізою без ручки”. В першу чергу це стосувалося друкованих видань. У 2009 році нові віяння відчули співробітники медіа-холдингів KP Media, головним акціонером котрого був американський громадянин Джед Санден, та “Главред-медіа”, підконтрольного Ігорю Коломойському.

Санден ще влітку 2008-го закрив україномовний журнал “Новинар”, котрий проіснував лише рік. В липні 2009 американець продав металургійному магнату пакистанського походження Мохаммаду Захуру англомовну газету Kyiv Post, що виходила ще з 1995 року. В подальші місяці він також позбувся низки глянцевих журналів.

А навесні 2011-го настав час усього холдингу, триєдиним обличчям якого були тижневий журнал Корреспондент, портал Bigmir.net та сайт Korrespondent.net. Новими власниками KP Media зробилися бізнесмен та політик Петро Порошенко і “Український медіа-холдинг” (УМХ), котрим керував медіа-магнат Борис Ложкін. Порошенко оформив участь в угоді тим, що став міноритарним акціонером УМХ.

Також у 2009 починаються невиплати зарплат у холдингу Коломойського, що навіть викликало страйк у журналі “Главред”. Однак справжні зміни там настали після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича. До кінця 2010 року холдинг припинив випуск журналу, а також щоденної газети “Новая” та друкованої версії профільного видання про медіа “Детектор медіа”. Влітку 2011 після гучного скандалу, пов'язаного з відставкою головного редактора однієї з найпопулярніших щоденок - “Газети по-київськи” - припинив життя і цей бренд, котрий на той час об'єднував цілу низку регіональних видань. Також закрився журнал “Профиль”. Такі ЗМІ, як онлайн-версія “Детектор медіа” та газета “Известия в Украине”, вийшли з холдингу, здійснивши ребрендинг. Власне, це стало кінцем самого холдингу.

Водночас Коломойський зберіг контроль над інформагентством УНІАН, і, понад те, ще на початку 2010 року придбав групу телеканалів, до котрої увійшли 1+1, ТЕТ, “Кіно” та канал “Сіті”.

Багато хто вбачав у ситуації політичний підтекст — тим паче, що  колективи більшості видань Коломойського сповідували критичні погляди щодо режиму Януковича. Проте, як виявилось пізніше, тоді влада ще не починала “зачистки” інформаційного простору: вона повноцінно стартувала лише з 2013 року.

 Першою ластівкою став медіа-холдинг, котрий найчастіше називають за головним каналом групи - “Інтер”. 1 лютого стало відомо про продаж компанії Inter Media Group власнику газових та хімічних активів Дмитрові Фірташу. До того управляючим пакетом групи володів Валерій Хорошковський, перший віце-прем'єр України у лютому — грудні 2012 року. “За умов, що склалися, я не маю можливості забезпечувати розвиток Групи, і саме ці обставини стали моєю головною мотивацією щодо продажу”, - заявив Хорошковський одразу після продажу компанії.

Витік інформації про вартість угоди здивував експертів: холдинг нібито обійшовся покупцеві  в астромічну суму $ 2,5 млрд. Водночас у навколополітичних колах швидко поширились чутки, що Хорошковський не зміг відмовитись від відповідної пропозиції далеко не через ціну. Непрямим підтвердженням цьому вважається той факт, що екс-власник “Інтера” відтоді перебуває за кордоном, і повертатись в Україну не прагне.

У квітні настала черга єдиного де-факто опозиційного телемовника ТВі. Журналісти кабельного каналу, котрим володіла ціла низка офшорних компаній, піддавали владу настільки дошкульній критиці, що ще перед парламентськими виборами восени 2012 року чимало операторів мереж відмовились ретранслювати ТВі. У квітні канал раптово змінив формального власника: з офшорок, підконтрольних російському політемігранту Константіну Кагаловскому, контроль перейшов до офшорок, начебто заснованих американським бізнесменом родом з Одеси Алєксандром Альтманом. Утім, від уваги громадськості не сховалась ні вкрай каламутна роль у цій історії опозиційного нардепа, колишнього гендиректора ТВі Миколи Княжицького (він підтримав зміну власника), ні вкрай непрозора структура власності “чесного каналу” (статутний капітал кінцевої офшорки, як виявилося, складав лише $ 1000). Більшість журналістів покинули канал, а його репутації серед вузької, але відданої аудиторії було завдано нищівного удару. Що ж до того, хто реально стоїть за новим власником, версії різняться і досі. Але найчастіше говорять стисло - “Cім'я”.

Відносно відкритішою виявилася оборудка з продажу “золотому хлопчику”, 27-річному мультимійльонеру Сергієві Курченку потужного “Українського медіа-холдингу”. Ця група складається здебільшого з друкованих видань, до яких входять такі різні бренди, як тижневики Кореспондент та Forbes-Україна, щоденна газета Комсомольская правда в Украине, таблоїди та спеціалізовані видання (спортивні, кулінарні і т. д.). Також у холдингу є кілька радіостанцій та найпопулярніші інтернет-портали.

Якщо вірити офіційним даним, Курченко купив дещо “схудлий” холдинг: буквально за кілька днів до угоди власник УМХ Борис Ложкін продав журнал Фокус інвестиційній групі Vertex United, підконтрольній одеським бізнесменам Борисові Кауфману та Олександру Грановському (раніше вони медіа-бізнесом не займалися). В такому рішенні є логіка: “Фокус” фактично займав спільну нішу з “Кореспондентом”, і їхня конкуренція краще розвивалась би, коли б вони належали різним хазяям.

Борис Ложкін у коментарях “за гарячими слідами” натякнув, що вартість 98 % УМХ склала порядку $ 450 млн. Сума дуже велика, але вартість могли підняти ліцензія на випуск української версії впливового Forbes, потужна мережа розповсюдження видань та “приручений” рекламний ринок.

Ложкін також ясно дав зрозуміти, що угода готувалася поспіхом, буквально за місяць. Хоча раніше не раз заперечував переговори про продаж УМХ. Тож і тут спостерігачі заговорили про “пропозицію, від якої неможливо відмовитись”.

При цьому опитані Тиждень.ua експерти припускають, що різких змін у редакційній політиці видань, куплених Курченком, не буде — але неминуче будуть поступові. Якісь проекти можуть навіть закритися. “Можливо, для того ж Бориса Ложкіна це була своєрідна стратегія - за рахунок масових видань, тієї ж Комсомолки, зберігати “недоторканість” Фокуса і Кореспондента. Але, схоже, чим далі, тим важче було дотримуватися цієї лінії”, - припускає один з топ-менеджерів групи Інтер, гендиректор телеканалу Мега Олексій Мустафін. “Цілком можливо, що тут (з боку Курченка — Тиждень.ua) превалювала вимога "заверніть усе", або ж журнали просто дратували своїми обкладинками, а їх, на відміну від статей, бачить набагато більше людей”, - додає він.

 Отже, декотрі медіа-магнати вже втратили свої ресурси. Водночас в Україні стрімко виникають нові медіа-імперії. Типова їхня ознака — посилене приховування інформації про справжніх власників. Це не може не викликати підозр у тому, що створення нових, неформальних медіа-груп відбувається щонайменше за сприяння влади. Експерти майже одностайно говорять: “Сім'я” формує власний пропагандистський арсенал.

Так, останнім часом невідомі особи скупили низку телеканалів та створили кілька нових газет — непроста справа в той період, коли більшість великих бізнесменів відчувають брак обігових коштів, не кажучи вже про інвестиційний капітал. Хтось придбав практично збанкрутілий телеканал “Тоніс”. Хтось також купив чотири канали групи Business. Історія вийшла цікава: власник цієї групи Руслан Демчак потрапив до СІЗО за звинуваченням у махінаціях з державними грошима незадовго до того, як мав позмагатися за депутатство у ході минулих парламентських виборів із Григорієм Калетником, провладним бізнесменом та батьком нинішнього першого віце-спікера парламенту. В лютому Демчак вийшов із СІЗО — і швидко підписав угоду про продаж каналів, сума котрої офіційно не розголошується.

Ці набутки певний час приписували батькові та синові Калетникам. Потім, однак, превалюючою версією стала купівля групи чи то старшим сином президента Олександром, чи то Сергієм Арбузовим. Останньому також приписують запуск телеканалу БТБ (створений Нацбанком за часів керівництва там Арбузова, цей канал уже витратив на свій розвиток, за різними джерелами, до 300 млн. грн.), таблоїда “Взгляд” та ділової щоденки “Капитал”.

Разом із тим, нові медіа-проекти запускає не тільки “Сім'я”. Колишній головний редактор ахметівської газети “Сегодня” Ігор Гужва очолив новітній медіа-холдинг, згрупований довокла газети “Вести”, котра безкоштовно роздається громадянам у великих містах. На осінь холдинг планує запуск тижневика (за даними Тиждень.ua, орієнтовна ціна номера вроздріб складе близько 3 грн.) і навіть запуск телеканалу, на котрий вже отримано ліцензію. Також група планує запустити радіомовлення на хвилях FM.

“Фішкою” цієї групи є цілковита секретність джерел фінансування. За словами Гужви, все відбувається “на позичені кошти”, і його безкоштовна щоденка має вийти на прибутковість років за чотири головно за рахунок реклами. Медіа-експерти бачать іншу мету. “Цілком неринковий, але якісний продукт у вигляді “Вестей” Гужви може потіснити з ринку “Сегодня” та “Факты”, - наголосила в коментарі Тиждень.ua шеф-редактор проекту Детектор медіа Наталя Лигачова.

За деякими чутками, одним із фінансових донорів нової медіа-групи може бути все той же Дмитро Фірташ. Водночас у медійних колах частіше називають Росію — точніше, Газпром. “В Україні зараз ніхто не має зайвих кілька мільйонів доларів на рік, аби фінансувати безкоштовну газету, а от для сусідів це не проблема”, - поділвся з Тижнем один з досвідчених піарників. - “Можливо, і навіть імовірно, що Кремль ще не визначився з кандидатом на президентських виборах 2015 року, але пропагандистські інструменти вони готують вже зараз”.

В цій ситуації не дуже добре мають почуватися власники медіа-холдингів, котрі поки що відстоюють своє від апетитів Росії та “Сім'ї”. На загальнонаціональному рівні тут слід назвати Петра Порошенка з 5 каналом, Ігоря Коломойського із групою 1+1, Віктора Пінчука, чия телегрупа у складі СТБ, ICTV та Нового каналу тримає приблизно третину аудиторії, та Ріната Ахметова — власника мультимедійної групи “Сегодня” і телегрупи “Україна”, не так давно об'єднаних в один холдинг.

Природно припустити, що першими жертвами апетитів нових “медіавласників” можуть впасти відносно найслабші. “Чим менш потужний ресурс - тим більше сумнівів в тому, що він залишиться у нинішнього власника. Насамперед буде скуплений непотріб (благо, покупці не дуже розбираються в реаліях українського медіа-ринку), потім — дрібнота”, - прогнозує Олексій Мустафін.

Проте реальність дещо складніша. Скажімо, медіа-група Коломойського з минулого року веде затяжну війну за рекламний ринок проти об'єднаних сил Пінчука, Ахметова та Фірташа. І це робить її фінансово слабшою. Та водночас “на сторожі” інтересів олігарха стоїть інший бізнес (у першу чергу, банківський), та зв'язки з істеблішментом Ізраїлю й США. Аналогічно вкорінені на Заході позиції позиції Пінчука. А у Ахметова достатньо “авторитету” і всередині країни.

І все ж таки, нічого вічного немає. “Думаю, багато хто завмер в очікуванні: кого чекає доля УМХ в телевізійному сегменті”, - підсумовує Наталя Лигачова. - “Лишилися холдинги Коломойського, Ахметова, Пінчука. І, судячи з усього, жодному з них “Сім'я” не довіряє так, як самій собі. Висновки може зробити кожен... Але монополія однієї групи осіб загрожує встановленням режиму тотальної зачистки інформації, поверненням до часів “партійної організації та партійної літератури”.

Олександр Михельсон, «Український тиждень»